§ 3. Податок на додану вартість

Платник податку - особа, зобов’язана утримувати і вносити до бюджету податок, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Платники податку поділені на дві групи залежно від того, здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України або ввозять («розмитнюють») в Україну товари як для власних, так і для виробничих потреб, з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу та тимчасово.

Згідно з п. 180.1 ст. 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку визнається:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєстру­ється за своїм добровільним рішенням як платник податку;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається від­повідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а та­кож:

- особа, на яку покладається додержання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподатку­вання, у разі порушення таких митних режимів, установлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призна­ченням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов’язаних 262 з використанням майна, що одержане в управління за договорами управління майном;

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого май­на, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за пра­вом успадкування чи на інших законних підставах переходить у влас­ність держави (у тому числі майна, визначеного у ст.

7) особа, яка уповноважена вносити податок з об’єктів оподатку­вання, що виникають унаслідок поставки послуг підприємствами за­лізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у під­порядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 181 Податкового кодексу України передбачає, що коли за­гальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій осо­бі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 грн (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов’язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з додержанням вимог, передбачених ст. 183 Податкового кодексу Укра­їни, крім особи, яка є платником єдиного податку. Якщо особи, не за­реєстровані як платники податку, ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законом, такі особи сплачують податок під час митного оформлення товарів без реєстрації як платники такого податку.

У випадках, коли особа, яка провадить оподатковувані операції і не є платником податку в зв’язку з тим, що обсяги оподатковуваних опе­рацій є меншими від встановленої суми та обсяги постачання товарів/ послуг іншим платникам податку за останні 12 календарних місяців сукупно становлять не менше 50 % загального обсягу постачання, вважає за доцільне добровільно зареєструватися як платник податку, така реєстрація здійснюється за її заявою (ст. 182 Податкового кодексу України).

Законодавче регулювання об 'єкта оподаткування зазнало істотних змін з моменту появи податку на додану вартість у системі оподатку­вання України.

Важливо мати на увазі, що податок на додану вартість не тільки змінив податок з обігу, а й став певним різновидом податку, пов’язаного саме з оборотом. Виходячи із цього, склалися декілька різновидів еле­ментів, використовуваних законодавцем як об’єкт оподаткування. До них належать:

а) оборот від реалізації товарів (робіт, послуг) з повною оплатою;

б) оборот від реалізації товарів (робіт, послуг) із частковою оплатою;

в) оборот від реалізації товарів (робіт, послуг) без оплати їхньої вартості усередині підприємства;

г) оборот від передавання товарів (робіт, послуг) в обмін на інші, без оплати їх вартості;

ґ) оборот з передавання товарів (робіт, послуг) безкоштовно або із частковою оплатою іншим підприємствам або особам;

д) митна вартість.

З огляду на це абсолютно логічним є зауваження, за яким податок на додану вартість являє собою багатооб’єкгний податок^[XXXVI]. Законодавець у цьому разі виділяє не один родовий об’єкт оподаткування, а декілька його різновидів. Необхідно при цьому розмежовувати об’єкт оподат­кування, базу оподаткування та джерело сплати цього податку, оскіль­ки додана вартість насамперед створює орієнтири і передумови саме сплати податку.

Поняття «об’єкт оподаткування» при обчисленні і сплаті податку на додану вартість закріплено у ст. 185 Податкового кодексу України. Є де­кілька особливостей законодавчого регулювання даного поняття. По- перше, Податковий кодекс України містить родове визначення об’єкта оподаткування у ст. 22. По-друге, поняття об’єкта оподаткування за податком на додану вартість передбачає взаємозв’язок норм статей 185 та 14 Податкового кодексу України.

Об’єктом оподаткування відповідно до ст. 185 Податкового кодек­су України є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на мит­ній території України, у тому числі операції з передавання права влас­ності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на мит­ній території України;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту;

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також при­рівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирів­нюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіа­ційним транспортом.

Відповідно до п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України ставки податку встановлюються від бази оподаткування у розмірах 17 % та 0 %.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з:

1) експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтвердже­ний митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства;

2) постачання товарів:

а) для заправки або забезпечення морських суден, що:

- використовуються для навігаційної діяльності, перевезення па­сажирів або вантажів за плату, промислової, риболовецької або іншої

господарської діяльності, що провадиться за межами територіальних вод України;

- використовуються для рятування або надання допомоги у ней­тральних або територіальних водах інших країн;

- входять до складу Військово-Морських Сил України та відправ­ляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

б) для заправки або забезпечення повітряних суден, що:

- виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи пере­везення пасажирів або вантажів за плату;

- входять до складу Повітряних Сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;

в) для заправки (дозаправки) та забезпечення космічних кораблів, космічних ракетних носіїв або супутників Землі;

г) для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військо­вого транспорту чи іншого спеціального контингенту військових сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством;

ґ) постачання товарів/послуг підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (без­митних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України;

3) постачання таких послуг:

а) міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів заліз­ничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспор­том.

б) послуги, що передбачають роботи з рухомим майном, поперед­ньо ввезеним на митну територію України для виконання таких робіт та вивезеним за межі митної території України платником, що викону­вав такі роботи, або одержувачем-нерезидентом. До робіт з рухомим майном належать роботи з перероблення товарів, що можуть включа­ти власне перероблення (оброблення) товарів - монтаж, збирання, монтування та налагодження, в результаті чого створюються інші то­вари, у тому числі постачання послуг з перероблення давальницької сировини, а також модернізацію та ремонт товарів, що передбачає проведення комплексу операцій з частковим або повним відновленням 266 виробничого ресурсу об’єкта (або його складових частин), визначено­го нормативно-технічною документацією, в результаті виконання якого передбачається поліпшення стану такого об’єкта;

в) послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують між­народні рейси. До послуг з обслуговування повітряних суден, які ви­конують міжнародні рейси, належать послуги, які комплексно необ­хідні та безпосередньо пов’язані з виконанням міжнародного рейсу, а саме: обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропорту (посадка-зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровок­залі, забезпечення авіаційної безпеки, наднормативна стоянка повіт­ряного судна); послуги з наземного обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропортах; оренда аеропортових приміщень у частині використання для обслуговування міжнародних рейсів (офіси, стійки реєстрації та інші службові приміщення, які орендуються авіаперевіз- никами, що виконують міжнародні рейси); послуги персоналу з об­слуговування повітряних суден.

Застосування декількох ставок податку на додану вартість є тради­ційним. Як підкреслює Г. В. Бех, багато європейських країн встанов­люють декілька видів ставок: знижену, підвищену та стандартну. При цьому знижена застосовується, як правило, до продовольчих товарів і медичних послуг, підвищена-до предметів розкоші. Використову­ється також нульова ставка, застосування якої найчастіше пов’язується з експортними операціями.