<<
>>

§ 2. Олігополістичне ціноутворення

На відміну від інших ринкових структур єдиної стратегії ціноутворення на оліго- полистичному ринку не існує.

Розглянемо основні моделі олігополістичного ціноутворення.

Модель ламаної кривої попиту.

Нехай фірма в умовах олігополії перебуває в стані рівноваги. Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При знижені ціни конкуренти будуть також знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит на продукцію фірми у цьому випадку низько еластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишають власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців, попит у цьому випадку високо еластичний Отже, попит на продукцію фірми в умовах олігополії буде залежати не тільки і не стільки від неї самої, скільки від поводження її суперників. Якщо вони «вступають у гру» і змінюють свої ціни слідом за даною фірмою, попит низькоеластичний (крива D2) якщо ж вони залишаються осторонь, попит стає високоеластичним (крива D1) (рис. 17.3). Об’єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох відрізків. Як наслідок, крива граничного доходу також переривається, отже, граничні витрати підприємства можуть змінюватися, не викликаючи зміни цін, але будуть однаково дорівнювати граничному доходу ^R = МС) за незмінного обсягу виробництва.

Модель ламаної кривої попиту дає відповідь на питання, чому підприємства в умовах олігополії прагнуть підтримувати стабільні ціни, переносячи конкурентну боротьбу в нецінову сферу. Однак, недоліком даної моделі є те, що вона не пояснює, чому олі- гополісти підійшли до ціни Р0 (рис. 17.3) і чому вони не встановили будь-яку іншу ціну.

Модель ламаної кривої попиту

Рис. 17.3. Модель ламаної кривої попиту

Модель картельної угоди.

Картель — це група підприємств, що діють спільно і погоджують рішення щодо обсягів виробництва продукції і цін таким чином, ніби вони були єдиною монополією. Основна мета картелю — максимізувати прибуток шляхом фіксації цін і обмеження обсягів виробництва. Картель припускає існування домовленості між декількома підприємствами про розподіл ринку і ціни.

Утворення будь-якого картелю відбувається в чотири етапи:

  1. необхідно переконатися, що існують бар’єри для входу в дану галузь, щоб запобігти продажу продукції іншими підприємствами після того, як ціна підвиситься;
  2. необхідно організувати зустріч всіх учасників картелю, щоб встановити спільний орієнтир по загальному рівню випуску продукції. Зробити це можна, оцінивши ринковий попит і вирахувавши граничний дохід при всіх рівнях випуску ^R = МС). Виходячи з цього, визначається монопольний випуск (Qm) і монопольна ціна (Рт) (рис. 17.4);

 Модель картелю Ек — рівновага за конкуренції; Ем — рівновага за картелю

Рис. 17.4. Модель картелю Ек — рівновага за конкуренції; Ем — рівновага за картелю

  1. необхідно встановити процедуру втілення затверджених квот у життя. Цей етап є вирішальним для того, щоб зробити картель працюючим.

Члени картелю, безумовно, мають зиск, тому що виробляють менше продукції і отримують більший прибуток, ніж при конкуренції. Але для споживачів картель означає зменшення пропозиції продукції і більше високі ціни. На щастя, для споживачів картелі виявляються досить нестабільними утвореннями.

Основною проблемою, з якої зіштовхується картель, — спокуса порушення встановленої квоти. Якщо один зі членів картелю збільшує випуск понад його квоту за умови, що інші дотримують домовленості, він тим самим збільшує свій прибуток і одержує цей надлишок доки інші не зроблять те саме. Якщо ж це відбудеться й всі учасники перевищать квоти, картель перестане існувати, а ціна повернеться на рівень ринкової рівноваги і відновиться ситуація вільної конкуренції.

Але оскільки відкрита угода в цей час є незаконною у більшості країн то олігопо- лісти часто вдаються до таємної змови (джентльменської угоди). У такому випадку домовленості про ціни, квоти і розподіл ринкового простору не фіксуються документально, а тому такі картелі важко відстежити.

Модель «лідерство у цінах». Ця модель ґрунтується на припущені, що одна з фірм має значну частину галузевого випуску та, відповідно, нижчу вартість виробництва. Така фірма є лідером. Вона встановлює ціну і обсяг виробництва, які максимізують її прибуток, у той час як інші підприємства приймають цю ціну і випуск як дане.

Вивчення даної моделі в ряді галузей різних країн свідчить про те, що ціновий лідер дотримується наступної практики.

По-перше, оскільки зміни цін завжди пов’язані з деяким ризиком, що конкуренти можуть не піти за лідером, то корегування цін відбувається тільки у випадку, коли умови витрат і попиту змінюються значно для всієї галузі (підвищення заробітної плати, збільшення податків тощо).

По-друге, про перегляді цін, що мають відбутися, ціновий лідер часто повідомляє через засоби масової інформації в процесі інтерв’ю тощо.

По-третє, ціновий лідер не обов’язково обирає ціну, що максимізує прибуток галузі в короткостроковому періоді. Він може встановити ціну на нижчому рівні з метою недопущення вторгнення в олігопольну структуру нових конкурентів. Взагалі твердження, що олігополія одержує більше високий прибуток за рахунок встановлення більш високих цін, далеко не завжди підтверджується сучасними дослідженнями. Хоча галузі з більше високою нормою концентрації, як правило, більше прибуткові, але джерелом цього високого прибутку можуть бути не тільки високі ціни, але й можливість зменшувати витрати за рахунок ефекту масштабу.

Модель ціноутворення за принципом «витрати плюс». В умовах цієї моделі олі- гополіст використовує формулу або методику для визначення витрат на одиницю продукції, і до цих витрат додається надбавка. У такий спосіб встановлюється ціна.

Однак витрати на одиницю продукції змінюються зі зміною обсягу виробництва, і тому підприємство повинне брати якийсь типовий, або плановий рівень виробництва.

Наприклад, величиною середніх змінних витрат підприємства може бути та, що досягається, коли підприємство діє при, припустимо, використанні виробничих потужностей до 80%. При визначенні ціни до середніх змінних витрат додається надбавка зазвичай в розмірі певного відсотка (Р = АУС + % АУС; а % AVC = AFС + нормальний прибуток). При цьому відсоток надбавки залежить від ступеня еластичності попиту на товар: чим вище еластичність, тим зазвичай нижче відсоток надбавки.

Ціноутворення з використанням надбавки до витрат гарантує підприємству достатні надходження, щоб покрити змінні витрати, постійні витрати і альтернативну вартість використання факторів виробництва.

Проблема при застосуванні цього методу ціноутворення полягає в тому, що середні змінні витрати в короткостроковому періоді залежать від обсягу виробництва. Якщо ціна, що вони вибирають, призводить до попиту на меншу кількість продукції, ніж очікувалося, то середні витрати виробництва можуть виявитися вище. Більше високі витрати будуть означати, що за ціною, отриманої шляхом надбавки до витрат, реальний прибуток на одиницю товару буде нижче, ніж передбачалося, і отже, підприємство не досягне запланованого прибутку.

У цілому ж, ціноутворення за принципом «витрати плюс» має особливі переваги для підприємств, що виробляють різноманітну продукцію, тому що в іншому випадку вони зіштовхнулися би з важким і дорогим процесом визначення витрат для сотень найменувань товару. При цьому даний метод калькуляції цін не є несумісним із прямою таємною змовою або лідерством у цінах.

Жодна з наведених вище моделей олігополістичного ціноутворення не дозволяє відповісти на всі питання, пов’язані з поведінкою підприємств на подібних ринках. Однак вони можуть бути використані для аналізу окремих аспектів діяльності підприємств в умовах олігополії.

Основними недоліками олігополії є:

  1. Виробництво меншого обсягу продукції та встановлення вищих цін ніж за досконалої конкуренції.
  2. У зв’язку з існуванням таємних угод майже не піддається державному регулюванню з метою зменшення зловживання ринковою владою.

Основною перевагою олігополії порівняно з іншими ринковими структурами є те, що олігополії позитивно впливають на розвиток науково-технічного прогресу, застосування нової сучасної техніки і технології, що відбивається на істотному поліпшенні характеристик товару.

<< | >>
Источник: Андрющенко А. М., Бурляй А. П., Костюк В. С. та ін.. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 520 с.. 2009

Еще по теме § 2. Олігополістичне ціноутворення:

  1. 15. Особливості поведінки олігополістів: взаємозалежність фірм. Моделі олігополістичного ціноутворення. Моделі монополістичної конкуренції. Нецінова конкуренція.
  2. § 2. Олігополістичне ціноутворення
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -