Характер та ідейна спадщина української політичної еміграції першої половини XVIII століття

Політичний та організаційний характер еміґрації визначалися тим, що територію українського автономного державного утворення на Лівобережній Україні — Війська Запорозького залишив діючий його глава — гетьман, до того ж разом із більшістю представників центральної виконавчої влади — генеральних старшин, главою автономного підрозділу Війська Запорозького — кошовим отаманом Запорозької Січі, частиною глав місцевих адміністрацій — полковників, а також значною частиною козацтва [60.

Політична еміґрація першої половини XVIII століття залишила низку документів — політичних та правових актів, їх проектів, листування тощо. Їх унікальність для дослідження історії держави і права України, української політико-правової думки зумовлена особливими умовами створення цих пам’яток. Відсутність військового та адміністративного контролю царського уряду дала змогу повніше відобразити ідеї та принципи, витворені у попередній період. Водночас активний розвиток історичних подій і тривала діяльність еміграції сприяли формулюванню нового комплексу ідей, що суттєво розвивали здобутки української політико-правової думки попереднього періоду.

Політико-правові ідеї еміґрації пов’язуються, передусім, з діяльністю сподвижника Івана Мазепи гетьмана в екзилі Пилипа Орлика.

Майбутній гетьман народився в жовтні 1672 р. поблизу Вільнюса. Освіту отримав у Києво-Могилянському колегіумі. У 1698 р. він вже кафедральний писар Київської митрополії, а потім - старший канцелярист у генеральній військовій канцелярії, генеральний писар Війська Запорізького. Після відомих подій шведсько-російської війни (1708-1709 рр.) і Полтавської битви увесь табір прихильників І.Мазепи опиняється на території Туреччини, в Бендерах, де після смерті І.Мазепи його обирають гетьманом. Після того, як 1718 р. на полі бою в Норвегії було вбито короля Карла ХІІ, з яким П.Орлик пов’язував надії на визволення України, він з родиною довгі роки змушений був бути еміґрантом. Помер у травні 1742 року.

Пилип Орлик залишив по собі сповнену суспільно-політичних мотивів поетичну й публіцистичну спадщину - «Алкід Російський», трактати «Вивід прав України», «Маніфест до європейських урядів» та, зокрема, знамениті «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького...». Ці документи конструюють нове для тогочасної української політико-правової думки концептуальне бачення державності — її характеру, форми правління, територіального устрою, поділу влади тощо.