Формалізовані міжнародні джерела адміністративного права

Формалізовані міжнародні джерела адлііністративного права - це ті способи закріплення і зовнішнього вираження адмі­ністративно-правових норм, які приймаються уповноваженими суб’єктами міжнародного права, що мають юридичне значення на території України внаслідок їх легалізації (напр., шляхом ра­тифікації міжнародного договору) або визнання як основи подаль­шого удосконалення національного законодавства (напр., шляхом встановлення курсу України на вступ до ЄС, що опосередковує «...потреби забезпечення відповідності актів Верховної Ради України зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції, праву Європейського Союзу (acquis ЄС), трансформації діяльнос­ті Кабінету Міністрів України, який є основним суб’єктом іні­ціювання відповідних законопроектів, спрямованих на адаптацію законодавства України до положень права acquis ЄС, виконання міжнародно-правових зобов’язань України у сфері європейської інтеграції»^[LXX]).

До ознак формалізованих міжнародних джерел адміністратив­ного права, належать такі:

1) є елементом системи джерел адлііністративного права, яким визначаються стандарти адлііністративно-правового регулюван­ня та пріоритетні напрями його розвитку у найбільш загально­му абстрактноліу значенні для можливості подальшої деталізації на рівні національного законодавства відповідної держави (напр., ст. 11 Конвенції про захист прав і основоположних свобод люди­ни та громадянина передбачено, що «Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаю­чи право створювати профспілки та вступати до них для захисту

своїх інтересів»¹, а деталізація цього права та його адміністративне забезпечення встановлено національним законодавством - Законом України «Про громадські об’єднання»^{[71] [72]);}

2) поєднують характеристики, притаманні різним правовим системам, стаючи певним систематизованим видом того чи ін­шого зовнішнього вираження права, що є втіленням пошуку єди­ного підходу для врегулювання суспільних відносин, узгодженням інтересів множинної кількості суверенних держав та національних правових систем для усунення відмінних способів упорядкування сус­пільних відносин;

3) склад формалізованих міжнародних джерел адміністра­тивного права сформовано з тих компонентів, яких визнано як обов’язкових до виконання або до врахування на території України.

4) будь-яке джерело права, що визнано формалізованим між­народним джерелом адміністративного права, приймається суб’єктами міжнародного права (напр., міжнародною організацією чи уповноваженими державою суб’єктами) у межах установленого порядку;

5) змістовно будь-яке формалізоване міжнародне джерело адмі­ністративного права одночасно може бути джерелом інших галу­зей права (напр., Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників 1989 року^[73] визначає зобов’язання суб'єктів владних пов­новажень забезпечувати належні умови для реалізації соціальних прав працівників - є джерелом адміністративного права, а з іншого боку, впорядковує сферу трудових відносин та є джерелом трудо­вого права) тощо.

Не слід ототожнювати поняття «джерела міжнародного права» та поняття «формалізовані міжнародні джерела адміністративно­го права». У першому випадку йдеться про визнані міжнародною спільнотою обов’язкові або ті, що можуть бути обов’язками поло­ження, що мають різного роду формальне закріплення (напр., від­повідно до п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного Суду OOH до джерел міжнародного права належать:

а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що вста­новлюють правила, безперечно визнані державами, які є сторона­ми спору;

б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

г) із застереженням, указаним у ст. 59, судові рішення та док­трини найкваліфікованіших фахівців із публічного права різних як допоміжного засобу для визначення правових норм^[LXXIV].

Крім того, норми м’якого права хоча й не є основою для вирі­шення справ у юрисдикційному порядку, є джерелом міжнародно­го права для цілей правозастосування в цілому.

У другому випадку, до формалізованих міжнародних джерел ад­міністративного права віднесено:

а) міжнародні договори;

б) м’яке право;

в) законодавство Європейського Союзу.

Таким чином, одні й ті ж самі компоненти (напр., міжнародні до­говори) належать до різних системно-структурних правових явищ - джерел міжнародного права та формалізованих міжнародних дже­рел адміністративного права.

Міжнародні договори є важливою позитивно-правовою та цін­нісно-ідейною основою адміністративного права. Міжнародний договір як джерело адміністративного права є визначеним міжна­родним правом договором, що укладається з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права у письмовій формі через закріплення в одному чи декількох пов’язаних між собою докумен­тах (незалежно від конкретного найменування: договір, угода, кон­венція, пакт, протокол), зміст якого прямо чи опосередковано сто-

сується прав і обов’язків у сфері здійснення владно-управлінської діяльності, надання адміністративних послуг, забезпечення прав і свобод людини і громадянина заходами адміністративного впливу, взаємодії громадян із суб’єктами публічної адміністрації тощо.

Міжнародні договори для цілей адміністративного права слід класифікувати, залежно від правової сили міжнародного договору для національної правової системи, шляхом виокремлення:

а) міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ (це міжнародні міждержавні договори: напр., Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р.¹ тощо);

б) міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких не надана ВРУ (це міжнародні міждержавні договори: напр., Конвенція про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних ді­лових операціях 1997 року^{[75] [76], Кримінальна конвенція про корупцію[77]);}

в) міжнародних договорів, стосовно яких не передбачено надання згоди парламентом на їх обов’язковість (це міжнародні міжурядові та міжвідомчі договори: напр., Угода між Кабінетом Міністрів Укра­їни та Урядом Республіки Північна Македонія про умови взаємних поїздок громадян 2019 р.^{[78] [79]).}

Юридична сила названих груп міжнародних договорів є різною: перші знаходяться в ієрархії джерел між Конституцією та законами України, другі - між законами та підзаконними актами.

М’яке права¹ є сукупністю приписів рекомендаційного харак­теру, що приймаються суб’єктом міжнародного права у письмо­вій формі, які володіють не юридичною, а морально-політичною обов’язковою силою, а зміст прямо чи опосередковано стосується адміністративно-правової сфери.

Основним призначенням м’якого права у сфері регулювання адміністративних правовідносин є можливість впровадження нових стандартів публічного адміністрування таким чином, щоб відбулося їх втілення у практичну площину без додаткової юри­дичної регламентації, а юридичні кордони між державами було усунуто.

До ознак, що є характерними нормам м’якого права як джерелам адміністративного права, належать такі:

1) вони не володіють ознаками формальної визначеності, тому їх зміст не обов’язково визначає права й обов’язки сторін;

2) їх реалізація здійснюється державами самостійно, шляхом добровільного виконання. При цьому, порушення норми м’якого пра­ва не є наслідком юридичної відповідальності, а може призвести, наприклад, до політичної чи економічної відповідальності;

3) предметом їх впливу є найбільш динамічні, нестабільні, мін­ливі суспільні відносини, які вимагають відповідного гнучкого під­ходу;

4) їм притаманні відмінні механізми санкціонування, моніто­рингу та нагляду за їх дотриманням;

5) для них є характерним відмінний спрощений процес імплемен­тації до національної правової системи;

6) вони створюють одночасно умови для гармонізації адміністра­тивного законодавства та для збереження суверенітету державну сфері публічно-правового регулювання тощо.

Норми м’якого права можуть міститися у:

рішеннях, резолюціях міжнародних та міжурядових органі­зацій, які мають рекомендаційний характер (напр., «Загальна декларація прав людини»¹, Всесвітня декларація OOH «Про забез­печення виживання, захисту і розвитку дітей»^{[80] [81], «Декларація про європейську політику у галузі нових інформаційних технологій»[82], резолюція OOH «Практичні заходи із боротьби з корупцією», в}

якій підкреслювалась важливість запровадження заходів запобі­гання корупції¹);

політичних домовленостях, які тією чи іншою мірою впливають на регулювання адміністративних правовідносин (напр., Меморан­дум про порозуміння і співпрацю між Національним агентством із питань запобігання корупції та Бюро із запобігання та боротьби з корупцією Латвійської Республіки^{[83] [84]);}

модельному законодавстві, яке може бути застосовано в регу­люванні адміністративних правовідносин (напр., типовий закон ЮНІСІТРАЛ про електронні підписи, прийнятий Комісією OOH у 2001 р., якими встановлено правові та організаційні основи створен­ня, обігу та використання електронного цифрового підпису, як на­лежного та достатнього засобу ідентифікації особи при використан­ні інформаційно-телекомунікаційних систем^[85]).

Законодавство ЄС може бути віднесено до формалізованих міжнародних джерел адміністративного права, тому що: а) Украї­ною обрано курс на вступ до ЄС і взято зобов’язання із забезпечен­ня відповідності національних нормативно-правових актів праву ЄС (acquis ЄС), а також їх урахуванню при ініціюванні відповід­них законопроектів; б) доктрину адміністративного права рефор­мовано відповідно до концепції Європейського адміністративного простору (the European Administrative Space^[86]), що є напрямом ре-

формування та розвитку адміністративного права, за якої функ­ціонування суб’єктів публічної адміністрації здійснюється від­повідно до демократичних принципів належного врядування та стандартів ЄС у цій сфері. Держави, що мають намір впровадити концепцію Європейського адміністративного простору, мають ін­тегрувати законодавство та стандарти ЄС щодо стандартів гори­зонтальних систем адміністрування та державного управління, яких сформовано у вигляді принципів верховенства права та на­лежного врядування («acquis Communautaire» - сукупності актів законодавства, політичних документів і практики їх застосуван­ня, що діють у межах ЄС як нормативного характеру, так і реко­мендаційного.

Законодавство CC не є однорідним. Термін «законодавство ЄС» використовується у значенні сукупності рішень держав-чле- нів, що мають обов’язкове юридичне значення (напр., Договір про Європейський Союз, Договір про функціонування Європейсько­го Союзу¹, Протокол № 10 до Договору про Європейський Союз «Щодо структурної співпраці, встановленої статтею 42 Договору про Європейський Союз»^{[87] [88]), а також рішень, що приймаються інституціями ЄС та мають як загальнообов’язкове, (напр., регламенти Європейського Парламенту та Ради ЄС «Про створен­ня Органу європейських регуляторів електронних комунікацій (BEREC) та Агентства з підтримки BEREC (Офіс BEREC), внесення змін до Регламенту (ЄС) 2015/2120 та скасування Регламенту (ЄС) № 1211/2009 »[89], «Про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюван­ням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист}

даних¹, «Кодекс поведінки державних службовців»^{[90] [91]), так і реко­мендаційне значення (напр., Декларація 13 щодо спільної зовніш­ньої та безпекової політики[92]).}

3.4.