ЇСТОРІОГРАФЇЯ TA ДЖЕРЕЛЬНА БАЗ

Історико-правові дослідження - важлива сфера наукового пізнання закономірностей і специфіки розвитку суспільства. Найчастіше увагу вчених привертають питання держави і права на різних етапах розвитку.

У сучасних умовах актуальним є дослідження процесів державотворення на українських землях у минулому, зокрема детальнішого вивчення потребує еволюція правового статусу тих земель, які складають територію України, в тому числі Галичини.

Значний інтерес до історико-правового минулого цього регіону виник після проголошення державної незалежності України. Адже саме Галичина завжди була “Українським П’ємонтом”, де активно розвивалися давні традиції власної державності й політичної незалежності. Тут послідовно обґрунтовувалося історичне право українського народу на самостійне існування та культурно-політичний розвиток. Прогалини у вивченні історії правового статусу Галичини в складі іноземних держав, зокрема Польського Королівства, зумовлені поширенням деякими шовіністично налаштованими польськими дослідниками заперечення про українську приналежність Галичини.

У радянський період дослідники приділяли більше уваги так званій класовій боротьбі, яка, на їх думку, була головним чинником розвитку держави та права. Однак в історико-пра- вовій науці тієї доби майже не досліджувалось українське право, оскільки вважалось, що воно було таким самим, як і в російського народу. Ще в царській Росії українське право іменувалось часто “західно-руським”, “литовсько-руським” тощо. Окрім того, в радянській історико-правовій науці галицька тематика через ідеологічну заангажованість дослідників стосовно

*S*³

15

оцінки розвитку національної історії, права, освіти, культури призвела до вилучення з історії та наукового обігу важливої частини досвіду формування та функціонування державно- правових і самоврядних інститутів, зокрема в Галичині у складі Польського Королівства (1349-1569 pp.)- Зазначені процеси історико-правова література розглядала неоднозначно.

Історичні й археологічні дослідження, дані нумізматики, геральдики в поєднанні з письмовими джерелами середньовічного періоду в сучасних умовах дають змогу об’єктивно розглянути й переосмислити широке коло історико-правових питань, пов’язаних із формуванням та функціонуванням державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського Королівства. Оскільки ця проблема дотепер не розглядалася як самостійний об’єкт ісгорико-правового дослідження (зазвичай нею цікавилися історики - і то фрагментарно), багато її аспектів залишилося нерозкритими. До сих пір у науковій літературі не вивчалося питання про правові основи формування апарату управління Галичиною в складі Польського Королівства (1349- 1569 pp.). Недостатньо повно й всебічно охарактеризовано еволюцію соціально-правового становища різних верств населення Галичини, особливості діяльності місцевого самоврядування та проникнення в регіон європейських правових традицій і тенденцій. He повністю досліджена судова система, що функціонувала в Галичині, не піддавалися ґрунтовному аналізу джерела, характерні риси й особливості чинного права у Галичині в складі Польського Королівства (1349-1569 pp.).

Наукова література історичного та юридичного характеру, в якій розкрито окремі питання формування та функціонування державно-правових і самоврядних інститутів у Галичині в складі Польського Королівства, створювалася впродовж трьох періодів: дореволюційного, радянського і сучасного.

Перші відомості про державно-правові інститути, що існували на території України, простежуються в працях Геродота, римських і арабських істориків, вітчизняних літописах, в описах українських земель, зроблених іноземними мандрівниками та вітчизняними авторами, і, зрештою, в історичних наукових працях українських, російських, німецьких, австрійських, польських та інших вчених. Уся безцінна культурна спадщина становить своєрідну передісторію, підґрунтя власне історико-правового дослідження у вузькому розумінні теми цієї монографії.

Перші узагальнюючі розвідки, присвячені історії Галичини, вийшли у світ наприкінці XVIII ст. Приєднання Галичини до складу Австрійської держави в 1772 p. спонукало австрійських істориків Л.Гебгарда, Р.Гоппе та Й.Енгеля написати огляди історії Галицько-Волинськоїдержави.

У першій половині XIX ст. інтерес до середньовічної історії виник серед уродженців Галичини, котрі почали розробляти окремі питання історії Галицького князівства. Польський ic- торик-краєзнавець Ф.Сярчинський опублікував нариси історії Перемишльського та Белзького князівств. М.Гарасевич досліджував історію церкви й етнічні відносини у Галичині^[1].

Перші спроби науково дослідити історію Галицько-Волинської держави здійснив Д.Зубрицький (1787-1862 pp.)^[2], архіваріус Львова і співробітник Ставропігійського інституту. Маючи доступ до архівних матеріалів, він першим розглянув питання про автентичність грамот князя Лева, поставив під сумнів первинність магдебурзького привілею короля Казимира III м. Львову і критично проаналізував деякі інші джерела.

Д.Зубрицький гостро полемізував з польськими колегами стосовно характеру військових походів короля Казимира III до Галичини, які він справедливо вважав окупаційними. Головна заслуга дослідника полягає в залученні до історичного обігу значної кількості маловідомих письмових документальних джерел. У 1837 p. він опублікував “Нариси історії руського народу в Галичині (988-1340 рр.)”, а у 1844 р.-“Хроніку міста Львова”, де висвітлив початок історії міста. У 2002 p. її перевидали українською мовою львівські історики (переклав з польської І.Сварник; наукові коментарі -М.Капраля)^[3].

Ґрунтовно досліджував середньовічну Галичину І.Шараневич^[4] (1829-1901 pp.) - професор історії Львівського університету. Ha думку І.Крип’якевича, він був “одним з найкращих знавців джерел з історії Галичини періоду феодалізму”^[5]. У своїх працях І.Шараневич на основілітописних й архівних джерел висвітлив передумови захоплення Польщею земель Галицько-Волинської держави у XIV ст.

Зі спеціальних досліджень проблем суспільного устрою Галичини XIV-XV ст. вирізняється праця українського історика І.Линниченка (1857-1926 pp.)^[6]> ^в якій охарактеризовано особливості суспільного устрою в Галичині у складі Польщі впродовж XIV-XV ст.

Суспільно-політичні аспекти історії Галичини в українській історіографії докладно висвітлено у багатотомному дослідженні з історії України, авторство якого належить видатному українському історику М.Грушевському (1866-1934 pp.). Він

одним з перших розглянув проблему входження Галичини до складу Польського Королівства, охарактеризував у загальних рисах організацію управління Галичиною в XIV-XVI ст.^[7]

Аналізуючи історичні, історико-правові дослідження джерел права, які діяли у Галичині впродовж XIV-XV ст., ми значну увагу приділили вивченню передумов поширення магдебурзького права в Галичині, його особливостям. Певний інтерес викликає праця відомого українського дослідника Ф. Тарановського, де проаналізовано книги міського права юристів П. Щербича і Б. Гроїцького та їх використання на українських землях, зокрема у XIV-XV ст.^[8]

Поступово вітчизняні історики переходять від аналізу галицької історії загалом до розробки окремих її питань. Вивченням періоду перебування Галицьких земель у складі середньовічної Польщі займалися такі вчені, як Б.Дідицький^[9], В.Милькович^[10],1.Філевич^[11] та ін. їх праці вийшли наприкінці 80-х на початку 90-х років XIX ст., де з використанням тогочасних документальних матеріалів (зокрема, актів Ватиканського архіву) відображено зовнішньополітичну діяльність польської шляхти стосовно захоплення Галицької Русі.

Аналіз української дореволюційної історіографії з досліджуваної проблеми засвідчує, що вчені акцентували на політичній, соціально-економічній і культурній історії Галичини, лише побіжно згадуючи польські органи управління й особливості їх функціонування на українських землях.

Значний внесок у вивчення проблем організації управління Галичиною у складі Польського Королівства зробили польські вчені, котрі здебільшого тенденційно висвітлювали соціально-економічний, політичний і правовий статус Галичини як провінції Польського Королівства. З-поміж них вирізняються праці К.Стадницького, К.Гожицького, Е.Брайтера^[12], А.Чоловського^[13], С.Кутжеби^[14], Я.Птасьніка^[15], К.Корані^[16].

Центром наукової роботи польських учених у Галичині стала бібліотека ім. Оссолінських, заснована 1817 p. у Львові, що згодом отримала назву Наукового закладу ім. Оссолінських.

До відомих польських учених, які досліджували окремі питання суспільно-політичного розвитку галицьких міст, належав К.Стадницький. Він опублікував низку архівних матеріалів у працях ^uO wsiach t. z. woloskich na p61nocnym stoku Karpat” (Lw6w, 1848-1853); “Materialy do historji miast galicyjskich” (DGL, 1856); ^uZiemia lwowska za rz3d6w polskich w XIV і XV w.” (Lw6w, 1863) та ін.

У другій половині XVIII ст. друкованим органом, що публікував архівні матеріали, був ^uDodatek tygodniowy ^uGazety Lwowskiej” (1850-1862 pp.), відтак - ^uDodatek miesi^czny” (1867-1872 pp.). У цьому виданні містились документи Архіву гродських і земських актів за редакцією Ф. Волинського. Це були переважно матеріали про феодальне землеволодіння й історію міст і сіл Галичини XIV-XVIII ст.

У науковому обігу початку XIX ст. помітна роль належала працям польського історика та громадського діяча Й.Лелевеля (1786-1861 pp.)^[17]. Він досліджував законодавство Казимира III. Серед польських істориків права XIX ст. варто також назвати В.Мацієвського^[18] - автора багатотомної ^uHistorya prawodawstw slowianskich” (перше видання - 4 т., 1832- 1835 pp.) і М.Бобжинського^[19], праці якого тривалий час зберегли статус найпопулярніших підручників з історії держави та права Польщі, де частково розглядався правовий статус Галичини.

Окремі питання організації управління Львова за Казимира IH (1333-1370 pp.) висвітлював польський дослідник

А. Чоловський (1865-1944 pp.). Він зазначав, що судова влада в місті належала до компетенції війта і лавників. Під їх юрисдикцію підпадало головно населення німецької та польської національності, а інші національності - вірмени, русини, євреї - користувалися власними правами.

Польський історик права C. Кутжеба(1876-1946 pp.) ґрунтовно проаналізував джерела міського права, що діяло в містах Польського Королівства. Міське німецьке право дослідник класифікував, поділяючи його на маґдебурзьке, хелмінське, любецьке^[21]. Відмінність між ними полягала у впливі місцевого звичаєвого права, практиці тлумачення та застосування правових норм під час розгляду судових справ.

Поглиблено вивчав міське право Польського Королівства Я. Птасьнік (1876-1930 pp.)> значну увагу приділивши вивченню повноважень органів місцевого самоврядування галицьких міст і містечок на основі магдебурзького права та територіальних особливостей застосування маґдебурського права. Він також проаналізував правовий статус війта, колегії 40 мужів^[22].

Певну цінність мають дослідження джерел міського права польського історика держави та права K. Коранього (1897— 1964 pp.), який вважав, що “Саксонське Зерцало”, зокрема його перша частина “Земське право”, мало поширене практичне застосування в окремих містах Польського Королівства^[23]. Учений досліджував також формування та функціонування

I. И. Бойко ^4%t^

кримінального права Польського Королівства, в тому числі інститут покарання за злочини^{[24] [25] [26] [27].}

Окремі аспекти історії міського самоврядування, зокрема компетенції лавничого суду Львова, висвітлено в працях Ф. Яворського. З-поміж його наукових досліджень вирізняється розвідка про історію будівлі ратуші у Львові - місця засідання органів судової влади та самоврядування міста. Разом з А. Чоловським дослідник підготував до друку і видав “Лавничу книгу Львова”^[28], яка містить відомості про особливості судочинства за магдебурзьким правом м. Львова після інкорпорації Галичини в склад Польського Королівства.

Історик В. Лозинський, вивчаючи історію Львова XVI-XVII cr., зосередив увагу на дослідженні міщанських і шляхетських родів, що брали участь у здійсненні адміністративної влади у Львові й інших галицьких містах^[29].

Праці польських науковців Ф.Яворського^[30], В.Лозинського^[31], С.Кутжеби^[32] та Л.Харевічової^[33] присвячені аналізу соціально- економічних відносин у Галичині в XIV-XV ст., характеристиці організації управління Галичиною під владою Казимира III упродовж 1349-1370 pp.

“Історія міста Львова” Ф. Паппе збагатила історичну літературу відомостями про структуру та порядок формування ради міста Львова, лави і колегії 40 мужів, що має безперечну наукову цінність^[34].

Помітним внеском у вивчення правового регулювання і здійснення судочинства в Галичині XV-XVII ст. стали дослідження Б.Ленґніха^[35], Т.Островського^[36], Я.Бандтке^[37], Р.Губе,^[38] С.Естрейхера^[39], Я.Падоха^[40], В.Майселя^[41] та ін.

Значна увага приділяється вивченню впливу римського права на розвиток права Польського Королівства. Найвагомішими є праці польського вченого T. Островського, який доводив, що цивільне (приватне) та кримінальне право pe- цептувало низку положень з римського права. 3 огляду на

I. И. БоЙКО L^%|

це, Т.Островський поділяв злочини на публічні й приватні. У праці “Цивільне право польського народу” автор обґрунтовував, що кожен злочин посягає на державну владу чи урядову особу або загальновизнані права людей^[42]. Публічними злочинами Т.Островський називав заворушення проти польського короля та зраду вітчизни, чужолозтво, умисне вбивство, позбавлення життя через отруту, батьковбивство, фальшування публічних документів або грошей, розбої та грабежі щодо державних осіб, розкрадання державної скарбниці, захоплення в неволю вільних людей, присвоювання податків Речі Посполитої, незаконне підвищення цін на збіжжя, пошкодження державного майна^[43].

Питання судоустрою та джерела права Польського Королівства XIV-XVIII ст. досліджував Я.-В. Бандтке, професор римського та польського права Варшавського університету. Bci суди вчений поділяв на суди першої інстанції (шляхетські, змішані, міські, сільські, єврейські), суди другої інстанції (pe- ляційні, асесорські, референдарські) й найвищі суди (сеймові, трибунальські, комісійні)^[44].

Викликають інтерес праці польського історика права, професора Варшавського, а згодом Петербурзького університету P. Губе, який у своїх працях акцентував на правотворчій діяльності польського короля Казимира III та висвітленні розвитку права Польського Королівства^[45]. Основну увагу вчений зосереджував на характеристиці галузей права та судової системи Польського Королівства.

Серед польських дослідників значний внесок у вивчення історії держави і права Польщі, а також окремих питань op-

ганізації управління Галичиною у складі Польського Королівства (1349-1569 pp.) зробив австрійсько-польський історик права O.-M. Бальцер (1858-1933 pp.)* Він належить до найавторитетніших польських учених початку XX ст., оскільки був доктором права і філософії, членом Польської академії наук, дійсним членом НТШ у Львові, членом низки зарубіжних академій наук, працювавуЛьвівському університеті: професор (з 1880 p.), декан юридичного факультету (1892-1893 pp., 1913- 1914 pp.)> ректор університету (1895-1896 pp.). Був також директором Крайового архіву гродських і земських актів у Львові^[46]. Найвідомішою працею О. Бальцера була тритомна монографія “Польське Королівство 1295-1370 рр.”. У багатьох працях учений ґрунтовно висвітлював проблему литовсько-польської унії, внаслідок якої значна частина українських земель опинилася у складі Польщі, та ін. Основною заслугою О. Бальцера було також видання правових пам’яток давнього польського права, що поширювало чинність у Галичині, зокрема в період Польського Королівства^[47].

I. И. Бойко