§ 6. СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ, ФУНКЦІЇ ПРАВА ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Цінність є основою вибору суб'єктом цілей, засобів, результатів та умов діяльності, що відповідають на запитання: "В ім'я чого здійснюється ця діяльність?" Специфіку цінності, що становить основу життєдіяльності, можна пояснити давньою байкою.

Зрозуміти соціальну цінність права означає уяснити, розкрити його позитивну роль для особи і суспільства.

Соціальна цінність права полягає в наступному:

По-перше, за допомогою права забезпечується загальний і стабільний порядок у суспільних відносинах.

По-друге, завдяки праву досягається відповідність, точність у самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання спроможне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відмежувати їх від свавілля і несвободи.

По-третє, право забезпечує можливість нормальних активних дій особи, оскільки не припускає незаконних втручань у сферу його правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності та інших примусових заходів.

По-четверте, право у громадянському суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості.

По-п'яте, на правовій основі формується громадянське суспільство: ринкова економіка, багатопартійність, демократична виборча система, незалежність засобів масової інформації та правова держава.

Сутність і соціальне значення права проявляються в його функціях. Вони відображають основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, що дозволяє дати узагальнюючу характеристику "праці" юридичних норм.

Перш за все право впливає на різні сфери життя суспільства — економіку, політику, духовні відносини, а значить, виконує загальносоціальні функції — економічну, політичну і виховну.

Окрім соціального, право має функціональне призначення. Воно виражається втому, що право виступає регулятором суспільних відносин. Ці основні функціональні призначення права проявляються в більш конкретних функціях.

Розрізняють такі види функцій права: загальносоціальні та спеціально- юридичні.

Загальносоціальні функції:

1. Гуманістична — право охороняє і захищає права людства, народу, людини.

2. Організаторсько-управлінська — право забезпечує можливості окремих соціальних суб'єктів щодо розв'язання певних соціальних проблем, допомагає організувати загальні зусилля людей для досягнення загальнолюдського ідеалу.

3. Виховна функція — це функція виховання поваги до права за допомогою якості законів, їх справедливого змісту, тлумачення в преамбулах мети закону. Правова вихованість кожної людини — це високий рівень правосвідомості, це ставлення до права, яке виявляється не тільки в законослухняності, а й правовій активності, у прагненні в будь-якій справі затвердити правові засади як найвищі цінності цивілізації.

4. Інформаційна (комунікативна) — право інформує людей про волю законодавця.

5. Оціночна функція дозволяє виступати праву як критерій правомірності чи неправомірності тих чи інших рішень і вчинків. Особливу роль у реалізації оціночної функції відіграють охоронні і заохочувальні норми, в яких у загальному вигляді вміщена негативна чи позитивна оцінка тих чи інших можливих дій. У процесі застосування цих норм конкретизується нормативна оцінка вчинків, визначається індивідуальна міра юридичної відповідальності чи заохочення (наприклад, покарання за вироком суду, нагородження відзнакою Президента України "За мужність").

6. Гносеологічна (пізнавальна) — право саме виступає як джерело пізнання зафіксованих у ньому закономірностей розвитку суспільства, основних культурних надбань, програмних цілей тощо.

Спеціально-юридичні функції:

ІРегулятивна функція — це функція, спрямована на позитивний правовий вплив із метою упорядкування суспільних відносин шляхом встановлення заборон, дозволів тощо.

Виділяють регулятивно-статичну та регулятивно-динамічну функції права.

Регулятивно-статична функція закріплює сталі, розвинуті суспільні відносини в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканість.

Регулятивно-динамічна функція заохочує, стимулює розвиток тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення.

Охоронна функція відокремлює право від інших систем соціальної регуляції, оскільки здійснюється органами держави, які приймають індивідуально-владні рішення, виконання яких гарантується державним примусом. Охоронна функція права реалізується шляхом застосування спеціальних охоронних норм, а також діючих в охоронному режимі регулятивних норм. Останні мають місце при порушенні суб'єктивних прав і зверненні для їх захисту до компетентних державних органів. Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних дій людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів.

Функції, роль права в Україні пов'язані з умовами переходу до ринкової економіки, побудови правової держави. При цьому варто звернути увагу на вдосконалення регулювання відносин щодо власності, приватизації, посилення боротьби зі злочинністю, зміцнення дисципліни та правопорядку, вдосконалення бюджетно-фінансової, банківської системи, політики ціноутворення, оподаткування, упорядкування платні, захисту малозабезпечених громадян, інвалідів, пенсіонерів тощо.

Структура права — внутрішня побудова, спосіб організації взаємозумовлених та взаємодіючих елементів.

За структурою розрізняють такі елементи: матеріальне та процесуальне право; регулятивне та охоронне; приватне та публічне.

Матеріальне право — сукупність правових норм, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини шляхом прямого безпосереднього правового регулювання. Норми матеріального права закріплюють форми власності, визначають порядок утворення та структуру державних органів, органів місцевого самоврядування, правовий статус громадян, юридичних осіб тощо.

Процесуальне право — частина норм системи права, що регулюють відносини, які виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення кримінальних, цивільних справ тощо. Процесуальне право походить від матеріального та обслуговує його інтереси. Головні ознаки процесуального права: відносна незалежність від системи матеріального права, об'єктивна зумовленість існування, єдність та диференціація процесуальних норм на галузі та інститути, внутрішня узгодженість та несуперечність складових елементів системи.

Регулятивне право — система правових норм, що регулюють поведінку суб 'єктів права шляхом розподілу між ними юридичних прав та обов'язків, а також розраховані на правомірність їхніх дій. Регулятивні норми права фіксують стан суспільних відносин, у якому вони мають функціонувати, що у свою чергу забезпечується відповідною системою гарантій.

Охоронне право — сукупність норм права, що становлять особливу частину системи права, призначені охороняти врегульовані правом суспільні відносини відрізного роду посягань та поновлювати порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державно-владного впливу.

Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері загальнодержавного, сукупного інтересу громадян (порядок організації та функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, захист суверенітету, питання міждержавних відносин, правопорядку, територіального устрою тощо).

Приватне право — сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері приватного інтересу (майнові, шлюбно-сімейні, трудові відносини).

У структурі права визначають також об'єктивне та суб'єктивне право як складові його елементи. Проте слід зауважити, що в такому разі визначаються не тільки структурні складові, а два аспекти розуміння та пояснення права в його об'єктивному та суб'єктивному значенні.

Об'єктивне право — нормативний регулятор, який є системою загальнообов'язкових, формально визначених норм, що служать критерієм правомірності чи неправомірності поведінки особи, юридичною основою, на підставі якої визначається наявність або відсутність у особи юридичних прав та обов'язків.

Суб'єктивне право — вид і міра можливої поведінки суб'єкта, що підлягає забезпеченню та охороні з боку держави.