ВСТУП

За десять років діяльності арбітражними (господарськими) судами розглянуто близько мільйона господарських спорів. При цьому їх динаміка і характер обумовлені тими самими процесами, що відбуваються в економіці.

Зазначена тенденція зумовлена активізацією господарської діяльності в Україні, посиленням авторитету господарських судів у підприємницького загалу, що прагне вирішувати господарські конфлікти цивілізованим способом, а також активною позицією державних органів, які охороняють державні інтереси.

В умовах тінізації та криміналізації економіки господарським судам необхідно здійснювати надійний судовий захист прав суб¢єктів господарських правовідносин та держави шляхом точного і неухильного застосування законодавства. Виконання цих завдань неможливо без поліпшення організації роботи суддів та підвищення рівня культури судових процесів.

Концептуальні ідеї конституційних положень полягають у тому, що судовий розгляд має стати обов¢язковим і універсальним методом розв¢язання всього спектра соціальних конфліктів, підставою яких є спір про право або інші проблеми застосування права. Слід погодитися з головою Вищого господарського суду України Д.Притикою щодо того, що «суди повинні стати гарантом свобод та законних інтересів людини і прав громадянина, законних інтересів юридичних осіб і держави за умови, коли юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають або можуть виникнути в державі, як це і передбачено Конституцією України» [124, c.

У зв¢язку з цим, мабуть, не буде зайвим нагадати про важливість вчинення процесуальних дій у ході розгляду справи у відповідності з вимогами норм господарського процесу. Не дуже поширеними є випадки скасування судових рішень через процесуальні порушення. Це повязано не з бездоганним застосуванням норм господарського процесу при розгляді конкретних судових справ, а з існуючим правилом, що процесуальні порушення тягнуть скасування судового рішення лише тоді, коли вони призвели до прийняття помилкового рішення.

При цьому слід визнати, що будь-які процесуальні порушення у ході розгляду господарської справи, недодержання процесуальних прав сторін формують негативний імідж судді, як носія правосуддя, принижують авторитет судової системи в цілому.

Щороку збільшується кількість звернень юридичних осіб до арбітражних (господарських) судів та порушення справ за такими зверненнями. За таких умов необхідно більше уваги приділяти процесуальним аспектам розгляду справи, оскільки при невиконанні норм процесуального права, невірному їх тлумаченні рішення суду буде скасовано. Аналіз чинного законодавства, зокрема, Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судоустрій» та деяких інших нормативних актів доводить необхідність вдосконалення господарсько-процесуальних правовідносин. Численні листи та роз¢яснення Вищого арбітражного суду України (далі – ВАСУ), постанови Пленуму Верховного суду України не взмозі замінити закони та кодекси, крім того, і серед них з деяких питань немає спільної думки. Тому проблеми і матеріального, і процесуального права залишаються невирішеними. І це в той час, коли проведено так звану «малу реформу» та в Україні здійснено суттєву перебудову судової системи та системи судочинства.

Правова наука не містить не тільки єдиної концепції щодо поняття доказів, але й чіткої єдиної класифікації доказів, загального підходу до змісту допустимості, недостатньо чітко визначена і роль суду в процесі.

Недостатнє дослідження зазначених проблем призводить до безсистемного, дезорганізуючого впливу не тільки на процес і право в цілому, але й на економіку, політику, навіть демографію, оскільки в Україні все ще існує проблема «втікання мозку» за кордон.

У зв¢язку з цим усунення наявних недоліків у роботі з підвищення якості судових рішень надає можливість правильного і однакового застосування законодавства та підвищує рівень законності при вирішенні господарських спорів.

Дослідженням проблем доказування присвячені праці вчених-юристів різних галузей процесуального права: цивільного, кримінального, арбітражного (господарського). Серед них слід відзначити дослідження Л.М.Карнєєвої, А.Ф.Клейнмана, С.В.Курильова, Б.Т.Матюшина, В.М.Тертишника, М.С.Строговича, Ф.Н.Фаткулліна, М.А.Чельцова та ін., в господарському процесі – В.В.Молчанова, М.К.Треушнікова, К.С.Юдельсона. Відзначимо, що господарська процесуальна наука практично зовсім не досліджувала особливості доказування та доказів саме у господарському процесі. Українські вчені, здається, вважають проблему доказового господарського права не цікавою, такою, що не потребує уваги: за період незалежності України не вийшло в друк жодної монографії щодо цього питання, більш того, не цікавились даною проблемою і в Українській РСР – переважна більшість праць з цього приводу вийшла в друк у РРФСР (Москва, Ленінград, Саратов). Здається, саме тому на даний час серед країн СНД порівняно розвинутою є лише російська арбітражна процесуальна наука, але, хоча вона дуже прогресивна та близька до української, все ж їй властиві суттєві відмінності.

Крім того, більшість розробок часів колишнього СРСР потребують значної переробки через зміни у формах власності, господарювання, політичної та економіко-правової системи України в цілому. Нова система життєдіяльності країни потребує нових форм та засобів вирішення проблем, що виникають в ході розгляду господарських справ. Тому, здається, процесуальна наука вже давно чекає на систематизацію, впорядкування знань та підходів з цього питання в єдиній роботі.

Актуальність проблеми. Докази і доказування в процесі – дуже важлива тема і для теоретиків-правознавців, і для практичних працівників у галузі права.

Зв¢язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено вченою радою Одеського національного університета ім. І.І.Мечникова як складову частину спеціальної науково-дослідньої теми кафедри адміністративного та підприємницького права ОНУ ім. І.І.Мечникова «Правове забезпечення підприємницької діяльності в Україні» (№ державної реєстрації 0101U008293) та для поглиблення навчальних процесів економіко-правового факультета ОНУ (зокрема, одним із спецкурсів в ОНУ є дисципліна «Процедура доказування в процесі»).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення поняття, сутності та предмету доказування, поняття, класифікації та специфіки доказів саме у господарському процесі, а також виявлення найважливіших проблем окремих видів доказів у процесі доказування.

Виходячи з вищезазначеного, пропонується вирішення наступних завдань:

· представити доказування в господарському процесі як системне явище, сутність якого полягає у повному всебічному, об¢єктивному розгляді та вирішенні справи;

· показати практичну цінність науково-обгрунтованого уявлення про судові докази як засоби пізнання;

· визначити місце судових доказів у процесі розгляду господарських спорів;

· охарактеризувати окремі види доказів за класифікацією та окреслити найважливіші проблеми в цьому напрямку;

· розглянути специфіку доказів у господарському процесі щодо допустимості доказів, підстав звільнення від доказування та ін., що відрізняє даний вид судочинства від кримінального та цивільного;

· сформулювати методи і підходи у господарському доказовому процесуальному праві, які відповідають вимогам сьогодення, надати рекомендації щодо внесення змін та доповнень у чинне господарське процесуальне законодавство України щодо вирішення важливіших проблем доказування та вдосконалення процесу використання окремих видів доказів у господарському судочинстві.

Об¢єктом дослідження є доказування в господарському процесі як спосіб цивілізованого вирішення спорів між суб¢єктами господарювання.

Предмет дисертаційного дослідження становлять докази як засоби пізнання в процесі розгляду господарських спорів, їх характерні особливості, специфіка, а також найважливіші проблеми окремих видів доказів у господарському процесі.

Методологічна база дослідження даної роботи базується на діалектичному засобі пізнання таких явищ, як доказування та докази (перший розділ роботи). Крім того, у другому та третьому розділах активно використовується порівняльно-правовий метод (при виявленні відмінностей господарського судочинства від кримінального та цивільного, наприклад, відсутність у господарському процесі показань свідків як засобу доказування, особливості змісту поняття допустимості та ін.) та формально-логічний (в процесі аналізу та виявлення недоліків нормативної бази зазначеної проблеми, наприклад, щодо детальнішого врегулювання участі в господарському процесі експерта, свідка, недосконалості законодавчого врегулювання пояснень сторін, третіх осіб, що беруть участь у справі). Враховуючи специфіку досліджуваної теми, також використовувались інші приватнонаукові методи: системно-структурний, конкретно-соціологічний та ін.

Безпосередній вплив на теоретичні засади дослідження внесено науковими розробками правознавців М.О.Абрамова, Р.С.Белкіна, Н.В.Жогіна, А.Г.Калпіної, С.В.Курильова, В.К.Мамутова, О.В.Муравіна, А.Й.Осетинського, М.С.Строговича, М.К.Треушнікова, М.А.Чельцова, К.С.Юдельсона, В.В.Яркова.

У дослідженні використані Конституція України, закони України, листи та роз¢яснення ВАСУ та Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ), постанови Пленуму Верховного суду України та інші нормативні акти.

З метою досягнення всебічності висновків та узагальнень при написанні роботи враховано погляди вчених-дослідників різних галузей права та досвід інших країн (Великобританія, Росія, США, Німеччина).

Наукова новизна одержаних результатів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження складається з:

- аналізу концепції та цінності понять доказування та доказів, розробка єдиної концепції із зазначених понять;

- складення чіткої єдиної класифікації доказів у господарському процесі;

- визначення особливості змісту допустимості доказів у господарському процесі;

- аналізу теоретичних засад відмінностей між правовим положенням свідків та сторін по господарській справі, експертів, спеціалістів та аудиторів;

- визначення ролі господарського суду в процесі, виходячи з поєднання принципу змагальності та активності суду;

- проведення чіткої межі між процесом доказування та доказами в господарському процесі та аналогічними поняттями в кримінальному, цивільному процесах;

- пропозицій щодо внесення доповнень до Господарського процесуального кодексу України щодо свідків та документів як письмових та речових доказів, а також документів електронного документообігу.

Звернемо ще раз увагу на те, що вперше з часів визнання самостійності України здійснено спробу комплексного дослідження даної теми на теоретичному і практичному рівнях.

Практичне значення одержаних результатів. Автор, використовуючи зарубіжний та вітчизняний досвід з основ теорії доказування та аналізу судової практики, здобула власні результати (описові, аналітичні та рекомендаційні), які можна застосувати в законодавчій діяльності в нашій країні для вдосконалення законодавства про вирішення спорів у господарских судах. Практичне значення роботи полягає в тому, що автор спробував сформулювати цілісну концепцію доказів у господарському процесуальному праві та розкрити її практичну цінність. Дотепер ця інформація містилася відривково у різних джерелах серед інформації з кримінального та цивільного судочинства, без чіткого відмежування від останніх. Деякі проблеми підіймалися лише на сторінках публіцістичної преси, деякі – наукової, але не систематизовано.

Деякі положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертації, мають дискусійний характер, при цьому результати даного дослідження можуть бути використані практичними працівниками (юрисконсультами підприємств та ін.) в процесі господарського судочинства – в господарських судах всіх рівнів, а також при підготовці учбово-методичної літератури, в науково-дослідницькій роботі, в учбовому процесі юридичних вузів при вивченні курсів господарського (підприємницького) права, господарського, цивільного та кримінального процесуального права, спецкурсів з процесу доказування в судочинстві.

Деякі положення та висновки дисертації мають дискусійний характер і можуть бути матеріалом для наукових диспутів та подальших досліджень у галузі господарського судочинства та доказового процесуального права в цілому.

Публікації. Теоретичні та практичні положення дисертації знайшли відображення в шістьох наукових статтях [139-144].

Результати роботи викладені також у двух практичних публікаціях [145] в газеті «Юридическая практика».

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Теоретичні та практичні положення роботи доповідалися й обговорювалися на ІV Міжнародному конгресі україністів (Одеса, 1999 р.), на 54-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОДУ (Одеса, 1999 р.), на 56-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників ОНУ (Одеса, 2001 р.).