§ 3. Плата за землю
Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника. Плата за землю стимулює ефективне та раціональне використання земель[200].
Чинне законодавство в більшості ототожнює поняття земля та землі і визначає термін «земля» у ЗУ «Про охорону земель»[201] як поверхню суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. Ґрунт - це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості - родючості. Доволі часто також вживається у податковому та земельному праві термін «земельні ресурси» - сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві[202].
Згідно зі ст. 13 КУ земля, а також інші природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених КУ. Конституційна норма закріплює положення, згідно з яким земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 206 ЗК України[203] використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Під земельною ділянкою відповідно до ПК України потрібно розуміти частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
Це визначення дещо ширше, чим надане у ЗК України та ЗУ «Про оцінку земель»[204].Плата за землю містить дві складові: земельний податок та орендна плата за землі державної і комунальної форм власності. Земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Орендна плата - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. ЗУ «Про оренду землі»[205] ч. 2 ст. 21 передбачено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України). Щодо форми та порядку укладення договору оренди землі застосовуються без застережень положення ЗУ «Про оренду землі».
Підхід, за яким орендна плата (хоча б за землі лише державної та комунальної власності) має режим обов’язкового платежу, видається хибним, оскільки таким чином спотворена природа орендних відносин як договірних, що повинні ґрунтуватися на засадах юридичної рівності сторін[206].
Основними видами речових прав (юридичних титулів) на землі в Україні є права: власності, постійного землекористування та оренди, а також емфітевзису, суперфіцію та сервітуту[207]. Щодо орендаторів, було вже визначено вище, що плата за землю у розумінні ПК України поширюється лише на орендовані земельні ділянки державної та комунальної власності. Стосовно землекористувачів, то ЗК України передбачає можливість надання земельних ділянок на праві постійного землекористування. Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Це право із земель державної та комунальної власності набувають такі суб’єкти:
• підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
• громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;
• релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано в установленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
• публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до ЗУ «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»[208].
Необхідно також пам’ятати, що такими особами можуть бути не тільки юридичні, але і фізичні особи - постійні землекористувачі, які не переоформили право постійного землекористування на право власності або право оренди, відповідно до встановленої п. 6 розд. X ЗК України вимоги, яка рішенням КСУ була визнана неконститу- ційною[209].
ПК України не деталізує постійних землекористувачів та орендарів, а як землекористувачів розглядає юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Тому потрібно відносити до цієї категорії землекористувачів осіб, які використовують ділянки: відповідно до ст. 102-1 ЗК України щодо права користування чужою земельною ділянкою для: с/г потреб (емфітевзис) і забудови (суперфіцій); відповідно до ст. 98 ЗК України щодо права земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) тощо.
Платники податку, об’єкти та база оподаткування плати за землю. Платниками земельного податку є:
• власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
• землекористувачі.
Існують також особливості справляння податку суб’єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. У таких випадках ці суб’єкти можуть сплачувати інші платежі, наприклад фіксований с/г податок.
Під власниками земельних ділянок необхідно розуміти осіб, яким земельні ділянки належать на праві приватної власності, оскільки відповідно до ст. 15 ПК України платниками податків є саме «фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з ПК України або податковими законами». Таким чином, не повинні сплачувати земельний податок територіальні громади, держава, іноземні держави.
Щодо юридичного визначення земельної частки (паю), то пай відповідно до ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»[210] [211] розглядається як майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу земельної ділянки. Тобто це частка у земельному масиві с/г товаровиробника, яка надана приватним власником кожного члена цього підприємства, кооперативу, товариства. Надалі у ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»[212] було визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним с/г підприємствам, с/г кооперативам, с/г акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками. Вище зазначеним ЗУ окреслено коло осіб, які мають право на земельну частку (пай): • колишні члени колективних с/г підприємств, с/г кооперативів, с/г акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних с/г підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; • громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; • громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); • громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов’язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших с/г підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. • свідоцтво про право на спадщину; • посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); • рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Відповідно до Постанови КМ України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» громадянину видається довідка про наявність та розмір земельної частки (паю)[213]. Об 'актами оподаткування плати за землю є: • земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; • земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є: • нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розд. XIII ПК України; • площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому випадку норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Грошова оцінка земельних ділянок відповідно до ст. 201 ЗК України визначається на рентній основі. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною чи експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності тощо. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за відповідною методикою. Обов’язковість нормативної грошової оцінки земельних ділянок передбачена ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про оцінку земель», вона проводиться у разі: • визначення розміру земельного податку; • визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності; • визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом; • визначення втрат с/г і лісогосподарського виробництва; • розробки показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; • відчуження земельних ділянок площею понад 50 гектарів, що належать до державної або комунальної власності, для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд. Нормативно-правові акти з проведення оцінки земель, які розробляються з урахуванням вимог положень національних стандартів, затверджуються КМ України. До таких можна віднести Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів[214] та Порядок нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів)[215]. Ставки податку за земельні ділянки та їх оподаткування. Ставки податку за один гектар с/г угідь (незалежно від місцезнаходження) встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: • для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; • для багаторічних насаджень - 0,03. За такими самими ставками справляється податок за с/г угіддя, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, в тому числі військовими с/г підприємствами, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель с/г призначення належать: • с/г угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); • несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків с/г продукції, землі тимчасової консервації тощо). Податковим законодавством не визначено поняття такої складової земель с/г призначення як «перелоги». Відповідно до Класифікації видів земельних угідь до перелогів як земельних угідь належить підгрупа, що включає орні землі, які раніше оралися, а згодом більше року, починаючи з осені не використовувалися для засіву с/г культур і не готуються під пар. Таким чином перелоги можна віднести до земель тимчасової консервації і тому земельним податком протягом строку консервації такі ділянки не обкладаються. Податок за лісові землі (незалежно від місцезнаходження) справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів, що визначається податковим законодавством. Поняття лісових ресурсів визначено у ст. 6 ЛК України. Ними є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб. Ставки податку за один гектар нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, встановлюються: • за с/г угіддя - відповідно до ст. 272 ПК України; • за ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, - відповідно до ст. ст. 276 і 280 ПК України. До земель лісогосподарського призначення відповідно до ч. 1 ст. 5 ЛК України[216] належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті с/г угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Таким чином, це визначення містить дві складові: лісові та нелісові землі (ділянки), і саме залежно від віднесення земельної ділянки до певної категорії і відрізняється режим оподаткування. ПК України визначає лісові землі - земельні ділянки, на яких розташовані лісові ділянки, а нелісові землі - земельні ділянки, зайняті чагарниками, комунікаціями, с/г угіддями, водами і болотами, малопродуктивними землями тощо. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), встановлюється у розмірі одного відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у ст. ст. 272, 273, 276 ПК України. Ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у розмірах залежно від: - групи населених пунктів з чисельністю населення, тис. осіб, починаючи до 3 та закінчуючи від 1000 і більше; - ставка податку, гривень за 1 кв. метр, починаючи від 0,28 і закінчуючи 3,95; - коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення. Окрім цього, якщо населений пункт, віднесений КМ України до курортних[217], то до зазначених вище ставок податку застосовуються відповідні коефіцієнти: 1,5; 2; 2,2; 2,3; 2,5; 3 залежно від місцевості, наприклад максимальний коефіцієнт застосовується на південному узбережжі АРК - 3. Ставки земельного податку за земельні ділянки населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (за винятком с/г угідь та земель лісогосподарського призначення), диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із ставок податку, зазначених вище, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням «курортних» коефіцієнтів. Особливості встановлення ставок земельного податку. Податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівничими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб с/г виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до ст. ст. 274-275 ПК України. Існують й інші випадки, коли податок за землю може справлятися із застосуванням підвищувальних коефіцієнтів. Наприклад, відповідно до п. 276.2 ст. 276 ПК України, податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язане з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у 5-кратному розмірі податку. А податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов’язане з функціональним призначенням цих територій та об’єктів, справляється у розмірі, обчисленому із застосуванням таких коефіцієнтів: - міжнародного значення - 7,5; - загальнодержавного значення - 3,75; - місцевого значення - 1,5. В обох випадках маються на увазі суми податку, обчисленого з урахуванням ставок та коефіцієнтів, що застосовуються за землі, грошова оцінка яких не проведена, та розміри коефіцієнтів для населених пунктів, які прирівнюються до курортних. Законодавством виокремлюються ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь та садівничих товариств, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Ставка податку за один гектар несіль- ськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі п’яти відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АРК або по області. Ставка податку за земельні ділянки, надані садівничим товариствам, у тому числі зайняті садовими та/або дачними будинками фізичних осіб, встановлюється у розмірі п’яти відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АРК або по області. Окремо регламентуються ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено для тих, які надані 221 Олександр Даниленко. Плата за землю - 2012 // Справочник экономиста. - 2012. - № 1 (97). - С. 50. підприємствам промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони, розташованих за межами населених пунктів; передані у власність або надані у користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, розташованих за межами населених пунктів; на землях водного фонду та лісогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів. Пільги щодо сплати податку для фізичних та юридичних осіб. Земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню. Від сплати податку звільняються такі фізичні особи: - інваліди першої і другої групи; - фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; - пенсіонери (за віком); - ветерани війни та особи, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; - фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб, що зазначені вище, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм: - для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари; - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; - для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; - для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара; - для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара. Від сплати податку звільняються на період дії фіксованого с/г податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого с/г податку. Необхідно також зазначити, що пільга щодо плати за землю стосовно фізичних осіб для власників земельних ділянок, які надані для здійснення підприємницької діяльності, на фізичну особу - підприємця не поширюється[218]. Від сплати податку звільняються такі юридичні особи: • заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва; • дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів с/г профілю та професійно-технічних училищ; • органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, ЗС України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; • дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно- курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій; • релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків; • санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів; • громадські організації інвалідів України, підприємства та організації, які засновані громадськими організаціями інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є їх повною власністю, де протягом попереднього календарного місяця кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці. Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається уповноваженим органом відповідно до ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»[219]. У разі порушення вимог цієї норми зазначені громадські організації інвалідів, їх підприємства та організації зобов’язані сплатити суми податку за відповідний період, проіндексовані з урахуванням інфляції, а також штрафні санкції згідно із законодавством; • дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; • підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, - за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази • • о • • V» • 224 олімпійської та параолімпіиської підготовки, перелік яких затверджується КМ України; • платник фіксованого с/г податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення с/г товаровиробництва; • новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах - протягом п’яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність. Чинне податкове законодавство виокремлює земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню. Так, не сплачується земельний податок за: - с/г угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених с/г угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; - землі с/г угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії с/г освоєння; - земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів с/г культур; - землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування - землі під проїзною частиною, узбіччям, 224 Про затвердження переліку підприємств, установ, організацій, громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклубів та авіаційно-спортивних клубів Товариства сприяння обороні України, що звільняються від сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та параолімпійської підготовки: Постанова КМ України від 17.08.2011 р. за № 975 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 72 (26.09.2011). - Ст. 2716. земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з’їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі; - земельні ділянки с/г підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; - земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв; - земельні ділянки, на яких розташовані дипломатичні представництва, які відповідно до міжнародних договорів (угод), згода на обов’язковість яких надана ВР України, користуються приміщеннями та прилеглими до них земельними ділянками на безоплатній основі. Щодо звільнення від плати за земельні ділянки кладовищ... Існує такий юридично-історичний факт. Найвидатніший поет Стародавнього Риму Публій Верґілій Марон найбільше уславився не лише авторством безсмертної поеми «Енеїда», а й тим, що одного разу влаштував біля свого будинку церемонію поховання мухи з усіма необхідними атрибутами - копачами, плакальниками та довгими промовами. Зробивши це, він перетворив свою землю на кладовище, а земля кладовища і в той час не підлягала оподаткуванню і її не могли конфіскувати. Чинне законодавство розглядає під кладовищами лише відведену в установленому законом порядку земельну ділянку з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань[220]. Землі, на яких розташовані місця поховання, є об’єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду. Окрім ПК України, пільги щодо сплати земельного податку передбачаються цілим рядом законодавчих актів. До них належать: ЗУ «Про Збройні Сили України»[221], яким передбачено, що земля, закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями ЗС України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та вони звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування; ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»[222], яким обумовлено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв’язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури; ЗК України передбачає економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель, яке включає звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії с/г освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами; ЗУ «Про охорону земель» містить норму, відповідно до якої держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів землевласниками та землекористувачами шляхом звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо їх охорони на період тимчасової консервації, будівництва та с/г освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою. Законом передбачається можливість ВР АРК, обласними, міськими, селищними та сільськими радами встановлення пільг щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають відповідному органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки дані стосовно наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам. Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися такі зміни. Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку, починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується, починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право. Якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території. Це положення не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) в тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам, дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування. Наприклад, Хмельницька міська рада своїм рішенням «Про встановлення в 2012 році пільги щодо земельного податку міському комунальному підприємству по утриманню нежитлових приміщень комунальної власності» встановила в 2012 році пільгу щодо земельного податку міському комунальному підприємству по утриманню нежитлових приміщень комунальної власності, а саме: звільнити його на 10 місяців поточного року від сплати земельного податку з площ під приміщеннями, орендованими бюджетними установами, згідно з додатком до цього рішення[223]. Податковий період, порядок обчислення та строк сплати плати за землю. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Із урахуванням податкового періоду відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Для сплати земельного податку податковий період прирівнюється до звітного періоду подання звітності зі сплати податку. Відповідно, за даний період платник земельного податку зобов’язаний здійснювати розрахунок податку, подавати звітну документацію та сплачувати до бюджету суми податку, крім випадків, передбачених ПК України, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку. Стосовно земельного податку такими випадками є сплата земельного податку фізичними особами[224]. Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру. Під Державним земельним кадастром необхідно розуміти єдина державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами[225]. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, відповідно до Порядку подання органам ДПС інформації про платників податків, об’єкти оподаткування та об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, встановленому КМ України[226]. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)[227], з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об’єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами ДПС, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 ПК України. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган ДПС надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожній з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожній з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Юридична особа зменшує податкові зобов’язання із земельного податку на суму пільг, які надаються фізичним особам відповідно до п. 281.1 ст. 281 ПК України за земельні ділянки, що знаходяться у їх власності або постійному користуванні і входять до складу земельних ділянок такої юридичної особи. Цей порядок також поширюється на визначення податкових зобов’язань із земельного податку юридичною особою за земельні ділянки, які відведені в порядку, встановленому ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для безоплатного паркування (зберігання) легкових автомобілів, якими керують інваліди з ураженням опорно-рухового апарату, члени їх сімей, яким відповідно до порядку забезпечення інвалідів автомобілями передано право керування автомобілем, та законні представники недієздатних інвалідів або дітей-інвалідів, які перевозять інвалідів (дітей-інвалідів) з ураженням опорно-рухового апарату. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Подібна норма міститься і в ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»[228]. Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов’язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому ст. 46 ПК України. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, у тому числі зазначеними у п.п. 276.1, 276.4 ст. 276 ПК України, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин). Власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку, забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників), наймачів (орендарів) квартир, а також нежит- лових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Орендна плата за землю. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності (у розумінні податкового законодавства) - це обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Поняття договору оренди землі дається у ст. 13 ЗУ «Про оренду землі». Це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Він є консенсуальним (тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі), оплатним, двостороннім, строковим та типовим, тобто укладається за «Типовим договором оренди землі»[229], форма якого затверджена постановою КМ України. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган ДПС про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: • не може бути меншою: - для земель с/г призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розд. XIII ПК України; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розд. XIII ПК України; • не може перевищувати: - для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об’єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; - для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів, - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється розд. XIII ПК України; - для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки; • може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у п.п. 288.5.2 п. 288.5 ст. 285 ПК України, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах. Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог ст. ст. 285-287 розд. XIII ПК України. Індексація нормативної грошової оцінки земель та порядок зарахування до бюджетів плати за землю. Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оцінку земель» виділяється такий вид проведення оцінки земель - грошова оцінка земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною та експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов’язково проводиться у разі: • визначення розміру земельного податку; • визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності; • визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом; • визначення втрат с/г і лісогосподарського виробництва; • розробки показників і механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель; • відчуження земельних ділянок площею понад 50 гектарів, що належать до державної або комунальної власності, для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд. Експертна грошова оцінка земельних ділянок та прав на них проводиться з метою визначення вартості об’єкта оцінки. Експертна грошова оцінка земельних ділянок використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок та прав на них, крім випадків, визначених ЗУ «Про оцінку земель», а також іншими законами. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: • розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; • розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок с/г призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до ЗУ «Про землеустрій»[230]. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель Кі, на який індексується нормативна грошова оцінка с/г угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кі = [І - 10]:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі, якщо індекс споживчих цін не перевищує 110 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 110. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель. Держземагентство своїм листом[231] повідомило, що нормативну грошову оцінку земель станом на 1.01.2013 р. за 2012 рік необхідно індексувати на коефіцієнт індексації, що дорівнює 1,0, який відповідно до п. 289.2 ст. 289 ПК України розраховано, виходячи з індексу споживчих цін[232] за 2012 рік - 99,8 %. У 2013 році нормативна грошова оцінка земель населених пунктів, яка проведена за вихідними даними станом на 1.04.96 р., земель с/г призначення, яка проведена станом на 1.07.95 р., та земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів (крім земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель), проведеної станом на 1.01.97 р., підлягає індексації станом на 1.01.2013 р. на коефіцієнт 3,2, який визначається, виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 1996 рік - 1,703; 1997 - 1,059; 1998 - 1,006; 1999 - 1,127; 2000 - 1,182; 2001 - 1,02; 2005 - 1,035; 2007 - 1,028; 2008 - 1,152; 2009 - 1,059; 2010 - 1,0; 2011 - 1,0; 2012 - 1,0. Нормативна грошова оцінка земель під торфовищами, наданими підприємствам торфовидобувної промисловості, земель під водою, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель за межами населених пунктів, проведеної станом на 1.01.97 р., індексується станом на 1.01.2013 р. на коефіцієнт 1,879, який визначається, виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 1997 рік - 1,059; 1998 - 1,006; 1999 - 1,127; 2000 - 1,182; 2001 - 1,02; 2005 - 1,035; 2007 - 1,028; 2008 - 1,152; 2009 - 1,059; 2010 - 1,0; 2011 - 1,0; 2012 - 1,0. Нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення, яка проведена у 2006 році відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів), підлягає індексації станом на 1.01.2013 р. на коефіцієнт 1,254, який визначається, виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за: 2007 рік - 1,028; 2008 - 1,152; 2009 - 1,059; 2010 - 1,0; 2011 - 1,0; 2012 - 1,0. Нормативна грошова оцінка земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не індексувалась. Плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному БК України для плати за землю. Відповідно до п. 4) ч. 1 ст. 69 БК України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належить плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.