Підстави і порядок звільнення осіб, ув’язнених під варту

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про попереднє ув’язнення” підставами для звільнення особи з-під варти є:

а) скасування запобіжного заходу;

б) зміна запобіжного заходу;

в) закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку.

Як зазначено в ч.3 ст. 165 КПК України, запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжному заході або в раніше обраному запобіжному заході. Про прийняте рішення суддя виносить постанову, а суд - ухвалу. Вимоги до такої постанови (ухвали) закріплені в ст. 165-1 КПК України, а саме: в постанові (ухвалі) зазаначаються прізвище, ім’я та по батькові; вік, місце народження особи, щодо якої скасовується (змінюється) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; вчинений нею злочин, відповідна стаття Кримінального кодексу України, обраний запобіжний захід і підстави його обрання чи зміни; а також визначається особа чи орган, які повинні здійснювати контроль за виконанням постанови (ухвали).

У постанові (ухвалі) про скасування запобіжного заходу повинні бути зазначені підстави для його скасування.

Постанова або ухвала негайно оголошується під розписку особі, щодо якої вона винесена. Одночасно особі роз’яснюється порядок і строки оскарження постанови або ухвали.

Встановивши підстави для зміни (скасування) запобіжного заходу, суддя своєю постановою відмовляє у продовженні строку тримання під вартою і може змінити (скасувати) цей запобіжний захід (ч. 4 п. 20 Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003р. №4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”).

Згідно статистичних даних, судами задовільняється майже 92% подань органів дізнання, досудового слідства та прокуратури про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 700-800 (93,1 %) - про скасування вказаного заходу та до 16 тис.

Аналіз практики дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою, показує, що головними умовами, які негативно впливають на виконання завдань правосуддя у кримінальних справах, ефективність його здійснення і забезпечення невідворотності покарання щодо осіб, винуватих у вчиненні злочину, або виправдання невинуватих, є:

- тяганина при судовому розгляді кримінальних справ;

- недостатнє фінансування, неналежне матеріально-технічне та кадрове забезпечення судів (70,1 % від штату);

- надмірне навантаження судів (щомісячно на одного суддю припадає більше 70 справ і матеріалів, у тому числі 8 кримінальних, 33 цивільних, 29 адміністративні правопорушення);

- неявка в судове засідання свідків, потерпілих і підсудних (так, у 2001 році судами було зупинено провадження у 10 995 кримінальних справах, у т. ч. 8806 (80%) - у зв’язку з розшуком підсудних);

- незадовільне виконання конвойними підрозділами органів внутрішніх справ вимог судів про доставку в судове засідання підсудних, які тримаються під варту;

- низька якість проведеного дізнання та досудового слідства (тільки у 2000 році судами повернуто на додаткове розслідування 10 942 справи щодо осіб, у діяннях яких була відсутня подія або склад злочину, та за не доведеністю обвинувачення);

- неявка захисників підсудних у суд;

- хвороби учасників судового розгляду (зокрема, у 2002 році в СІЗО перебувало 2721 особа, яка мала туберкульоз легенів);

- продовження строку, протягом якого рахуються особи, які тримаються під вартою, дуже часто викликано тим, що підсудні та засуджені протягом тривалого часу знакомляться з матеріалами справи, розписки про вручення копій вироку повертаються із СІЗО несвоєчасно, а заяви засуджених про їх участь у засіданні апеляційного чи касаційного суду (ст. ст. 358, 391 КПК) надходять аж до дня слухання справи у цих судах, що зумовлює необхідність відкладання судового розгляду для виклику засуджених^[365].

Звільнення осіб з-під варти у разі скасування або зміни цього запобіжного заходу проводить начальник установи попереднього ув’язнення на підставі постанови судді, вироку чи ухвали суду. Це рішення судового органу підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув’язнення.

Деякі особливості має процедура реалізації такої підстави звільнення з- під варти, як закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку.

Як це витікає з вимог ст. 156 КПК України, тримання під вартою не повинно тривати більше двох місяців. Проте на практиці ці терміни є значно довшими^[366]. Головною при цьому виступає така причина, як неможливість у встановлений законом термін закінчити розслідування кримінальної справи.

У таких випадках та у разі відсутності підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев’яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівнених до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного - з моменту затримання останнього. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу.

Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. У разі витребування справи із суду прокурором на підставі ст. 232 КПК України перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводять з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених ч. 2 ст. 156 КПК України.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого ч. ч. 1, 2 ст. 156 КПК, якщо цей строк не було продовжено у встановленому законом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця попереднього ув’язнення зобов’язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого у випадках, передбачених частинами 1, 2 і 6 ст. 156 КПК України, якщо письмова відповідь від зазначених посадових осіб не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особи чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, що здійснює нагляд за розслідуванням.

Узагальнення практики застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою показує, що суди України в цілому забезпечують своєчасний розгляд справ цієї категорії у відповідності із законом. Разом з тим, трапляються випадки неправильного застосування процесуального закону, який регулює судовий розгляд таких справ у зв’язку з чим, як зазначено в п.

Вище перераховані проблеми з питань попереднього ув’язнення характерні і для зарубіжних країн, тобто носять глобальний характер. Так, дослідниками встановлена пряма залежність кількості обвинувачених та осіб, які тримаються під вартою. У багатьох Європейських країнах питома вага осіб, які знаходяться в місцях попереднього ув’язнення, складає від 25 до 50 % від кількості обвинувачених. В країнах Південної Америки цей показник складає 45-90%, тобто до дев’яти обвинувачених на кожного ув’язненого під вартою, в Азії - 83%^[368].

Отже, такий правовий інститут, як попереднє ув’язнення, є необхідним процесуальним запобіжним заходом, який діє у повній відповідності з нормами міжнародного права і має об’єктивну природу та соціальну потребу, пов’язану з необхідністю протидії злочинності та забезпеченням захисту законних прав потерпілих від суспільно небезпечних діянь.

Разом з тим, виступаючи проти однакового поводження з особами, ізольованими в силу запобіжного заходу, і засудженими до позбавлення волі, ми поділяємо думку тих авторів, які вважають, що місця попереднього ув’язнення обов’язково мають бути відділені від місць позбавлення волі, а ув’язнені під варту повинні піддаватися зовсім іншому режиму, ніж засуджені до позбавлення волі^[369].

Зважаючи на викладене, інститут попереднього ув’язнення під варту, як спеціальний запобіжний захід, у сучасний період є проблематичним і потребує подальшого удосконалення та реформування як у плані кримінально-виконавчого напрямів цього державного примусу, а також всебічного дослідження з боку науки та практики його застосування і виконання.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть специфічні особливості та характерні риси правової природи попереднього ув’язнення під варту як одного з різновидів позбавлення волі та державного-правового інституту забезпечення кримінального судочинства у процесі правоохоронної і право застосовної діяльності.

2. Визначить правові підстави для застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту. Назвіть відповідні нормативно-правові акти, що регламентують порядок застосування і виконання попереднього ув’язнення під варту.

3. Назвіть визначену законодавством України систему установ, які виконують запобіжний захід у виді попереднього ув’язнення під варту.

4. Визначить нормативно-правові підстави та особливості прийому і розміщення ув’язнених у місцях попереднього ув’язнення. Назвіть специфічні умови тримання різних категорій ув’язнених у слідчих ізоляторах.

5. Охарактеризуйте особливості визначених законодавством прав та обов’язків ув’язнених у місцях попереднього ув’язнення. Назвіть основні правообмеження ув’язнених в слідчому ізоляторі та гарантії забезпечення їх правового статусу.

6. Дайте правове визначення режиму тримання ув’язнених у слідчих ізоляторах, назвіть його основні функцій та вимоги згідно Закону України «Про попереднє ув’язнення».

7. Назвіть визначені законом основні заходи та засоби забезпечення належного режиму тримання в місцях попереднього ув’язнення (переконання та примусу, у тому числі застосування стягнень, фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї).

8. Назвіть правові підстави і порядок звільнення осіб, ув’язнених під варту згідно чинного законодавства.

9. Визначить компетенцію та обов’язки посадових осіб, а також порядок їх дій під час звільнення ув’язнених ід варту з місць попереднього ув’язнення.

10. Чому, на вашу думку, інститут попереднього ув’язнення під варту, як спеціальний запобіжний захід, у сучасний період є проблематичним і потребує подальшого удосконалення та реформування.

Список використаних джерел:

1. Конституція України.-К., 1996.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України.

4. Закон України від 26.03.1992 р. «Про внутрішні війська та служби конвою охорони» // Відомості Верховної Ради України.-1992.-№29.

5. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. №2713-ІУ. (статті: 6,11,18).

6. Познышев С.В. Очерки тюрмоведения.-М., 1915.-С.39-40.

7. Ременсон А.Л. Теоретические вопросы исполнения лишения свободы и перевоспитания заключенных: Автореферат дис... докт.юрид.наук.-Томск, 1965.- С.14.

8. Рожнова В.В. Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи: Автореферат дис.... докт.юрид.наук.-К., 2003.-С.2-3.

9. Закон України від 30.06.1993р. “Про попереднє ув’язнення” //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №35. - Ст. 360.

10. Гуценко К. Ф., Головко Л. В. Филимонов Б. А. Уголовный процесс западных государств. - М., 2001. - С. 245-267.

11. Гом’єн Д. Короткий путівник по Європейській конвенції з прав людини. - Л., 1998. - С.26-27.

12. Пилипчук П.П. Обрання судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в стадії досудового розслідування кримінальної справи // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - №6. - С.44-49.

13. Кримінально-виконавче право України (Загальна та особлива частини): Навчальний посібник / За заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.176.

14. Марітчак Т.М. Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту місцевими та апеляційними судами // Вісник Верховного Суду України. - 2002. №6 (34). - С.37­40.

15. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №3(34). - С.37.

16. Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №6(34). - С.26-36.

17. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань у 1999 році // Інформаційний бюлетень. - К.: ДДУПВП, 2000. - №4. - С.17.

18. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. - М., 2002.

19. Костюченко О.А. Основи конституційного права України: Конспект лекцій. - К.: МАУП, 1999. - С. 19.

20. Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999р. у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) // Юридичний Вісник України. - 1999. - №47. - С. 7-11.

21. Закон України від 04.02.1994р. „Про правовий статус іноземців”// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №23. - Ст. 49.

22. Дубинський А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы. - К., 1984. - С. 141-148.

23. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995р. №10 „Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” //Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (2-ге вид., змін. і доп.). - К.: Видавничий дім „Скіф”, 2007. - С. 191-200.

24. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Практика розгляду судами кримінальних справ: Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. - К.: Атіка, 2004.- С. 215 - 216.

25. Права человека и предварительное заключение: Сборник международных стандартов, касающихся предварительного заключения. - Харьков: «Консум», 1997. - С.14

26. Практика розгляду судами кримінальних справ: Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. - К.: „Атіка”, 2004. - С. 236.

27. Європейські в’язничні правила: Рекомендація № R(87) Комітету Міністрів Ради Європи від 12.02.1997р. // Оцінка, шляхи подальшого реформування в’язничної системи України. - К., 1999. - С. 189.

28. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями: Резолюція ООН 663 СІ (XXIV) від 31.07.1957р. // Оцінка, шляхи подальшого реформування в’язничної системи України. - К., 1999. - С. 162.

29. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - №3 (37). - С. 45.

30. Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №6 (34). - С. 26-36.

31. Марітчак Т.М. Застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту місцевими та апеляційними судами // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №6 (34).- С. 37-40.

32. Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950р. // Оцінка, шляхи подальшого реформування в’язничної системи. - К., 1999. - С. 117-132.

33. Права человека и предварительное заключение: Сборник международных стандартов, касающихся предварительного заключения. - Харьков:”Консум”, 1997. - С. 23.

34. Пєтков В.П. Пенітенціарне законодавство і його реформування: Навчальний посібник. - Запоріжжя, 1997. - С. 228-229.

35. Пропозиції міжвідомчої робочої групи з питань реформування попереднього ув’язнення у рамках реформування пенітенціарної системи України, Міністерства юстиції України від 25.06.2008 р. №15-52/129, м. Київ.