§ 1. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності

З метою реалізації державної політики щодо розвитку та підтримки малого бізнесу, ефективного використання його можли­востей для створення нових робочих місць, збільшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів запроваджено справляння єдиного податку суб’єктами малого підприємництва^[361].

Правову природу єдиного податку досліджували ряд учених. Так, К. Андрієвський удосконалив підхід до класифікації податко­вих режимів, виходячи з мети формування особистого впливу на поведінку учасників податкових відносин; запропонував визначення ставок єдиного податку залежно від виду діяльності та прибутко­вості підприємства; удосконалив підходи до регулювання поведінки спеціальних суб’єктів у межах вільних економічних зон^[362].

М. Пожидаєва надала авторське визначення єдиного податку; охарактеризувала правовідносини, які виникають під час його справляння; запропонувала вдосконалити чинне законодавство України шляхом внесення єдиного податку до загальної податкової системи та встановлення в системі оподаткування України поряд із загальнодержавними та місцевими податками і зборами консолі­дованих податків (єдиний податок, фіксований податок, фіксований с/г податок)^[363].

У дослідженнях О. Костенко запропоновано при встановленні кількісного критерію визначення платників єдиного податку виходити не з визначення виручки як об’єкта оподаткування, а закріпити як критерій доходи від реалізації продукції, що дасть змогу враховувати не тільки грошові кошти, отримані на банківський рахунок, а й доходи, отримані в натуральній формі. Доведено необхідність зміни структури законодавчого акта, що регулює сплату єдиного податку. На її думку, він має складатися з трьох розділів: у першому розділі повинні міститися загальні норми для юридичних і фізичних осіб; а другий і третій деталізуватимуть оподаткування цих категорій платників^[364].

Єдиний податок має багату історію. Адже ідея запровадження єдиного податку з’явилася ще в Середньовіччі, коли з метою залучення до несення податкового тягаря привілейованих класів суспільства була створена теорія єдиного акцизу. У XVIII ст. на зміну їй приходить теорія «королівської десятини» Вобана, яка за його планом припадала на дохід від землеробства, промисловості і всіх інших джерел у розмірі від 5 до 10%. Теорія впровадження єдиного податку спиралася на ідею соціальної справедливості, яка базувалася на думці, що податки все ж сплачуються з одного джерела - доходів. З цього приводу можна стверджувати, що єдиний податок з теоретичної точки зору більш доцільний та простий, ніж безліч окремих податків^[365].

Оподаткування на загальних підставах передбачало сплату низки податків, зазначених у ст. ст. 13-15 ЗУ «Про систему оподаткування»^[366] та з 1 січня 2011 р. у ст. ст. 9-10 ПК України. Оподаткування в рамках спеціальних податкових режимів перед­бачає застосування особливого порядку справляння податків, зборів (обов’язкових платежів). Застосування таких режимів базується на ряді принципів, таких як:

• простота нарахування та сплати податків;

• мінімізація податкової звітності;

• гармонізація бухгалтерського та податкового обліку;

• мінімізація кількості штрафних санкцій;

• зменшення загальних витрат з оплати праці, інформацій­ного забезпечення діяльності, необхідності утримання надлишкових приміщень тощо.

На сьогодні в Україні діє чотири види спеціальних податкових режимів: спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, яка передбачає сплату єдиного податку; сплата фіксованого с/г податку; сплата збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенера- ційними установками, та збору у вигляді цільової надбавки до дію­чого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

З 2011 року положеннями ПК України суттєво реформована система спрощеного оподаткування, обліку та звітності, що впливає на порядок здійснення господарської діяльності суб’єктами малого підприємництва.

Мале підприємництво - це самостійна, систематична, ініціа­тивна господарська діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Відповідно до ст. 55 ГК України до суб’єктів малого підприємництва належать:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ;

- юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не пере­вищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБУ.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів для суб’єктів малого підприємництва, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених ПК України, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Тобто для суб’єкта малого підприємництва, який обрав спрощену систему, скорочується загальна кількість обов’язкових платежів, встановлених чинним законодавством України, змен­шуються обсяги та види звітності, спрощується порядок ведення обліку доходів та витрат і в той же час встановлюються особливі правила та вимоги для ведення ними господарської діяльності.

Платники податків, які знаходяться на спрощеній системі оподаткування. Ними є суб’єкти малого підприємництва, які набули статусу платника податків та дотримуються умов ведення господарської діяльності, передбачених законодавством.

Будь-який суб’єкт малого підприємництва - юридична особа чи фізична особа - підприємець, які відповідають вимогам, встановленим ПК України, можуть самостійно один раз протягом календарного року обрати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності і зареєструватись платником єдиного податку у встанов­леному порядку З моменту реєстрації у податковому органі та отримання свідоцтва платника єдиного податку такий суб’єкт господарювання безстроково знаходиться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Усі суб’єкти господарювання, які можуть працювати на єдиному податку, розділені на шість груп. Чотири групи передбачені для фізичних осіб - підприємців, а дві (четверта і шоста) для юридичних осіб. Кожна група має свої критерії, при дотриманні яких можна обрати ту чи іншу групу платників (табл. 4).

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів. Саме тут актуальним буде питання щодо наявності фактичних трудових відносин при укладенні цивільно-правових договорів з фізичними особами. Органи державної служби здійснюють контроль трудових відносин з метою встановлення додержання суб’єктами господарю­вання вимог, відповідно до яких їм надається право застосовувати спрощену систему оподаткування обліку та звітності.

Крім дотримання названих критеріїв, ПК України встановлено такі вимоги до можливості набуття статусу платника єдиного податку.

По-перше, суб’єкт господарювання повинен належати до суб’єктів малого підприємництва, що передбачає наявність мети, властивої підприємницькій діяльності - отримання прибутку та дотримання умов щодо граничного розміру річного доходу і кількості працівників. Неприбуткові установи та організації або фізичні особи, які здійснюють самостійно професійну діяльність без мети отримання прибутку (адвокати, нотаріуси), не можуть перейти на спрощену систему оподаткування, оскільки не є суб’єктами підприємництва.

Таблиця 4 Критерії суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку і звітності

По-друге, платник єдиного податку повинен бути резидентом України. Положенням п.п. 291.5.7 п. 291.5 ст. 291 ПК України передбачено, що не можуть бути платниками єдиного податку фізичні та юридичні особи - нерезиденти.

Відповідно до пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПК України нерезиденти - це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до зако­нодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представ­ництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

Якщо з визначенням резиденства юридичних осіб та їх філій питань не виникає (за місцем створення або легалізації), то у випадку визначення резиденства фізичної особи є деякі складнощі. Згідно з пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні. Тобто статус резидента не залежить від громадянства. Але без наявності в нашій країні місця проживання фізичній особі неможливо зареєструватися як підприємець. Реєстрація місця проживання чи перебування фізичних осіб в Україні регулюється ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»^[367] та наказом МВС України «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів»^[368]. Відповідно до зазначених нормативно-правових актів місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Особа зобов’язана зареєструвати місце проживання протягом 10 днів після прибуття. При цьому згідно зі ст. 1 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою - підприємцем. З комплексного аналізу цих норм (спеціальної та загальної) можливо встановити, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік та зареєстрована у встановленому порядку.

По-третє, суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці) не повинні здійснювати певних видів господарської діяльності, визначених відповідно до КВЕД 2010 та внесених у Єдиний Державний Реєстр, а саме:

1) діяльність з організації, проведення азартних ігор;

2) обмін іноземної валюти;

3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємкостях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роз­дрібним продажем пива та столових вин);

4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорого- цінного каміння);

5) видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення;

6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяль­ності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними ЗУ «Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами;

7) діяльність з управління підприємствами;

8) діяльність з надання послуг пошти (крім кур’єрської діяль­ності) та зв’язку (крім діяльності, що не підлягає ліцензуванню);

9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів.

Фізичні особи - підприємці, які мають бажання перейти на спрощену систему оподаткування, не повинні здійснювати технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері аудиту; надавати в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

Не можуть знаходитись на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності юридичні особи, які зареєстровані як фінансові установи (банки, ломбарди, кредитні спілки), реєстратори цінних паперів та суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків, а також відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку.

По-четверте, обмежені у праві набуття статусу платника єдиного податку суб’єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

По-п 'яте, умовою для знаходження на спрощеній системі оподаткування є проведення розрахунків за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

Термін «безготівкові розрахунки» міститься у ст. 341 ГК Украї­ни та у п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті^[369]. І якщо норма ГК України дозволяє здійс­нювати безготівкові розрахунки у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці, то положення цієї Інструкції допускає, що безготівкові розрахунки - це «перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів». Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахун­кових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Тобто використання цінних паперів (векселів, чеків) як платіжних інструментів безготівкової форми грошового обороту значно зву­жено. Тому відкритим досі залишається питання щодо можливості розрахунків, таких як взаємозалік грошових вимог або виписка цінних паперів (векселів, чеків), тобто застосування будь-яких видів заліку та погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) або сплати готівкових коштів.

У свою чергу, ПК України чітко встановлено заборону на здійснення платниками єдиного податку розрахунків за товари (роботи, послуги) у матеріальній формі шляхом зустрічного надання товарів, робіт або послуг. Таким чином платникам єдиного податку заборонено укладати договори міни (бартеру), відповідно до умов яких кожна із сторін зобов’язується передати іншій стороні у власність один товар (надати послуги, виконати роботи) в обмін на інший.

Ставки єдиного податку. Вони встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встанов­леної законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі - мінімальна заробітна плата), та у відсотках до доходу (відсоткові ставки):

1) для першої групи платників єдиного податку - у межах від

1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

2) для другої групи платників єдиного податку - у межах від

2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати;

3) для третьої і четвертої груп платників єдиного податку:

- 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість;

- 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку;

4) для п’ятої і шостої груп платників єдиного податку:

- 5 відсотків доходу - у разі сплати податку на додану вартість;

- 7 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцін- ного каміння, ставка єдиного податку встановлюється у розмірі (залежно від належності до групи):

- 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (третя і четверта група платників єдиного податку)

- 10 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (п’ята і шоста група платників єдиного податку).

Фіксовану ставку податку застосовують тільки для фізичних осіб - підприємців (перша та друга група платників). Її щорічно встановлюють органи місцевого самоврядування для кожного виду діяльності, зважаючи на соціально-економічний стан регіону та стимулюючи сплату цього податку від зазначених видів діяльності саме на своїй території з розрахунку на календарний місяць. Тобто розмір фіксованої ставки залежить від виду господарської діяльності та території, на якій вона здійснюється. У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів діяльності. У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп господарської діяльності на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку для відповідної групи таких платників єдиного податку.

Об 'актом оподаткування для платників єдиного податку першої та другої групи є вид господарської діяльності, при здійсненні якого сплачується фіксована ставка.

Для платників єдиного податку третьої-шостої групи, яким встановлена відсоткова ставка, об’єктом оподаткування є дохід, що визначається за правилами, встановленими положеннями ПК Украї­ни. Взагалі показник розміру доходу для платників єдиного податку має досить важливе значення. Адже, як зазначено в п. 292.14 ст. 292 ПК України, визначення доходу здійснюється для цілей обкладення єдиним податком та для надання права суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Доходом платника єдиного податку є:

а) для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протя­гом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності. Вказані пасивні доходи або доходи від продажу нерухомості, у свою чергу, обкладаються податком на доходи фізичних осіб у порядку, врегульованому положеннями розд. IV ПК України, на відміну від інших, які отримані в результаті провадження господарської діяльності та оподатковані єдиним податком і не включаються до складу загального річного оподатковуваного доходу фізичної особи;

б) для юридичної особи - будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готів­ковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі.

У разі надання послуг, виконання робіт за договорами дору­чення, транспортного експедирування або за агентськими догово­рами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, та платника єдиного податку четвертої та шостої груп датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

До складу доходу платника єдиного податку не включаються:

1) суми податку на додану вартість;

2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку;

3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів;

4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм;

5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покуп­цю товару (робіт, послуг) - платнику єдиного податку та/або повер­таються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;

6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи - підприємця;

7) суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (постав­лених) у період сплати інших податків і зборів;

8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника;

9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів;

10) дивіденди, отримані платником єдиного податку - юридич­ною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному ПК України.

За порушення вимог ведення діяльності при спрощеній системі оподаткування передбачені заходи відповідальності у вигляді обов’язкового переходу на іншу групу, або позбавлення права працювати на єдиному податку та застосування підвищених ставок єдиного податку (табл. 5).

Податковим звітним періодом для платників єдиного податку першої-другої групи є календарний рік. Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої-шостої групи є календарний квартал. Податковий період починається з першого числа першого місяця податкового періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового періоду.

Платники єдиного податку першої і другої групи та платники єдиного податку третьої та п’ятої групи, які не є платниками ПДВ, ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів. Платники єдиного податку третьої та п’ятої групи, які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів та витрат.

Таблиця 5

Відповідальність за порушення порядку спрощеної системи оподаткування

Продовження табл. 5

Закінчення табл. 5

Примітка. *Суми перевищення доходу, встановленого для платників єдиного податку І і II груп, не включаються до обсягів доходу, з якого сплачується наступна обрана ними ставка (п. 296.6 ПК України).

Платники єдиного податку четвертої та шостої групи викорис­товують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат.

Платники єдиного податку першої групи подають до органу ДПС податкову декларацію платника єдиного податку у строк, вста­новлений для річного податкового періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески.

Така податкова декларація подається, якщо платник єдиного податку не допустив перевищення протягом року встановленого обсягу доходу та самостійно не перейшов на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.

Платники єдиного податку другої-шостої групи подають до органу ДПС податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду

Податкова декларація подається до органу ДПС за місцем податкової адреси.

Платники єдиного податку першої групи подають до органу ДПС податкову декларацію у строки, встановлені для квартального податкового періоду, у разі перевищення протягом року встанов­леного обсягу або самостійного прийняття рішення про перехід на сплату податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої, третьої або п’ятої групи.

Сплата єдиного податку. Вона здійснюється за місцем податкової адреси. Платники єдиного податку першої і другої групи сплачують його шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Платники єдиного податку першої і другої групи, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від його сплати протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Платники єдиного податку третьої-шостої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Єдиний податок, що нарахований за перевищення обсягу доходу, сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий квартал.

Платники єдиного податку звільняються від сплати:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім ПДВ, що сплачується фізичними та юридич­ними особами, які обрали єдиний податок з ПДВ;

4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження госпо­дарської діяльності;

5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Потрібно зазначити, що приймаючи рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, підприємець не звільняється автоматично від податкового тягаря. Тому необхідно враховувати безліч факторів, серед яких найважливіше місце посідає рентабельність здійснення тих чи інших видів підприємницької діяльності. Спрощена система оподаткування обліку та звітності має переваги та обмеження, які самостійно враховуються суб’єктами господарювання при виборі податкового режиму. Так серед обмежень спрощеної системи оподаткування можна виділити:

• обмеження за обсягом доходу;

• обмеження за видами господарської діяльності;

• обмеження щодо використання праці найманих прцівників;

• авансовий платіж за звітний період. При цьому не враховується, чи буде фактично отримано дохід від здійснення такої діяльності;

• передбачено здійснення тільки грошових розрахунків за товари, роботи та послуги.

Переваги спрощеної системи оподаткування полягають у такому:

1) не застосовуються реєстратори розрахункових операцій фізичними особами;

2) отримання без обмежень доходу, щодо якого сплачені податки;

3) зниження ставки оподаткування;

4) ведення спрощеного обліку та подання меншої кількості податкової звітності.

Спрощена система оподаткування є необхідною частиною державної політики розвитку малого підприємництва. Вона має відповідати принципам простоти визначення бази оподаткування та розміру податкового зобов’язання, мінімізації облікових процедур. Важливою вимогою є зрозумілість та стабільність спрощеної системи оподаткування протягом довгого часу Лише за таких умов ця система виконає свою функцію із залучення населення до самостійної легальної підприємницької діяльності.

З 1 січня 2011 р. набрав чинності ЗУ «Про збір та облік єди­ного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»^[370], в якому передбачено, що фізичні особи - підпри­ємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, є платниками цього збору. При цьому розмір ставок єдиного соціального внеску для більшої категорії платників податку становить від 36,76 до 49,7%, для фізичних осіб - платників єдиного податку ставку встановлено у розмірі 34,7%. Тобто у цьому Законі підсумовано всі на сьогодні існуючі ставки внесків до соціальних фондів і внесені відповідні зміни до чинного законодавства, що суттєво знижують податкове навантаження. Хоча з цим неможливо погодитися, адже дослідження показали, що найбільше навантаження на платників податків становлять саме збори до соціальних фондів. Досвід країн СНД, де єдиний

соціальний внесок було впроваджено значно раніше, доводить, що ставки внеску значно нижчі, ніж заплановані до застосування в Україні. Наприклад, у:

Російській Федерації - 26%^[371];

Грузії - 20%^[372];

Казахстані - 21%^[373];

Республіці Таджикистан - 25%^[374].

Тому запропонований ЗУ «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» насамперед потребує внесення змін у частині зниження ставок внеску та зменшення їх кількості, адже на сьогодні їх 67 видів, тоді як в інших країнах використовується лише одна ставка, що полегшує порядок обчислення внеску.