Способи вчинення шахрайства та слідова картина
Як зазначає Р.С. Бєлкін, неможливо розкрити злочин, не уявляючи спосіб його вчинення . Розвиваючи цю думку, В.К. Лисиченко та Р.Н. Шехавцов зазначали, що «криміналістичне вчення про спосіб вчинення злочину та про негативні обставини виступає як теоретико-практична основа для формування розуміння способу протидії розслідуванню, вирішення задач, спрямованих на розробку прийомів подолання конкретних способів цієї протидії» .
Дослідженню способу вчинення злочину у криміналістичній літературі приділяється велика увага. Так, М.В. Салтевський під способом вчинення злочину розуміє комплекс причинно і функціонально пов’язаних довільних (і частково мимовільних) цілеспрямованих дій злочинця . В.Ф. Єрмолович визначає спосіб як систему умисних дій з підготовки, вчинення та приховування злочину, що охоплюються єдиним злочинним умислом, детерміновану психофізичними якостями особи злочинця та вибірковим використанням відповідних їм умов місця, часу, а також можливих дій з боку потерпілого[30] [31] [32] [33]. На думку І.Ф. Герасимова, способом вчинення злочину є комплекс дій суб’єкта з підготовки, вчинення та приховування злочинного 35 діяння, зумовлений цілим рядом суб’єктивних та об’єктивних факторів . Іншої точки зору дотримується О.Н. Колісниченко, який запропонував розуміти під способом вчинення злочину образ дій злочинця, що полягає у певній послідовності та поєднанні певних дій, прийомів, що застосовуються суб’єктом. При цьому автор вважає, що розглядати спосіб приготування, вчинення та приховування злочину слід окремо[34] [35] [36] [37]. Однак ми не можемо погодитися з цим твердженням. На нашу думку, дії з підготовки, вчинення та приховування злочину утворюють єдиний спосіб вчинення злочину, оскільки спрямовані на досягнення кінцевого результату та охоплюється загальною метою. Цю позицію поділяє й Є.І. Макаренко, на думку якого «спосіб учинення злочину це детермінована особистістю, предметом і обставинами злочинного зазіхання система дій суб’єкта, спрямована на досягнення злочинної мети. У цій системі можуть бути виділені дії щодо підготовки, безпосереднього • . . 38 вчинення і приховування слідів злочину» . Проаналізувавши наведені визначення, варто відзначити, що до змісту криміналістичного поняття «спосіб вчинення злочину» більшість авторів відносить: 1) дії, прийоми з підготовки, вчинення та приховування, пов’язані між собою єдиною метою; 2) дії, детерміновані об’єктивними та суб’єктивними факторами. Крім того, всі автори приділяють увагу суб’єкту та суб’єктивній стороні злочину. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що під способом учинення злочину варто розуміти систему об’єднаних єдиним задумом умисних дій злочинця з підготовки, вчинення та приховування злочину, детермінованих об’єктивними та суб’єктивними факторами та спрямованими на досягнення протиправної мети. З огляду на це, спосіб учинення злочину є головним і єднальним елементом, за допомогою якого можна дослідити виявлені у процесі аналізу зв’язки між всіма структурними елементам криміналістичної характеристики шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. Говорячи про спосіб учинення шахрайства при укладанні цивільно- правових угод щодо відчуження житла, необхідно зазначити, що він також характеризується наявністю системи взаємопов’язаних дій щодо підготовки, вчинення та приховування слідів злочину. Зокрема, у ході вивчення кримінальних справ нами були виявлені такі етапи підготовки до вчинення шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла: 1. Підшукування об’єкта злочину та збирання щодо нього інформації. На цьому етапі шахраї, як правило, використовують оголошення у засобах масової інформації про продаж та оренду житла. А також через знайомих власника житла, його родичів, працівників житлово-експлуатаційних установ (далі ЖЕУ) та працівників ВГІРФО збирають інформацію про сам об’єкт злочинного посягання, його власника і кількість зареєстрованих у житлі осіб, у тому числі й неповнолітніх. Як показало вивчення нами кримінальних справ, у 50% випадків шахраї надавали перевагу житлу, власником якого є особа похилого віку; у 33,75% випадків особі, яка зловживає спиртними напоями, наркотиками; а у 36,25% випадків потерпілими були особи, у яких не було родичів. 2. Підшукування співучасників злочину. Слід сказати, що у 77,5% кримінальних справ щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, є підстави припускати, що злочин вчинявся у співучасті з особами, які мали відношення до укладення угод щодо нерухомості, а саме: з нотаріусами, працівниками БТІ, ВГІРФО та ін., а також з працівниками правоохоронних органів, які приховували таку злочинну діяльність. 3. Планування злочинної операції, як показав аналіз вивчення кримінальних справ, відбувається завжди. Наведемо приклад. Так, Ж., З., З., С. та Г., з метою шахрайського заволодіння житлом громадян, створили стійку організовану групу. Перед реалізацією злочинних намірів Ж., як організатор та керівник організованої групи, детально планував шахрайську операцію щодо заволодіння житлом громадян. план шахрайської операції щодо незаконного заволодіння житлом громадян, ...39 співучасники злочину приступали до його реалізації . 4. Вибір способу заволодіння правом на житло. Як правило, шахраї володіють певними знаннями щодо житлового, цивільного, сімейного законодавства, знають порядок здійснення правочинів щодо відчуження житла, а також перелік необхідних документів. Застосовуючи відповідні знання, шахраї обирають найбільш прийнятний для них спосіб вчинення злочину. При цьому вони звичайно спираються на певну ситуацію. 5. Входження у довіру до власника житла. На цьому етапі шахраї встановлюють довірчі стосунки з особою, яка має у власності житло, та схиляють останню до укладання вигідної для них угоди, спрямованої на відчуження житла. Наведемо приклад із кримінальної справи. Так, Ж. і З., отримавши інформацію, що Т. має проблеми матеріального характеру, почали входити до нього в довіру через надання йому протягом двох місяців незначних грошових коштів, продуктів харчування та спиртних напоїв. 6. Підробка документів. Як правило, полягає у розшуку осіб, які володіють навичками підробки документів, необхідних для укладання угоди. Але нерідко шахраї і самі підробляють документи з метою їх подальшого використання у злочинних цілях. 7. Придбання справжніх документів, коли злочинці обманом власника житла використовують його справжні документи та повноваження з володіння, використання, розпорядження майном чи правом на таке майно. О.В. Шаров з цього приводу зазначав, що використання справжніх документів під час учинення шахрайства можливе лише у випадку, коли власник житла під впливом шахрая, обманюючись щодо його намірів, сам передає йому повноваження з володіння, використання, розпорядження майном чи правом на майно в цілому[40] [41]. Між тим, вивчення нами 160 кримінальних справ щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, показало, що справжні документи, окрім обману власника, шахраї отримували і через їх викрадення або знаходження як загублених. Слід зазначити, що нерідко шахрайство, пов’язане з відчуженням житла, вчиняється за наявності доручення на право укладення угод, як підробленого, так і отриманого через обман або зловживання довірою. Як слушно зазначає Я.М. Гутарін, саме з моменту отримання засвідченого нотаріально документа на право розпорядження нерухомим майном шахраям надається безмежна можливість щодо розпорядження цим майном у 42 злочинних цілях . Підсумовуючи, можна сказати, що існування об’єктивних ситуацій, за якими житло громадян не однаковою мірою є доступним для злочинних посягань, обумовлює різний рівень підготовки шахраїв до вчинення злочинних дій. Говорячи про особливості розслідування шахрайства при укладанні цивільно-правових угод щодо відчуження житла, зазначимо, що його складність, певною мірою, зумовлена розмаїтістю способів вчинення злочину зазначеної категорії. З цього приводу С.А. Яні зазначає, що «кількість способів шахрайства так само невичерпна, як велика та невичерпна людська фантазія»[42]. У зв’язку з цим пропонується класифікувати способи вчинення шахрайства у сфері житла та більш детально спинитися на їх аналізі. Передусім зазначимо, що за об’єктивною стороною шахрайства у сфері житла можна поділити на такі, що вчиняються за допомогою обману та зловживання довірою. У юридичній літературі було зроблено чимало спроб об’єднати всі види шахрайського обману в групи43 [43]. Однак дотепер немає єдиної думки з цього приводу. Одні автори вважають, що при шахрайстві всі різновиди обману можуть бути згруповані у чотири групи, зокрема: 1) обман стосовно особи, яка отримує майно; 2) обман щодо предметів; 3) обман з приводу різноманітних подій та дій; 4) обман у намірах[44]. На думку інших щодо шахрайства можна виділити шість видів обману, зокрема: 1) обман щодо предметів, 2) обман щодо своєї особи або особи інших, 3) обман юридичних осіб, 4) обман з приводу різноманітних дій і подій, 5) обман у намірах, 6) обман щодо наявності, відсутності або чинності закону[45]. Аналіз вивчення кримінальних справ показав, що обман як спосіб шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, за змістом може стосуватися різноманітних обставин, щодо яких шахрай вводить в оману власника житла (потерпілого). На наш погляд, види обману, що застосовується шахраями з метою незаконного заволодіння житлом громадян, можуть бути згруповані наступним чином: 1) обман щодо суб’єкта угоди. Наприклад, коли особа, яка не є власником житла, намагається його продати, хоча житло їй не належить (50% випадків). Подібний обман А.І. Бойцов поділяє ще на підвиди, зокрема, обман у тотожності (суб’єкт видає себе не за ту особу, якою він є насправді) та обман в особистісних якостях (введення в оману щодо службового або суспільного становища, кваліфікації, професії тощо, якими суб’єкт не володіє) ; 2) обман з приводу подій, які мають юридичне значення, наприклад, коли співвласник житла перебуває у місцях позбавлення волі (8,7% випадків); 3) обман щодо характеристики нерухомого майна, що відчужується, а саме: стану житла, його місця розташування тощо (3,7% випадків); 4) обман щодо характеру дій, що вчиняються окремими учасниками, наприклад, коли для підпису власнику житла пред’являється договір купівлі- продажу житла, але під виглядом договору міни тощо (11,2% випадків); 5) обман у намірах особи шахрая. Як правило, отримання права на житло у даному випадку відбувається за умов виконання зобов’язання, яке у дійсності особа не має намір виконати (26,2%). Аналіз думок слідчих та працівників оперативних підрозділів ОВС показав, що на практиці існують труднощі, пов’язані з відмежуванням обману та зловживання довірою. У юридичній літературі також відсутній єдиний погляд на зазначену проблему. Так, у науковій праці С.Ю. Романова обґрунтовується думка про те, що зловживання довірою є особливим різновидом обману в широкому сенсі, тобто обманом у довірі. Злочинець, здійснюючи обман, навмисно вводить в оману, застосовуючи при цьому інтенсивні засоби впливу на волю потерпілого. Винний отримує майно, користуючись довірою власника, а згодом завдає шкоду його законним інтересам, тобто вчиняє обман у довірі (у взаємовідносинах). При цьому довіритель упевнений у його добропорядності, щирості, чесності[46] [47]. С.Д. Назаров також вважає, що зловживання довірою становить собою приватний випадок обману і є його особливим різновидом[48]. На думку О.В. Лисодєда, зловживання довірою можливо тільки після встановлення між шахраєм і власником житла особливих довірчих стосунків. Як правило, шахрай намагається встановити довірчі стосунки з жертвою саме для того, щоб було легше здійснити обман49 [49]. Ми дотримуємося позиції, згідно з якою зловживання довірою не може бути різновидом обману, оскільки ці поняття відбивають різний ступінь суспільної небезпеки винного. Навіть у диспозиції статті 190 Кримінального кодексу України між вищевказаними поняттями міститься частинка «або», тобто законодавець дає змогу зрозуміти, що шахрайство може вчинюватися або шляхом обману, або зловживанням довірою. З цього витікає, що поглиблене вивчення понять «обман» та «зловживання довірою» допомагає прийняти правильне рішення щодо кваліфікації злочину і відмежувати шахрайство від інших кримінально-караних діянь. Способи шахрайства, пов’язаного з відчуженням житла, можна також поділити залежно від виду відчуження. Результати вивчених нами кримінальних справ свідчать, що, найбільша кількість таких злочинів вчиняється під час купівлі- продажу житла - 81,2%; потім - шахрайства, вчинені під час укладання договору міни житла - 7,5%; шахрайства під час успадкування - 6,2% та під час відчуження у вигляді дарування житла - 5% . Крім того, за змістом вчинюваних дій, незалежно від виду відчуження житла, шахраями застосовувалися різні способи його вчинення. Найбільш поширеним способом є: • оренда житла з подальшим продажем особою, яка не є його власником (37,5%); • використання фіктивної посередницької фірми та фіктивної нотаріальної контори (12,5%); • пропозиція обміну меншої житлової площі на більшу з доплатою або відмова надати потерпілому інше житло (11,2%); • введення в оману власника житла з приводу змісту угоди (11,2%); • привласнення грошей без виконання умов, передбачених договором купівлі-продажу житла (7,5%); • неодноразовий продаж житла (5%); • продаж житла без узгодження з членами сім’ї, які мають право власності на нього (5%); • продаж житла, яке має юридичні обмеження або невиконані зобов\'язання (3,7%); • продаж житла за неіснуючою адресою (3,7%); • визнання угоди недійсною та привласнення грошей (2,5%); • отримання грошей до оформлення документів (2,5%). Пропонуємо більш докладніше розглянути кожен спосіб окремо. 1. Використання фіктивної посередницької фірми. На жаль, в Україні не є достатньо врегульованим інститут посередництва, і недоліком чинного законодавства є той факт, що посередницька (ріелтерська) діяльність, в основному, регламентується страховим, рекламним, цивільним законодавствами. Тому, у випадках позбавлення набувача або відчужувача права власності на житло шляхом умисного сприяння у вчиненні незаконних дій, ріелтери не завжди несуть прямої та повної відповідальності за наслідки, оскільки контроль за їх діяльністю з боку державних органів практично відсутній. Відповідно Указу Президента України «Про ріелторську діяльність» від 27 червня 1999 року № 732\\99, юридичні особи, що займаються посередництвом, інформаційно-консультаційною діяльністю або торгівлею у сфері нерухомості зобов’язані отримати відповідне свідоцтво, без якого ця діяльність забороняється, тому при виборі особи, яка буде представляти інтереси відчужувача житла, необхідно у неї це свідоцтво запросити. А втім, останнім часом трапляються випадки, коли з’являються фіктивні фірми-одноденки, які займаються злочинною діяльністю та пропонують допомогу у здійсненні правочинів щодо житла. В.В. Лисенко, аналізуючи поняття «фіктивна фірма» визначає її як юридичну особу, зареєстровану в установленому законом порядку, з використанням хибної інформації про засновників, адміністрацію, місцезнаходження (за підробленими, викраденими документами, на осіб, які не мають постійного місця проживання тощо) з метою використання її як засобу вчинення або приховування протиправних дій[50]. Як правило, у свідоцтві про реєстрацію такої фірми зазначаються дані про осіб, які не є засновниками фірми і вказується вигадана її адреса. До того ж, використовуються підроблені печатки, штампи, устави та інші документи фірм, які дійсно існують на законних підставах, з метою створення враження про законну діяльність фірми, до якої звертаються громадяни за юридичною допомогою. Часто фірма може бути не зареєстрованою і взагалі не існувати. Звичайно «посередник», отримавши доручення на укладання угоди, здійснює від імені власника правочин, одержує гроші від продажу житла, після чого зникає. Вивчаючи кримінальні справи, ми дійшли висновку, що вчинення шахрайства, суб’єктом якого є посередник, може складатися з таких етапів: > створення фіктивної посередницької фірми; > розміщення оголошення в ЗМІ про продаж або купівлю квартири; > укладення з покупцем угоди про надання юридичної допомоги з купівлі житла або нотаріальне оформлення доручення на укладання угоди, пов’язаної з відчуженням житла від імені відчужувача; > використання доручення для вчинення незаконних операцій з житлом; > привласнення посередником грошей, одержаних внаслідок відчуження житла. 2. Використання фіктивної нотаріальної контори. Полягає у використанні під час укладення угоди підроблених печаток нотаріусів або створення фіктивної нотаріальної контори. Як правило, один із шахраїв пред’являє потенційному покупцю фіктивні документи, що підтверджують право власності на житло. Останній, сприймаючи злочинця як власника житла, а нотаріуса як особу, що діє на підставі Закону «Про нотаріат», дає згоду на оформлення договору купівлі-продажу. Після чого «нотаріус» посвідчує угоду, скріплює її своїм підписом і підробленою печаткою, а шахрай, виконуючий роль відчужувателя житла, отримує гроші від потерпілого. За таких обставин механізм вчинення шахрайства може складатися з таких дій: ❖ підшукування місця розташування нотаріальної контори та особи (члена злочинної групи), яка виступатиме у ролі нотаріуса; ❖ створення «нотаріальної контори» на підставі фіктивних документів; ❖ підробка бланків і печаток нотаріуса; ❖ підробка документів, що надають право власності на житло (свідоцтво про право власності на житло, договір купівлі-продажу); ❖ підшукування особи, яка має намір придбати житло. 3. Неодноразовий продаж житла. Полягає у продажу одного об’єкта відразу декільком набувачам і одержанні від них грошей внаслідок укладення угоди. Механізм даного способу є таким. Під час реєстрації договору купівлі- продажу складаються два абсолютно однакових екземпляри цього договору, один з яких отримує продавець, інший - набувач. Продавець може отримати обманом інший екземпляр договору у набувача, або, через нібито втрату оригіналу, отримати у нотаріуса дублікат договору. Потім, на підставі справжніх документів, що підтверджують право власності на житло, протягом одного дня шахрай звертається у декілька нотаріальних контор і укладає угоди з декількома набувачами, від яких отримує гроші. Власником житла звичайно стає той, хто першим звернеться до бюро технічної інвентаризації. 4. Оренда житла з подальшим продажем особою, яка не є його власником. Механізм у даному випадку є таким: ❖ оренда житла в особи, яка є його справжнім власником; • отримання оригіналів документів, що підтверджують право власності на житло від потерпілого обманом чи зловживанням довірою, їх крадіжка або підробка; • заволодіння паспортом власника житла та вклеювання в нього фотокартки шахрая; • підшукування покупця; • фіктивне оформлення договору купівлі-продажу та отримання грошей від продажу житла. 5. Продаж житла без узгодження з членами сім\'ї, які мають право власності на нього. Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України угоди щодо відчуження житла подружжя, яке належить їм на праві сумісної власності, можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності згоди другого члена сім’ї. Якщо співвласником житла є неповнолітній, згідно зі ст. 190 цього Кодексу житло може бути відчужене до досягнення ним повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування[51]. Останнім часом мають місце факти підробки та видачі зазначеними органами фіктивних документів, необхідних для відчуження житла. Досить часто шахраї підроблюють довідки про склад сім’ї або вступають у змову з працівниками житлово-експлуатаційної контори з метою приховування інформації щодо членів родини, зареєстрованих у квартирі. 6. Привласнення грошей без виконання умов, передбачених договором купівлі-продажу житла. Полягає у відмові від переселення та зняття з реєстраційного обліку колишнього власника з відчуженого житла. Цей факт ускладнює проживання сумлінного набувача у квартирі, що є його власністю на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Наведемо приклад. В., увійшовши в довіру до власників житла, запропонував їм придбати у них житло, обіцяючи сплатити через деякий час подвійну вартість їхнього житла, хоча виконувати умови, передбачені договором, заздалегідь наміру не мав. Не знаючи про справжні наміри В., власники квартир, одержавши від нього гроші у вигляді авансу, оформлювали угоду купівлі-продажу житла на біржі, і як тільки В. набував статусу власника 53 квартири, він продавав житло, зникаючи з грошима від продажу цих квартир . 7. Визнання угоди недійсною та привласнення грошей. Для обчислення держмита при посвідченні договорів про відчуження житла необхідно здійснити оцінку його вартості, що приймається не нижче інвентаризаційної або балансової вартості з урахуванням індексації вартості житла і зносу на момент відчуження, що вказується за даними БТІ. Оцінка житла здійснюється оцінювачами як орієнтир для сторін, що можуть на свій вибір у договорі вказати ціну, більш-менш тотожну оцінці житла. Якщо договірна ціна житла більше оцінки, державне мито обчислюється виходячи з ціни договору, тобто з більшої суми[52] [53]. У разі відчуження нерухомого майна, як повідомляє С.Я. Фурса, об’єктом оподаткування у платника є дохід, отриманий від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року будинку, квартири чи кімнати, і оподатковується за ставкою 1% від вартості такого майна, якщо загальна площа такого житла не перевищує 100 квадратних метрів. За інших умов, частина доходу, яка пропорційна сумі такого перевищення, підлягає оподаткуванню за ставкою 5%. У разі продажу два або більше разів протягом року будь-якого з об’єктів нерухомості, незалежно від площі, дохід оподатковується також за ставкою 5%[54]. Між тим, як зауважує ряд науковців, велика ставка оподаткування призводить до того, що громадяни, з метою зменшення розміру податку на реєстрацію права власності, у договорі вказують вартість оцінки, визначеної БТІ, яка менше за ринкову вартість у декілька разів[55]. Решта грошей звичайно сплачується без оформлення документів. Цей недолік податкового законодавства у своїх злочинних цілях використовують і шахраї, коли укладають угоду таким чином, щоб у подальшому її можна було у судовому порядку визнати недійсною, з двобічною реституцією. За таких обставин дії шахраїв спрямовані на одержання різниці суми, вказаної у договорі та реально виплаченими грошима. Практика свідчить, що найчастіше шахраї як підстави для подальшого визнання угоди недійсною використовують факти порушення прав неповнолітніх власників, вчинення угоди у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, недієздатність чи обмежену дієздатність особи, яка уклала угоду, встановлення інших співвласників житла, права яких були порушені, тощо. Названі чинники, згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, зумовлюють визнання угоди недійсною. Проблема в тому, що потерпілою стороною за таких обставин завжди є покупець житла. Шахрай, як правило, не приховується, а виконує винесене судом рішення, одержуючи своє житло в натурі, а покупцю повертається лише сума, вказана в договорі купівлі-продажу. Різницю між вже фактично виплаченими грошима та інвентаризаційною вартістю, зазначеною у договорі, отримує шахрай. 8. Пропозиція обміну меншої житлової площі на більшу з доплатою або відмова надати потерпілому інше житло. Шахраї підшукують за допомогою працівників ЖЕУ сім’ї, які мають велику заборгованість по комунальним послугам, і пропонують свою допомогу з продажу житла та погашення заборгованості. Власник запевнюється, що після продажу його багатокімнатної квартири для нього буде придбано однокімнатну, і він отримає грошову різницю від продажу. Власник, якого шахрай вводить в оману щодо своїх намірів, свідомо передає право оформлювати документи та укладати угоду, змістом якої є відчуження житла. Внаслідок цього шахрай на підставі доручення продає не належне йому житло і заволодіває грошима від продажу. 9. Введення в оману власника квартири з приводу змісту угоди. Цей спосіб може полягати у підшукуванні шахраями особи, яка є власником приватного житла, але має проблеми матеріального характеру. Їй пропонують гроші у борг, а під заставу такої угоди пропонують закласти житло. Обманом власник житла підписує замість договору застави договір купівлі-продажу. Трапляються й ситуації, коли замість договору купівлі-продажу власник житла підписує договір дарування на ім’я шахрая . 10. Отримання грошей до оформлення документів. Звичайно покупець сподівається на добропорядність продавця та передає йому гроші до оформлення документів. При цьому розписка продавцем не надається, а свідки, як правило, відсутні. Прикладом, є така кримінальна справа. Так, Г. запропонувала набувачу Д. надати всю суму грошей за продаж належної їй квартири до оформлення договору купівлі-продажу. Д, перебуваючи з Г. у довірливих стосунках, погодилась і віддала гроші за житло без оформлення розписки. Проте Г. заздалегідь квартиру продавати не збиралась, а грошей так і не повернула . 11. Продаж житла, яке має юридичні обмеження або невиконані зобов\'язання. Юридичними обмеженнями та невиконаними зобов’язаннями можуть бути: арешт, який накладено слідчим, прокурором, суддею; відмова від реєстрації прав; житловий спір; застава; обмеження прав неповнолітніх тощо. Власник такого житла, не маючи можливості відчужувати житло на законних підставах, вступає у змову із службовими особами, які є суб’єктами приховування факту обмеження та невиконання зобов’язань, після чого житло відчужується. 12. Збір застави. Як правило, дається оголошення у ЗМІ про продаж житла за ціною, що є нижче ринкової. Внаслідок цього з’являється велика кількість покупців. Власник житла може бути як справжнім, так і несправжнім. У випадку заінтересованості осіб, які мають намір придбати житло, шахраї одержують заставу у розмірі 5-10% від вартості продажу житла, з домовленістю продажу житла через деякий час, після чого зникають. 13. Шахрайство при розрахунках. Як ілюстрацію, наведемо приклад. Так, Б. та К. уклали в нотаріальній конторі угоду купівлі-продажу житла, що [56] [57] належало К. При цьому у договорі було зазначено (формально), що розрахунок відбувся ще до його підписання. К., за об’єктивних причин, звільнити відразу приміщення квартири не мав можливості. Між тим, Б. та К., перебуваючи у довірчих стосунках, домовились, що суму грошей від укладеної угоди Б. поверне К. після звільнення останнім приміщення квартири. Гроші, що необхідно було сплатити за придбане житло, Б. поклав у орендовану ним банківську комірку. При цьому одержати гроші можна було за умов надання юридично оформленого договору купівлі-продажу житла. Через деякий час Б. виїхав за кордон, а шахрай надав у банк вказаний договір та одержав всю готівку, яка зберігалася у банківській комірці[58]. Ряд науковців, зокрема С.Я. Фурса, Е.О. Мічурин, С.О. Сліпченко та О.В. Соболєв, з цього приводу зазначають, що момент передачі грошей внаслідок укладення угоди законодавством не є врегульованим, а це стає причиною незаконних дій. На їх думку, проблема у тому, що при здійсненні правочинів з житлом у договорі сторони повинні вказувати, що розрахунок повністю зроблений до його підписання. У дійсності, це робиться не завжди[59]. У випадку, коли у набувача є сумнів щодо намірів відчужувача, цікавою є пропозиція С.Я. Фурси, який пропонує при укладенні договору купівлі- продажу вказувати, що належні відчужувачу гроші будуть передані йому після державної реєстрації, а до того моменту знаходитимуться на депозиті у нотаріуса[60]. Між тим, це тільки пропозиції, що на практиці не реалізовані. 14. Продаж квартири за адресою, яка не існує. Вартість житла, що перебуває у неналежному технічному стані чи знаходиться не в центральній частині міста, як правило, є набагато нижчою. Тому з метою одержання від продажу житла значно більшої суми грошей, ніж воно коштує, недобросовісний відчужувач змінює таблички з номерами квартир, будинків, назвами вулиць та демонструє набувачеві зовсім інше житло. Внаслідок цього настають правочини з хибами волі набувача та виникають судові спори. Зокрема, у нотаріальній конторі набувач підписує договір, вважаючи, що стане власником того житла, яке йому демонстрували. Насправді за адресою, вказаною у правовстановлюючих документах, зазначено інший об’єкт. Є.О. Мічурин, з метою запобігання подібним злочинам пропонує впровадити пооб’єктну реєстрацію нерухомого майна. Зокрема, ввести таку систему, де номер об’єкта нерухомості міг би вказуватись у довідці-характеристиці БТІ та у документі на відчуження нерухомості. Тоді, вважає автор, для встановлення окремого будинку або квартири на земельній ділянці чи у складі місцевості достатньо буде звернутись до відповідного земельного або містобудівного кадастру і з’ясувати, чи дійсно номер окремого об’єкту відповідає номеру земельної ділянки і чи розташована на цій ділянці відповідна будівля61 [61]. Зазначимо, що наведений перелік способів охоплює лише найбільш загальні риси, що характеризують шахрайство, пов’язане з відчуженням приватного житла. Тому в кожному окремому випадку необхідно виходити з конкретних обставин події та дій учасників щодо підготовки, вчинення та приховування злочину. Варто зупинитися також на діях щодо приховування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. З цього питання Р.С. Бєлкін вважає, що спосіб приховування злочину може в деяких випадках не включатися в систему способу злочину. На його думку, спосіб приховування може існувати самостійно як система дій зі знищення, маскування та фальсифікації слідів злочину та злочинця, якщо дії щодо вчинення та приховування злочину розірвані за суб’єктом та умислом[62]. М.В. Салтевський допускає спосіб приховування як самостійне явище лише тоді, коли злочин вже вчинений, у багатьох випадках зареєстрований і щодо нього ведеться розслідування. В інших випадках, особливо в умисних злочинах, - каже науковець, - спосіб злочину звичайно утворюють дії, спрямовані на підготовку, безпосереднє вчинення та приховування злочину[63]. На думку М.В. Даньшина, існування способу приховування злочину, що не входить до структури способу його вчинення є можливим, але за відсутністю єдиного злочинного замислу, що охоплює всі стадії злочинної діяльності[64]. Аналізуючи наведені точки зору, можна сказати, що більшість науковців допускає самостійне існування способу приховування злочину, але обов’язково за наявності певних умов. На нашу думку, виділення способу приховування як самостійного елемента криміналістичної характеристики шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, є неприйнятним. Хоча дії з підготовки та приховування злочину даної категорії окремо і мають свої самостійні цілі, але, утворюючи єдиний спосіб вчинення злочину, вони, окрім своїх приватних цілей, об’єднані та спрямовані на досягнення кінцевого результату, що охоплюється єдиною метою - заволодіння житлом та правом на нього. Як ми раніше зазначали, шахрайство у сфері приватного житла завжди вчиняється умисно, і вже на стадії підготовки здійснюється чітке планування та моделювання злочинного діяння, під час чого шахраями можуть замислюватися дії з приховування злочину. З цього приводу Г.Г. Зуйков каже: «Якщо суб’єкт замислив, а потім вчиняє відповідні дії з підготовки, вчинення та приховування злочину, то останні складають єдиний комплекс способу злочину»[65]. Ряд авторів, зокрема В.В. Тіщенко, М.В. Даньшин, вважають, що дії з приховування злочину можуть здійснюватися не тільки після вчинення злочину, але й під час його підготовки, включаючи приховування самих підготовчих дій (підбір, придбання, виготовлення засобів, що перешкоджають отриманню правдивої інформації про зовнішність злочинця, тощо)[66]. Підтвердженням цьому є й дані, отримані під час вивчення кримінальних справ. Так, у 43,7% випадків шахраї при підготовці до вчинення злочину підшукували особу, за ознаками зовнішності схожу на власника житла, або використовували парики, окуляри, маски, одяг для того, щоб пред’явити цю особу нотаріусу за паспортом власника житла та здійснити угоду від імені останнього. Звичайно, за допомогою таких дій є можливою реалізація злочинного замислу. Водночас у такий спосіб ці дії перешкоджають отриманню правдивої інформації щодо зовнішності злочинця у майбутньому. До того ж, на стадії підготовки шахраї нерідко створюють правомірне уявлення щодо характеру їх дій та події в осіб, які були її свідками[67]. Прикладом можуть бути дії, що полягають в отриманні інформації в ЖЕУ щодо майбутньої жертви та об’єкта шахрайського посягання під виглядом співробітників правоохоронних органів, родичів померлого, проникнення шахрая до квартири під виглядом електрика з метою попереднього огляду квартири, крадіжки документів і т. ін. З однієї сторони, використання шахраєм образу певної особи є способом отримання інформації щодо об’єкту зазіхання (дії з підготовки), а з іншої - способом маскування (дії з приховування) злочину. Під час вивчення кримінальних справ нами були виявлені такі дії шахраїв з приховування, що відбувалися після вчинення злочину, але обов’язково охоплювалися єдиним задумом: • подальше здійснення стосовно незаконно придбаного житла цивільно-правових угод (80%). Це досягається через продаж житла третім особам, які, звичайно, є сумлінними набувачами; • знищення предметів, документів та інших засобів учинення злочину (27,5%); • отримання (обманом) розписки від власника житла про повний розрахунок з ним (22,5%) з метою приховування зазначеного факту; • давання заздалегідь неправдивих показань та замовчування певних фактів; • підкуп працівників органів державної влади з метою неприйняття ними відповідних законних рішень. Таким чином, можна стверджувати, що способи вчинення шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, є повно-структурними, оскільки, як ми проілюстрували, характеризуються наявністю системи взаємопов’язаних дій щодо підготовки, вчинення та приховування слідів злочину. Загалом, розроблений комплексний підхід до проблеми дає змогу навести узагальнену класифікацію способів, залежно від певних обставин, а саме: 1) залежно від стадії відчуження житла: • а) при збиранні документів, необхідних для укладання угоди; • б) при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу, дарування, міни; • в) при державній реєстрації в БТІ; • г) при розрахунках між власником і набувачем права на житло; 2) за видом відчуження: • а) при купівлі-продажу житла; • б) при укладанні договору міни житла; • в) при даруванні житла; • г) при спадкуванні житла; 3) за кількістю об’єктів шахрайства: • а) заволодіння одним об’єктом; • б) заволодіння кількома об’єктами; 4) за кількістю суб’єктів, які беруть участь у шахрайстві: • а) вчинювані однією особою; • б) вчинювані кількома особами; 5) за рівнем підготовки шахраїв: • а) особами, які мають професійну підготовку у даній галузі; • б) особами, які не мають професійної підготовки (не володіють достатніми практичними і теоретичними знаннями щодо злочину та способів його вчинення); 6) за стосунками між шахраєм і потерпілим: • а) особами, які перебували в особливих стосунках з потерпілим; • б) особами, які не були раніше знайомі з потерпілим; 7) за змістом вчинюваних шахрайських дій: • а) оренда житла з подальшим продажем особою, яка не є його власником; • б) використання фіктивної посередницької фірми та фіктивної нотаріальної контори; • в) пропозиція обміну меншої житлової площі на більшу з доплатою або відмова надати потерпілому інше житло; • г) введення в оману власника житла з приводу змісту угоди; • д) привласнення грошей без виконання умов, передбачених договором купівлі-продажу житла; • е) продаж житла одночасно декільком особам; • ж) продаж житла без узгодження з членами сім’ї, які мають право власності на нього; • з) продаж житла, яке має юридичні обмеження або невиконані зобов\'язання; • і) продаж житла за адресою, яка не існує; • ї) визнання угоди недійсною та привласнення грошей; • к) отримання грошей до оформлення документів; л) збір застави; • м) шахрайство під час розрахунків; 8) за об’єктивною стороною шахрайства: • а) вчинене шляхом обману; • б) вчинене зловживанням довірою. Проте питання щодо вичерпної класифікації способів вчинення шахрайства залишається відкритим дотепер, що пояснюється не тільки розмаїтістю останніх, але й їх постійним удосконаленням з боку шахраїв. Таким чином, спосіб учинення злочину становить собою складну систему взаємопов’язаних і причинно обумовлених фактів, обставин і вчинків шахрая, котрі внаслідок взаємодії неодмінно відображаються в навколишньому середовищі як матеріальні та ідеальні сліди. Разом з іншими даними сліди дозволяють відтворити обставини вчинення злочину[68] [69] [70]. До того ж, «на основі вивчення слідів, як результату злочинної діяльності, з урахуванням закономірностей їх утворення, - зазначає Є.Д. Лук’янчіков, здійснюється інформаційно-пізнавальна діяльність із розкриття злочину» . Особливістю механізму вчинення шахрайства при укладанні цивільно- правових угод щодо відчуження приватного житла є те, що дії злочинців відбиваються в різного роду документах, які, зі слів С.І. Аненкова, складають основний обсяг доказів у справах про шахрайства . На нашу думку, це пояснюється обов’язковою письмовою формою документів та нотаріальним посвідченням і державною реєстрацією договорів (ст. 657, 716, 719, 1303 Цивільного кодексу України). Так, згідно ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах та підписаний його сторонами. Отже, можна дійти висновку, що важливі рішення осіб, які здійснюють правочини з житлом, дії сторін та всі етапи процесу щодо відчуження житла завжди фіксуються у документах. У свою чергу, сліди злочинної діяльності можуть зберігатися на підписах відповідних осіб, відтисках печаток та штампів, що містяться на документі, тому вони підлягають криміналістичному дослідженню. Відповідно до Закону України «Про нотаріат», для посвідчення та реєстрації договору щодо відчуження житла нотаріус повинен витребувати ряд документів, без надання яких унеможливлюється здійснення правочину. Ця обставина зумовлює незаконні дії шахраїв, які полягають у підробці або отриманні обманним шляхом нижче вказаних документів, які можуть містити у собі сліди злочину. Такими документами є: 1) різноманітні правовстановлюючі документи; 2) нотаріально засвідчена згода іншого з подружжя на відчуження житла; 3) нотаріально засвідчена заява учасників спільної часткової власності про відмову від переважного права купівлі частки, що відчужується; 4) документи, що посвідчують особу відчужувача та набувача житла; 5) доручення на право розпорядження житлом певної особи; 6) рішення органів опіки та піклування, що дозволяє батькам, опікуну та піклувальнику здійснити відчуження житла; 7) витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно або довідку-характеристику з БТІ (якщо останню не підключено до електронного реєстру прав власності на нерухоме майно); 8) довідка про відсутність заборон і арештів на нерухоме майно (за Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна); 9) довідка про відсутність заборгованості за комунальні послуги; 10) витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно тощо. Для з’ясування події злочину важливою може бути також інформація, що міститься у Державному реєстрі правочинів, Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень, у Єдиному реєстрі довіреностей, у Єдиному реєстрі заборон відчужень об’єктів нерухомого майна. Разом з тим, як справедливо вказує М.В. Салтевський, до інформації, що міститься у документі, слід ставитися критично, оскільки він може бути як повністю підроблений виготовленням матеріального носія та виконанням на ньому змісту певного документа, так і містити у собі інформацію, зміст якої може бути частково змінений . Виявлення ознак, що можуть свідчити про підробку, а також 72 Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. К.: Кондор, 2005. - 588 с. розбіжності у змісті даних різноманітних документів може свідчити про злочинність намірів осіб, які їх складали. Зокрема, як показало вивчення нами кримінальних справ щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, сліди цього злочину здебільшого відбиваються у наступних документах: свідоцтво про право власності на житло (10% випадків), нотаріально-посвідчений договір купівлі- продажу (31,2% випадків), реєстр вчинення нотаріальних дій (86,2%), довідка- характеристика з БТІ (37,5%), доручення на право укладати угоди щодо відчуження житла від імені власника (67,5%), свідоцтво про право на спадкування (10%), довідка з місця проживання про склад сім’ї (26,2%), паспорт власника житла (30%) тощо. Слід зазначити, що криміналістичне дослідження зазначених документів дозволяє встановити факт їх підробки. Велику цінність для розкриття та розслідування злочинів у сфері приватного житла можуть мати й сліди-предмети, виявлені під час проведення обшуку у підозрюваних (обвинувачених) осіб. До таких слідів належать: печатки, штампи, за допомогою яких підроблялися документи, незаповнені бланки документів, необхідних для укладання угод щодо нерухомості (були вилучені під час обшуку у 8,7% кримінальних справ); загублені чи викрадені документи громадян, підроблені документи неіснуючих громадян (були вилучені під час обшуку у 22,5% кримінальних справ) тощо. Вказані сліди можуть надати інформацію щодо підготовки, вчинення та приховування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, і бути речовим доказом злочинної діяльності. Під час учинення шахрайства у сфері приватного житла досить широким є спектр об’єктів слідоутворення, котрий передбачає утворення не лише матеріальних, але й ідеальних слідів. Деякі автори ще називають їх слідами в матеріальній природі та психіці людей . Дослідженню ідеальних слідів 3 Лук’янчиков Є.Д., Євтушок В.П. Докази і доказова інформація: характер, співвідношення // Вісник Запорізького інституту МВС України. - 1999.- № 3. - С. 47-52. злочину приділяється значна увага в спеціальній психологічній та юридичній •74 літературі . Зазначимо, що переважним джерелом доказів у кримінальних справах будь-якої категорії є показання свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Так, у 100% вивчених нами кримінальних справ щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням житла, проводився допит потерпілого та свідків. У той же час, слід зауважити, що ідеальні сліди у вигляді уявного образу злочинця найчастіше формувалися у потерпілих, оскільки вони спостерігали злочинця найбільш тривалий час, і не завжди формувалися в осіб, які мали відношення до здійснення правочину щодо житла (представників державних органів). Причиною цьому є притупленість уваги службових осіб внаслідок великої кількості громадян, які щодня звертаються до них за оформленням відповідних документів. Отже, сліди шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, мають важливе значення, оскільки, по-перше, вони виступають базовим елементом криміналістичної характеристики злочину даної категорії, а по-друге, їх своєчасне вилучення надає можливість виявити та довести криміналістично значиму інформацію щодо способу вчинення злочину, особи злочинця та події злочину в цілому. 1.4.