АНОТАЦІЯ

Работинська В. О. Принцип гласності цивільного процесу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право».

У дисертації проведено теоретично-прикладне дослідження принципу гласності в цивільному процесі. Аналіз історико-правових матеріалів показав, що розгляд цивільних справ на українських територіях був гласний. Проте вже в ранні роки української державності існували випадки закритого судочинства, що пов’язувалося з діяльністю церковних судів у часи Київської Русі. Публіка в залі суду виконувала не тільки звичну нам сьогодні роль громадського контролю за судовою діяльністю, але часто брала на себе обов’язки судді, консультувала суддів щодо дії та змісту норм місцевого права (особливо звичаїв), а також виступала у ролі свідків, які запам’ятовували зміст судового рішення та процесуальних дій під час розгляду цивільної справи тощо.

Гласність цивільного процесу виводиться з більш широкого за змістом поняття гласності судової влади, що можна розуміти трояко: інституційно, функціонально та економічно. Оскільки юрисдикційна діяльність виступає основним видом діяльності судів, де реалізуються поставлені перед судом функції, то гласність цивільного процесу пов’язується з гласністю судової влади у функціональному значенні. Водночас гласність судової влади є елементом гласності органів державної влади, що має не тільки правове, але й політичне навантаження. В останньому випадку воно може виступати синонімом такого терміна, як транспарентність. Ось чому гласність цивільного процесу та транспарентність – це не одне й те саме: перше виступає засобом реалізації другого.

Сутність гласності цивільного процесу розкривають ознаки, які йому притаманні. У роботі порівнюється та розкривається зміст таких ознак гласності цивільного процесу, як відкритість цивільного процесу; отримання інформації учасниками процесу та публікою з цивільної справи з метою її подальшого використання; використання процесуально-правових та матеріально-правових засобів поширення інформації; офіційний характер поширення інформації з цивільної справи; безпосередність отримання інформації з цивільної справи учасниками процесу (окрім сторін та третіх осіб, заявників та зацікавлених осіб, які можуть діяти через представника) та публікою.

З метою виявлення спеціальних ознак гласності цивільного процесу було проведено дослідження з класифікації цього правового явища. Основну увагу в роботі приділено поділу гласності цивільного процесу за колом осіб, що сприймають інформацію з цивільної справи, на гласність у широкому та вузькому значенні. У роботі наведені аргументи, що гласність у вузькому значенні поширюється не тільки на учасників цивільного процесу, але й на суддів, які проводять судове доручення або забезпечення доказів. Гласність у широкому значенні традиційно розумілася як безпосереднє сприйняття інформації з цивільної справи публікою. З огляду на правила розгляду цивільних справ судами різноманітних інстанцій та існуючі обмеження гласності у вищих інстанціях виділяється гласність цивільного процесу в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції. За способом сприйняття інформації з цивільної справи виділялася гласність цивільного процесу, де інформація сприймається з особистою присутністю в залі суду, та гласність цивільного процесу, де інформація сприймається без особистої присутності в залі суду. Також досліджувалася гласність цивільного процесу за місцем отримання інформації з цивільної справи: у залі суду, в канцелярії суду, в місці вчинення окремих процесуальних дій, у власному місці проживання, знаходження, перебування.

Гласність цивільного процесу розкривалася з огляду на її юридичну природу: функціональний принцип цивільного процесу.

Із метою втілення положень принципу гласності цивільного процесу в практичній діяльності суду, учасників цивільного процесу та публіки слід усвідомлювати та удосконалювати механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу. Цей механізм виступає складним явищем, яке має внутрішню структуру. Важливим структурним елементом механізму реалізації принципу гласності є норми права, які закріплюють цей принцип та правові засоби його реалізації. Об’єктом механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу є інформація з цивільної справи. Заради її отримання та поширення суб’єкти, що є наступним структурним елементом механізму реалізації принципу гласності, вступають у відносини між собою.

У роботі проаналізовано особливість прояву принципу гласності в широкому значенні, тобто щодо публіки. Вказано, що публікою виступає невизначене коло осіб, які мають право на отримання інформації щодо цивільної справи, де зазначені права давно вже виступають міжнародним стандартом сучасного правосуддя. Суб’єктивні права публіки на отримання інформації щодо справи повинні давати їй можливість безпосередньо, в незмінній формі, сприймати з процесуальної діяльності суду та учасників цивільного процесу інформацію по справі. Якщо публіка сприйматиме інформацію опосередковано, у творчій обробці (наприклад, стаття в газеті), то це не буде охоплюватися змістом принципу гласності цивільного процесу.

У роботі підтримується теза, що принцип гласності цивільного процесу поширюється не тільки на публіку, але й на учасників цивільного процесу. Причому враховано не тільки осіб, які беруть участь у справі (юридично зацікавлені учасники цивільного процесу), але й інших учасників процесу (особи, які не є юридично зацікавленими учасниками процесу).

Серед недоліків дії принципу гласності цивільного процесу щодо осіб, які беруть участь у розгляді справи, відзначається наявність випадків незабезпечення таких суб’єктів навіть елементарною інформацією про час та місце розгляду їхньої справи. Хоча процесуально-правовий статус осіб, які беруть участь у справі, максимально спрямований на те, щоб таку інформацію здобути. Проте суд не завжди гарантує отримання такої інформації.

Специфіка дії принципу гласності щодо інших учасників цивільного процесу полягає в тому, що на відміну від публіки та осіб, які беруть участь у справі, вказані суб’єкти не мають загального правового статусу, елементом якого було би їх право на отримання всієї інформації з цивільної справи.

Автор не підтримує спробу деяких науковців розглядати обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу як окремого принципу цивільного процесу – принципу конфіденційності. Подібні погляди суперечать природі принципів, які повинні мати загальний, а не винятковий характер.

Аналізуються обмеження гласності цивільного процесу в широкому значенні, тобто щодо публіки двох видів: законні та природні. Перші зумовлені положеннями закону, а другі – технічними або природними причинами. Зроблено висновок, що усунення природних (технічних) обмежень принципу гласності повинно виступати першочерговим завданням під час проведення судово-правової реформи, у той час як законні обмеження принципу гласності цивільного процесу не пов’язуються з порушенням дії цього принципу.

Проведення закритих судових засідань та непроголошення судового рішення виступають проявом обмеження принципу гласності щодо публіки. Аналізуються дві форми закритого судового засідання: звичайна та комбінована. При звичайній формі закритого судового засідання публіка повністю усувається із зали судового засідання з підготовчої частини судового засідання до його завершення проголошенням судового рішення. Комбінована форма закритого судового засідання передбачає такий порядок підготовки справи до судового розгляду та/або судового розгляду цивільної справи, при якому публіка усувається із зали судового засідання винятково на момент вчинення окремих процесуальних дій (дослідження особистих доказів), а в усіх інших випадках вона може перебувати в залі судового засідання.

Всі обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу стосовно осіб, які беруть участь у справі, поділяють на два види: обмеження стосовно безпосереднього сприйняття інформації та обмеження стосовно опосередкованого сприйняття інформації по цивільній справі. Перший вид найбільше поширений на практиці, оскільки пов’язаний з невикликом осіб, які беруть участь у справі, до залу судового засідання або видворенням з нього. Другий вид пов’язаний із процесуальними фікціями та презумпціями під час виклику вказаних осіб у справі, а також під час втрати матеріалів цивільної справи.

За загальним правилом інші учасники цивільного процесу не можуть обмежуватися в реалізації принципу гласності цивільного процесу, оскільки інакше вони не зможуть ефективно виконувати свої функції у справі. Проте з цього правила є один виняток стосовно особи, яка надає правову допомогу.

Ключові слова: цивільний процес, принцип гласності, класифікація гласності, механізм реалізації гласності, обмеження гласності.