Джерела нотаріального процесуального права

Законодавство незалежної України постійно змінюється. Відповідних змін зазнають також норми, що регулюють діяль­ність нотаріальних та квазінотаріальних органів держави.

24 грудня 2010 р.

Поява якісно нового законодавства, яке регламентує діяльність нотаріату в Україні, була зумовлена об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, головна з яких полягала у забезпеченні охорони приватної власності, що формується як одне з основних конституційних прав громадян і організацій, створенні умов, за яких власник на свій розсуд і бажання міг би володіти та розпоряджатися своїм майном. Прийняття нового законодавства було закономірним результатом руху суспільства до ринкових відносин і, як наслідок, появи нових форм власності^[109].

Джерела нотаріального процесуального права - це норма­тивно-правові акти, прийняті уповноваженими державни­ми органами, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок здійснення повноважень нотаріальними та квазі- нотаріальними органами держави і порядок вчинення ними нотаріальних дій.

За юридичною силою та органом, що їх видав, норматив­ні акти можна поділити на: закони та підзаконні нормативні акти.

Також нотаріальне процесуальне законодавство за фор­мою законодавчі акти поділяє на кодифіковані та некодифі- ковані, за предметом правового регулювання - на загальні та спеціальні, за характером правового регулювання - на мате­ріальні та процесуальні тощо.

До загальних джерел нотаріального процесуального пра­ва можна віднести ті нормативні акти, які регулюють як пи­тання нотаріальної діяльності, так і інші суспільні відносини.

Існують також спеціальні акти, присвячені регулюванню лише нотаріальної діяльності та нотаріального процесу щодо вчинення нотаріальних дій зокрема (наприклад, Закон Украї­ни «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України та ін.).

До актів інших галузей права, які регулюють окремі пи­тання організації нотаріату і здійснення нотаріальної діяль­ності, можна віднести, скажімо, Цивільний, Сімейний, Подат­ковий, Цивільно-процесуальний, Земельний кодекси України.

Основним нормативно-правовим актом держави є Кон­ституція України. Відповідно до її ст. 8, Конституція має найви­щу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відпо­відати їй. Конституція має вищу юридичну силу та пряму дію і застосовується на всій території України.

У ст. 92 Конституції наголошено, що виключно законами України визначається організація і діяльність нотаріату; вона ставить його на один рівень зі судоустроєм, судочинством, статусом суддів, засадами судової експертизи, організацією та діяльністю прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і установ виконання покарань.

Відповідно до ст. 41 Конституції, кожен має право володі­ти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право при­ватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користува­тися об'єктами права державної та комунальної власності від­повідно до закону. Законодавець у ч. 4 названої статті наго­лошує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений пра­ва власності, а право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, що встановлені законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним від­шкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах во­єнного чи надзвичайного стану.

Однак використання власності не може завдавати шко­ди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспіль­ства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості зем­лі. Основним нормативно-правовим актом, що регламентує нотаріальну діяльність, є Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р., що набув чинності 1 січня 1994 р. Цей Закон встановлює порядок правового регулювання діяльності орга­нів нотаріату та порядок вчинення ними нотаріальних дій.

Закон містить положення, які регламентують організацію діяльності органів нотаріату, зокрема реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, порядок заміщення посади нотаріуса, анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Також у Законі детально регламентуються прави­ла вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

До джерел нотаріального права, крім вказаного Закону, належать: Цивільний кодекс України, Земельний кодекс Украї­ни, Господарський кодекс України, Сімейний кодекс України, Податковий кодекс України та ін.

Нинішній Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р., набрав чинності з 1 січня 2004 р. Цивільним законо­давством регулюються особисті немайнові та майнові відно­сини, які засновані на юридичній рівності, вільному волеви­явленні, майновій самостійності учасників. Зміст Цивільного кодексу 2003 р. формують такі книги: «Загальні положення», «Особисті немайнові права фізичної особи», «Право власнос­ті та інші речові права», «Право інтелектуальної власності», «Зобов’язальне право», «Спадкове право». Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., набрав чинності одно­часно з Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 р., визначає права та обов’язки подружжя, зокрема право осо­бистої приватної власності дружини та чоловіка, право спіль­ної сумісної власності подружжя; права батьків і дітей на май­но та інше. Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 р., що набрав чинності з 1 січня 2002 р., регулює земель­ні відносини в країні та визначає повноваження органів влади й місцевого самоврядування щодо розпорядження належни­ми їм земельними ділянками; склад і цільове призначення зе­мель; право власності на землю, право користування землею, обмеження прав на землю; набуття і реалізацію прав на зем­лю; гарантії прав на землю та інше.

Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р., визначає основні заса­ди господарювання і регулює господарські відносини, що ви­никають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, зокрема щодо утворення суб’єктів господарювання, майнової основи госпо­дарювання та господарських зобов’язань.

Податковий кодекс України, прийнятий 2 грудня 2010 р., що набрав чинності 1 січня 2011 р., регулює відносини, які ви­никають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визна­чає вичерпний перелік податків та зборів, платників податків і зборів, їхні права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів та інше.

Прикладом законів як джерел нотаріального права є:

- Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р.;

- Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстра­цію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та інших нормативних актів»;

- Закон України «Про запобігання та протидію легаліза­ції (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму»;

- Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінан­суванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»;

- Закон України «Про заставу»;

- Закон України «Про іпотеку»;

- Закон України «Про відчуження земельних ділянок, ін­ших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які пере­бувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мо­тивів суспільної необхідності»;

- Закон України «Про оренду землі»;

- Закон України «Про міжнародне приватне право»;

- Закон України «Про міжнародні договори України»;

- Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»;

- Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації ре­чових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

- Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юри­дичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських фор­мувань»;

- Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо державного регулювання нотаріальної діяльності»;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності»;

- Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» і деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У діяльності органів нотаріату також важлива роль від­водиться підзаконним нормативним актам.

- Постанова Кабінету Міністрів України від 21.01 2015 р. «Питання оптимізації діяльності центральних органів вико­навчої влади системи юстиції»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 747 «Деякі питання організації фінансового моні­торингу»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419 «Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених» у редакції поста­нови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серп­ня 2011 р. № 923 «Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 2 липня

2014 р. № 228 «Про затвердження Положення про Міністер­ство юстиції України»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня

2015 р. № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції»;

- Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 р. № 150 «Питання Міністерства юстиції»;

- декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»;

- Указ Президента України від 23 серпня 1998 р. №932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні». Зокрема, цим Указом було встановлено, що вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержан­ня прибутку; державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних служ­бовців відповідних категорій;

- Указ Президента України від 10 липня 1998 р. № 762/98 «Про впорядкування справляння плати за вчинення нота­ріальних дій». П. 1 Указу встановлено, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок дер­жавного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

З метою забезпечення законності актів відомчого законо­давства, їх відповідності законам і підзаконним актам Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. №493/92 «Про дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів влади» введено державну реєстрацію норма­тивно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управ­ління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий харак­тер. Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, при­йнятих центральними органами, здійснює Міністерство юс­тиції України, а реєстрацію актів місцевих органів - головні територіальні управління юстиції в областях та місті Києві.

Важливе значення в діяльності органів нотаріату мають накази Міністерства юстиції України. Прикладами таких під- законних актів є:

- Наказ Міністерства юстиції України від 25 вересня 2012 р. № 1418/5 «Про затвердження Порядку проставлен­ня апостиля в Міністерстві юстиції України на офіційних до­кументах, призначених для використання на території інших держав, та підготовки Міністерством юстиції України нота­ріально оформлених документів для подальшої консульської легалізації»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 р. № 3253/5 «Про затвердження Правил ведення нота­ріального діловодства»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 11 липня 2012 р. № 1043/5 «Про затвердження Порядку видачі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 4 жовтня 2013 р. № 2104/5 «Про затвердження Правил професійної етики нота­ріусів України»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нота­ріальних дій нотаріусами України»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 р. № 357/5 «Про затвердження Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних кон­тор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 18 травня 2009 р. № 870/5 «Про затвердження Положення про держав­ний нотаріальний архів»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 28 серпня

2014 р. № 1422/5 «Про затвердження Порядку підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріаль­них контор, державних нотаріальних архівів, помічників при­ватних нотаріусів»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 7 липня 2014 р. № 1066/5 «Про забезпечення організації доступності населен­ня до нотаріальних послуг та поліпшення роботи з надання таких послуг»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 22 березня

2011 р. № 871/5 «Про затвердження Положення про порядок реєстрації приватної нотаріальної діяльності та заміщення приватного нотаріуса»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 24 грудня

2012 р. № 1924/5 «Про затвердження Порядку виготовлення та знищення печатки приватного нотаріуса»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 22 червня

2015 р. № 999/5 «Про затвердження Положення про здійснен­ня фінансового моніторингу суб’єктами первинного фінансо­вого моніторингу, державне регулювання та нагляд за діяль­ністю яких здійснює Міністерство юстиції України»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 21 липня 2014 р. № 1174/5 «Про внесення змін до Порядку допуску осіб до скла­дання кваліфікаційного іспиту та проведення кваліфікаційно­го іспиту Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату», викла­дений у новій редакції.

Важливе значення в діяльності нотаріату має судова прак­тика у різних її формах, зокрема виражена у постановах Кон­ституційного Суду України, Президії та Пленуму Верховного Суду, у рішеннях, ухвалах та постановах Вищого господарсько­го суду. Відповідно до ст. 147 Конституції України, право офі­ційного тлумачення законів надане Конституційному Суду України. Судова практика тісно пов'язана з джерелами права. Саме за допомогою судової практики встановлюється таке ро­зуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розви­ває його положення.

Застосування цивільно-правових норм на практиці допо­магає з'ясувати, наскільки ефективною і повною є чинна норма, виявити прогалини, неточності, суперечності, які закладені в ній, усунути їх і завдяки цьому удосконалити норму права^[110].

З метою забезпечення правильності рішень, які вино­сять суди, Пленум Верховного Суду України дає судам керівні роз'яснення, чим досягається не лише єдність судової практи­ки в однорідних справах, а й скеровуються нотаріуси на одно­значні варіанти правозастосування юридичних норм.

Також джерелами нотаріального права є судова практика у різних її формах, зокрема виражена у постановах Конститу­ційного Суду України, Президії та Пленуму Верховного Суду, у рішеннях, ухвалах та постановах Вищого Господарського Суду.

Нотаріус, вчиняючи нотаріальні дії, повинен також зважа­ти й на судовий прецедент, оскільки трапляються випадки та варіанти праворозуміння і правозастосування окремих норм права.

Також джерелом нотаріального права є норми міжнарод­ного права, ратифіковані Україною у встановленому законом порядку, які є обов'язковими для їх виконання.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що укла­дені і належно ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм націо­нального законодавства. Коли такий порядок не встановле­но, то пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.

Іноземні громадяни та особи без громадянства корис­туються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно зі ст. 98 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права.

Наприклад, нотаріуси застосовують Конвенцію про право­ву допомогу і правовідносини у цивільних, сімейних та кримі­нальних справах від 22 січня 1993 року.

10 січня 2002 р. Верховна Рада України надала згоду на приєднання України до Гаазької конвенції, що скасовує вимо­гу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 р. Цей документ поширюється на офіційні документи, які були прийняті на території однієї з держав-учасниць угоди і мають бути представлені на території іншої держави, котра також уклала цю угоду.

2.5.