ВСТУП

Після проголошення незалежності Україна розпочала процес становлення правової системи, заснованої на принципах верховенства права та поваги до прав людини. Тому постала необхідність докорінного перегляду наявної практи­ки формування принципів, цілей і напрямів кримінально-виконавчої політики^[1].

Орієнтація реформ на розбудову демократичного суспільства та правової держави дала можливість змінити уявлення про свободу й покарання. Це зумо­вило проведення принципово нової політики у сфері застосування кримінальних покарань, а саме їх призначення, виконання та відбування.

Сучасний загальнометодичний державний підхід до вдосконалення всіх складників кримінально-виконавчої політики (політичних, економічних, соці­альних, організаційно-правових, морально-етичних тощо) вимагає, передусім, виявлення сутності цього явища в конкретно-історичних умовах сучасної Украї­ни. Досягти цього можна тільки через історико-правове наукове пізнання теоре­тичних основ кримінально-виконавчої політики, характеру й способів її впливу на всіх суб'єктів цієї специфічної сфери правовідносин, які виникають у процесі виконання покарань, упродовж тривалого життя українського суспільства. Лише на такій основі є реальним свідоме вироблення заходів, необхідних для впорядку­вання цього процесу та його послідовного реформування з метою забезпечення збалансованого задоволення законних прав й інтересів громадян, суспільства та держави, системного вираження всього комплексу основних складників пенітен­ціарної функції держави.

Сучасні проблеми кримінально-виконавчої політики України значною мірою обумовлені відсутністю в українській науці й соціальній практиці адекватного уявлення щодо поняття та сутності цієї політики як соціально-правового яви­ща в історичному контексті державотворення. В науковій літературі досі бракує розгорнутих теоретичних досліджень, присвячених проблемам кримінально- виконавчої політики саме з цих позицій, а уявлення про цей процес зводиться здебільшого до окремих визначень його формалізованих моментів, пов'язаних в основному з розглядом правових процедур, що регламентують порядок й умо­ви виконання та відбування кримінальних покарань на тому чи іншому етапі розвитку українського суспільства.

Тим часом теоретичні основи кримінально-виконавчої політики були закла­дені ще в кінці XVII - на початку XIX ст. у працях видатних зарубіжних вчених- криміналістів Беккаріа, Бентама, Говарда, Кокса, Ліста, Принса, Тарда, Феррі, ро­сійських - І. Фойницького, Д. Тальберга, В. Нікітіна, М. Таганцева, С. Познишева, М. Гернета.

В українській науці окремі кримінально-політичні питання, зокрема і в сфе­рі виконання покарань, розроблялись вченими-криміналістами ще у XVIIZ ст. (С. Десницький, І. Тимківський тощо). Перше ґрунтовне дослідження проблем кримінальної політики належить М.П. Чубинському. Саме йому вітчизняне пра­вознавство зобов’язане теорією цієї галузі науки.

Значний внесок у розвиток ідей кримінально-правової політики у ХІХ - на початку ХХ століття внесли Л.С. Бєлогриць-Котляревський, Л.Є. Владимиров, Г.С. Гордієнко, І.М. Данилевич, О.Ф. Кістяків ський, І.О. Максимович, К.П. Пав­лович та ін.

Розвиток кримінально-правової політики у Радянському Союзі у 20-30-х ро­ках ХХ ст. пов’язаний з іменами видатних учених - М.М. Гернета, А.А. Герцен- зона, О.Я. Естріна, А.А. Піонтковського, М.Д. Шаргородського, О.С. Шляпочни- кова. В Україні в цей час проблемі кримінальної політики присвятив свою увагу М.О. Скрипник.

Однак найбільш активного розвитку наука кримінально-виконавчої політики набула із 70-х років ХХ ст. З цього часу вагомий внесок у її розвиток за окреми­ми напрямами зробили багато вчених, серед яких можна назвати Г.А. Аванесова, Ю.А. Алферова, М.І. Бажанова, Л.В. Багрія-Шахматова, М.О. Беляєва, І.Г. Богати- рьова, Є.М. Бодюла, В.І. Борисова, А.В. Брилліантова, В.В. Василевича, Г.М. Гальпе- ріна, М.М. Гернета, А.Г. Геля, В.К. Грищука, І.М. Даньшина, М.Г. Дєткова, Т.А. Дени­сову, О.М. Джужу, А.П. Закалюка, В.М. Зирянова, А.Ф. Зелінського, О.І. Зубкова, Р.А. Калюжного, Е.М. Кісілюка, О.М. Костенка, М.В. Костицького, О.Г. Колба, В.О. Корчинського, І.І. Котюка, В.А. Льовочкіна, В.Т. Маляренка, В.О. Меркуло­ву, Й.С. Ноя, О.Б. Пташинського, Г.О. Радова, П.М.

Актуальність цієї теми дослідження обумовлена реформою кримінально- виконавчої системи України, яка здійснюється в нашій державі з липня 1991 р. [1]. Вжиті раніше заходи не вивели систему виконання покарань із кризового стану. У ній і досі зберігаються риси, притаманні колишній радянській адміністративно- командній системі й пов’язані з невиправдано жорстким централізмом, закри­тістю, вседозволеністю службових осіб, нехтуванням законних прав засуджених, підтримкою жорстокого режиму відбування покарання. Крім того, зі вступом України до Ради Європи та прийняттям нової Конституції перед Україною ви­никла нагальна потреба приведення українського законодавства у відповідність із конституційними положеннями стосовно забезпечення реалізації принципу верховенства права в процесі розбудови суверенної демократичної держави та з європейськими стандартами щодо умов тримання засуджених в установах ви­конання покарань (УВП).

У практичній площині посилення уваги до досліджуваної проблеми як з боку держави, так і всього українського суспільства викликане незадовільною кри­міногенною обстановкою. Як свідчать статистичні дані, за останні десятиріччя, незважаючи на зниження рівня злочинності в Україні, її структура залишається складною. Так, упродовж останніх років у ній переважали крадіжки й грабежі, частка яких складала 54,2%. Збільшилась на 16,2% кількість злочинів у сфері гос­подарської діяльності, на 14,5% - обіг наркотичних засобів, психотропних речо­вин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення.

Особливо актуальною є проблема боротьби зі злочинністю у зв'язку з необ­хідністю реалізації УВП такого елемента мети кримінального покарання, визна­ченого ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу (КК) України, як запобігання злочинам з боку засуджених. За даними Державного департаменту України з питань вико­нання покарань (ДДУПВП) щорічно в УВП мають місце до 400 таких злочинів [3, с. 1].

Не менш важливим вказане завдання є й у контексті організації заходів з бо­ротьби з так званою рецидивною злочинністю, яка в загальній структурі злочинів складає 17-18% щорічно. Значне місце серед цієї категорії осіб займають засудже­ні, які були звільнені з УВП і до зняття або погашення судимості вчинили нові злочини (до 15-20%) [4, с. 28-33].

Отже, боротьба зі злочинністю, яка є одним із найважливіших державних за­вдань, від успішного вирішення якого суттєво залежать всі питання життя дер­жави, повинна будуватись на науковій основі, мати свою теоретичну базу. Така концепція утворюється при формуванні наукових засад правової політики у сфе­рі боротьби зі злочинністю в цілому, складовими системотворчими елементами якої виступають кримінальна та кримінально-виконавча політика.

Поки що залишаються без відповіді принципові питання, пов'язані з побу­довою системи кримінально-виконавчого законодавства, визначення предмета такого закону, співвідношення з точки зору сучасної теорії права понять нормо- творчості, правотворчості та законотворчості, розмежування законодавчої й під- законної нормотворчості у сфері кримінального права, питань організації управ­ління законодавчим процесом у цій специфічній галузі права тощо.

Така ситуативна умова у свою чергу вимагає визначення і в загальній тео­рії держави та права, як це вже зроблено в науці кримінального й кримінально- виконавчого права, виділення окремого напряму досліджень із окресленням сучасних засад державної політики у сфері виконання кримінальних покарань відповідно до нової соціально-політичної й економічної ситуації в державі, змін у практиці винесення вироків судами, до світового досвіду виконання криміналь­них покарань, узгодження та поєднання її з реформуванням інших державних і соціальних інститутів.

Отже, розробка історико-правових проблем реформування кримінально- виконавчої системи, що включає і державну політику, і галузь права, і науку цієї галузі права, є дуже актуальною як для теорії, так і для суспільної практики.

Саме тому об'єктом свого дослідження ми обрали кримінально-виконавчу політику України в історичному контексті її становлення й розвитку, а предмет нашого дослідження включає історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України, її місце та призначення у суспільстві.

Обраний нами напрям дослідження пов'язаний з основними положеннями Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004­2007 рр., затвердженої указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодав­ства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV; Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої указом Президента України від 25 квітня 2008 р. № 401/2008, Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1090; Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 груд­ня 2006 р. № 1767. У зв'язку з потребою удосконалення кримінально-виконавчої політики тема дослідження була затверджена рішенням вченої ради Волинського національного університету (ВНУ) ім.

Тема нашого дослідження відповідає тематиці фундаментальних і при­кладних досліджень кафедр юридичного факультету ВНУ ім. Лесі Українки, а також держбюджетній темі “Документація жертв міжнаціонального польсько- українського конфлікту в 40-х роках ХХ століття” (державна реєстрація за № 0106U000271).

Ми маємо на меті здійснити науковий аналіз та обґрунтувати історико- правові засади кримінально-виконавчої політики України, визначити її сутнісні характеристики з точки зору сучасної теорії та історії держави й права та основ­них напрямів удосконалення й розвитку на сучасному історичному етапі україн­ського державотворення. Для досягнення цієї мети необхідно виявити та про­аналізувати історичний доробок національної наукової думки щодо становлення української кримінально-виконавчої політики як цілісного соціально-правового явища, з'ясувати сучасний стан наукового вивчення теми, простежити генезис становлення та формування кримінально-виконавчої політики, її внутрішні і зов­нішні історичні передумови та фактори впливу, дати теоретико-концептуальне визначення кримінально-виконавчої політики України. На підставі аналізу та узагальнення загальнотеоретичних та інших правових досліджень кримінально- виконавчої діяльності ми прагнемо визначити домінуючі властивості, соціальну та правову зумовленість кримінально-виконавчої політики, розробити відповід­не визначення, а також з'ясувати співвідношення кримінально-виконавчої полі­тики та кримінально-виконавчого права, їх ролі в сучасному державотворенні.

Процес формування сучасної кримінально-виконавчої політики ми дослід­жуємо за такими основними напрямами: перший - законодавче й нормативно- правове закріплення кримінально-виконавчої політики України, насамперед у нових Кримінальному та Кримінально-виконавчому кодексах України й Законі України про Державну кримінально-виконавчу службу України; другий - впро­вадження та дія положень кримінально-виконавчої політики в системі Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) України, зокрема після виведення її зі складу Міністерства внутрішніх справ (МВС) та утворення ДДУПВП як централь­ного органу виконавчої влади зі спеціальним статусом і підпорядкуванням безпо­середньо Кабінету Міністрів України; третій - історико-правове обґрунтування основних напрямів та шляхів удосконалення сучасної кримінально-виконавчої політики України з визначенням її пріоритетів із метою максимального набли­ження до європейських і світових стандартів.

Загальні історико-правові закономірності розвитку кримінально-виконавчої політики ми визначаємо в співвідношенні теорії (політики, права й науки права) та практики виконання й відбування кримінальних покарань, ресоціалізації за­суджених, аналізуємо основні джерела кримінально-виконавчого права на пред­мет їх відповідності сучасним проблемам і завданням кримінально-виконавчої політики. З позицій сучасної кримінально-виконавчої політики намагаємося дати визначення статусу та компетенції керівних органів та структурних підрозділів ДКВС України, розкрити цілі, завдання та функції ДКВС України (ДДУПВП) щодо реалізації кримінально-виконавчої політики.

Пропонуємо розроблений нами альтернативний варіант Концепції реформу­вання ДКВС України, а також деякі заходи щодо удосконалення Кримінально- виконавчого кодексу (КВК) України і вирішення проблемних питань, пов'язаних із підпорядкуванням ДДУПВП, і пріоритетні напрями покращання кримінально- виконавчої політики України на засадах поєднання історико-світоглядних та пра­вових цінностей, орієнтованих на досягнення оптимальної ефективності бороть­би зі злочинністю.

Гуманізація та демократизація національної кримінально-виконавчої політи­ки є найважливішою умовою кримінально-виконавчої системи реформування й приведення її у відповідність із європейськими та світовими стандартами пені­тенціарної політики.

Хронологічні межі роботи охоплюють 90-ті роки ХХ - початок ХХІ ст. - пері­од сучасного українського державотворення. У першому та другому розділі моно­графії для дослідження початків кримінально-виконавчого права ми залучаємо документи й фактичний матеріал із давньої та нової історії України.

Загалом дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях сучасної державної правової політики, теорії та історії держави й права, конституцій­ного права та окремих галузей права, зокрема кримінального, кримінально- процесуального, кримінально-виконавчого. Обґрунтування цих положень вима­гає використання як філософсько-світоглядного методу, так і загальнонаукових, спеціально-наукових і конкретно-наукових методів, а також герменевтики со­ціологічної й інтегративної юриспруденції. Так, загальнонауковий діалектичний метод пізнання дає можливість досліджувати кримінально-виконавчу політику з позиції розвитку, в єдності її соціального змісту, зумовленого матеріальними умовами суспільного життя та юридичної форми. Завдяки цьому методу розкри­вається сутність такого складного явища, яким є законодавчий процес, а також його особливості, пов'язані з правовим забезпеченням кримінально-виконавчої політики України. Цей метод використано у процесі дослідження теоретико­концептуального визначення кримінально-виконавчої політики України (роз­діл 1, підрозділи 1.2, 1.3), історичного процесу законодавчого закріплення кон­цептуальних положень кримінально-виконавчої політики України в державних нормативно-правових актах (розділ 3, підрозділи 3.1-3.3) та ін.

Історико-правовий метод ми застосовуємо у процесі дослідження генезису кримінально-виконавчої політики, виділення основних періодів її становлення та розвитку в історичному контексті й на сучасному етапі державотворення, пошу­ку найбільш прийнятих для держави форм такої політики (розділи 1, 2, підрозді­ли 3.1, 4.2, 4.3, 5.1).

Порівняльно-правовий метод використано при аналізі й зіставленні поглядів учених-істориків права стосовно багатьох аспектів кримінально-виконавчої по­літики, а також при порівнянні норм чинного кримінально-виконавчого законо­давства України та ряду відповідних норм інших країн. Крім того, цей метод дав змогу виявити співвідношення кримінально-виконавчої політики з конкретно- історичними умовами суспільного життя сучасної України (розділ 5, підрозділи 5.1, 5.2).

Метод системного та структурно-функціонального аналізу застосовано під час вивчення джерел кримінально-виконавчої політики, нормативно-правової бази дослідження (розділи 1, 3, підрозділи 4.1, 5.2), компаративний — у визна­ченні теоретико-концептуальних засад реформування кримінально-виконавчої системи в контексті європейських і світових правових стандартів (розділ 5).

Спеціально-юридичний метод було використано з метою пояснення окремих правових конструкцій, теорій, принципів, понять, аналізу норм чинного законо­давства, виявлення недоліків у ньому (розділи 3-5).

Метод правового моделювання застосовувався для визначення перспектив удосконалення кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчої сис­теми, науки кримінально-виконавчого права як базисного підґрунтя для розроб­лення концепцій і доктрин кримінально-виконавчої політики (розділ 5, підрозді­ли 2.2., 2.3).

Герменевтичний підхід ми пов'язували насамперед із необхідністю пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, а також норма­тивних актів, що дало можливість розкрити зміст та узагальнити сформульовані у різні способи властивості й особливості кримінально-виконавчої політики на тих чи інших етапах розвитку українського суспільства (підрозділи 1.1, 1.3, 1.4, 2.3 та ін.).

Вперше в українській історико-правовій науці з позицій теорії та історії держави і права комплексно вивчено ключові проблеми наукових основ теорії кримінально-виконавчої політики та на цій основі сформульовано висновки й пропозиції, які забезпечують, на думку дослідника, успішне формування та ефек­тивну реалізацію теоретичної концепції кримінально-виконавчої політики Украї­ни на сучасному етапі державотворення.

Наукову новизну результатів дослідження складають теоретичні визначення перспективних напрямів кримінально-виконавчої політики, наукові підходи тво­рення сучасної моделі кримінально-виконавчого впливу на засуджених та про­гресивної системи форм і механізмів її реалізації у відповідності з правовими, де­мократичними та гуманістичними засадами кримінально-виконавчої політики.

Практичне значення одержаних нами результатів полягає в можливості ви­користання їх для:

• подальшої розробки й поглиблення теоретико-методологічних і при­кладних засад кримінально-виконавчої політики з метою вдосконалення її організаційно-правового забезпечення;

• розробки сучасної системи управління кримінально-виконавчим проце­сом;

• розвитку наукових досліджень у галузі теорії та історії держави й пра­ва; історії політичних і правових учень, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого та інших галузей права, теорії управління;

• підготовки відповідних розділів підручників, навчальних програм, мето­дичної літератури; матеріали дослідження використовуються при викладанні на­вчальних курсів кримінального, кримінально-виконавчого права та спецкурсів з проблем кримінально-виконавчої політики України (окремі з них показані у до­датках А.1, А.7, А.8) на юридичному факультеті, у навчально-науковому центрі післядипломної освіти ВНУ ім. Лесі Українки, для слухачів курсів підвищення кваліфікації практичних працівників органів і УВП, МВС України (див. дод. А.2, А.3, А.6-А.9 та ін.);

• забезпечення працівників кримінально-виконавчої системи науково- обґрунтованими заходами щодо гуманізації, демократизації процесу виконання й відбування кримінальних покарань, дотримання прав людини та громадянина в місцях позбавлення волі.

Теоретичні положення та висновки дослідження оприлюднені на 18 міжна­родних, всеукраїнських, регіональних наукових і науково-практичних конферен­ціях, симпозіумах, семінарах, круглих столах тощо.