§ 4. Недійсність шлюбу

Уважаємо, що визнання шлюбу недійсним становить сімейно- правову санкцію, що належить до засобів захисту, оскільки, на відміну від відповідальності, вона не містить додаткових обтяжень особистого та майнового характеру.

Якщо ж при укладенні шлюбу один із подружжя діяв недобросовісно, то це тягне застосування до нього сімейно-правової відповідальності як покладення обов’язку із утримання добросовісного подружжя та застосу­вання в інтересах останнього до майна, набутого до визнання шлюбу недійсним, правового режиму спільного майна подружжя.

Отже, недійсність шлюбу — це форма відмови держави від ви­знання укладеного шлюбу як юридично значущого акта, виражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у зв'язку з порушенням встановлених законом умов укладення шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту.

До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24-26 CK; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу.

Причому залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні розподіляють на: абсолютно недійсні; шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду; шлюби, які можуть бути визнані недійсними за рішенням суду.

Абсолютно недійсними вважаються шлюби, які укладені всупереч установленим законом перешкодам до їх укладення, а саме шлюб:

- зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому за­реєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 CK), тобто укладенням такого шлюбу порушено основний принцип сімейного права — одношлюбність. У цьо­му випадку недійсним визнається останній шлюб, оскільки на момент його укладення особа вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі. Проте, якщо до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу попередній шлюб припиняється, повторний шлюб стає дійсним з мо­менту припинення попереднього шлюбу (ч. 5 ст. 39 CK);

- зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії спо­ріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 CK), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсут­ність кровного споріднення;

- зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. 3 ст. 39 CK). Водночас наявність психічного захворювання сама по собі не є підставою для визнання шлюбу недійсним. Визнання шлюбу недійс­ним за цією підставою відбувається лише в тому випадку, якщо один з подружжя був визнаний недієздатним саме на момент укладення шлюбу. Якщо ж один із подружжя внаслідок психічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укладення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним, оскільки на момент його укладення обидва з подружжя були здорові й дієздатні. Такий шлюб може бути розірваний за заявою дієздатного подружжя в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з моменту їх реєстрації і не потребують судового рішення щодо цього.

До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду, на­лежать шлюби, укладені без вільної згоди жінки або чоловіка (ч. 1 ст. 40 CK), а також фіктивні шлюби (ч. 2 ст. 40 CK).

Обов’язковою умовою реєстрації шлюбу є вільно і незалежно ви­словлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтверджує їх намір створити сім’ю на підставі укладення шлюбу. Недотримання цієї умови тягне за собою недійсність шлюбу. У такій ситуації для ви­знання шлюбу недійсним необхідна наявність вади волі сторін при його реєстрації. Під вадою волі в сімейному праві розуміють відсутність до­бровільної згоди на одруження, реєстрація шлюбу під примусом, під впливом обману, омани внаслідок неможливості через свій стан у момент укладення шлюбу усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Укладення шлюбу під примусом має місце, коли згода на укладення була виражена однією зі сторін під впливом фізичного та психічного насильства чи під загрозою його застосування. Причому примушення до одруження може виходити від одного з майбутнього подружжя чи від третіх осіб, що діють у його чи у своїх власних інтересах.

Обман — це навмисне введення в оману особи, що одружується. Прикладом обману може бути не лише повідомлення майбутньому чоловіку чи дружині свідомо неправдивих відомостей, а й свідоме за­мовчування деяких фактів, що мають істотне значення при укладенні шлюбу.

Омана — це помилкове уявлення особи, що одружується, щодо певних обставин укладення шлюбу. Омана може сформуватися під впливом різних причин, можливо, навіть таких, що не залежать від майбутнього чоловіка і дружини чи дій третіх осіб.

При визначенні одним із майбутнього подружжя ступеня впливу примусу, обману чи омани на прийняття рішення про укладення шлюбу належить застосувати тільки суб’єктивний критерій, оскільки невідомо точно, як ті чи інші обставини можуть вплинути на конкретну людину в певній ситуації. Шлюб, укладений з особою, яка в момент реєстрації шлюбу через свій стан не могла усвідомити свої дії та керувати ними, також належить визнати недійсним, оскільки за своєю суттю така особа не може висловити своєї добровільної згоди на укладення шлюбу. При­чинами такого стану можуть бути психічний розлад, нервове потрясіння, алкогольне чи наркотичне сп’яніння, фізична травма, тяжке захворюван­ня. У разі визнання шлюбу недійсним на цій підставі, крім свідчення свідків, суд розглядає документи, що підтверджують стан особи, також може бути призначена судово-психіатрична експертиза.

Фіктивні шлюби. Згідно з ч. 2 ст. 40 CK фіктивним визнають шлюб, укладений без наміру створити сім’ю, причому це може бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох. Зазвичай метою укладення фіктивного шлюбу є корисливі міркування май­бутнього чоловіка або жінки. Наприклад, бажання одержати право на жиле приміщення, отримання певної користі тощо. Однак підставою віднесення шлюбу до фіктивного є не укладення його з корисливих мотивів, а саме відсутність в одного чи обох з подружжя наміру ство­рити сім’ю.

Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які свідчили про відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю.

Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Відповідно до ст. 41 CK України до таких шлюбів відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані: між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінни­ком, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.

На відміну від ст. 40 CK, яка містить імперативну норму про обов’язковість визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, ст. 41 CK встановлює лише можливість, а не обов’язковість цього. Водночас у ч. 2 цієї статті прямо вказується, що вирішення питання дійсності чи недійсності певного шлюбу залежить від того, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення. Наприклад, якщо шлюб було укладено між усинов­лювачем та усиновленим — після скасування усиновлення цей шлюб визнається дійсним.

Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Коло осіб, що мають право пред’являти до суду позов про визнан­ня шлюбу недійсним: жінка чи чоловік, інші особи, права яких пору- 100

шені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права й інтереси дитини, особи, визнаної не­дієздатною, чи особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 CK).

Розірвання шлюбу, смерть дружини чи чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (ч. 1 ст. 43 CK). Але якщо шлюб розі­рвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред’явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 43 CK), оскільки рішення приймалося, виходячи з дій­сності шлюбу.

Позивач не обмежений часовими межами для подачі заяви про визнання шлюбу недійсним. За загальним правилом, на вимоги, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується. Отже, дійсність шлюбу може бути оскаржена позивачем у будь-який час після його укладення.

Правові наслідки недійсності шлюбу. Загальний правовий на­слідок визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що шлюб вважа­ється таким, що ніколи не існував, а особи, які його уклали, вважа­ються такими, що раніше не перебували у шлюбі. У подружжя не виникає жодних особистих немайнових та майнових прав, що ви­пливає зі шлюбу (ст. 45 CK). Так, не виникає права на спільне пріз­вище, права на аліменти, права на частину спільного майна тощо. Зокрема, якщо особа одержала аліменти від того, з ким була в не­дійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатніх підстав, і підлягає поверненню відповідно до ЦК України, але не більш як за останні три роки (ч. 3); особа, яка поселилася у житлове приміщення не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (ч. 4); особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави (ч. 5). До майна, придбаного спільно особами, шлюб яких визнано недійсним, засто­совуються не норми сімейного законодавства про спільну сумісну власність, а норми ЦК України про часткову власність.

Проте негативні наслідки застосовуються лише до особи, яка зна­ла про перешкоди до реєстрації шлюбу та приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 6 ст. 45 CK).

Визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору, якщо він був укладений такими особами. Як зазначається в літературі, такий договір стає недійсним з моменту його укладення автоматично^[123]. Це пояснюється правовою природою шлюбного догово­ру, який не може існувати без шлюбу.

Винятки із загального правила про правові наслідки не­дійсності шлюбу передбачені ст. 46 CK та стосуються добросовісного чоловіка чи дружини. Добросовісним чоловіком або дружиною є та особа, що не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу (про недієздатність або про недосягнення іншим шлюбного віку тощо). Добросовісність чоловіка чи дружини встановлюється в судовому порядку.

Відповідно до ст. 46 CK добросовісна особа (чоловік чи жінка) має право: на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної су­місної власності подружжя; на проживання в жилому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом; на аліменти відповід­но до закону (статті 75, 84, 86 та 88 CK); на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, народжених у такому шлюбі (ст. 47 CK). Отже, батьком дитини визнається чоловік матері, а діти, народжені в такому шлюбі, перебувають у встановленій спорідненості з обома батьками.