Принципи нотаріального процесу: поняття, їх система, класифікація та значення

Право будується та функціонує на підставі визначених принципів, які виражають його суть і соціальне значення.

Термін «принцип» походить від латинського «principio», що означає «основа, початок, першооснова».

Принципи права - це основні вихідні засади, які юридич­но закріплюють об’єктивні закономірності суспільного життя.

Принципи права лежать в основі діяльності правової держави, всіх органів державної влади та є стрижнем усієї системи права держави. Держава уповноважила нотаріусів на вчинення нотаріальних дій. Звідси випливає їх значущість для регулювання суспільних відносин та юридичної практики, що слугуватиме основою правильного застосування юридич­них норм при вчиненні нотаріусами нотаріальних дій, зокрема при посвідченні правочинів.

Під принципами нотаріального процесу розуміють го­ловні засади, на яких базується нотаріальний процес, тобто здійснення нотаріальної діяльності, порядок вчинення нота­ріальних дій нотаріальними та квазінотаріальними органами України, зокрема нотаріусами.

Застосування конкретних процесуальних норм права мож­ливе лише з урахуванням положень, які містять загальні прин­ципи права.

Становлення і розвиток нотаріального процесу базується як на загальноправових принципах, так і на галузевих.

Значення принципів діяльності та організації нотаріату, з погляду С. Я. Фурси, Є. І. Фурси, полягає в тому, що вони:

- є основою для об’єднання всіх норм та інститутів в одну галузь права, тобто є індивідуалізуючою ознакою цієї галузі права;

- є похідною основою для тлумачення норм законо­давства, розуміння їх змісту та значення;

- не тільки характеризують нотаріат України, а й є го­ловною підставою для порівняння норм, що регулюють діяль­ність нотаріату, поряд з аналогічними нормами законодавства іноземних країн та, щонайперше, з країнами Міжнародного союзу латинського нотаріату^[90].

На думку В. В. Баранкової, В. В. Комарова, принципи нота­ріального процесу за сферою поширення можна класифіку­вати на загальноправові (характерні для всіх галузей права); міжгалузеві (загальні з цивільним процесом); галузеві (влас­тиві тільки нотаріальній діяльності). За функціональною озна­кою доцільно виокремити принципи організації нотаріату та принципи здійснення нотаріальної діяльності^[91].

Відповідно до джерел закріплення принципів нотаріаль­ного процесу в спеціальному нотаріальному законодавстві існує поділ на принципи: законності; обґрунтованості нота­ріальних актів; диспозитивності; безпосередності; державної мови нотаріального провадження; сприяння громадянам та організаціям у реалізації їхніх прав; таємниці вчинення нота­ріальних дій^[92].

Залежно від об'єкта правового регулювання виділяють дві групи принципів нотаріального процесуального права:

1) організаційні, тобто принципи, які визначають органі­зацію нотаріату:

- право громадян та юридичних осіб на юридичну допомогу;

- публічність системи нотаріату;

- здійснення нотаріальної діяльності спеціально уповно­важеними на це особами;

- незалежність та неупередженість нотаріуса;

- право на оскарження нотаріальних дій;

2) функціональні, які визначають здійснення нотаріальної діяльності:

- законність;

- рівність усіх громадян і юридичних осіб під час здій­снення нотаріальної діяльності;

- процесуальність нотаріальної діяльності;

- національна мова нотаріальної діяльності^[93].

Розглянемо основні принципи нотаріального процесуаль­ного права України.

1. Принцип законності. Статтею 8 Конституції передба­чається, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати, її норми є нормами прямої дії. Погоджуємося з думкою С. Я. Фурси та Є. І. Фурси з приводу того, що принцип верховенства права - це принцип верховенства закону. А принцип верховенства закону у власному розумінні цього поняття означає визна­чальну, провідну роль закону в правовій системі, зокрема в системі джерел права, його вищу юридичну силу щодо під- законних актів.

Як слушно зауважує М. М. Дякович, принцип законності можна назвати принципом, який лежить в основі всіх прин­ципів нотаріального права, оскільки всі інші принципи є прин­ципами реалізації законності. Порушення суб’єктами нота­ріального права будь-якого принципу нотаріального права має наслідком порушення принципу законності^[95].

Принцип законності в нотаріальній діяльності слід роз­глядати у двох аспектах, а саме:

- всі дії нотаріусів та осіб, які уповноважені державою на вчинення нотаріальних дій, повинні відповідати законодав­ству України;

- фізичні та юридичні особи, які звертаються по вчинен­ня нотаріальних дій, також мають дотримуватися норм чин­ного законодавства.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат», право­вою основою діяльності нотаріату є Конституція України, За­кон України «Про нотаріат» та інші законодавчі акти України. Вчиняючи нотаріальну дію, нотаріуси чи уповноважені на вчи­нення нотаріальних дій особи підтверджують цим законність і достовірність нотаріальної дії та запобігають можливим по­рушенням прав та інтересів осіб, які звернулися до них. Пору­шення встановленого законодавством порядку вчинення но­таріальних дій призводить до недійсності нотаріального акта (правочину)^[96].

Правовою гарантією реалізації принципу законності у нотаріальному процесі є право (відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат») на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Також нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріаль­ні дії, у разі виявлення під час вчинення нотаріальних дій по­рушення законодавства негайно повідомляє про це відповідні правоохоронні органи для вжиття належних заходів.

На дотримання нотаріусами принципу законності при вчиненні нотаріальних дій указано в статтях 5, 7, 21, 39, 47, 49, 51 Закону України «Про нотаріат».

2. Принцип обґрунтованості нотаріальних актів.

Наприклад, доказ спадково-родинних відносин мусить бути підтверджений документально на підставі не лише сві­доцтва про державну реєстрацію смерті спадкодавця, а ще й свідоцтва про державну реєстрацію народження дочки помер­лого, свідоцтва про державну реєстрацію її шлюбу (у разі змі­ни прізвища), виданих державними органами реєстрації актів цивільного стану^[98].

Також відомостями про належність спадкодавцю вкладу на ім'я спадкодавця є повідомлення кредитної установи про наявність вкладу, яке надано на запит нотаріуса, в проваджен­ні якого знаходиться спадкова справа.

Нотаріус повинен дати належну оцінку наданим матеріа­лам щодо їх належності та достовірності. Тобто зобов'язаний перевірити, чи пред'явлений документ виданий належним органом, підписаний відповідною посадовою особою, чи до­тримана форма документа, чи має чинність документ на час пред'явлення та інші обставини.

Пред'явлення зацікавленою особою нотаріусу всіх необ­хідних документів для вчинення нотаріальних дій - найваж­ливіша умова правильного вирішення нотаріальної спра­ви, одна з гарантій недопущення нотаріусом помилок. Пере­лік потрібних документів, як правило, визначено в законодав­стві. При цьому нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальну дію, не вправі вимагати від зацікавленої особи до­кументи, які не причетні до вчинюваної нотаріальної дії, крім встановлених законодавством^[99].

Принцип обґрунтованості закріплено в статтях 42, 46, 47, 54, 55 та ін. Закону України «Про нотаріат», які зобов’язують нотаріуса перевірити наявність певних фактів для вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії.

Так, відповідно до ст. 46 згаданого Закону, нотаріуси або посадова особа, котра вчиняє нотаріальні дії, мають право ви- требовувати від фізичних та юридичних осіб відомості й до­кументи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

3. Принцип рівності перед законом під час здійснення нотаріальної діяльності. Цей принцип відображено у ст. 24 Конституції України, де передбачено рівність усіх перед законом. Тобто кожна людина, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальних дій, не повинна мати привілеїв за будь-якими ознаками, зокрема щодо політичних, релігійних переконань, майнового стану, місця проживання та іншого.

Принцип рівності перед законом поширюється на нота­ріусів незалежно від того, чи вони є державними, чи займають­ся приватною нотаріальною практикою, як-от у ст. 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що документи, оформ­лені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Відмінності, які стосуються організації нотаріальної діяльності, оплати за вчинення нотаріальних дій, оплати пра­ці, відповідальності нотаріуса, залишаються, однак їх не мож­на розглядати як відступ від принципу рівності, оскільки це залежить від об’єктивних причин реформування системи нотаріату в напрямі найбільшої відповідності принципам ла­тинського нотаріату та не належить до принципу рівності суб'єктів нотаріального права перед законом^[100].

Варті уваги твердження C. Я. Фурси та Є. І. Фурси про те, що нотаріус не має жодних переваг порівняно зі суб'єктами, котрі до нього звернулися. Ба більше, нотаріус - особа, покликана за законом (і за ст. 5 Закону України «Про нотаріат», і за присягою) до вчинення нотаріальних дій і сприяння громадянам у вчи­ненні нотаріальних дій^[101].

4. Принцип диспозитивності. Законодавець передбачає необхідність особистої ініціативи зацікавленої особи в охоро­ні її прав та інтересів. Тому принцип диспозитивності в нота­ріальному процесі полягає в тому, що нотаріальне проваджен­ня може виникнути, як правило, тільки за ініціативою заінтер­есованих осіб, а не нотаріальних органів^[102].

Органи нотаріату та квазінотаріату вчиняють нотаріаль­ні дії тільки за наявності письмової чи усної заяви такої осо­би. Приміром, подача заяви як засобу порушення нотаріаль­ного процесу передбачена статтями 57, 67, 70 Закону. А стат­ті 80-82 вказують, що посвідчення фактів перебування гро­мадянина в живих, перебування громадянина у визначеному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фото­графії, здійснюється на прохання громадянина^[103]. За загаль­ним правилом, органи нотаріату та квазінотаріату дій за влас- ною ініціативою не вчиняють. Винятки становлять випадки, передбачені законом, коли нотаріальні дії можуть відбувати­ся за ініціативою нотаріусів чи інших осіб. Наприклад, відпо­відно до ст. 60 Закону, нотаріуси за місцем відкриття спадщи­ни за повідомленням підприємств, установ, організацій, гро­мадян або за своєю ініціативою вживають заходів з охорони спадкового майна, якщо це потрібно в інтересах спадкоєм­ців, відказоодержувачів, кредиторів чи держави. Однак заходи охорони майна померлого не вживаються, якщо спадкоємці померлого проживали разом із ним або якщо спадкоємці є, але ніхто з них не заявляє про необхідність вжиття таких заходів. Ще один виняток із розглянутого принципу передбачено ст. 73 Закону. Йдеться про накладення заборони відчуження нерухо­мого майна. Це нотаріальна дія, що забезпечує законність пра- вочинів (договору позички, довічного утримання, застави житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна)^[104].

5. Принцип безпосередності. Цей принцип відіграє важ­ливу роль у діяльності нотаріату та у нотаріальному процесі зокрема.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про нотаріат», під час вчинення нотаріальних дій мають бути присутні всі учас­ники правочинів та не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності її учасників або їх уповноважених пред­ставників. Також при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси зобов’язані: встановити особу учасників цивільних відносин та перевірити дійсність і законність пред’явлених документів.

Посвідчуючи правочини, нотаріус перевіряє справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися по вчинення нотаріальної дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону, нотаріально посвідчува- ні правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо заява чи інший документ під­писані за відсутності нотаріуса, особа, яка звернулася по вчи­нення нотаріальної дії, мусить особисто підтвердити, що доку­мент підписаний нею.

Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася по вчинення нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати осо­ба, на користь або за участю якої його посвідчено.

Важливим виявом принципу безпосередності є вчинення нотаріусами такого виду правочину, як посвідчення заповіту. Адже заповіт вчиняється особисто заповідачем, тож посвід­чення заповіту через представника не допускається.

5. Принцип сприяння громадянам, підприємствам, установам та організаціям у здійсненні їхніх прав і закон­них інтересів. Цим принципом у ст. 5 Закону України «Про но­таріат» передбачено обов'язок нотаріуса роз'яснювати права й обов'язки учасників правочину, попереджувати про наслід­ки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична нео­бізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Нотаріус виступає як неупереджений радник та поборник захисту прав усіх сторін угоди та всіх осіб, які звертаються по вчинення нотаріальних дій.

Роз'яснення громадянам їхніх прав та обов'язків як до, так і після вчинення нотаріальних дій, а також роз'яснення несум­лінного виконання зазначених у документах умов є однією з найважливіших функцій нотаріуса.

Погоджуємося з В. Баранковою та В. Комаровим, що аналіз статей нинішнього Закону України «Про нотаріат» наводить на думку, що розглянутий принцип реалізується в таких повноваженнях нотаріуса, як з'ясування відповідності воле­виявлення особи її діям і намірам (ч. 2 ст. 54 Закону) і надання допомоги у виборі оптимального варіанта правочину, що, своєю чергою, полягає в:

- роз'ясненні прав і обов'язків, відповідних законів і під- законних актів;

- попередженні про наслідки вчинених нотаріальних дій (ст. 5 Закону);

- складанні проектів правочинів і заяв, виготовленні копій документів і виписок з них (ст. 4. Закону);

- витребуванні необхідних документів-доказів (ст. 46 Закону України «Про нотаріат»)^[105].

6. Принцип таємниці вчинення нотаріальних дій. Цей принцип найкраще відображає специфіку діяльності нота­ріальних органів держави. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна таємниця - сукупність відомос­тей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернен­ня до нотаріуса заінтересованої особи, зокрема про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.

Власне таємниця нотаріальної діяльності, надто нота­ріальної дії, має забезпечити недоторканність приватного життя громадян, які звертаються до приватного нотаріуса^[106].

Недарма законодавець до обов'язків нотаріуса (відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат») відносить збережен­ня в таємниці відомостей, одержаних ним у зв'язку з вчинен­ням нотаріальних дій. Також, даючи присягу, особа, якій впер­ше надано право займатися нотаріальною діяльністю, прися­гає зберігати професійну таємницю^[107].

Лише Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від 1 жовтня 2008 р. № 614-VJ було ви­кладено в новій редакції ст. 8 Закону, якою змінено назву стат­ті та на законодавчому рівні наведено дефініцію нотаріаль­ної таємниці. Нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, зокрема про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права й обов'язки тощо.

Нотаріальну таємницю доцільно тлумачити двояко. З од­ного боку, це таємниця особи, яка звернулася по вчинення нотаріальної дії (мотив звернення та сам факт звернення до нотаріуса; надання для дослідження документів; досягнутий після звернення до нотаріуса результат; відомості про осо­бисте життя особи тощо), з іншого - це таємниця нотаріуса як фахівця (відомості про надані поради, консультації тощо). Важливими є обидві характеристики поняття таємниці вчинення нотаріальних дій^[108].

Нотаріальну таємницю зобов'язані зберігати:

- нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною практикою;

- посадові особи органів місцевого самоврядування, які уповноважені вчиняти нотаріальні дії;

- посадові особи консульських установ, які вчиняють нотаріальні дії;

- посадові особи, які за ст.ст. 40 та 40-1 Закону України «Про нотаріат» вчиняють нотаріальні дії;

- особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій як свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що ста­новлять предмет нотаріальної таємниці. До таких осіб також слід віднести: помічника, консультанта, секретаря, діловода нотаріуса, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нота^­ріальна дія не вчинялась.

Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключ­но фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких учинялися нотаріальні дії. Лише у разі смерті осо­би чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоєм­цям померлого.

Також законодавець надав право опікуну безвісно відсут­ньої особи (у разі визнання особи безвісно відсутньою), який призначений для охорони майна безвісно відсутнього, право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це не­обхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка.

Однак витяг зі Спадкового реєстру про наявність складе­ного заповіту видається тільки заповідачу, а після смерті запо­відача - будь-якій особі, яка пред'явила свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті заповідача (одного зі заповідачів).

Нотаріус не має права давати свідчення як свідок щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім ви­падків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На вимогу Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з метою регулювання організації нотаріальної діяльності нотаріуси видають підписані ними копії документів та витяги з них, а також пояснення нотаріусів у строк, встановлений цими органами.

Отже, принципами нотаріального процесуального права є основні засади, на яких базується нотаріальний процес, які найповніше відображають зміст нотаріального законодавства щодо проведення державної політики в здійсненні та прова­дженні нотаріальної діяльності, зокрема порядку вчинення нотаріальних дій нотаріальними та квазінотаріальними орга­нами України.

Усі принципи нотаріального процесу пов'язані між собою та доповнюють один одного. Принципи нотаріального проце­су коригуються та змінюються відповідно до зміни державної політики в сфері нотаріату.

2.4.