Предмет шахрайства у сфері житла. Місце та час його вчинення

Передусім, розглядаючи в якості предмету злочинного посягання житло, необхідно надати йому визначення. У цивільному праві під житлом розуміють об’єкт права власності та інших майнових прав, що має особливий правовий режим.

Згідно зі ст. 4 Житлового кодексу України житло може належати до наступних видів житлового фонду:

• житлові будинки і приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

• житлові будинки і приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

• житлові будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

• житлові будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд) .

Варто зазначити, що як предмет шахрайства, приватне житло тісно пов’язане з поняттями власності та права власності, які безпосередньо його характеризують. Науковці розглядають власність у двох аспектах: економічному та юридичному. В економічному аспекті змістом власності є фактичні суспільні відносини володіння, користування та розпорядження матеріальними благами, що вже привласнені й належать власникові, в юридичному - власність є об’єктом правовідносин і охоплюється поняттям

• 14

«право власності» .

Стаття 2 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» право власності визначає як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Тому, у даній монографії поняття власності застосовується у юридичному значенні - як об’єкт правовідносин, щодо якого громадяни здійснюють свої права та обов’язки.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності», об’єктом посягань, передбачених главою 6 Кримінального кодексу України, є приватна власність, а предметом - майно, належне громадянам, у тому числі і житло. Крім того, як зазначено у постанові, предметом шахрайства ^{[13] [14] може бути не тільки майно, але й право на нього[15]. Слід зазначити, що права власності на житло можна набути з різних підстав, зокрема: приватизація будинку (квартири), що входить до складу державного фонду (відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 8 жовтня 1992 р.); отримання права власності на житло на підставі цивільно-правових угод (купівля-продаж, дарування та ін.); в порядку спадкування тощо. З цього видно, що право на житло може бути отримано тільки в установленому законом порядку.}

У той же час, як зазначається у коментарі до Кримінального кодексу України, можливість користуватися, володіти і розпоряджатися об’єктами власності, які відчужуються тільки в установленому законом порядку, може бути надана лише оформленням відповідних документів, які встановлюють право на майно або звільняють від обов’язків майнового характеру^[16]. У разі шахрайства, предметом якого є приватне житло, право на це житло може бути закріплено у різноманітних правовстановлюючих документах, перелік яких наводиться у «Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р № 7/5. Зокрема, такими документами є: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни; свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) з прилюдних торгів; свідоцтво про право приватної власності на будинок (частину будинку); свідоцтво про право власності, яке видається відповідним органом (у разі приватизації житла); свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво на право власності на частку в спільному майні подружжя та інші .

Досліджуючи проблеми шахрайства, В.Н. Антонов і О.В. Лисодєд вважають, що з предметом злочину даної категорії тісно пов’язана його географія, тобто шахрайство є супутником переважно індустріально розвинутих міст . З цього приводу О.В. Шаров справедливо зазначає, що предметом шахрайського посягання найчастіше є житло, розташоване у великому місті, особливо у центральній його частині, що пояснюється його високою вартістю . На думку А.А. Дроня, вартість житла визначається залежно від відстані до центру та соціально-економічного розвитку районів^{[17] [18] [19] [20].}

Аналіз кримінальних справ про шахрайства, пов’язані з житлом, показав, що у 81,2% випадків предметом шахрайства є житло, розташоване у великих обласних центрах з великою кількістю населення. Водночас, житло у сільській місцевості чи районному центрі предметом шахрайства стає лише у 3,7 та, відповідно, у 15% випадків.

На нашу думку, вчиненню переважної більшості шахрайств у великих містах сприяють:

• вартість нерухомості в обласних центрах є набагато вищою;

• функціонування у зазначених регіонах багатьох агентств з нерухомості, які надають інформацію щодо житлових та інших об’єктів;

• відповідний рівень розвитку цивільно-правових відносин у великих регіонах на відміну від невеликих міст;

• функціонування у великих фінансових та промислових регіонах значних грошових обігів.

На думку О.В. Шарова, предметом злочинного посягання виступають і грошові кошти, отримані в результаті подальшого продажу житла, яким вже заволодів злочинець . Але ми не можемо погодитися з цим твердженням, оскільки предметом шахрайства за таких обставин є, насамперед, житло. Лише набувши права на це житло, злочинець має можливість у подальшому здійснювати щодо нього цивільно-правові операції та отримувати від цього прибуток. На нашу думку, грошові кошти можуть виступати предметом шахрайства у сфері житла, але обов’язково за умов, що злочинець заволодів грошима і не отримав при цьому права на житло.

В.Ф. Єрмолович справедливо зазначає, що кожний злочин як вчинюється, так і приховується завжди у конкретних умовах дійсності та має свої просторово- часові характеристики . У зв’язку з цим важливе значення для встановлення істини у справі мають місце та час вчинення злочину. Визначення місця вчинення шахрайства у сфері житла є дуже специфічним і відзначається великою розмаїтістю, оскільки процес незаконного заволодіння житлом та правом на нього нерідко буває розтягнутим у часі та просторі, а шахрайство має тривалий характер, якщо дії шахраїв починаються в одному місці, а закінчуються в іншому . Як ілюстрацію цьому, можна навести приклад із кримінальної справи. Так, у листопаді 2001 року Д., З., М., К., П., Р., С., Т. та ^{[21] [22] [23]}

Х., з метою заволодіння шляхом обману житлом Р., створили злочинну групу. Реалізуючи злочинні наміри та діючи згідно з розподілом ролей, Д., М. та С. обманом заволоділи паспортом Р. (старого зразка). Оскільки П. за зовнішніми ознаками був схожий на Р., співучасники злочину З., Т. та Х. запропонували П. виступати, у ході оформлення необхідних документів від імені Р. Однак для подальшого відчуження житла необхідно було сплатити заборгованість по квартплаті, що П. і зробив, пред’явивши при цьому касиру паспорт Р. Після чого З., спільно з П., діючи за вказівкою Д.

24

договір купівлі-продажу зазначеної квартири .

З огляду на наведений приклад, можна побачити, що дії, спрямовані на незаконне відчуження житла, почалися у листопаді 2001 р., а закінчилися у лютому 2002 р., при цьому вони вчинялися у різних місцях. ^[24]

На нашу думку, розтягнутість у часі та просторі процесу незаконного заволодіння житлом зумовлена складним механізмом здійснення правочину стосовно житла, що містить різноманітні типові дії, зокрема:

• отримання з бюро технічної інвентаризації (далі БТІ) витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно або довідки з виконавчого комітету відповідної ради з характеристикою відчужуваного житла;

• отримання довідки про відсутність заборони на відчуження житла;

• отримання нотаріально засвідченої згоди іншого з подружжя, якщо він є співвласником;

• отримання рішення органу опіки та піклування щодо недопущення внаслідок правочину порушення прав осіб, над якими встановлено опіку та піклування;

• нотаріальне посвідчення правочину, що відбувається за умов надання нотаріусу правовстановлюючих та інших необхідних документів;

• державна реєстрація правочину;

• державна реєстрація права власності на житло^[25].

Таким чином, можна дійти висновку, що дії шахраїв, спрямовані на незаконне заволодіння приватним житлом, можуть вчинятися на будь-якому етапі здійснення правочину.

На нашу думку, цей факт пояснюється тим, що правочини стосовно відчуження житла не можуть здійснюватися без нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації. Зокрема, згідно зі ст.ст. 657, 716, 719, 1303 Цивільного кодексу України, договори купівлі-продажу, спадкування, міни, дарування обов’язково укладаються у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. До того ж, ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі необхідності нотаріального посвідчення договору і його державної реєстрації він є укладеним з моменту державної реєстрації.

Без сумніву, шахраї розуміють, що недотримання ними встановленої форми договору стосовно відчуження житла матиме наслідком його неукладення, що перешкодить подальшому заволодінню житлом. З огляду на це до механізму їх злочинної діяльності входить вчинення шахрайських дій на стадії нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочинів щодо відчуження житла.

За вимогами Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р, посвідчення договорів про відчуження житла здійснюється за місцем знаходження останнього, а саме, нотаріальні дії з посвідчення правочинів, що спрямовані на відчуження житла, вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, або приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості правочину, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах території діяльності державної нотаріальної контори чи визначеного для приватного нотаріуса нотаріального округу (ст. 55).

Між тим, навіть за таких обставин для органів досудового слідства встановити місце вчинення нотаріальної дії не є проблемою, оскільки у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії (вдома, у лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін.) із зазначенням адреси, а також часу вчинення нотаріальної дії та причин, з яких нотаріальну дію було вчинено поза вказаних приміщень.

Державна реєстрація правочинів (договорів) щодо нерухомості також проводиться за місцем знаходження державних та приватних нотаріальних контор і здійснюється внесенням реєстратором запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів» Міністерство юстиції визначено держателем Державного реєстру правочинів, а державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції є його адміністратором, що відповідає за технічне, технологічне та програмне забезпечення Реєстру, надання реєстраторам доступу до нього, збереження та захист інформації, що міститься у Реєстрі. Нотаріуси (реєстратори), які не мають доступу до єдиної комп’ютерної бази даних Реєстру в день посвідчення правочину надсилають один примірник реєстратору, який в день отримання примірника вносить відповідний запис до Реєстру²⁶.

Встановлення під час розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням житла, місця нотаріального посвідчення правочину (договору) та його державної реєстрації дозволить отримати важливу інформацію про час укладення угоди, сторони правочину, об’єкт, щодо якого здійснювався правочин тощо. Ця інформація, в основному, міститься у Реєстрі нотаріальних дій та Державному реєстрі правочинів.

Згідно зі ст.ст. 182, 657 Цивільного кодексу України, реєстрації підлягає й право власності на нерухоме майно. «Державна реєстрація прав на нерухоме майно, - зазначає Є.О. Мічурін, - є офіційним визнанням та підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення майнових прав на

88 с.

²⁶ Правочини з рухомим та нерухомим майном та їх оподаткування.

К.: Видавець Фурса С.Я., 2005. -

нерухоме майно, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно та їх обмежень» .

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р., якщо угоду щодо відчуження житла було нотаріально посвідчено та зареєстровано, але право власності на житло не зареєстровано, то громадяни, які стають власниками житла, не мають права у подальшому укладати правочини щодо нього (ст. 3). Втім, слід сказати, що шахраї звичайно мають намір якомога швидше продати житло, набуте незаконним шляхом. Про це свідчать результати вивчених нами кримінальних справ, так у 80% випадків з метою приховування злочину шахраї відразу продавали житло, набуте незаконним шляхом. Отже шахраї зацікавлені у державній реєстрації прав на житло, а незаконні дії можуть вчинятися й на цій стадії. Відповідно до цього, під час вирішення питання щодо вчинення шахрайства стосовно житла, треба обов’язково з’ясовувати й місце реєстрації права на житло.

Реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням та припиненням права власності на нерухоме майно^{[26] [27]. Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. реєстрація прав власності на житло проводиться в БТІ, на території якого перебуває нерухоме майно або більша за площею його частина. Встановлення слідчим місця реєстрації права власності на житло дозволить отримати дані про зареєстровані об’єкти нерухомого майна, суб’єктів прав, правовстановлюючі документи, на підставі яких здійснено реєстрацію прав власності тощо.}

Говорячи про час вчинення шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, зазначимо, що такі злочини здебільшого вчиняються у будні дні, з 09 до 18 години. Це пояснюється тим, що укладення угод щодо житла здійснюється відповідно до режиму роботи державних установ, які проводять цивільно-правові операції щодо нерухомості. Раніше зазначалося, що шахрайства у сфері житла мають тривалий характер. Тому встановлення початку і закінчення злочинних дій та їх тривалості у часі має велике значення для визначення часу безпосереднього закінчення злочину даної категорії. Так, на думку О.В. Шарова, дії зі здійснення правочинів щодо житла завершуються складанням будь-якого документу (доручення, договору купівлі-продажу, міни тощо) чи здійснення будь-якого юридичного факту (перехід права на житло, державна реєстрація права на житло тощо). Момент отримання відповідних (підтверджуючих) документів і є часом вчинення шахрайства^{[28] [29].}

Але таке ствердження у науковій літературі є спірним. На думку С.В. Косих, якщо шахрайство починається отриманням права на майно та закінчується безпосереднім заволодінням, виникає протиріччя у визначенні моменту закінчення злочину при заволодінні документами, що підтверджують право на майно. З одного боку, момент їх заволодінням визнається приготуванням до шахрайства, оскільки даний склад є матеріальним і немає підстав до переносу моменту закінчення шахрайства на пізнішу стадію вчинення злочину, тобто визначати його як формальний. З іншого боку, ці діяння є закінченим злочином, оскільки шахрай «отримав право на чуже майно», тобто виконав всі дії, що зазначені у диспозиції даної статті .

На нашу думку, шахрайство у сфері житла вважається закінченим з моменту державної реєстрації права власності на нього, оскільки, відповідно до Цивільного кодексу України, право власності на нерухомість виникає, переходить, припиняється з моменту його державної реєстрації (ст. 182, 657 ЦК України). Тільки після отримання правомочності з володіння, користування та розпорядження житлом шахраї припиняють свої злочинні дії.

Таким чином, складний механізм здійснення правочину щодо відчуження приватного житла зумовлює тривалий характер шахрайства, що полягає у певній послідовності дій, вчинюваних у різний час у різних місцях, але спрямованих на досягнення кінцевої загальної мети - отримання житла та права власності на нього та здійснення правомочності щодо володіння, користування та розпорядження набутим житлом.

1.3.