ВСТУП

Обгрунтування вибору теми дослідження. Проведення в Україні судової реформи в межах цивільного судочинства спрямоване на відродження такого правосуддя, яке забезпечить ефективність судового механізму захисту прав та свобод фізичних осіб, а також інтересів юридичних осіб.

Принцип гласності цивільного процесу слугує одним із конституційних принципів, теоретичною розробкою якого в юридичній доктрині займаються вже давно. Але його особливість полягає в тому, що успішність реалізації цього принципу напряму залежить від технічного розвитку суспільства. У період цифрових технологій та швидкісної передачі інформації багато традиційних правових понять, категорій та інститутів переглядаються з метою пошуку балансу публічних та приватних інтересів. Саме тому у Висновку № 7 (2005) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що стрімке поширення інформації про розглядувану справу може мати як позитивні, так і негативні тенденції (п. 46). Ось чому, з одного боку, аудіовізуальне обладнання в залі суду надає громадськості можливість здійснювати суспільний контроль за відправленням правосуддя, але, з іншого боку, воно може створювати перепони у відправленні правосуддя, порушувати особисті права учасників процесу.

Вітчизняні наукові праці, які стосуються гласності в цивільному процесі, важливі тим, що вони визначають поняття та зміст принципу гласності цивільного процесу, його місце в системі принципів цивільного судочинства, вказують на форми та випадки обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу.

Водночас багато теоретичних та практичних питань гласності цивільного процесу досі не вирішені. Зокрема, не були проведені дослідження щодо еволюції на українських землях принципу гласності під час розгляду та вирішення цивільних справ, неоднозначно тлумачиться поняття «гласності» в цивільному процесі та його співвідношення із близькими за змістом правовими поняттями, відсутні напрацювання стосовно системи ознак гласності цивільного процесу. Також відсутні теоретичні розробки щодо механізму реалізації принципу гласності в цивільному процесі та його структурних елементів, а також майже не представлені в доктрині цивільного процесу положення про обмеження принципу гласності стосовно всіх учасників цивільного процесу. Слід також відзначити, що неналежним чином у теорії цивільного процесу опрацьовано суперечливі нормативні моделі реалізації принципу гласності, закладені процесуальними кодексами (у тому числі й ЦПК України) та законом України «Про судоустрій і статус суддів» тощо. Усе вищенаведене свідчить про актуальність та важливість обраної теми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Роботу виконано відповідно до науково-правового напрямку дослідження Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» «Актуальні проблеми законодавства України в контексті розвитку європейського приватного права» (номер державної реєстрації 0115U003901).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є визначення юридичної природи та сутності принципу гласності цивільного процесу, розробка поняття та структурних елементів механізму реалізації принципу гласності цивільного процесу, спрямованого на вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства та практики застосування норм, які забезпечують гласний розгляд цивільної справи.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

— розкрити закономірності становлення та розвитку принципу гласності цивільного процесу на українських землях у різні періоди державності;

— визначити поняття «гласності цивільного процесу», його розмежування від інших, схожих за змістом правових понять;

— здійснити класифікацію гласності цивільного процесу;

— розкрити сутність гласності цивільного процесу як принципу та визначити його зміст, а також співвідношення із іншими принципами цивільного процесу;

— розробити механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу та його структурні елементи;

— визначити особливість реалізації принципу гласності цивільного процесу щодо публіки, яка присутня в залі судового засідання, стосовно осіб, що беруть участь у розгляді справи, та інших учасників процесу;

— розкрити міжнародні та національні стандарти обмеження гласності цивільного процесу;

— з’ясувати зміст наявних обмежень принципу гласності цивільного процесу стосовно публіки та учасників цивільного процесу;

— розробити пропозиції з удосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України, що стосується гласного та негласного розгляду цивільних справ.

Об’єктом дослідження є матеріальні та цивільні процесуальні відносини, що виникають під час відкритого та закритого розгляду цивільних справ.

Предметом дослідження є принцип гласності цивільного процесу.

Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження становить група загальних та спеціальних методів наукового пізнання. Використання історико-правового методу дало змогу дослідити еволюцію принципу гласності цивільного процесу (підрозділ 1.1). Формально-юридичний метод дозволив вирішити термінологічні проблеми, пов’язані з гласністю цивільного процесу, а також інші поняття і юридичні конструкції, пов’язані з цим терміном (підрозділи 1.2, 2.1, 3.1). За допомогою методу класифікації були проаналізовані окремі види гласності цивільного процесу (підрозділ 1.2).

Емпіричну основу дослідження становлять інтерпретаційні акти Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, матеріали узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ і Верховного Суду України, матеріали судової практики розгляду окремих справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим системним та комплексним дослідженням проблем гласності в цивільному процесі України. Основні результати дослідження, які становлять наукову новизну, характеризуються такими положеннями:

уперше:

1) виділено два періоди в еволюції відкритого розгляду цивільних справ: а) період багатофункціональної публіки, яка, окрім громадського контролю, повинна була здійснювати функцію консультанта судді в питаннях місцевого права, функцію помічника судді та сторін справи під час збору судових доказів, функцію поручителя відповідача для забезпечення його присутності на наступне судове засідання, функцію свідка проведення окремих процесуальних дій та змісту судового рішення, функцію громадського захисника однієї або іншої сторони цивільної справи (до 1864 р. та 1917-24 рр.); б) період монофункціональної публіки, яка забезпечує виключно громадський контроль за ходом розгляду цивільної справи (1864-1917 рр. та 1924 р. і донині);

2) визначено гласність цивільного процесу як відкритий розгляд цивільної справи за обов’язкової участі учасників цивільного процесу та можливої участі публіки, яких суд офіційно, достовірно, вчасно, повно, прозоро та безпосередньо інформує про цивільну справу на підставі норм цивільного процесуального законодавства;

3) запропоновано класифікувати гласність цивільного процесу за способом сприйняття інформації з цивільної справи на особисту та технічну, для яких обов’язково характерне безпосереднє нетворче сприйняття такої інформації;

4) розроблено механізм реалізації принципу гласності цивільного процесу, визначено його структурні елементи, охарактеризовано їх співвідношення між собою та з ознаками гласності цивільного процесу;

5) виділено персональні та невизначені види обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу.

6) визначено наявність у відносинах гласності цивільного процесу виняткових цивільних процесуальних норм, які нівелюють дію спеціальних цивільних процесуальних норм, що встановлюють режим закритих судових засідань, роблячи останні гласними для чітко визначених ухвалою суду суб’єктів, що не виступають учасниками цивільного процесу;

удосконалено:

7) коло суб’єктів, на яких поширює свою дію принцип гласності цивільного процесу: крім учасників цивільного процесу та публіки, до вказаних суб’єктів слід зараховувати суддів, які виконують судові доручення та забезпечення доказів або позову, а також осіб, які, не будучи учасниками процесу, реалізують право на доступ до рішень і ухвал суду з цивільної справи;

8) підхід до розмежування правових понять «гласність цивільного процесу» в широкому значенні та «гласність судової влади», де, поряд із юрисдикційною діяльністю, пропонуються такі критерії, як безпосередність сприйняття інформації з цивільної справи, відсутність творчої обробки (незмінність) інформації з цивільної справи, де джерелом її отримання є процесуальна діяльність суду та учасників цивільного процесу;

9) класифікація закритого судового засідання на види за обсягом обмежуваної інформації та порядком його проведення на звичайне та комбіноване. Звичайна форма закритого судового засідання – це такий порядок стадії судового розгляду цивільної справи, при якому публіка повністю усувається із зали судового засідання з підготовчої частини судового засідання до його завершення проголошенням судового рішення. Комбінована форма закритого судового засідання – це такий порядок стадії підготовки справи до судового розгляду та/або стадії судового розгляду цивільної справи, за якого публіка усувається із зали судового засідання виключно на момент вчинення окремих процесуальних дій, а у всіх інших випадках вона може перебувати в залі судового засідання;

набули подальшого розвитку:

10) положення про систему ознак гласності цивільного процесу, а саме: відкритість розгляду цивільної справи, інформованість про цивільну справу та безпосередність сприйняття інформації з цивільної справи (окрім деяких осіб, які беруть участь у справі); запропоновано доповнити цю систему такими ознаками, як поширення інформації з цивільної справи для учасників процесу за допомогою процесуально-правових засобів, а для публіки за допомогою матеріально-правових та процесуально-правових засобів, інформація, яка формується та поширюється судом з цивільної справи, має офіційний характер, унаслідок чого вона презюмується як достовірна;

11) концепція про поширення «гласності цивільного процесу» у вузькому значенні не тільки на осіб, які беруть участь у справі, але й інших учасників цивільного процесу, оскільки чинне законодавство не лише передбачає наділення їх певною інформацією з цивільної справи для виконання своїх процесуальних функцій у ній, але і встановлює заборону на її прилюдне розповсюдження в ряді випадків;

12) теза про віднесення принципу гласності цивільного процесу до функціональних, а не організаційно-функціональних принципів цивільного судочинства, оскільки його зміст не охоплює питання організації судової влади, які входять до змісту такого конституційного принципу, як гласність органів державної влади;

13) положення про неможливість розглядати таємницю нарадчої кімнати як прояв обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу, оскільки інформація про обговорення прийняття судових рішень апріорі вважається закритою не тільки для публіки, але і для учасників цивільного процесу;

14) вчення про обмеження реалізації принципу гласності цивільного процесу у вузькому значенні, де, поряд із обмеженням на безпосереднє сприйняття процесуальних дій в залі судового засідання учасниками процесу в усній формі, пропонується виділяти обмеження на опосередковане отримання інформації з цивільної справи поза межами зали судового засідання в письмовій формі.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:

— у правотворчій діяльності, у якій можуть бути враховані запропоновані дисертантом зміни й доповнення до ЦПК України та Закону України «Про судовий збір»;

— у науково-дослідній діяльності під час подальшого дослідження проблем гласності в цивільному процесі;

— у правозастосовчій діяльності, де до уваги слід брати положення щодо специфіки процедури реалізації прав публіки та учасників цивільного процесу щодо забезпечення їх інформацією з цивільної справи;

— у навчальному процесі під час викладання навчальних дисциплін «Цивільний процес», «Господарський процес», «Адміністративний процес», «Порівняльний цивільний процес».

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження оприлюднені на трьох міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема: «Закарпатські правові читання» (м. Ужгород, 20-22 квітня 2017 року), «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Запоріжжя, 23-24 червня 2017 р.), «Сучасні тенденції в юридичній науці України» (м. Київ, 29-30 червня 2017 року).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 10 наукових публікаціях, із яких 6 наукових статей у фахових виданнях України, 1 стаття у виданні іноземної держави та 3 тези доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, які охоплюють 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації – 252 сторінки, із них основний текст на 186 сторінках, список використаних джерел (356 найменувань) – 39 сторінок, додатки – 14 сторінок.