§ 1. Екологічний податок

Екологічний податок у правовій системі України. Визначення екологічного податку надано у ст. 14 ПК України. Це - загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фак­тичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактич­ного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 01.04.2009 р.

У юридичній літературі такий податок розглядається як безеквівалентний платіж^[135].

Сплата екологічного податку передбачена основними принци­пами охорони навколишнього природного середовища у п. л) ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»^[136], а саме: встановлення екологічного податку, збору за спеціальне використання води, збору за спеціальне використання лісових ресурсів, плати за користування надрами відповідно до ПК України.

Встановлення ставок екологічного податку відповідно до п. г) ч. 1. ст. 41 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середо­вища» є економічним заходом забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Економічні заходи передбачають не тільки стягування податку, але і стимулювання раціональних природоко- ристувачів. Так, підприємствам, установам та організаціям, а також громадянам надаються податкові та інші пільги при впровадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та використанні нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.

Кошти від екологічного податку (за винятком тих, що справляються за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк), керуючись ст.

Відповідно до п. 5¹ розд. VI БК України установлено, що екологічний податок (крім податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тим­часове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк) зараховується у таких пропорціях:

1) до спеціального фонду державного бюджету:

у 2013 році - 53 відсотки, з них 33 відсотки із спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними еколо­гічного податку у порядку, встановленому КМ України;

з 2014 року - 65 відсотків, з них 50 відсотків із спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому КМ України;

2) до спеціального фонду місцевих бюджетів:

у 2013 році - 47 відсотків, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 33,5 відсотка, обласних бюджетів та бюджету АРК - 13,5 відсотка, бюджетів міст Києва та Севастополя - 47 відсотків;

з 2014 року - 35 відсотків згідно з п. 10 ч. 2 ст. 69 БК України.

Таким чином в Україні формуються фонди для фінансування заходів охорони навколишнього природного середовища, а саме: державний та місцевий.

Доходи Державного бюджету України на 2013 рік відповідно до додатка № 1 до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2013 рік»^[138] щодо екологічного податку заплановано на рівні 2123500,0 тис. грн.

Платники екологічного податку. Платниками цього податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

• викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

• скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’ єкти;

• розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання);

• утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

• тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробни­ками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Словосполучення «які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива», за думкою фахівців, повинно тлума­читися як «особи, які купують паливо»^[139].

Екологічний податок збирається за викиди в атмосферне повітря, скиди у водні об’єкти та поводження з деякими видами відходів.

Правове регулювання щодо охорони атмосферного повітря здійснюється ЗУ «Про охорону атмосферного повітря»^[140]. Ним встановлено поняття викиду - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин. Під забруднюю­чою речовиною в розумінні зазначеного вище Закону мається на увазі - речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища.

Екологічний податок, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 вище зазначеного Закону, належить до організаційно-економічних заходів щодо забезпечення охорони атмосферного повітря. Також підпри­ємствам, установам, організаціям та громадянам - суб’єктам підпри­ємницької діяльності надаються податкові пільги у разі впровад­ження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих техноло­гій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівня впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря.

Пільги надаються також і водокористувачам у разі впровад­ження ними подібних технологій, що зменшують негативний вплив на води. Це прямо передбачено п. 4 ч. 1 ст. 29 ВК України^[141]. Наступна стаття вказаного Кодексу передбачає збори за спеціальне водокористування, які справляються з метою стимулювання раціо­нального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів і включають збір за спеціальне використання води та екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміри яких встановлюються ПК України.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів стягується в разі здійснення спеціального водокористування у розумінні ст. 48 ВК України та особа є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів у розумінні ст. 30 цього Кодексу. Відповідно до ст. 48 ВК України спеціальне водокористування - це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Забруднююча речовина в розумінні цього кодексу - речовина, яка привноситься у водний об’єкт у результаті господарської діяльності людини.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздо­ровчих, с/г, промислових, транспортних, енергетичних, рибогос­подарських та інших державних і громадських потреб. ВК України у ст. 49 визначено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Він надається відповідно до процедури погод­ження та видачі юридичним і фізичним особам дозволів на спеці­альне водокористування (забір води з водних об’єктів із застосу­ванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об’єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів)^[142].

Окрім сплати екологічного податку, в разі скидів і викидів в атмосферне повітря та водні об’єкти, суб’єкти господарської діяльності при поводженні з відходами, керуючись п. і) ч. 1. ст. 17 ЗУ «Про відходи»^[143], зобов’язані своєчасно в установленому поряд­ку сплачувати екологічний податок, що справляється за розміщення відходів. У цьому Законі термін «відходи» вживається у такому значенні: будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення у п. б ч. 1 ст. 38 ЗУ «Про відходи» передбачають встановлення ставок екологічного податку, що справляється за розміщення відходів, із диференціацією залежно від рівня їх небезпеки та цінності території. Вказаним Законом передбачено надання суб’єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів та впроваджують у виробництво маловідходні технології, відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг, а також надання в уста­новленому законодавством порядку податкових, кредитних та інших пільг суб’єктам підприємницької діяльності, які здають відходи як вторинну сировину та займаються збиранням і заготівлею таких відходів.

Однак треба мати на увазі, що не є платниками екологічного податку за розміщення відходів суб’єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об’єктах) виключно відходи як вторинну сировину. Наприклад, не є платниками екологічного податку такі суб’єкти у разі розміщення (зберігання) на своїй території відходів як вторинної сировини, зокрема металобрухту^[144].

Термін «окремі види відходів як вторинна сировина» потрібно розуміти у значенні п.

На практиці головні протиріччя та непорозуміння при оформленні дозвільних документів у сфері поводження з відходами та збору екологічного податку пов’язані із неправильним розумінням термінів «розміщення відходів» та «зберігання відходів», які визначені у ст. 1 ЗУ «Про відходи».

Терміни «розміщення відходів» (зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах) і «зберігання відходів» (тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення) спеціально визначені у вище зазначеному нормативному акті, оскільки подальша доля цих відходів суттєво відрізняється.

Якщо розміщені відходи назавжди чи практично на невизна- чений довготривалий термін будуть захоронені чи займуть визначене місце на поверхні, то відходи, що тимчасово збері­гаються, в майбутньому можуть бути передані на утилізацію чи видалення. Отже, вказані заключні операції, можливо, будуть проведені в інших місцях чи іншими суб’єктами господарювання.

Таким чином, тимчасове зберігання відходів у контейнерах чи урнах не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 ЗУ «Про відходи»^[147].

ПК України пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 так визначено термін «розміщення відходів» - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів. Це визначення суттєво відрізняється від аналогічного, наданого у ЗУ «Про відходи». Відповідно до ст. 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни,

правила та положення інших актів протирічать поняттям, термінам, правилам та положенням ПК України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та поло­ження ПК України.

ДПС України направила для використання у роботі рекомен­дації щодо особливостей адміністрування у 2013 р. екологічного податку в умовах дії ПК України, БК України та ЗУ «Про внесення змін до ПК України щодо удосконалення деяких податкових норм». 1 ак, змінено значення поняття «розміщення відходів», яке визначено пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПК України. З набранням чинності зазначеної норми (з 01.01.2013 р.) усувається подвійне оподаткування екологічним податком розміщення суб’єктами господарювання відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах, що розташовані на власних територіях, а відповідно, при тимчасовому зберіганні відходів суб’єкти господарювання не сплачуватимуть екологічний податок у разі наявності у них дого­вору на видалення та утилізацію відходів з суб’єктами господарю­вання (комунальними або спеціалізованими підприємствами тощо) і передачі відходів у встановлені цим договором терміни на утилізацію та захоронення.

1акож врегульовано питання щодо несплати екологічного податку за обсяги та види (класи) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання (незалежно від наявності ліцензії на збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини)^{[148] [149].}

ДПС України раніше з цього приводу також надавала роз’яс­нення, відповідно до якого місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не належать до спеціально відведених місць чи об’єктів. Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб’єкти госпо­дарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Тобто у житлово-комунальних підприємств (ОСББ, ЖБК, ЖЕК) є об’єктом та базою щоквартального оподаткування відходи (у тому числі небезпечні відходи, побутові відходи, інші відходи, які утворилися у процесі діяльності та підлягають утилізації чи видаленню), що тимчасово розміщуються (зберігаються), незалежно від терміну, до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб’єкту господарювання (комунальному або спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів^{[150] [151].}

Також врегульовано питання щодо несплати екологічного податку за обсяги та види (класи) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання (незалежно від наявності ліцензії на збирання та заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини).

ПК України окремо передбачено справляння екологічного податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Вказані правовідносини регулюються також такими ЗУ: «Про поводження з радіоактивними відходами»^[152] та «Про Загальнодер­жавну цільову екологічну програму поводження з радіоактивними відходами»^[153]. Її метою є реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами, спрямованої на захист довкілля, життя і здоров’я населення від дії іонізуючого випро­мінювання. Програмою передбачено діяльність за такими основ­ними напрямами:

• поводження з радіоактивними відходами на майданчиках підприємств, на яких вони утворюються;

• поводження з радіоактивними відходами на спеціалізованих підприємствах з поводження з радіоактивними відходами до мо­менту їх захоронення;

• захоронення радіоактивних відходів.

Не є платниками податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) суб’єкти діяльності у сфері викорис­тання ядерної енергії, які:

• до останнього календарного дня (включно) звітного кварталу, у якому придбано джерело іонізуючого випромінювання, уклали договір щодо повернення відпрацьованого закритого джерела іонізуючого випромінювання за межі України до підприємства - виробника такого джерела;

• здійснюють поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, в частині діяльності, пов’язаної з такими відходами.

Не є платниками податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, державні спе­ціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронения тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об’єктів.

Таким чином, законодавством визначаються платники не тільки за ознакою юридичної чи фізичної особи, але й відбувається певна деталізація організаційно-правової форми юридичних осіб. Так, платниками екологічного податку можуть бути:

а) суб’єкти господарювання;

б) юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність;

в) бюджетні установи;

г) громадські та інші підприємства, установи та організації;

д) постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників^[154].

Вказані суб’єкти мають здійснювати свою діяльність на тери­торії України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Відповідно до ст. 241 ПК України податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами.

До податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які:

• здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника;

• здійснюють ввезення палива на митну територію України.

Об'єкт оподаткування екологічним податком. ПК України п. 242.1 ст. 242 об’єкт і база екологічного податку визначені як щось єдине. Причому такий підхід дещо не узгоджується з підходом до розуміння об’єкта і бази оподаткування, відображеним у цьому ж Кодексі. Зокрема, відповідно до ст. 22 ПК України об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законо­давство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку. Базою оподаткування визначено «фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання» (ст. 23 ПК України). Тобто ст. ст. 22 та 23 ПК України не дозволяють ототожнити об’єкт та базу оподат­кування^[155].

У юридичній літературі об’єкт оподаткування визначається як «те, що підлягає оподаткуванню», а база оподаткування як «вар­тісна, фізична або інша характеристика об’єкта оподаткування...». Це дає підстави дійти висновку про неможливість їх ототожнення. У зв’язку з викладеним вище спільне визначення бази та об’єкта оподаткування може бути сприйнято лише як прийом юридичної техніки, застосований з метою запобігання невиправданому розширенню нормативно-правового акта^[156].

Об 'єктом та базою оподаткування екологічного податку є:

• обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

• обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти;

• обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання;

• обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:

- обсягів палива, вивезених з митної території України в мит­них режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України, засвідчених належно оформленою митною декларацією;

- мазуту та пічного палива, що використовуються у процесі виробництва тепло- та електроенергії;

• обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утво­рюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особ­ливими умовами ліцензії строк;

• обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Платники екологічного податку (незалежно від того чи отримано ними дозвіл на здійснення викидів) застосовують ставки екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруд­нюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, передба­чені ст. 243 ПК України.

Відповідно до п. 2 підр. 5 розд. XX Перехідних положень ПК України визначено особливості застосування ставок екологіч­ного податку. Так, за податковими зобов’язаннями з екологічного податку, що виникли:

- з 1 січня 2013 р. до 31 грудня 2013 р. включно, ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених ст. ст. 243-246 ПК України;

- з 1 січня 2014 р., ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених ст. ст. 243-246 ПК України.

ПК України у п. 243.1 ст. 243 встановлені ставки податку в гривнях за тонну залежно від назви забруднюючої речовини.

Відповідно до п. 243.2 ст. 243 ПК України ставки податку за викиди в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруд­нення забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до п. 243.1 ст. 243 ПК України та на які встановлено клас небезпеки, встанов­лені в гривнях за тонну залежно від класу небезпеки.

ПК України п. 243.3 ст. 243 визначено, що для забруднюючих речовин (сполук), які не увійшли до п. 243.1 ст. 243 ПК України та на які не встановлено клас небезпеки (крім двоокису вуглецю), ставки податку застосовуються залежно від установлених орієн- товнобезпечних рівнів впливу таких речовин (сполук) в атмосфер­ному повітрі населених пунктів у гривнях за тонну.

Ставка податку за викиди двоокису вуглецю становить 0,2 грн за 1 тонну (п. 243.4 ст. 243 ПК України).

Для забруднюючих речовин (сполук), на які не встановлено клас небезпеки та орієнтовнобезпечний рівень впливу (крім двооки­су вуглецю) - неметанові легкі органічні сполуки та сажі, ставки податку встановлюються як за викиди забруднюючих речовин I класу небезпеки згідно з п. 243.2 ст. 243 ПК України (п. 243.5 ст. 243 ПК України).

До сфери повноважень органів ДПС не належить визначення вмісту речовин, які надходять в атмосферне повітря від стаціонар­них джерел забруднення, та встановлення класу небезпеки та орієн- товнобезпечного рівня впливу для таких забруднюючих речовин^[157].

Щорічно вносяться зміни до ПК України щодо ставок еколо­гічного податку, визначених в абсолютних значеннях, з урахуван­ням індексів споживчих цін.

Клас небезпеки хімічної речовини визначають відповідно до ГОСТ 12.1.007-76. Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки, затвердженого постановою Державного комітету СРСР зі стандартів від 10.03.1976 р. № 579^[158]. Згідно з п. 1.1 вказа­ного акта за ступенем впливу на організм шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:

1- й - речовини надзвичайно небезпечні;

2- й - речовини високонебезпечні;

3- й - речовини помірно небезпечні;

4- й - речовини малонебезпечні.

Клас небезпеки шкідливих речовин встановлюють залежно від норм та показників, які наведені у спеціальній таблиці.

ПК України у ст. 244 визначено ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джере­лами забруднення у разі здійснення торгівлі на митній території України паливом власного виробництва та у разі ввезення палива на її митну територію.

Платники екологічного податку, які здійснюють скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, що виникають за результатами господарської діяльності, повинні отримати дозвіл на спеціальне водокористування^{[159] [160]. Забруднюючою речовиною потрібно вважати речовину, яка привноситься у водний об’єкт у результаті господар­ської діяльності людини та спричиняє погіршення якості води. Ставки податку за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти обраховуються у гривнях за одну тонну залежно від забруднюючої речовини. Законодавець визначає дев’ять таких речовин: азот амонійний, завислі речовини, нафтопродукти, нітрати і та ін.}

Ставки податку за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, які не увійшли до зазначеного вище переліку та на які вста­новлено гранично допустиму концентрацію або орієнтовнобезпеч- ний рівень впливу, також обраховуються у гривнях за одну тонну.

Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) речовин у воді треба розуміти встановлений рівень концентрації речовини у воді, вище якого вода вважається не придатною для конкретних цілей водокористування. До повноважень головного державного санітарного лікаря України п. б) ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»^[161] віднесено затвердження орієнтовнобезпечних рівнів хімічних і чинників у воді, повітрі, ґрунті. Отже, для хімічних факторів впливу на довкілля застосовуються гранично допустимі концентрації та орієнтовнобезпечні рівні впливу забруднюючих речовин (ОБРВ)^[162]. Наприклад, ОБРВ шкідливих речовин у воді рибогосподарських водних об’єктів^[163]. Хоча сам термін «орієнтовнобезпечний рівень впливу» частіше застосовується лише при регулюванні охорони атмосферного повітря.

За скиди забруднюючих речовин, на які не встановлено ГДК або ОБРВ, застосовуються ставки податку за найменшою вели­чиною ГДК, наведеною у п. 245.2 ст. 245 ПК України.

Законодавець особливо охороняє замкнені водні об’єкти, такі як ставки та озера. За скиди в них забруднюючих речовин ставки податку, зазначені вище, збільшуються у 1,5 раза. Відповідно до визначення, даного у ВК України, озеро це - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами. Ставок відноситься до штучно створеної водойми, але місткістю він не може бути більше 1 млн куб. метрів.

Визначаючи ставки податку за розміщення відходів у спеці­ально відведених для цього місцях чи на об’єктах, у п. 246.1 ст. 246 ПК України спеціально виділено ставки податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів, плата за які визначається не за тонну, а за одиницю:

• обладнання та прилади, що містять ртуть, елементи з іоні­зуючим випромінюванням, - 506,44 грн;

• люмінесцентні лампи - 8,81 грн.

Це зроблено у зв’язку з тим, що кількість таких відходів зростає і їх переробка вимагає все більших асигнувань. Наприклад, на рівні КМ України прийнято рішення щодо заміни у бюджетній сфері ламп розжарювання енергоефективними приладами освітлення^[164]. Отже, вся бюджетна сфера в обов’язковому порядку має використовувати енергозберігаючі лампи освітлення і відпо­відно після виходу їх із ладу утилізувати належним чином.

Ставки податку за розміщення відходів визначаються залежно від класу небезпеки та рівня небезпечності відходів. Існує всього чотири класи небезпеки відходів в залежності від рівня їх небезпечності^[165]. Ставка податку визначається у гривнях за одну тонну.

Відходи в Україні мають своє маркування відповідно до державного класифікатора відходів^[166], який входить до державної системи класифікації кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Він забезпечує інформаційну підтримку у вирішенні широкого кола питань державного управління відходами та ресур- совикористанням на базі системи обліку і звітності, гармонізованої з міжнародними системами, зокрема, у галузі екології, захисту життя та здоров’я населення, безпеки праці, ресурсозбереження, струк­турної перебудови економіки, сертифікації продукції (послуг) та систем якості.

Віднесення конкретного відходу до того чи іншого класу небезпеки визначається за переважним вмістом відповідного хімічного елемента чи речовини, винесених у назву групи небезпечних відходів. Якщо до складу конкретного відходу входять два чи більше шкідливих хімічних елементи, а також речовини, які належать до різних груп небезпечних відходів, то віднесення цього відходу до відповідної групи проводиться за складовим елементом (сполукою), який має найвищий клас небезпеки. При рівній їх небезпеці віднесення до конкретної групи проводиться за переважною кількістю хімічного елемента (сполуки), який винесено в назву групи небезпечних відходів^{[167] [168].}

За розміщення відходів, щодо яких не визначено клас небезпеки, застосовується ставка податку, встановлена за розмі­щення відходів I класу небезпеки, а за розміщення відходів на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, ставки податку, зазначені у п.п. 246.1-246.3 ст. 246 ПК України, збільшуються у 3 рази.

При розміщенні відходів застосовується коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі. Якщо це здійснюється в межах населеного пункту або на відстані менше як 3 км від таких меж, то застосовується коефіцієнт - 3, а якщо на від­стані від 3 км і більше від меж населеного пункту, то відповідно - 1.

Відповідальність за правильність визначення нормативів утворення відходів, лімітів на утворення та розміщення відходів, їх несвоєчасне затвердження або незатвердження несе їх власник. Контроль за правильністю визначення лімітів на утворення та розміщення відходів, їх дотриманням здійснює Держекоінспекція та 171

її територіальні органи.

Ставка податку за утворення радіоактивних відходів виробниками електричної енергії - експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій), включаючи вже нако­пичені, становить 0,0074 грн у розрахунку на 1 кВт-год виробленої електричної енергії. Коригуючий коефіцієнт, який встановлюється для експлуатуючих організацій ядерних установок (атомних електростанцій), залежно від активності радіоактивних відходів: високоактивні - 50, а середньо- та низькоактивні - 2.

Законодавством визначено ставки податку за тимчасове збері­гання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк. Залежно від категорій радіоактивних відходів визначаються: ставка податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів (крім відходів, представлених як джерела іонізуючого випромінювання), гривень за 1 куб. метр та ставка податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів, представлених як джерела іонізуючого випромінювання, гривень за 1 куб. сантиметр.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»^[169] експлуатуюча організація (оператор) це - призначена державою юридична особа, яка здійснює діяльність, пов’язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будів­ництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів, забезпечує ядерну та радіаційну безпеку і несе відповідальність за ядерну шкоду. Подібне визначення міс­титься також у п. 5) ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»^[170].

Категорії радіоактивних відходів та об’єктів, призначених для поводження з ними, розбито на три види: високоактивні, середньо- •174 активні та низькоактивні.

Порядок обчислення, звітності та сплати екологічного податку. Необхідно мати на увазі, що п. 2 підр. 5 розд. XX ПК України встановлено тимчасові особливості сплати екологічного податку. Згідно із зазначеними положеннями за податковими зобов’язаннями з екологічного податку, що виникли з 1 січня 2013 р. до 31 грудня 2013 р. включно, ставки податку становлять 75 відсот­ків від ставок, передбачених ст. ст. 243-246 ПК України, а з 1 січня 2014 р. ставки податку будуть становити вже 100 відсотків від зазначених ставок.

Суми екологічного податку обчислюються за податковий (звітний) квартал платниками податку (крім тих, які визначені п. 240.2 ст. 240 ПК України), податковими агентами (які визначені пп. 241.2.1 п. 241.2 ст. 241 ПК України). Податкові агенти, які визначені пп. 241.2.2 п. 241.2 ст. 241 ПК України, обчислюють суми податку на дату подання митної декларації для митного оформлення.

У разі, якщо під час провадження господарської діяльності платником податку здійснюються різні види забруднення навко­лишнього природного середовища та/або забруднення різними видами забруднюючих речовин, такий платник зобов’язаний визна­чати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруд­нення, обчислюються платниками податку самостійно щокварталу, виходячи з фактичних обсягів викидів (забруднюючої речовини в тоннах), ставок податку за спеціальною формулою. ^[171]

Суми податку, який справляється за викиди в атмосферне по­вітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення, обчислюються податковими агентами, які визначені пп. 241.2.1 п. 241.2 ст. 241 ПК України, самостійно щокварталу, виходячи з кількості фактично реалізованого, а для податкових агентів, які визначені пп. 241.2.2 п. 241.2 ст. 241 ПК України, - виходячи з кількості фактично ввезеного на митну територію України палива (в тоннах) та ставок податку за спеціальною формулою. З метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов’я­заних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України^[172].

Необхідно зазначити, що одиницями вимірювання бази оподаткування є тонни, тобто одиниці маси, а фактична витрата палива може вимірюватися як в одиницях маси - тоннах, так і в одиницях об’єму - літрах^[173]. Для їх переведення у вагові одиниці застосовуються такі коефіцієнти:

• для бензину - 0,74 кг/л;

• для газойлів (дизельного палива) - 0,85 кг/л;

• для газу скрапленого - 0,55 кг/л;

• для газу стисненого - 0,59 кг/м^{3 [174]}

Суми податку, який справляється за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, обчислюються платниками самостійно щокварталу, виходячи з фактичних обсягів скидів (забруднюючої речовини в тоннах), ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за спеціальною формулою.

Відповідно до міжнародної системи обліку і статистики затверджені типові форми первинного обліку з використання води:

• ПОД-11 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнаннями»;

• ПОД-12 «Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами»;

• ПОД-13 «Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються»^[175].

Дані журналів первинного обліку, що зазначені вище, є основою для заповнення статистичної звітності за формою № 2-ТП (водгосп)^[176], складання проектів планів з охорони і раціонального використання водних ресурсів, а також для розрахунків плати за використання води промисловими та с/г підприємствами.

Суми податку, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу, виходячи з фак­тичних обсягів розміщення відходів (обсяг відходів в тоннах), ста­вок податку та коригуючих коефіцієнтів за спеціальною формулою.

Ведення первинного обліку відходів та пакувальних матеріалів і тари здійснюється за типовою формою № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари», яку заповнюють підприємства, установи, організації усіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, і фізичні особи - підприємці, у процесі діяльності яких утворюються відходи, у тому числі відходи пакувальних матеріалів і тари^{[177] [178].}

Суми податку, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені), обчислюються платниками по­датку - експлуатуючими організаціями (операторів) атомних електро­станцій, включаючи експлуатуючі організації (оператори) дослідниць­ких реакторів, самостійно щокварталу на підставі показників виробництва електричної енергії, ставки податку, а також пропорційно об’єму та активності радіоактивних відходів, виходячи з фактичного об’єму радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звіт­ний) період, і з фактичного об’єму радіоактивних відходів куб. метрів (куб. сантиметрів - для радіоактивних відходів, представлених у вигляді джерел іонізуючого випромінювання), накопичених до 1 квітня 2009 року, та коригуючого коефіцієнта за спеціальною формулою.

Суми податку, який справляється за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особли­вими умовами ліцензії строк, обчислюються платниками податку - виробниками радіоактивних відходів самостійно щокварталу на підставі ставок податку, наведених у п. 248.1 ст. 248 ПК України, та пропорційно строку зберігання таких відходів понад установлений строк за спеціальною формулою.

Розглядаючи порядок подання податкової звітності та сплати податку необхідно зазначити, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Платники екологічного податку, крім тих, які визначені п. 240.2 ст. 240 ПК України, та податкові агенти складають Податкові декларації екологічного податку¹⁸ за спеціальною формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПК України, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів ДПС та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених пп. 241.2.2 п. 241.2 ст. 241 ПК України, які сплачують податок до або в день подання митної декларації^[179]:

• за викиди в атмосферне повітря^[180] забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах - за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об’єктів;

• за паливо, реалізоване податковими агентами, - за місцем перебування такого податкового агента на податковому обліку в органах ДПС;

• за утворення радіоактивних відходів та тимчасове збері­гання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк - за місцем перебування платника на податковому обліку в органах ДПС.

Отже, граничним терміном подання Податкової декларації екологічного податку за I квартал 2012 року є 10 травня 2012 року, а останнім днем сплати збору 18 травня 2012 року; за II квартал п. р., відповідно, - 9 серпня 2012 року та 17 серпня 2012 року; за III квар- тал п. р. - 9 листопада 2012 року та 19 листопада 2012 року; за IV квартал 2012 року - 11 лютого 2013 року та 19 лютого 2013 року^[181].

Відповідно до Податкової декларації екологічного податку ви­значається сума нарахованого податкового зобов’язання з екологічного податку за звітний квартал, гривень з копійками, у тому числі:

• за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти та розміщен­ня відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах:

- за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення;

- за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення;

- за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

- за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах;

• за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками:

- за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

- за утворення радіоактивних відходів, що сплачується за придбання джерел(а) іонізуючого випромінювання;

- за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, орган виконавчої влади АРК з питань охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

Орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки до 1 грудня року, що передує звітному, подає до органу ДПС пере­ліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб’єктів діяльності у сфері використання ядерної енергії, у результаті діяль­ності яких утворилися, утворюються або можуть утворитися радіо­активні відходи та які тимчасово зберігають такі відходи понад уста­новлений особливими умовами ліцензії строк, а також направляє інформацію про внесення змін до переліку до 30 числа місяця, що настає за кварталом, у якому такі зміни відбулися.

Платники податку, крім тих, які визначені п. 240.2 ст. 240 ПК України, та податкові агенти перераховують суми податку, що справляється за викиди, скиди забруднюючих речовин та розмі­щення відходів, одним платіжним дорученням на рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, які забезпечують розподіл цих коштів у співвідношенні, визначеному законом.

Платники податку, що справляється за утворення радіоак­тивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установ­лений особливими умовами ліцензії строк, перераховують суми податку до державного бюджету, які використовуються відповідно до ЗУ «Про поводження з радіоактивними відходами» та ЗУ про Державний бюджет України на відповідний рік. За рішенням плат­ника податку сума податку може сплачуватися щомісяця в розмірі однієї третьої частини планового обсягу за квартал із перерахунком за результатами базового податкового (звітного) періоду.

Звітність про фактичні обсяги радіоактивних відходів, утворених за базовий податковий (звітний) період, календарний квартал (включаючи вже накопичені до 1 квітня 2009 року), та фактичні обсяги радіоактивних відходів, які зберігаються у вироб­ника таких відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк, погоджується органом державної санітарно-епідеміо­логічної служби та органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Вимоги щодо строків подання та змісту зазначеної звітності встановлюються особливими умовами ліцензії. Копії звітності подаються платниками податків разом з податковою декларацією.

Якщо місце подання податкових декларацій не збігається з місцем перебування на податковому обліку підприємства, установи, організації, громадянина - суб’єкта підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозвіл на викиди забруд­нюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів, до органу ДПС, в якому таке підприємство, установа, організація або грома­дянин - суб’єкт підприємницької діяльності перебуває на обліку, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, копії відповідних податкових декларацій.

Якщо платник податку з початку звітного року не планує здійснення викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, утворення радіоактивних відходів протягом звітного року, то такий платник податку повинен повідомити про це відповідний орган ДПС за місцем розташування джерел забруднення та скласти заяву про відсутність у нього у звітному році об’єкта обчислення екологічного податку^[182]. В іншому випадку платник податку зобов’язаний подавати податкові декларації відповідно до вимог ПК України.

У разі, якщо:

• платник податку має кілька стаціонарних джерел забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів в межах кількох населених пунктів (сіл, селищ або міст) або за їх межами (коди згідно з КОАТУУ різні), то такий платник податку зобов’язаний подати до відповідного органу ДПС за місцем розташування стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів податкову декларацію щодо кожного стаціонарного джерела забруднення або спеціально відведеного для розміщення відходів місця чи об’єкта окремо;

• платник податку має кілька стаціонарних джерел забруд­нення або спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів у межах одного населеного пункту (села, селища або міста) або за його межами (код згідно з КОАТУУ один і той самий), то такий платник податку може подавати до відповідного органу ДПС одну податкову декларацію податку за такі джерела забруднення;

• платник податку перебуває на податковому обліку в місті з районним поділом, то такий платник може подавати одну податкову декларацію за викиди, скиди усіма своїми джерелами забруднення та/або розміщення відходів, якщо ці джерела та/або спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території такого міста (зазначається код згідно з КОАТУУ), за місцем пере­бування платника податку на податковому обліку (міської ради).

КОАТУУ є складовою частиною єдиної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації (ДСК ТЕСІ). КОАТУУ розроблено відповідно до постанови КМ України «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики»^[183].

Контроль за тимчасовим зберіганням радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк здійснюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки та органом державної санітарно-епідеміоло­гічної служби.

Органи ДПС залучають за попереднім погодженням праців­ників органу виконавчої влади АРК з питань охорони навколиш­нього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів^[184].

Органи ДПС залучають за попереднім погодженням працівни­ків органу державної санітарно-епідеміологічної служби та органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки для перевір­ки правильності визначення платниками фактичних обсягів радіоак­тивних відходів.