>>

АНОТАЦІЯ

Зеліско А. В. Підприємницькі юридичні особи приватного права як суб’єкти цивільних правовідносин. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право (081 - Право).

- Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України. - Київ, 2017 р.

Метою дисертації є розробка універсальної правової категорії «підприємницька юридична особа приватного права» та системне упорядкування у її межах існуючих організаційно-правових форм юридичних осіб. Вказане здійснено на основі сучасних напрацювань вітчизняної і зарубіжної доктрини, а також законодавчої практики європейських держав.

Встановлено, що в основі категорії «підприємницька юридична особа приватного права» знаходиться ознака наявності права розподілу прибутку між учасниками або членами юридичної особи. Це є спеціальна ознака досліджуваних юридичних осіб. При цьому право учасника або члена на отримання частини прибутку від діяльності юридичної особи включає не лише частину прибутку, яка може виплачуватися на підставі рішення загальних зборів або учасників юридичної особи, але й право на ліквідаційну квоту в разі ліквідації юридичної особи.

Такий критерій має не лише теоретичне значення в плані визначення юридичної особи як підприємницької, а й прикладне значення, так як є основою для вирішення питання включення чи не включення її до переліку суб’єктів оподаткування. На основі викладеного уперше запропоновано дефініцію універсальної категорії «підприємницька юридична особа приватного права» як юридичної особи, яка діє на основі відносин участі або членства її учасників або членів і має право розподіляти між ними прибуток.

Здійснено комплексну характеристику досліджуваних юридичних осіб, за результатами якої у роботі уперше запропоновано виділяти три групи ознак підприємницької юридичної особи приватного права: 1) загальні ознаки - пов’язані з наданням цим утворенням статусу юридичної особи: організаційна єдність, майнова відокремленість, наявність цивільної правоздатності та дієздатності, реєстрація у встановленому законом порядку, самостійна майнова відповідальність за зобов’язаннями, участь в цивільному обігу від власного імені; 2) спеціальні ознаки - відмежовують підприємницькі юридичні особи від інших юридичних осіб приватного права: наявність комплексу майнових та немайнових прав (корпоративних прав) в учасників або членів; право на розподіл прибутку між учасниками або членами; 3) індивідуалізуючі ознаки - визначають організаційно-правову форму підприємницької юридичної особи приватного права: особливості створення та припинення юридичної особи, правового режиму майна, системи органів управління, здійснення корпоративних прав учасників або членів, обсягу відповідальності учасників або членів за зобов’язаннями юридичної особи тощо.

Розроблена категорія «підприємницька юридична особа приватного права» спонукає до перегляду існуючої класифікації юридичних осіб приватного права. Адже згідно із положеннями ЦК України підприємницькі юридичні особи приватного права охоплюються лише поняттям «підприємницьке товариство» - господарські товариства і виробничі кооперативи. На підставі викладених положень у роботі уперше обґрунтовано доцільність запозичення досвіду провідних європейських держав щодо зміни класифікаційних рівнів юридичних осіб приватного права, що передбачені в ЦК України шляхом запровадження в якості первинного рівня класифікації (після поділу юридичних осіб на юридичні особи публічного та приватного права) поділ останніх на підприємницькі та непідприємницькі залежно від того мають право вони розподіляти прибуток між учасниками або членами чи ні (станом на сьогодні чинне законодавство України передбачає такий поділ винятково в межах конструкції товариства). Означений критерій класифікації має прикладний характер, оскільки дозволяє визначати юридичну особу на предмет включення її до переліку суб’єктів оподаткування. Первинність такого критерію при формуванні схеми класифікації юридичних осіб приватного права дозволить охопити усі можливі форми підприємницьких юридичних осіб приватного права.

В єдину систему досліджуваних юридичних осіб включено ті їх організаційно-правові форми, які відповідають напрацьованим у доктрині їх правовим параметрам. Відповідно, ні предмет діяльності ні форма власності ні інші неправові критерії не можуть визначати належність юридичної особи до окремої організаційно-правової форми. Стосовно існуючих в межах інших інтеграційних класифікацій юридичних осіб похідних або модифікованих організаційно-правових форм (корпоративні інвестиційні фонди, банки, страхові компанії, ломбарди тощо), сприйнято наукову позицію щодо існування їх в межах основних організаційно-правових форм підприємницьких юридичних осіб приватного права, однак, із спеціальним правовим статусом, пов’язаним із публічним інтересом.

Уперше визначено, що для систематизації організаційно-правових форм досліджуваних юридичних осіб доцільно застосовувати розподіл їх на кілька типів, які мають родовий характер і засновані на комплексі правових критеріїв, які є базовими для утворення окремих організаційно-правових форм підприємницьких юридичних осіб приватного права. Зокрема: товариство; кооператив; юридичні особи, які за характером внутрішніх правовідносин між ними та їх учасниками або членами є підприємницькими (мають право розподілу прибутку між учасниками або членами). Формування окремих організаційно- правових форм підприємницьких юридичних осіб приватного права в межах третього типу зумовлене об’єктивними впливами тенденцій щодо зближення регулювання у світі статусу юридичних осіб, що є об’єднаннями капіталів та юридичних осіб, які є об’єднаннями осіб. Особливості правових характеристик визначають якісну відмінність їх від тих організаційно-правових форм юридичних осіб, які безпосередньо врегульовані в ЦК України. Надання фермерським господарствам, науковим паркам та приватним унітарним підприємствам статусу юридичної особи зумовлене об’єктивними факторами - наявністю майнової відокремленості між юридичною особою та її учасниками, що дозволяє зменшити ризик втрат під час здійснення підприємницької діяльності.

Третій тип об’єднує юридичні особи, які є підприємницькими не за імперативно визначеною в ЦК України формою, а відповідно до характеру правовідносин між юридичною особою та її учасниками або членами. Об’єднуючим фактором для організаційно-правових форм підприємницьких юридичних осіб приватного права в межах третього типу є спеціальні вимоги щодо їх засновників (учасників або членів), які детермінують особливості їх створення, правового режиму майна, корпоративних прав учасників або членів, управління, припинення.

Розкриття правових ознак підприємницьких юридичних осіб приватного права зумовило можливість твердження про спеціальну природу відносин членства щодо загального поняття відносин участі, які співвідносяться між собою як спеціальне та загальне.

Така специфіка проявляється у безпосередній трудовій участі особи у виробничому процесі, що породжує низку кваліфікаційних ознак членства: особливості набуття корпоративних прав шляхом вступу до юридичної особи; особливості здійснення корпоративних прав членами; обов’язкова особиста участь у діяльності юридичної особи.

Обґрунтовано існування у європейській практиці тенденцій зближення правового регулювання статусу юридичних осіб, що є об’єднаннями осіб та об’єднаннями капіталів, що стало підґрунтям для розробки єдиної концепції регулювання статусу підприємницьких юридичних осіб приватного права на основі таких положень: обов’язок добросовісності учасників та членів стосовно юридичної особи, що визначає потребу сприйняття наукових позицій про субсидіарну відповідальність учасників або членів за зобов’язаннями юридичної особи; створення спеціального органу управління, призначеного для охорони та захисту інтересів учасників або членів юридичної особи; диференціація порядку внесення вкладів засновниками залежно від їх форми: не грошові вклади вносяться засновниками до державної реєстрації юридичної особи, а грошові - як до державної реєстрації, так і впродовж одного року після державної реєстрації юридичної особи (залежно від організаційно-правової форми юридичної особи); дотримання вимоги щодо наявності власного капіталу (чистих активів) юридичної особи за результатами фінансового року для можливості прийняття загальними зборами рішення про розподіл прибутку між учасниками або членами.

Викладені тенденції визначили також обґрунтування у роботі положення про потребу диференціації порядку виключення учасника або члена із складу підприємницької юридичної особи приватного права залежно від характеру підстави: 1) невиконання учасником або членом обов’язку внесення майнових вкладів у товариство згідно із встановленим законом та установчими документами порядком потребує прийняття відповідного рішення учасниками або членами в порядку, визначеному установчими документами (за винятком того, щодо кого приймається рішення); 2) порушення обов’язку добросовісності учасника або члена під час здійснення корпоративних прав щодо інтересів юридичної особи, будучи оціночним поняттям, потребує судового порядку виключення такого учасника або члена.

У той же час, зазначено, що добросовісність учасників щодо юридичної особи не має абсолютного характеру. Зокрема, вказане має місце за умови належності учаснику контрольного обсягу корпоративних прав, що визначає пріоритетність його інтересів над інтересами юридичної особи. Якщо ж учасник, маючи більшість чи то абсолютну більшість корпоративних прав, порушує навмисно інтереси юридичної особи, зловживаючи своїм правом, то поставатиме питання про порушення ним добросовісності щодо юридичної особи за умови завдання ним шкоди внаслідок такого зловживання.

За результатами аналізу чинного законодавства України та наукових напрацювань у роботі набули подальшого розвитку положення про особливості формування правосуб’єктності підприємницькими юридичними особами приватного права: з моменту державної реєстрації у підприємницької юридичної особи виникає універсальна правоздатність, набуття ж повної дієздатності у встановлених законом випадках, може пов’язуватися із виконанням законодавчих вимог легалізації юридичної особи в якості суб’єкта із спеціальним статусом у передбачених законом сферах діяльності. Також додатково обґрунтовано, що ліцензування є процедурним аспектом набуття дієздатності юридичної особи, і впливає не на її правоздатність, а на обсяг дієздатності, будучи інструментом забезпечення публічних інтересів.

Отримала подальший розвиток концепція, згідно із якою уніфікованим терміном щодо договорів, спрямованих на створення підприємницьких юридичних осіб приватного права є «засновницький договір», єдиним ж установчим документом таких юридичних осіб слід визнати статут. Засновницький договір є конструкцією, перманентно притаманною для усіх підприємницьких юридичних осіб приватного права, незалежно від їх організаційно-правової форми. Доведено, що при встановленні відповідальності засновників у засновницькому договорі за невиконання чи неналежне виконання узятих на себе зобов’язань, доцільно застосовувати «компенсаційні» способи відповідальності (в межах конструкції договору на користь третьої особи).

Доцільність встановлення компенсаційних способів відповідальності засновників у засновницькому договорі визначається його чинністю, пов’язаною із належним виконанням сторонами прав та обов’язків.

Викладені вище концептуальні розробки визначили можливість системного удосконалення правового статусу окремих організаційно-правових форм досліджуваних юридичних осіб.

У роботі уперше аргументовано самостійність організаційно-правової форми наукових парків на основі таких особливих правових характеристик: дозвільний порядок створення шляхом виключно заснування; спеціальний суб’єктний склад засновників; спеціальна правоздатність; особливий порядок здійснення корпоративних прав та обов’язків учасників; наявність особливого учасника - ВНЗ

IV рівня акредитації та/або наукової установи, який має спеціальний правовий статус, пов’язаний із додатковими правами щодо контролювання та управління науковим парком; обов’язковістю формування не лише статутного, але й резервного фондів; припинення виключно шляхом ліквідації.

Доведено, що приватне унітарне підприємство, у тому значенні, в якому воно передбачене у ст. 63 ГК України, є не лише класичною підприємницькою юридичною особою приватного права, а й юридичною особою, яка відзначається корпоративністю (між засновником та юридичною особою виникає комплекс майнових і немайнових прав, іменованих корпоративними). Специфіка такої юридичної особи вимагає передбачення у законодавстві пов’язаних із цим особливостей унітарних приватних підприємств: обмеження щодо кількості створення таких підприємств одним і тим же ж засновником; неможливості виходу особи із такого підприємства, оскільки даний механізм підміняється процедурою прийняття рішення про ліквідацію підприємства; особливості звернення стягнення на корпоративні права особи, пов’язані із встановленням її об’єкта права власності, що визначається лише розміром статутного капіталу підприємства; права засновника підприємства на отримання, окрім вартості статутного капіталу, при прийнятті рішення про ліквідацію так званої ліквідаційної квоти - залишку майна підприємства після розрахунку із усіма кредиторами.

Розроблено удосконалений правовий статус виробничих кооперативів в іпостасі спеціальної конструкції для ведення підприємницької діяльності із високим рівнем особистісних елементів, для якої має бути характерним: диференційований порядок вступу до членів та асоційованих членів кооперативу; виключно грошова форма вступних внесків; формування пайового капіталу протягом одного року з моменту державної реєстрації кооперативу; формування неподільного фонду у розмірі не менше 10% вартості пайового капіталу та здійснення відрахувань до неподільного фонду у розмірі не менше 10% прибутку, визначеного до розподілу. Призначення неподільного фонду визначається на основі волевиявлення загальних зборів кооперативу при прийнятті рішення про ліквідацію.

Визначено особливості статусу фермерського господарства, які проявляються у перманентно притаманній для нього афілійованості засновників (членів), яка за рахунок наявності сімейних взаємозв’язків визначає особливості управління діяльністю фермерським господарством та специфіку корпоративних прав його членів. Відповідно, розроблено та запропоновано передбачити у спеціальному нормативному акті правові характеристики фермерських господарств із статусом юридичної особи, які пов’язані із: порядком прийняття до складу господарства нових членів; порядком виходу та виключення членів із складу господарства; окремим регулюванням корпоративних прав та обов’язків членів і прав та обов’язків господарства в якості юридичної особи; порядком розподілу прибутку між членами господарства та управлінням господарством; диференціацією відповідальності фермерського господарства за своїми зобов’язаннями залежно від його статусу (юридична особа чи фізична особа-підприємець); врегулюванням правових підстав фермерського господарства для користування земельними ділянками, що належать на праві приватної власності його членам.

У роботі додатково аргументовано ряд положень, спрямованих на розробку статусу повних і командитних товариств в якості юридичних осіб: запровадження статуту як єдиного установчого документа; сприйняття пропозиції про можливість створення загальних зборів у товариствах, які належать до об’єднань осіб; потреба встановлення у законодавстві права учасників товариства за спільною згодою залучати до ведення справ сторонню особу на підставі трудового договору; сприйняття положення щодо виключення із законодавства обов’язку учасників повних товариств та повних учасників командитних товариств набувати статусу підприємців. Запропоновано удосконалення порядку субсидіарної відповідальності учасників повного і повних учасників командитного товариств за зобов’язаннями юридичної особи: 1) учасник має право відмовити в задоволенні вимог кредиторів доти, доки у товариства існує право оскаржити пред’явлені до товариства вимоги. Вимоги на підставі виконавчого листа, який пред’явлений до товариства, в першу чергу, задовольняються за рахунок майна цього товариства.

Ключові слова: юридична особа, підприємницька юридична особа приватного права, товариство, кооператив, науковий парк, фермерське господарство, приватне підприємство, корпоративні права, правосуб’єктність, засновницький договір, акти органів управління юридичної особи.

| >>
Источник: ЗЕЛІСКО АЛЛА ВОЛОДИМИРІВНА. ПІДПРИЄМНИЦЬКІ ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ПРИВАТНОГО ПРАВА ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН. Івано-Франківськ, Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме АНОТАЦІЯ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -