Тенденції розвитку шахрайства у сфері житла

До запровадження масової приватизації, яка відбулася у 1992 році, житло у більшості випадків належало державі. Г ромадяни за таких обставин не мали можливості на власний розсуд розпоряджатися ним, оскільки механізм державного розподілу форм власності замінював механізм вільного ринку^{[2] [3] [4]}.

-з

власність іншій особі .

Процес приватизації державного житлового фонду в Україні продовжується й дотепер, завдяки чому стали розповсюдженими правочини щодо відчуження приватного житла та зросла роль договору. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Проте слід сказати, що свобода договору зумовила й укладення угод щодо приватного житла всупереч інтересам держави, суспільства та окремих громадян. Багатоаспектність відносин власності зумовила складний характер її перетворень, які не відбуваються швидко і безконфліктно, а дуже часто супроводжуються

4

помилками у здісненні економічної політики .

Певні політичні та економічні процеси, що відбуваються в державі, можуть виступати і як об’єктивні фактори, що зумовлюють виникнення криміногенної ситуації у різних сферах. Так, ряд науковців, зокрема В. Кудрявцев,

А. Безверхов та інші, вказують, що невмілий і непідготовлений перехід до ринкової економіки, становлення та розвиток її інститутів створили умови, за яких порушення закону перетворилось у вимушений образ життя частини населення, а злочинна діяльність стала вигідною.

Процес роздержавлення і приватизації нерухомого майна, як правило, супроводжується чималим попитом на таке майно та його масовим скуповуванням, особливо в період активізації інфляційних процесів, про що в своїй праці зазначали Я. Кондратьєв, С. Максименко та Б. Романюк наголошуючи, що «...скуповування нерухомості в період інфляції, коли одержані державою кошти відразу ж втрачають будь-яку цінність, є однією з поширених операцій ділків «тіньової» економіки»^[6]. Можна сказати, що криміногенну ситуацію у сфері житла нерідко визначає й той факт, що процес приватизації супроводжується передачею державного майна у приватну власність на підставі рішень, винесених не уповноваженими на це особами.

Злочини, що вчинюються у сфері житла, несуть велику соціальну небезпеку, оскільки внаслідок злочинних дій шахраїв громадяни, які мають у власності житло, позбавляються права, наданого їм Конституцією України, - права приватної власності на майно. Так, стаття 47 Конституції наголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Проте у своєму намірі заволодіти правом на житло злочинці не зупиняються ні перед чим, адже завдяки високій вартості нерухомості вони мають змогу отримати значний прибуток від її продажу.

Л.І. Аркуша наголошує, що політична та соціально-економічна нестабільність в Україні стає одним із факторів, які сприяють організованій

злочинності та корупції^{[7] [8]. Г оворячи про організовану злочинність,}

В.К. Лисиченко також зазначає, що «вона розвивається, поглиблюється та

о

посилюється» . Підтвердженням того, що сфера житла привернула увагу організованих злочинних структур, є дані, отримані нами під час вивчення кримінальних справ. Так, у 32,5% випадків шахрайство у сфері житла було вчинено у складі понад трьох осіб.

Розглядаючи проблеми організованої злочинності, І.В.

Намагаючись не відставати від сучасних досягнень науково-технічного прогресу, злочинці виявляють кмітливість і оперативно застосовують у своїй злочинній діяльності новітні науково-технічні досягнення, внаслідок чого процес «технологізації» та «комп’ютеризації» суспільства зумовив винахід унікальних способів вчинення злочинів різних категорій^[10]. Зокрема, з’явилося безліч варіантів обманних дій і у сфері житла. Ці шахрайства характеризуються швидкою адаптацією до новацій у ринкових відносинах та змін у законодавстві, маскуванням під здійснення цивільно-правових угод, створенням фіктивних фірм і нотаріальних контор, використанням технічних засобів, знанням злочинцями правової регламентації укладення правочинів тощо.

Слід наголосити, що шахрайства у сфері житла полягають не лише у вчиненні власне обманних дій, а нерідко поєднані з іншими складами злочинів. Так, злочини у сфері житла вчинюються в сукупності з такими злочинами, як: підробка документів і використання підробленого документу (77,5%), зловживання владою або службовим становищем (26,2%), одержання хабара (12,5%). Проте, найжахливішим є те, що у 3,7% випадків з метою безперешкодного продажу житла та приховування слідів злочину шахраї позбавляють потерпілих життя. Ілюстрацією можуть послужити факти, які періодично висвітлюються в ЗМІ. Так, Г. спільно з У., за допомогою працівників ЖЕУ отримали інформацію про схильність П. до зловживання спиртними напоями та намір останньої продати квартиру. Злочинці навідалися до П. додому, напоїли її спиртними напоями і, заволодівши обманним шляхом документами на квартиру, позбавили її життя^[11].

Отже, зміни, які відбулися у різних сферах державного будівництва, зумовили виникнення цілої низки процесів, що стали причиною криміногенних проявів у сфері житла. Зокрема, при з’ясуванні думок слідчих та працівників органів дізнання, які мають досвід розкриття та розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, було встановлено, що 85% опитаних фактором, що сприяє вчиненню вказаного злочину, вважають недосконалість норм, регламентуючих порядок укладення угод щодо житла, 93% - глибоку колізійність кримінально-правових та цивільно-правових норм, 79% - економічну нестабільність у державі, 93% - незабезпеченість населення житлом та його висока вартість, 41% - високі податки від укладених угод, 24% - високий рівень корумпованості службових осіб, які сприяють вчиненню злочину даної категорії, 47% - правову необізнаність населення щодо порядку здійснення правочинів з житлом, 66% - слабкість організаційно-структурного забезпечення боротьби з шахрайствами у сфері житла, 56% - відсутність відпрацьованого дієвого механізму доказування участі конкретних осіб у вчиненні шахрайств, пов’язаних із відчуженням приватного житла, 17% - тяганину в діяльності окремих установ під час розв’язання питань стосовно прав та інтересів громадян щодо відчуження житла, 40% - недостатній контроль з боку правоохоронних органів за соціально незахищеними громадянами, які мають у власності житло, 53% - неналежне ставлення до своїх обов’язків осіб, які ведуть оформлення документів і реєстрацію при відчуженні житла, у 12% - відсутність централізованого банку даних щодо сучасних форм та видів шахрайства у сфері житла.

Вказане вимагає адекватного реагування правоохоронних органів та держави на подібні прояви та зумовлює потребу у зосередженні сил і засобів, спрямованих на попередження, виявлення та запобігання шахрайствам у сфері приватного житла. На теренах нашої держави наукова розробка теоретичних і практичних питань розкриття та розслідування шахрайств при укладанні цивільно-правових угод щодо житла, є недостатньою і вкрай необхідною.

1.2.