ПІСЛЯМОВА

Проблема відносин біженців і держави-притулку є істотною хара­ктеристикою сучасних суспільств та впливає на формування міжна­родного іміджу самої країни. Виходячи з того, як реалізуються права та свобод біженців у процесі діяльності державних органів, що беруть участь у вирішенні питань, пов'язаних із біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, визначається циві­лізованість суспільства та держави.

Досягнення позитивних результатів на шляху удосконалення ме­ханізму адміністративно-правового забезпечення та захисту прав та інтересів осіб, визнаних біженцями, має важливе значення в умовах побудови громадянського суспільства в Україні та для покращення сучасного стану забезпечення основних прав та свобод людини зага­лом. Питання, висвітлені в монографії, сприяють визначенню та об­ґрунтуванню доцільності проведення правових змін щодо посилення адміністративно-правового захисту прав та інтересів осіб, визнаних біженцями в Україні.

Системний аналіз вітчизняного законодавства дозволяє дійти ви­сновку, що головним недоліком у цій сфері є неналежне відображен­ня у тексті нормативно-правових актів усіх прав та інтересів осіб, визнаних біженцями в Україні, та урівняння їх правового статусу з правовим статусом іноземних громадян. Останнє не відповідає дійс­ним інтересам осіб, визнаних біженцями, які через передбачені зако­нодавством підстави, не можуть користуватись правовим захистом держави свого громадянства.

У результаті проведеного дослідження, можна констатувати, що біженці, в тому числі особи, які визнаними такими, не знаходяться в стійких правових зв’язках з державою свого громадянства.

Характерною рисою адміністративно-правових відносин за учас­тю біженців є специфічна сфера їх виникнення, а саме: сфера держа­вного управління, виконавчої діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб’єктів, яким делеговані адмі­ністративно-правові повноваження із забезпечення реалізації захисту прав біженців в Україні. Відповідно адміністративно-правові відно­сини за участю осіб, визнаних біженцями, мають особливу структу­ру, за якої обов’язковими суб’єктами таких відносин є органи держа­вної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи й інші суб’єкти, що виконують функції, які мають юридично владний, роз­порядницький характер. У цих правовідносинах особи, визнані біже­нцями і орган державного управління повинні мати взаємні права і нести відповідні обов’язки.

Внаслідок узагальнення правового осмислення поняття правового режиму, встановлено, що під адміністративно-правовим режимом осіб, визнаних біженцями, слід розуміти особливий правовий режим, який включає комплекс адміністративно-правових засобів, що спря­мовані на регулювання адміністративних правовідносин за участю осіб, визнаних біженцями, задоволення їх інтересів публічними ор­ганами управління, що наділені владними повноваженнями. Застосу­вання до осіб, визнаних біженцями, спеціального адміністративно- правового режиму дозволить врахувати їх особливі потреби у сфері правового та соціального захисту.

З огляду на результати дослідження особливостей адміністратив­но-правового статусу осіб, визнаних біженцями, доцільно визнати, що структуру адміністративно-правового статусу біженців склада­ють комплекс прав, інтересів та обов’язків, що надаються особі дер­жавою та закріплюються нормами адміністративного права і гарантії реалізації цих прав та обов’язків, включаючи їх охорону законом та механізм захисту органами держави і місцевого самоуправління.

Розвиток адміністративно-правового статусу осіб, визнаних бі­женцями, веде до розширення номенклатури їх основних прав, сво­бод та обов'язків. З одного боку, права та свободи осіб, визнаних бі­женцями, у сфері адміністративних правовідносин повинні бути спрямовані на захист їх життя, здоров’я та гідності, на забезпечення суспільно-необхідних потреб та їх розвиток як особистості. З іншого, адміністративно-правовий статус осіб, визнаних біженцями, повинен включати права, свободи та обов’язки, що характеризували б загаль­ний правовий статус та спеціальні права та гарантії, що випливають з специфіки становища біженців.

Механізм адміністративно-правового забезпечення прав та сво­бод осіб, яких визнано біженцями, представляє собою комплексну систему закріплених законом адміністративно-правових засобів, що застосовуються органами державної влади з метою забезпечення ад­міністративних прав та інтересів осіб, яких визнано біженцями, на­дання їм допомоги в реалізації та відновлення правового статусу і передбачає у випадку необхідності їх звернення до органів держав­ної влади, включаючи суд, а також інші адміністративно-захисні за­ходи, що здійснюються в випадках, передбачених законодавством.

Забезпечення пріоритету прав та свобод осіб, визнаних біженця­ми, зумовлює необхідність створення системи реального захисту та охорони їх прав та свобод. Така система повинна включати цілесп­рямовану діяльність всіх державних органів, конкретні процедури захисту та самозахисту (у випадку необхідності навіть можливість звернення в міжнародні органи з захисту прав та свобод людини і громадянина), та активний вплив недержавних структур на державну владу.

Міжнародні гарантії прав та свобод біженців формуються за вза­ємною згодою декількох держав або міжнародних організації та пе­редбачені конвенціями, деклараціями, міжнародними договорами та іншими міжнародними документами. Вони є системою міжнародних норм, принципів, умов та засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація прав та свобод біженців. Україна, приєднавшись до осно­вних міжнародних угод в сфері захисту прав та свобод біженців, по­стійно вносить відповідні зміни в своє національне законодавство. Однак, наявність величезної кількості універсальних і регіональних документів, що відрізняються один щодо одного з багатьох питань (наприклад, у визначенні поняття біженець), дозволяє дійти виснов­ку про недосконалість цих документів, що ускладнює надання ефек­тивної правової допомоги біженцям. Це обґрунтовує необхідність розробки та прийняття універсальної міжнародної угоди, що охоп­лювала б усі сторони регулювання правового статусу біженців і міс­тила єдині критерії для всіх країн.

Основним напрямком правових реформ щодо посилення захисту прав та інтересів осіб, визнаних біженцями в Україні, повинно стати вирішення проблем у сфері їх адаптації та інтеграції до умов україн­ського суспільства, що передбачає процес активної участі в економіч­ному, соціальному і культурному житті суспільства, яким вони упов­новажуються вносити свій вклад і реалізувати увесь свій потенціал в якості членів цього суспільства, здійснювати свої права і обов'язки без дискримінації і соціальної ізоляції у власних інтересах і в інте­ресах держави.

Реалізація масштабних і складних завдань щодо посилення захис­ту законних прав та інтересів осіб, визнаних біженцями в Україні, можлива лише за рахунок подолання негативних наслідків організа­ційного, правового, соціально-економічного характеру, консолідації зусиль науковців, практиків та представників органів державної вла­ди у зазначеному напрямку.