5.3 Фонди як непідприємницькі юридичні особи унітарного типу

У попередніх підрозділах цієї монографії нами розглядалася проблематика щодо необхідності розширення переліку організаційно- правових форм, у яких можуть створюватися непідприємницькі юридичні особи, адже «вписати» все розмаїття непідприємницьких організацій тільки у дві організаційно-правові форми непідприємницьких товариств та установ, що виділяються на рівні ЦК України, на сьогодні досить складно.

За період чинності ЦК України назріла потреба розширення організаційно-правових форм непідприємницьких юридичних осіб. У цьому контексті варто відзначити, що серед претендентів на виокремлення в самостійну організаційну-правову форму знаходяться фонди, на особливостях цивільно-правового врегулювання статусу яких, власне, і буде зосереджена увага у рамках цього підрозділу. На сьогодні практика правозастосування свідчить про непослідовність у вирішенні питань, пов\'язаних зі створенням, функціонуванням та припиненням діяльності різних фондів як непідприємницьких юридичних осіб, що пояснюється недостатньою правовою регламентацією й відсутністю єдиного науково- теоретичного підходу до даного виду юридичної особи як суб\'єкта цивільних правовідносин.

Законодавча регламентація функціонування фондів в основному характеризується тими ж проблемами, що й інші організаційно-правові форми непідприємницьких юридичних осіб. Це передусім вживання терміну «фонд» як умовної категорії, як різновиду установи, як самостійної організаційно-правової форми юридичних осіб.

Так, в аспекті сприйняття фонду як умовної назви, спостерігається така тенденція, коли терміном «фонд» позначають абсолютно різних за своєю правовою природою суб’єктів цивільного права, незважаючи на те, що в традиційному цивілістичному розумінні фонд належить до юридичних осіб, які побудовані на унітарних началах.

В окремих законах визначається, що фонди можуть діяти і як непідприємницькі товариства чи інші юридичні особи, у тому числі підприємницькі, для яких характерні засади участі.

У Законі України «Про загальнообов\'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», [318] фонд відноситься до самоврядних непідприємницьких організацій. З наведених визначень зрозуміло, що йдеться не про фонд як унітарну юридичну особу, що діє з непідприємницькою метою, а про назву «фонд», яка застосовується для певних юридичних осіб, що побудовані на корпоративних началах, у тому числі і підприємницьких.

Фондами позначаються й органи державної влади, які діють із спеціальним статусом. Йдеться про Фонд державного майна України, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Водночас, за підходом, що ми обґрунтовували вище, найоптимальнішою організаційно-правовою формою для органів державної влади виступає установа.

Коли ж безпосередньо аналізувати самі Закони, якими врегульовується правове становище вищенаведених юридичних осіб, то стає зрозумілим, що законодавець іде шляхом регламентації їх діяльності якраз через конструкцію установи. Так, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» [350] Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - це установа публічного права. У відповідності із Положенням «Про Фонд соціального захисту інвалідів», що затверджене Наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.

2011 р. № 129, Фонд соціального захисту інвалідів є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України [362].

Як негативне явище слід сприймати також позначення терміном «фонд» найрізноманітніших суб’єктів цивільного права, скажімо, корпоративний інвестиційний фонд, пайовий інвестиційний фонд (який, до речі, діє без статусу юридичної особи), які функціонують в самому епіцентрі підприємництва та створюються в тих організаційно-правових формах, що характерні для підприємницьких юридичних осіб.

Одночасно, з усвідомленням того, що від окресленого підходу позбутися буде майже неможливо, оскільки для багатьох юридичних осіб назва «фонд» уже прижилась, і провести такі комплексні зміни в законодавчому матеріалі буде доволі складно, потрібно уважно вчитуватися, про яку ж юридичну особу йдеться, і розмежовувати фонд як умовну назву, якою позначається та чи інша юридична особа, та фонд як непідприємницьку юридичну особу, що не базується на відсутності засад членства (участі) [119, с. 100-104].

Очевидно, що наведені проблемні аспекти невизначеності правового становища фонду є наслідком кількох причин, серед яких повинні зупинитися на декількох, на нашу думку, основних. Насамперед, у ЦК України відсутні базові норми, якими б визначалися поняття та види фондів, елементи їх цивільно-правового статусу, що в цілому негативно відображається на можливості їх наукового пізнання як суб’єктів цивільного права.

Окрім того, у цивілістичній літературі дослідженню фондів приділяється вкрай недостатньо уваги, хоча слід вказати на активізацію наукових пошуків за цим напрямом останніми роками. Аналіз наукових праць за досліджуваним нами напрямом дозволяє стверджувати про кілька основних тенденцій, що мають місце щодо розкриття сутності фондів з точки зору приватного права. По-перше, йдеться про тяжіння фондів за своїми рисами саме до юридичних осіб, що базуються на відсутності засад членства. Такий підхід знаходимо в наукових працях О. Ю. Літвіни [208, с. 38-40, 209, с. 15], Х. В. Войцеховської [54, с. 11], К. О. Васіної [44, с. 132] та інших.

Одночасно слід також вказати, що окремі автори якраз, власне, фонди відносять до непідприємницьких товариств, а також пропонують конструкцію фундації. Так, по-перше, В. В. Кочин стверджує, що причиною неправильного застосування терміну «фонд» у вітчизняній цивілістиці є помилковість перекладу термінів «fund» (фонд як юридична особа чи особливі відносини) та «foundation» (установа як юридична особа) українською мовою як «фонд», що не відображає дійсної правової природи [172, с.

фондів, на що вказувалося вище, а з іншої сторони, у такий спосіб перекреслюється класичне розуміння терміну «фонд» - категорією «фундація», що може неоднозначно сприйнятись з урахуванням термінологічних традицій вітчизняної цивілістики.

По-друге, слід констатувати наявність підходу щодо доцільності виокремлення фонду в самостійну організаційну-правову форму

юридичних осіб, який нами сприймається позитивно та неодноразово відстоювався в наукових працях [114, с. 48]. Подібну концепцію знаходимо в працях Х. В. Войцеховської щодо перспективності

виокремлення фондів у самостійну організаційно-правову форму

непідприємницьких юридичних осіб на рівні ЦК України [54, с. 6].

Саме до моделювання конструкції фонду, власне, як самостійної організаційно-правової форми непідприємницьких юридичних осіб перейдемо далі. На жаль, вивчення лише законодавства України, що стосується регулювання фондів, не дозволить скласти чітке уявлення про те, що представляє собою ця нечленська некомерційна організація, з якою метою вона створюється і яким чином повинна регулюватися її діяльність. Передусім тому, що в колишньому Радянському Союзі таких організацій не існувало, а пострадянський досвід все ще занадто суперечливий і недостатній для заповнення прогалин у доктринальному розумінні та практичному регулюванні фондів (хоча варто підкреслити наявність та успішне функціонування конструкції фонду як непідприємницької юридичної особи в більшості країн пострадянського простору (Білорусь, Казахстан, Російська Федерація).

Для кращого розуміння особливостей правового статусу і нормативного регулювання фондів очевидно слід звернутися до світового досвіду, де вони існують вже не одне сторіччя. У більшості демократичних держав світу (Німеччина, Франція, Великобританія) фонди відіграють важливу роль у фінансуванні тисяч організацій громадянського суспільства - різних громадських об\'єднань, асоціацій, а також фінансують різні, важливі соціальні програми і дослідження.

У Європі на даний час існує близько 100 тисяч фондів, які колективно витрачають близько 100 мільярдів євро у рік. Фонди працюють у найрізноманітніших галузях, що свідчить про їх важливість. За останні 15 років цей сектор виріс у рази, що є дуже доброю тенденцією. Щомісяця створюється той чи інший фонд. Найбільше цей сектор зростає в Німеччині. Серед нових трендів європейської благодійної спільноти питання інтернаціоналізації, завдяки чому поліпшується робота таких організацій в інших країнах [455].

У ЄС відсутня комплексна регламентація благодійної діяльності в рамках вторинного законодавства. Водночас, як відзначає І. В. Литвин, у цьому напрямі все ж таки відбуваються певні зрушення. Останні тенденції свідчать про наміри ЄС запровадити єдину організаційно- правову форму на рівні ЄС - європейський фонд, яка зможе стати уніфікованою формою юридичної особи на всій території ЄС для провадження суспільно корисної діяльності [203, с. 83-86]. У 2012 р. розпочався новий етап спроб уніфікації права ЄС у частині діяльності фондів, зокрема розроблено проект Регламенту про Статут європейського фонду. Згідно з проектом Європейський фонд - це нова європейська організаційно-правова форма, яку зможуть вибрати фонди на всій території ЄС для діяльності з метою суспільної користі. Вона існуватиме паралельно з національними фондами та буде повністю добровільною. Незважаючи на те, що проект був підтриманий Європейським Парламентом у відповідній резолюції 2013 р. [474], ця пропозиція була вилучена у 2015 р.. Отже, спроби врегулювати діяльність благодійних організацій на рівні вторинного законодавства ЄС не мали успіху.

Більшість країн пострадянського простору в цивільному законодавстві закріпили також таку організаційно-правову форму непідприємницьких юридичних осіб як фонд. Так, у ст. 118 ЦК Білорусі фонд - це непідприємницька організація, що не має членства, заснована фізичною і (або) юридичними особами (юридичною особою) на основі добровільних майнових внесків, яка має соціальні, благодійні, культурні, освітні, що сприяють розвитку фізкультури і спорту, наукові або інші суспільно корисні цілі, зазначені в статуті фонду [69].

Відповідно до законодавства Киргизької Рееспубліки можна виділити наступні істотні ознаки фонду, які в сукупності дозволяють відмежувати його від усіх інших форм юридичних осіб в Киргизстані:1) некомерційна організація; 2) засновники: один або більше правоздатні фізичні або (і) юридичні особи; 3) відсутність членства; 4) майнова основа: добровільні недержавні внески; 5) мета діяльності: соціальні, благодійні, культурні, освітні чи інші суспільно корисні цілі; 6) майно, передане фонду його засновниками (засновником), є власністю фонду; 7) засновники не відповідають за зобов\'язаннями фонду, а фонд - за зобов\'язаннями засновників; 8) використання майна та заняття підприємницькою діяльністю допускається тільки в статутних цілях, заради яких створено цей фонд; 9) статут фонду затверджується його засновником (засновниками); 10) рішення про ліквідацію фонду може прийняти тільки суд за заявою зацікавлених осіб [71].

У Російській Федерації фонд регламентований як у межах Цивільного кодексу, так і Закону «Про некомерційні організації» [72]. У цій державі фонд функціонує як самостійна організаційно-правова форма непідприємницьких юридичних осіб, а під самим поняттям фонду розуміють некомерційну організацію, у якій відсутні засади членства, засновану громадянами та / або юридичними особами на основі добровільних майнових внесків, що переслідує соціальні, благодійні, культурні, освітні та інші суспільно корисні цілі (ст. 7 Закону РФ «Про некомерційні організації»).

Характеристики фонду в рамках цивілістичної доктрини країн, у яких він регламентований, зводяться до таких:

1) фонд виступає різновидом некомерційних організацій;

2) фонд - це юридична особа, не заснована на засадах членства;

3) фонд може утворюватися фізичними чи юридичними особами;

4) у фонді обов’язково повинно бути сформоване майно для реалізації статутних завдань;

5) фонд повинен реалізовувати соціальні, благодійні, освітні, культурні та інші суспільно корисні цілі;

6) фонд зобов’язаний публічно вести свої справи;

7) особливий порядок ліквідації фонду [44, с. 19].

У цілому погоджується із зазначеним підходом О. В. Гутніков, який виокремлює такі ознаки фонду :

1) фонд - організація, що не має членства;

2) фонд - це непідприємницька організація;

3) засновниками фонду можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі держава;

4) майно фонду формується за рахунок обов’язкових та добровільних внесків;

5) особливий порядок ліквідації фонду;

6) здійснення фондом благодійних, економічних та інших цілей [81, с. 197-217].

У вітчизняному законодавстві також можна спостерігати певні зрушення за напрямом виокремлення фонду як самостійної організаційно- правової форми непідприємницьких юридичних осіб. Так, у ч. 2 ст. 10 Проекту Закону України «Про непідприємницькі організації» пропонувалося закріпити фонд як особливу форму установи, тобто вже в рамках проекту законодавець через специфічні риси фонду робить спробу певним чином виокремити його серед переліку установ [365].

Легальне визначення благодійного фонду як організаційно-правової форми непідприємницьких юридичних осіб закріплене в Законі України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» [311]. Так, фонд у розумінні вищенаведеного Закону - це благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов’язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності. Благодійний фонд може бути створено одним чи кількома засновниками. Активи благодійного фонду можуть формуватися учасниками та/або іншими благодійниками.

Аналіз втіленого в Законі визначення дозволяє зробити наступні висновки. По-перше, нами не сприймається теза про те, що фонд може діяти на корпоративних засадах, оскільки в країнах, де передбачено діяльність фонду як непідприємницької юридичної особи, його правова природа пов’язана із відсутністю засад членства. По-друге, із такого визначення складно простежити відмінності між благодійним фондом та благодійним товариством, яке також закріплене як різновид благодійної організації.

Як слушно зауважує з цього приводу І. В. Спасибо-Фатєєва, з визначення, що наведене в Законі України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», виходить, що фонд відрізняється від установи тим, що його учасники беруть участь в управлінні. Але в чому полягають відмінності від товариства незрозуміло. По суті, дані організаційно-правові форми юридичних осіб, продовжує цивіліст відрізняються лише тим, що благодійне товариство може створюватися не менше, ніж двома засновниками, а благодійний фонд - і одним засновником. Видається, що в такому виокремленні немає сенсу і воно є штучним та неефективним [299, с. 39]. Солідарна із вищенаведеною позицією професор О. С. Яворська. Цивіліст наголошує на тому, що, окреслюючи види благодійних організацій, законодавець не зовсім чітко визначив критерії та ознаки для їх розмежування. Незрозумілим, вказує автор, залишається статус засновників благодійного фонду. Адже благодійний фонд може мати, крім засновників, інших учасників, які вступили до його складу в порядку, встановленому статутом [467, с. 14].

Безперечно, якщо виходити із такого законодавчого підходу, то слід погодитись із висловленими думками науковців з приводу нелогічності виокремлення фонду в окрему організаційно-правову форму непідприємницьких юридичних осіб. Одночасно, якщо в перспективі ставити за основу критерій відсутності засад членства та моделювати інші специфічні ознаки фонду, розпочинаючи від мети діяльності та завершуючи іншими особливостями, то є перспективи для його виокремлення в самостійну організаційно-правову форму непідприємницьких юридичних осіб.

Як правильно зазначається у правовій літературі, фонд як одна з форм існування некомерційних організацій відрізняється від інших тим, що фонд є не об’єднанням громадян і (або) юридичних осіб, а об’єднанням майна громадян і (або) юридичних осіб для досягнення суспільно корисних цілей. У цьому і знаходить свій прояв найістотніша відмінність фонду від будь-якої іншої непідприємницької організації [151, с. 207].

У вітчизняній цивілістиці вже висловлювалися позиції з приводу розуміння фонду саме як нечленської організації. Так, Літвіна О. Ю. подає таке авторське визначення благодійного фонду як організаційно- правової форми благодійної організації:»Не має членства, створюваний фізичними і (або) юридичними особами шляхом об\'єднання (виділення) майна з метою здійснення благодійної діяльності. Благодійний фонд може бути створений і однією особою». Ознаки благодійного фонду цивіліст вбачає в наступному:

1) відсутність членства;

2) засновниками можуть виступати фізичні і (або) юридичні особи;

3) засновники не беруть участі в управлінні фондом;

4) обов’язок засновників сформувати майно фонду при його створенні;

5) фонд стає власником майна, переданого йому засновниками під час створення [209, с. 11].

У цілому погоджуючись із пропонованим визначенням та ознаками благодійного фонду, хочемо зауважити, що, на нашу думку, благодійний фонд виступає різновидом благодійної організації, а не є її організаційно- правовою формою, а організаційно-правовою формою як родовим поняттям, власне, виступає фонд по відношенню до видової категорії «благодійний фонд». Тому, хочемо зауважити, що нами певною мірою сприймається підхід, за яким благодійництво взагалі доцільно здійснювати винятково в організаційно-правовій формі фонду. Хоча одностайності серед дослідників у цьому питанні немає.

Для прикладу, Кумарітова А. О. вважає, що благодійні організації повинні створюватися та діяти як громадські організації, фонди, установи та спілки (асоціації) благодійних організацій [190, с. 13]. Очевидно, що така позиція також має право на існування, адже при такому підході за засновником залишається право вибору конкретного виду тієї чи іншої організаційно-правової форми непідприємницької організації. Хоча ще раз наголосимо, що нам більше імпонує варіант розвитку законодавства, за яким благодійні чи інші соціально корисні цілі реалізовувалися б через діяльність фонду як організаційно-правової форми непідприємницької юридичної особи.

Саме до викладу власного бачення сутності фонду як самостійної організаційно-правової форми непідприємницьких юридичних осіб, що побудовані на унітарних засадах, перейдемо далі.

Звернення до енциклопедичних джерел дозволяє простежити визначення терміна «фонд» у кількох аспектах, зокрема: 1) запаси, ресурси, нагромадження, капітал; 2) кошти або матеріальні засоби, призначені для якої-небудь мети; 3) цінні папери, що дають прибуток; 4) організація, яка здійснює діяльність у певній сфері [392]. Очевидно, що в контексті розуміння сутності фонду як юридичної особи найбільш точно відповідають другий та четвертий аспекти, за якими під фондом розуміються кошти або матеріальні засоби, призначені для якої-небудь мети і такі кошти акумулюються шляхом створення юридичної особи.

У Юридичній енциклопедії за редакцією професора Ю. С. Шемшученка поняття «фонд» визначається, власне, у правовому аспекті як некомерційна організація з правами юридичної особи, що утворюється у встановленому законом порядку для обслуговування відповідного фонду, сприяння і підтримки певних видів діяльності або окремих соціальних груп (наприклад, страхові фонди, фонди підтримки малого та середнього бізнесу, наукові фонди, інноваційні фонди, інвестиційні, художні фонди та ін.). Фонд може функціонувати як спеціалізована державна установа (Пенсійний фонд України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Фонд державного майна України та ін.) або на громадських засадах [466, с. 224]. Водночас, у Юридичній енциклопедії категорія «фонд» розкривається і в широкому, і у вузькому розуміннях, у тому числі як умовне позначення (коли йдеться про інвестиційний фонд як підприємницьку юридичну особу, чи про Фонд державного майна, який є органом державної влади та за пропонованою нами концепцією, що за організаційно-правовою формою належить до установ).

Якщо ж моделювати сутність фонду, власне, у вузькому розумінні, то йому, на нашу думку, крім загальних рис, що характеризують його як юридичну особу унітарного типу, притаманні такі прикметні риси, до характеристики яких перейдемо далі.

1) діяльність будь-якого фонду пов’язана із реалізацією специфічної мети - акумуляція (накопичення, збір) коштів, що використовуються для певної мети - благодійництва, захисту довкілля, розвитку соціальної сфери, економіки тощо. Така мета діяльності не є обов’язковою для інших юридичних осіб, що ґрунтуються на унітарних засадах (закладів та установ). Фонди - це нечленські організації, які є об\'єднанням майна, на відміну, наприклад, від громадських об\'єднань, які засновані на членстві і є об\'єднанням осіб. Таким чином, традиційно фонди вимагають наявності певного майна, призначеного для конкретної мети. У ряді країн вони можуть служити приватним цілям, але в більшості країн фонди можуть створюватися тільки для досягнення суспільно корисних цілей.

В Україні на даному етапі розвитку більшість фондів займаються збором коштів саме з благодійною метою. Водночас функціонують і ті, що акумулюють кошти з метою розвитку освітніх проектів, реалізації стипендіальних програм «Фонд Віктора Пінчука» - організація, заснована Віктором Пінчуком в 2006 р.. Фонд призначений для модернізації України в різних напрямках. Шість головних сфер діяльності і розроблені в їх рамках проекти Фонду було вибрано за принципом їх стратегічної важливості для майбутнього країни. У сфері охорони здоров\'я «Фонд Віктора Пінчука» реалізує програму створення всеукраїнської мережі неонатальних центрів «Колиски надії», а за освітнім напрямом розгортається стипендіальна програма «Завтра.иа». Фонд Віктора Пінчука бере активну участь в ініціативах, спрямованих на подальшу інтеграцію України в європейське і світове співтовариство, а також підтримує різні регіональні благодійні проекти.

Тому, варто зауважити, що непідприємницькою юридичною особою, яка, по суті, створюється з тією метою, яка притаманна фонду є й фонди пенсійного забезпечення, проте, як відзначалося вище, законодавець для них чомусь визначає організаційно-правову форму непідприємницького товариства. На наше переконання, для всіх непідприємницьких юридичних осіб, що створюються з метою накопичення певних коштів для реалізації прав окремих категорій осіб у пенсійній, фінансовій чи іншій сферах, фонд є найоптимальнішою із організаційно-правових форм через ті особливості, які йому притаманні.

2) кошти Фонду, за загальним правилом, формуються засновниками, а також іншими особами (меценатами);

3) фонди можуть переслідувати як приватно-корисний, так і суспільно корисний інтерес. Так, якщо йдеться про діяльність фонду, що акумулює кошти з метою їх використання для закритого кола осіб, то йдеться про реалізацію приватно-корисного інтересу. Якщо ж метою діяльності фонду є акумуляція коштів для невизначеного кола осіб у певній сфері, то в даному разі реалізується суспільно корисний інтерес;

4) фонди можуть діяти як юридичні особи приватного, так і публічного права. Засновниками фонду можуть виступати як фізичні, юридичні особи, так і публічно-правові утворення. На сьогодні в Україні досить багато фізичних осіб реалізували своє право на створення фондів (благодійний фонд Тіни Кароль «Полюс притягання», благодійний фонд Рината Ахметова «Розвиток України» та інші). Активізуються і публічно- правові утворення в напрямку створення та діяльності фондів із різною метою діяльності. Так, Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 26.02.1993 р. № 16 затверджено

Положення про екологічні фонди природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків [316]. Відповідно до цього підзаконного нормативно-правового акта екологічний фонд при природному заповіднику, біосферному заповіднику, національному природному парку, ботанічному саду, дендрологічному парку та зоологічному парку створюється з метою цільового фінансування заходів, спрямованих на забезпечення охорони заповідних природних комплексів та об\'єктів, розвиток наукових досліджень, міжнародне співробітництво, еколого-освітні роботи.

Тенденція до функціонування фондів, які за порядком створення можуть належати як до юридичних осіб публічного, так і приватного права, простежується і в інших країнах. Так, наприклад, у Німеччині також діють фонди публічного та приватного права. Фонди публічного права, як відзначає А. О. Кадикіна, зазвичай засновуються державними або муніципальними органами, а тому значною мірою залежні від відповідних бюджетів. Для більшості німецьких фондів характерна інша організаційного-правова форма - фонди приватного права, які можуть створити як приватні (фізичні або юридичні) особи, так і державні або муніципальні органи. На кінець 2012 р. кількість цих фондів становило 19551. Вони можуть переслідувати, у тому числі й підприємницьку мету. Водночас на практиці 90% цих фондів створюються виключно для благодійної діяльності [132];

5) специфічні органи управління фонду. Так, органами управління фонду є правління (рада), дирекція (директор) і спостережна рада. Статут фонду може передбачати й інші органи, необхідні для здійснення його діяльності. Наявність спостережної ради обумовлюється тим, що при створенні фонду засновники беруть на себе зобов\'язання використовувати це майно для досягнення визначених цілей. Для того, щоб майно не було використано неефективно, у фонді створюється вищенаведений незалежний колегіальний орган управління;

6) особливості реорганізації фонду. Специфічна правова природа та мета діяльності фонду обумовлює те, що фонд може не бути реорганізований шляхом перетворення. Якщо можливість реорганізації фонду передбачена його установчими документами, то вона може бути здійснена у таких формах як: злиття з іншим фондом; приєднання до іншого фонду; приєднання до нього іншого фонду; виділення з фонду юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми; поділ на два і більше фонди.

На основі наведених цивільно-правових ознак фонду, можна сформулювати його визначення як непідприємницької юридичної особи, що побудована на відсутності засад членства, яка діє з метою накопичення (акумуляцією) коштів на благодійні, освітні, екологічні, медичні та інші суспільно корисні цілі. Виокремлення фонду в окрему організаційно-правову форму непідприємницьких юридичних осіб та закріплення базових положень щодо його статусу на рівні ЦК України забезпечить послідовний розвиток спеціального законодавства у цій сфері та єдність правозастосування. Різновидами цієї організаційно- правової форми непідприємницьких юридичних осіб виступатимуть благодійні, екологічні фонди, фонди соціального розвитку тощо. Формуванню сталого розуміння категорії фонд сприятиме і виключення у перспективі із вітчизняного законодавства відповідних позначень терміном «фонд» абсолютно різних за своєю правовою природою суб’єктів цивільного права.