Постанова ВУЦВК «Про заміну продрозкладки натуральним податком» (27 березня 1921 року)

Для забезпечення правильного і спокійного провадження господарства на основі більш вільного користування хліборобами продуктами своєї праці і своїми господарчими засобами, для зміцнення селянського господарства і піднесення їх продукційності, а також з метою точного встановлення припадаючих на хліборобів державних зобов’язань, роскладка, як засіб державного заготовлення продовольства, сировини і фуражу заміняється натуральним податком.

Цей податок мусить бути меншим припадавшого до цього часу шляхом роскладки оподаткування. Сума податку повинна бути вирахована так, щоб забезпечити самі необхідні потреби армії, робітничого, міського і нехліборобського населення.

Загальна сума податку повинна постійно зменшатись в міру того, як відбудова транспорту і промисловости дасть можливість Радянській Владі одержувати продукти сільського господарства в обмін на фабрично-заводські та кустарні продукти.

Податок береться, яко відсоток, або доля вироблених господарством продуктів. При визначенні податку на кожне господарство береться на увагу загальна кількість десятин заможности, кількість їдців, кількість товару в кожнім господарстві.

Податок мусить бути поступовим. З податку який поступає, утворюються способом відрахування від 10 до 20 % губернський продовольчий фонд, який має своїм призначенням задоволення негайних потреб незаможнього селянства і придбання краму з-за кордону для постачання селянству. Господарі-селяне, що збільшують площу засіву свого господарства, а рівно ж ті, що збільшують продукційність господарства в цілому, одержують тільки по виконанню натурального податку.

Здача державі продуктів, що належить як податок, кінчається в певні точно зазначені законом терміни.

Одповідальність за виконання податку покладається на кожного окремого господаря, під контролем комнезамів і Волвиконкомів.

Органам Радянської влади доручається накладати кару на кожного, хто не виконає податку.

Усі запаси харчові, сировини і фуражу, що залишаються у хліборобів після виконання ними податку, є в повному їх роспоря- дженні, можуть бути використуваиі ними для поліпшення стану свого господарства, для підвищення особистого споживання і для обміну на продукти фабрично-заводської і кустарної промисловосте. Обмін дозволяється у межах місцевого господарчого обороту, як через кооперативні організації, так і на ринках і базарах.

Тим хліборобам, котрі побажають здати лишки, що залишаться у них після виконання податку, державі, або кооперативам по дорученню держави, в обмін на лишки, котрі здаються добровільно, повинні бути дані речі широкого споживання, що має складатися, як з продуктів, внутрішнього виробництва, так і з продуктів, закуплених за кордоном. Для цього відмічується частина державного золотого фонду і частина заготовленої сировини.

Постачання біднішому сельському населенню проводиться у державному порядку на окремих правилах.

Для розвитку цього закону Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет пропонує Раді Народніх Комісарів не пізніше 15-го квітня видати відповідне подрібне положення.

Текст подано за виданням: Хрестоматія з історії держави і права України : у 2 т. / В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький ; за ред. В. Д. Гончаренка. - К. : Ін Юре, 1997. - Т.2: Лютий 1917 - 1996р. -С. 186-187.

Постанова Ради праці та оборони РРФСР (12 серпня 1921 року)

(Витяги) ^[12]

Текст подано за виданням: Гавриленко О. А. Правова політика радянської влади щодо українського селянства у перші роки непу / О. А. Гавриленко // Вестник Международного славянского университета. - 1999. - Т. 2, № 1. - С. 46.