2.2. Вплив традицій та звичаїв на формування поведінки особи

Традиції та звичаї, передаючи досвід поколінь, впливають на формування поведінки особи. Такий вплив відбувається через притаманні традиціям та звичаям функції.

Серед функцій традицій і звичаїв учені виділяють нормативну (орієнтування на певні цінності), що знаходить вираження в приписі дотримуватися певних правил та кращих форм поведінки; функція соціалізації індивідів, тобто включення їх до системи соціальних цінностей і орієнтацій через відтворення уроків минулої практики, сприйняття традицій свого народу.

Функцію стабілізації суспільних відносин традиції та звичаї виконують по-різному: звичаї - шляхом чітких настанов дії, традицією - шляхом формування духовних якостей [319, с. 10-11].

Серед функцій духовно-моральних традицій розглядають забезпечення ціннісно-нормативної орієнтації (задає спрямованість становлення

внутрішнього духовного світу людини, наділяючи його існування й діяльність вищим, сакральним сенсом); забезпечення стійкості суспільних відносин, що змінюються та розвиваються; комунікативну; соціального зв’язку; інформаційну й інтеграційну [62, с. 11, 22-23].

Детально функції традицій та звичаїв досліджував В. Д. Плахов, зокрема, він виділив такі: фіксації суспільних відносин; регенерації минулих суспільних відносин у теперішніх та майбутніх; соціального вектора (дія традиції розгортається в часі від минулого до теперішнього та майбутнього, тобто набуває лінійного характеру); упорядкування (системотвірна), що полягає в здатності структурувати суспільні відносини; обмежувальну (регламентуючу), що виявляється у звичаї. Оскільки традиція є елементом культури, вона виконує функцію соціальних цінностей (позитивних чи негативних). Евокативна функція полягає в спонуканні до дії. Функція фасцинації полягає в “затягуванні” окремих індивідів до тих або інших соціальних об’єднань, груп, колективів тощо [223, с.

Серед функцій злочинних традицій та звичаїв виокремлюють:

1) “виховну”, (впливаючи на емоційну сферу людини, вони викликають певні переживання й настрої для стимулювання формування кримінальної особи);

2) “зараження” (шляхом створення певного ореолу успіху й романтики);

3) передання новим поколінням кримінального досвіду попередників;

4) соціального (кримінального) контролю стосовно членів злочинних груп;

5) психологічної дії в процесі цілеспрямованого залучення неповнолітніх до кримінальної діяльності [193, с. 437-438].

Узагальнюючи функції традицій та звичаїв, пропонуємо виділити ті, що здатні впливати на поведінку особи, зокрема:

1) регуляторна - передбачає регулювання традиціями та звичаями суспільних відносин між людьми шляхом узгодження їх інтересів;

2) стимулюючу - заохочує дотримуватися традицій та звичаїв через їх авторитет або під впливом суспільної думки. Наразі, якщо розглядати негативні традиції та звичаї заохочення дотримуватися підсилюється застосуванням жорстких санкцій за недотримання й відхід від злочинних приписів;

3) пропагандистську - допомагає проникати в різні сфери суспільного життя в разі підтримання їх малими соціальними групами й розповсюджуватися на широкі верстви населення, застосовуючись більшою кількістю осіб. Зокрема, татуювання та використання жаргонних висловів, притаманних злочинному середовищу, почали застосовувати сьогодні й законослухняні громадяни внаслідок, їх популяризації все більше розповсюджуються серед української молоді. Натомість, актуалізація патріотичних настроїв у суспільстві сприяє поширенню національних і культурних традицій та звичаїв, зокрема, відтворення та застосування українських традицій і звичаїв козацької доби з метою виховання юнаків; носіння вишиванок тощо;

4) виховну - сприяє засвоєнню загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Функціональний вплив традицій та звичаїв на поведінку особи починається з дитячого віку, коли дитина засвоює панівні в сімейному (родинному) колі норми.

Так, домінування негативних традицій та звичаїв може впливати на дитину в двох векторах:

1) ті, що провокують усамітнення дитини, відсторонення від батьків, недовіру до них образу на дорослих, але не мають украй негативного криміногенного забарвлення (наприклад, батьки часто сварять дитину, нецензурно лаються при ній);

2) ті, що містять елементи кримінальної чи тюремної субкультури (притаманне сім’ям, у яких хтось із членів родини відбував чи відбуває покарання в місцях позбавлення волі).

Серед обставин неправильного морального формування особистості в сім’ї виділяють такі: невиконання батьками своїх обов’язків щодо виховання дітей, неувага до їх інтересів, грубість, деспотизм тощо; виховання дітей неробами, егоїстами, користолюбцями; наявність у сім’ї антигромадських поглядів, моралі, звичаїв й інших шкідливих пережитків, зокрема, зневажливого ставлення до праці та інших важливих цивільних обов’язків; поганий приклад членів сім’ї, вчинення ними злочинів чи інших правопорушень, аморальний спосіб життя, постійні сварки, скандали, пияцтво; втягнення дітей у злочинну діяльність, пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми. Об’єктивними обставинами, які можуть негативно позначитися на моральному вихованні особистості, виділяють, зокрема, такі: неповна сім’я, хвороба батьків і інші обставини, які ускладнюють здійснення ефективного нагляду за дітьми та їх вихованням; матеріальні труднощі в сім’ї, зокрема, погані житлові умови [7, с. 38].

Л. М. Каржаубаєва поділяє неблагополучні родини за трьома категоріями:

1) сім’я відкидає дитину - це викликає у свідомості підлітка стан невпевненості, відчуття тривоги, страх небуття і, як наслідок, початок спілкування підлітка з групою, члени якої переважно вчинюють корисливі та насильницькі злочини;

2) сім’я, у якій дитина не відсторонена, але переважає антисуспільний спосіб життя;

3) сім’я, яка зовні виглядає благополучно, але батьки захоплені своїми (виробничими) справами, при цьому зовсім не приділяють уваги дитині [109, с.

Одним із чинників злочинів, вчинюваних у родині, є негативна традиція неповаги до жінки. З огляну на це важливо розуміти, що дитина вбирає в себе поведінкові стандарти ставлення чоловіка до дружини, якими вона керується. Поряд із цим жертовна поведінка жінки в родині зумовлена традиційним укладом патріархальних сімей. Ця традиція йде до нас з давнини і втілюється в казках, легендах, усних народних оповіданнях. А. Б. Блага зазначає, що як основні причини вчинення насильства чоловіком стосовно дружини в казках, легендах, усних народних оповіданнях, гумористичних творах, анекдотах встановлені:

а) упертість дружини;

б) пияцтво чоловіка та його агресивність;

в) подружня зрада;

г) лінощі дружини;

д) порушення дружиною приписаної їй пасивної соціальної ролі й виконання ролі більш активної [27, с. 204].

Традиції та звичаї, передаючи досвід від покоління до покоління, торкаються сфери несвідомого, окремим питанням якої присвячували свої праці деякі кримінологи. Зокрема, досліджуючи механізм злочинної поведінки, Ю. М. Антонян [6], П. С. Дагель [61], А. Ф. Зелінський [92], О. Р. Ратинов [277], зазначали, що психологічне вчення про взаємозв’язок свідомості та несвідомого дає змогу розібратися у внутрішньому механізмі такої поведінки. Проте в цій сфері кримінологічних досліджень панує раціоналістична концепція поведінки. Будь-який умисний злочин

зображується як цілеспрямований вольовий акт, рухомий усвідомленими мотивами, що відображає потреби й егоїстичні інтереси правопорушника. А це далеко не завжди відповідає дійсності й на практиці призводить до того, що арсенал виховних і примусових засобів орієнтується на так звану схематизовану, “неживу” особистість [92, с. 21]. Серед детермінуючих чинників людської поведінки А. А. Тер-Акопов розглядає духовність [324]. Тож цінність традицій та звичаїв, як запобіжних засобів, вбачається в їх здатності впливати на духовну сферу особи, тим самим формуючи її правову поведінку.

Духовному розвитку дитини сприяє сімейне виховання, якому в кримінології відводиться й профілактична роль (І.

Виховання дитини має спрямовуватися на затвердження в неї таких цінностей, як відповідальність, чесність, ввічливість, терпіння, повага, незалежність, працелюбство, вміння виживати, гарні манери, побратимство, підприємливість, доброзичливість. Зазначені цінності ми включили в анонімне анкетування з метою з’ясування громадської думки щодо головних з них, які потрібно виховувати в дітей, і встановили, що на перше місце поставили відповідальність за власні дії 46% респондентів (Додаток А).

Критерієм досягнення мети виховання визнавали “живу душу”, “спокій серця” і веселіє духа” (Г. С. Сковорода), “спокійну душу” (К. Ушинський), “світлий настрій дитячої душі” (П. Юркевич), “внутрішню гармонію”, “гармонійність психіки людини” (Г. Ващенко), “душевну рівновагу” (В. Сухомлинський) [108, с. 96]. Отже, відомі українські педагоги та філософи мету виховання пов’язували з душевною гармонією, на досягнення якої спрямований вплив традицій та звичаїв, а саме виконання виховної функції.

О. А. Луценко акцентує увагу на тому, що поняття “виховання” містить синонімічний ряд: няньчити, колисати, годувати, леліяти, доглядати, бавити, пестити, викохувати тощо [185, с. 91]. Духовний зв’язок матері та дитини виражається в духовно-сімейній традиції шанування, в якому в родині відводили почесне місце жінки, на чому наголошує О.

Сім’я як головний суб’єкт закладення духовно-сімейних традицій має виховувати дитину з урахуванням розвитку сфери спільного сімейного дозвілля, що має базуватися на: залученні неповнолітніх до активного здорового способу життя (спільне зайняття спортом); спілкування в родинному колі; долучення до національних традицій, пісенні вечори тощо; традиціях ігор з дітьми, що розвивають у них спритність, увагу та пам’ять.

На сьогодні інститут сім’ї в Україні перебуває в глибокій кризі. Як зазначає глава УКГЦ Святослав, “на сьогодні від 60 до 90 відсотків подружніх пар у деяких регіонах розпадаються протягом перших п’яти років. Близько 70 відсотків дітей ростуть без сім’ї. Завтра ці діти будуть нездатними укласти повноцінну сім’ю. Ми потрапляємо у замкнуте коло людської слабкості, втрати фундаментів у суспільстві” [307]. Архієпископ Любомир Гузар зазначає, що результатом існування економічної, політичної криз є ненабуття дитиною вдома належної духовної інформації [84].

Розпад сім’ї призводить до психічного навантаження на дитину, її відстороненості, замкнутості, образи, відчуття духовної порожнечі. У такий період важливо спостерігати захоплення дитини, її ціннісні установки, вплив друзів.

У процесі сімейного виховання важливу роль у формуванні особистості відіграють не лише духовно-сімейні традиції, а й релігійні. Н. М. Градецька, досліджуючи роль релігійного виховання в нейтралізації криміногенних чинників сім’ї, звертає увагу на запобіжну кримінологічну роль не лише християнських традицій, а й ісламу та буддизму, зазначаючи, що наведені релігії регламентують виховний процес у сім’ї та разом із наявністю особливостей виявляють схожість, яка характеризує в сукупності своїй значні можливості світових релігій щодо позитивного кримінологічного впливу на підростаюче покоління [52, с. 160].

З наведено можна зробити висновок, що саме сімейні традиції та звичаї закладають основу формування потреб та інтересів дитини. Поряд із цим вплив зазначених соціальних норм на формування особи посилюється її соціалізацією, під якою розуміють “процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості” [305, с. 236].

У науковій літературі традиційно виділяють первинну соціалізацію, тобто соціалізацію дитини, та проміжну, що знаменує собою перехід від юнацтва до дорослості, тобто період від 17-18 до 23-25 років [5, с. 39].

Посилення впливу негативних традиції та звичаїв на стадії проміжної соціалізації збільшує ймовірність вчинення в майбутньому особою злочину.

Так, руйнівний вплив на особу справляють пісні, фільми, книги, що мають кримінальне забарвлення, оскільки “підліток, схильний до конформної поведінки, сприймаючи цінності злочинного світу, може використовувати кримінальні способи відновлення справедливості й тим самим поступово зблизитися зі злочинністю” [349, с. 119].

0. П. Рябчинська досліджуючи умови, що сприяють вчиненню злочинів, передбачені ст. 300 та 301 КК України, виділила, зокрема:

1) послаблення соціального і правового контролю за інформуванням суспільства про сферу сексуального життя, а також допустимістю зображення насильства і жорстокості в інформаційному просторі;

2) вади морального виховання підростаючого покоління;

3) безнаглядність, безпритульність, відсутність контролю за дітьми з боку батьків або осіб, які їх заміняють [285, с. 14].

С. Ф. Денисов наголошує, що злочинна субкультура приваблює молодь, оскільки злочинець на рівні масової свідомості часто є тим, кому в цьому соціумі вдається бути самим собою, а не грати чужі, штучно нав’язані ролі [70, с. 253].

1. П. Рущенко, вивчаючи методологічні проблеми кримінальної субкультури й виділяючи її як ієрархічну систему, говорить про ідеологічне ядро цієї системи, інституціональну оболонку ядра та субкультурну периферію [283, с. 13]. Ідеологічним ядром тут виступають базові цінності й світоглядні установки, ідеологеми, що породжуються та охороняються злочинним світом. Наступний елемент виражається в певних злочинних інститутах, що виявляється в злочинних звичаях та санкціях за їх невиконання. Субкультурна периферія є змістовною частиною кримінальної субкультури, що втілюється в злочинній творчості [283, с. 13-14]. Небезпечність кримінальних традицій та звичаїв, вважаємо, полягає у їх здатності поширювати серед суспільних мас у формі “блатної” культури, яка, як вірус, вражає недостатньо стійку психіку і молоді та формує толерантну свідомість до “дрібних” порушень закону.

Серед традицій та звичаїв кримінального середовища Ю. В. Кучирка виділяє ухилення від суспільно корисної праці; забезпечення маскування злочинного способу життя й поведінки; недопущення проникнення у своє середовище осіб, підозрюваних у співпраці з правоохоронними органами; моральну та фізичну підтримку інших злочинців; ведення паразитичного способу життя; знання, використання в мові жаргону, інших засобів потайного спілкування; нанесення на тіло символічних татуювань; підрив авторитету адміністрації виправно-трудових установ, недопущення контактів з її представниками, вчинення перепон нормальній діяльності установ виконання покарань. Втілення в поведінці особи наведених традицій та звичаїв автор називає субкультурними ознаками особи злочинця [163, с. 89]. Д. Л. Виговський наголошує на високій латентності впливу субкультурних норм та звичаїв на неповнолітнього, його важко встановити, адже інколи її норми сам неповнолітній засвоює підсвідомо [40, с. 165].

Детермінуючий вплив зазначених чинників на девіантну чи злочинну поведінку особи свого часу пояснювали за допомогою соціологічної теорії навчання, прихильниками якої були Е. Сазерленд, Р. Айкерс [362], К. Андерсон, Р. Мацуеда [364] А. Бандура [266], К. Р. Джефрі [367] та ін.

Зокрема, Е. Сазерленд висунув теорію диференційної асоціації, зміст якої полягав у тому, що люди навчаються злочинності та девіантності.

Мотиви та цінності злочинного світу сприймаються в ході індивідуального спілкування зі злочинцями [134, с. 151-152]. Д. Кресі використав поняття “кримінальний зразок поведінки”, що включає позитивне ставлення до порушення закону та саму делінквентну поведінку [134, с. 156], іншими словами, “кримінальні звичаї”. Р. Айкерс вказав, що більшою мірою навчання через диференційні асоціації відбувається в родині в ранньому дитинстві, а також через асоціації, що виникають у школі, під час дозвілля, серед однолітків у підлітковому віці. У дорослому віці референтні групи можуть побічно забезпечувати контекст для навчання, якщо індивід диференційно пов’язує себе з поведінкою, нормами, цінностями, установками й віруваннями групи, у тому числі сусідів, церковних лідерів, учителів, ЗМІ, Інтернету тощо [363, с. 325]. Згідно зі статистичною теорією А. Кете, концентрація злочинності може перебувати у взаємозв’язку з “моральним кліматом” окремого регіону [134, с. 121]^.. Учений виділив фактори, що сприяють формуванню злочинної поведінки індивіда, до яких належить “середовище, в якому він живе, сімейні відносини, релігія, в якій він вихований, обов’язки сімейного стану” [134, с. 123]. На думку А. Бандури, люди вчаться спостерігаючи та тими або іншими поведінковими зразками [365]. Можна сказати, що навчання відбувається шляхом спостерігання за звичаями.

Американські вчені, проводячи дослідження ефекту навчання агресії, виявили, що навіть через десять років рівень агресії молодих людей був безпосередньо пов’язаний з переглядом сцен насилля в дитинстві [371, с. 47].

Ю. Ю. Комлев слушно зауважує, що визначення ставлення до закону - це результат асоціації зі злочинними та незлочинними зразками, які відрізняються за частотою, тривалістю, пріоритетністю й інтенсивністю [134, с. 154].

Вплив традицій та звичаїв на поведінку особи було перевірено шляхом оцінювання статистичної значущості між відсотковими даними двох вибірок за критерієм Фішера. Завдяки цьому був підтверджений загальновідомий факт, що виховання в неповній родині, засудження чи наявність алкогольної або наркотичної залежності когось із членів родини сприяють вчиненню особою злочину (рівень статистичної значущості р < 0,05). Натомість, панування в родині доброзичливих стосунків, взаєморозуміння, підтримання в родині сімейних свят статистичної значущості не має, хоча враховуючи, що р = 0,06 та р = 0,07, можна стверджувати про суттєвий вплив зазначених духовно-сімейних традицій і звичаїв на невчинення особою злочину (Додаток В).

У ході анкетування нами було встановлено, що 34% осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вважають матеріальний добробут важливішою цінністю в житті, аніж духовність, серед осіб, які не вчиняли злочину, із цим твердженням погоджуються лише 13% (Додаток В).

Таким чином, панування позитивних традиції та звичаїв сприяє формуванню позитивної поведінки особи, водночас мінімізуючи вплив негативних соціальних норм. Так, навіть мовні традиції (“У його мові - ні кислоти, ні солі”) стають на заваді популяризації кримінального “жаргону”. У літературі справедливо наголошено, що “втрата чистоти національної мови - серйозний симптом наростання процесу глибокої криміналізації суспільства” [218, с. 61]. Тож, традиції та звичаї впливають на поведінку особи через “формування певних рис духовного обліку людини та сувору організацію порядку повсякденних відносин” [319, с. 28].

2.3.