ПІСЛЯМОВА

Перш за все, автор повинен зізнатися про свою нелюбов до подібних структурних компонентів у архітектоніці будь-яких наукових робіт. Закон наукового дискурсу суворий: або ти сказав у власному дослідженні все, що хотів, або ти поганий науковець.

У зв’язку із значним часовим проміжком між завершення даної роботи (серпень 2016 р.), її рецензуванням та рекомендацією до друку (вересень

2016 р.) та її публікацією (грудень 2016 р.) виникла нагальна потреба допов­нити текст монографії завершальним елементом, який відігравав би роль своєрідного post scriptum, помістивши в нього короткий опис основних по­дій минулих місяців, які стосуються предмету цього дослідження:

1. 23 вересня 2016 р. ще дві держави (Нідерланди та Чилі)^[427] дали зго­ду на обов’язковість для себе Кампальської поправки до Римського статуту щодо злочину агресії, збільшивши, таким чином, кількість ратифікацій цієї поправки до 32. З цього факту випливає, що вирішення питання про актива­цію юрисдикції МКС щодо злочину агресії є дійсно справою недалекого майбутнього.

2. В жовтні-листопаді 2016 р. три африканські держави-члени МКС, які підписали та належним чином ратифікували Римський статут ще в 2000-х рр., вийшли з цього договору^[428]. Нижче наведено дати прийняття рішень щодо виходу з Римського статуту (та дати набрання чинності цих рішень):

- Південно-Африканська Республіка — 19 жовтня 2016 р. (19 жовтня

2017 р.);

- Бурунді — 27 жовтня 2016 р. (27 жовтня 2017 р.);

- Гамбія — 10 листопада 2016 р. (10 листопада 2017 р.).

Якщо брати до уваги той факт, що 17 листопада 2016 р. Президент РФ В. Путін підписав Розпорядження «Про намір РФ не стати учасником Рим­ського статуту Міжнародного кримінального суду»^[429], відповідно до якого Росія так само, як і США та Ізраїль у 2002 р., а також Судан у 2008 р., офі­ційно відкликала свій підпис (вчинений ще в 2000 р.) під цим документом, то, в загальному, можна підкреслити певне послаблення авторитету МКС в системі міжнародного правосуддя. Залишається лише сподіватися, що інші держави не підтримають цю небезпечну тенденцію щодо відмови від раніше взятих на себе зобов’язань по відношенню до МКС, бо інакше даний судо­вий орган швидко перетвориться на un colosse aux pieds d'argile, а всі минулі багаторічні дипломатичні зусилля щодо створення міжнародного механізму притягнення до відповідальності за найбільш серйозні злочини проти людс­тва просто зійдуть нанівець.

3. 14 листопада 2016 р. прокурор МКС Фату Бенсуда (Гамбія) опублі­кувала «Звіт про дії щодо попереднього розслідування (2016 р.)», в якому para. 146-191 були присвячені ситуації в Україні^[430]. Зокрема, прокурор ква­ліфікувала події в Криму в 2014 р. як «міжнародний військовий конфлікт», охарактеризувала поточний стан речей в Криму як «триваючу окупацію», і зазначила, що «встановлення факту правомірності початкової інтервенції, яка призвела до окупації, не вимагається» (para. 158).

4. 15 листопада 2016 р. Третій комітет ГА ООН, який займається пра­вами людини, схвалив резолюцію «Стан у сфері прав людини в АРК та м. Севастополь (Україна)» ^{[431] [432], в якій, зокрема:}

- засудив тимчасову окупацію РФ частини території України — АРК та м. Севастополь — та ущемлення прав людини, дискримінаційні заходи та практику зі сторони російської окупаційної влади по відношенню до жителів Криму, в т.ч. кримських татар, а також українців та осіб, які належать до інших етнічних і релігійних груп;

- наполегливо закликав РФ як державу, яка здійснила окупацію, вико­нати всі свої зобов’язання відповідно до норм міжнародного права;

- підтвердив невизнання анексії цієї території.

«За» проголосували 73 делегації, «проти» — 23, і «утрималось» — 76 432 держав.

5. 1 грудня 2016 р. Сінгапур став 110 державою-членом ООН, яка офі­ційно визнала Косово незалежною державу та повноправним суб’єктом міжнародних відносин^[433]. Натомість Сербія свою позицію не змінює, а про­довжує і надалі визнати Косово частиною своєї території. Шанси Косово стати новою державою-членом ООН все ще примарні.

Очевидно, що з усього вищесказаного можна зробити з великою долею імовірності наступний прогноз: кримська тематика буде ще довго залиша­тиметься в полі зору як науки міжнародного права, так і міжнародних інсти­туцій та окремих держав, і, звісно, українсько-російських відносин.

Д-р Олександр Марусяк,

м. Чернівці, 4 грудня 2016 р.

Dr. Oleksandr Marusiak,

Chernivtsi, 4 December 2016

⁹ Варто зазначити, що існують і інші «слабкі місця» в «теорії самовизначення», як, н-д, відсутність параметрів самовизначення (зокрема, суб’єкта права на самовизначення) та підстав для виправляючої сецесії. Оскільки на даний момент багато дослідників уже скрупульозно досліджували це питання, немає сенсу повторно наводити їхню позицію.

Див.: Ванієв Е. С. Порівняльно-правовий аспект анексії Криму до складу Росії в 1783 р. та в 2014 р. / Е. С. Ванієв // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. — 2014. — Вип. 26. — С. 11­16; Гакман С. Російсько-український конфлікт щодо територіальної приналежності Криму: міжнародно-правові та геополітичні аспекти // Зовнішні справи. - Ч. 1. - 2014. - № 9. - С. 27-31; Губань Р.В. Право на самовизначення народів Криму в контексті конституційного права України // Р. В. Губань // Наукові записки Інституту законодав­ства Верховної Ради України. — 2014. — № 3. — С. 28-31; Жиров Г.Б. Анексія Криму, причини та наслідки / Г. Б. Жиров // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2014. — Вип. 45. — С. 68-72; Задорожній О.В.

³⁶ Російські науковці завжди категорично виступали проти порушення принципу територіальної цілісності держав та спекуляцій щодо застосування принципу самовизначення народів. Див., н-д: Лукашук И.И. Междуна­родное право. Общая часть. М., 2001. — С. 280, 300; Международное право. Учебник / Отв. ред. В. И. Кузнецов, Б. Р. Тузмухамедов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М. : НОРМА, 2007. — С. 215; Международное право: Учебник / Под общ.

¹²² Див. Заявление Советского правительства правительству Литвы от 14.06.1940 г. // Архив Внешней Поли­тики СССР, ф. 06, оп. 2, п. 21, д. 248, л. 42П4; Заявление Советского правительства правительству Латвии от 16.06.1940 г. // Архив Внешней Политики СССР, ф. 06, оп. 2, п. 21, д. 239, л. 16-18; Заявление Советского прави­тельства правительству Эстонии от 16.06.1940 г. // ф. 06, оп. 2, п. 27, д. 356, л. 27-29; а т-ж Полпреды сообщают... : Сборник документов об отношениях СССР с Латвией, Литвой и Эстонией: август 1939 г. — август 1940 г. / Пред.

¹⁸⁵ Большая советская энциклопедия: второе издание. — Т. 38 / Гл. ред. Б.А. Введенский — М., 1955. — С.

¹⁸⁹ Наприклад, Указом від 12.10.1943 р. була ліквідована Карачаївська автономна область Ставропольського краю РРФСР, а її Учкуланський та частина Мікоянівського району передавалися в склад Грузинської РСР у вигляді новоствореного Клухорського району; Указом від 23.08.1944 р. створена Псковська область РРФСР, в яку було включено окремі території Естонської РСР і Латвійської РСР; Указом від 13.02.1956 р. зі складу Казахської РСР в склад Узбецької РСР був переданий Бостандикський район і частина земель Голодного степу; Указом від 20.04.1956 р. південна частина Джанибекського району Західно-Казахстанської області Казахської РСР була передана в склад Владіміровського району Астраханської області РРФСР; Указом від 11.01.1957 р. частини Душетського і Казбезького районів Грузинської РСР було передано в склад РРФСР тощо.

²⁰⁹ Об Акте О провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым : Постановление Вер­ховного Совета Республики Крым от 05.05.1992 г., №72-1 // Ведомости Верховного Совета Крыма 1991-1992, № 6,

²²⁴ Назвемо їх всі ще раз:

1) Про Автономну Республіку Крим : Закон України від 17.03.1995 р., № 95/95-ВР // Відомості Верховної Ра­ди України (ВВР), 1995, N 11, ст.

2) Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим : Закон України від 23.12.1998 р., № 350-ХІУ // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 5-6, ст.43;

3) Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим : Закон України від 10.02.1998 р., № 90/98-ВР // Відомо­сті Верховної Ради України (ВВР), 1998, № 29, ст. 191;

4) Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим : Закон України від 02.03.2000 р., № 1524-ІІІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 21, ст.158;

²³¹ Див. Про ратифікацію Договору між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою : Постанова Верховної Ради УРСР від 22.11.1990 р., №

²⁴⁷ Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про пункти пропуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією від 08.02.1995 р. // Офіційний вісник України, 2005, № 5, ст. 334. Див. т-ж: Протокол між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про внесення змін і доповнень до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про пункти пропуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією від 8 лютого 1995 року від 22.12.2006 р. // [Електронний ресурс]. — Режим

²⁵³ Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту

²⁷¹ Див.: Окремі думки суддів Конституційного Суду України Стецюка П.Б. та Шишкіна В.І стосовно Рішен­ня Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції Украї­ни" від 8 грудня 2004 року N 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30.09.2010 р. // Вісник Конституційного Суду України, 2010, № 5, С. 50-57; Мартинюк Р. Дилема політики і права в новітньому вітчизняному конституційному процесі / Р. С. Мартинюк // Національний університет “Остро­зька академія”. Наукові записки. (Серія “Політичні науки”). - 2010. - Випуск 4. - С. 290-300; Сахань О. М. Про­блема деструктивності в мотиваціях сучасного українського політикуму / О. М. Сахань // Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Сер. Філософія, філософія права, політологія, соціологія. — 2011. — №7. — С. 179-188; Любченко О. О. Суперечливість правових позицій Конституційного Суду України (на прикладі справи про додержання процедури внесення змін до Конституції України) / О. О. Любченко // Право і

²⁹⁵ Варто зазначити, що серед науковців-міжнародників немає одностайної згоди щодо того, чи вважати пре­вентивну оборону, гуманітарну інтервенцію чи доктрину обов’язку із захисту (R2P) правомірними винятками із норми jus cogens щодо заборони погрози чи застосування сили. Сучасна міжнародно-правова доктрина і практика міжнародних відносин також не дають однозначної відповіді на це питання. Див.: Marxen, С. “The Crimea Crisis. An International Law Perspective”. Zeitschrift jur ausländisches ofentliches Recht und Volkerrecht, Vol. 74 (2014), p. 372-

²⁹⁶ Об использовании Вооруженных Сил Российской Федерации на территории Украины : Постановление

³⁰⁰ 28.02.2014 р. група депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації внесла на розгляд

³⁰⁸ Див.: Об изменениях в системе и структуре органов исполнительной власти Автономной Республики Крым : Постановление Верховной Рады АРК от 06.03.2014 г., № 1704-6/14 // Сборник нормативно-правовых актов Республики Крым, 2014, № 3, ст. 210; О правосудии в Автономной Республике Крым : Постановление Верховной Рады АРК от 06.03.2014 г., № 1720-6/14 // Сборник нормативно-правовых актов Республики Крым, 2014, № 3, ст. 226; О некоторых вопросах взаимодействия Верховной Рады Автономной Республики Крым с Советом минист­ров Автономной Республики Крым : Постановление Верховной Рады АРК от 06.03.2014 г., № 1722-6/14 // Сбор­ник нормативно-правовых актов Республики Крым, 2014, № 3, ст. 228; О некоторых вопросах осуществления районными государственными администрациями в Автономной Республике Крым своих функций и полномочий : Решение Президиума Верховной Рады АРК от 09.03.2014 г., № 1725-6/14275 // Сборник нормативно-правовых актов Республики Крым, 2014, № 3, ст. 275; О некоторых вопросах организации и деятельности Государственной телерадиокомпании «Крым» и Государственного предприятия «Радиотелевизионный передающий центр Автоно­мной Республики Крым» : Решение Верховной Рады АРК от 11.03.2014 г., № 1730-6/14, ст. 233; Об утверждении Положения о Народной дружине Крыма : Постановление Верховной Рады АРК от 11.03.2014 г., № 1734-6/14 // Сборник нормативно-правовых актов Республики Крым, 2014, № 3, ст. 237; Об утверждении Временного поло­жения о Министерстве внутренних дел Автономной Республики Крым : Постановление Верховной Рады АРК от 11.03.2014 г., № 1735-6/14238 // Сборник нормативно-правовых актов Республики Крым, 2014, № 3, ст. 238; Об утверждении Временного положения о Прокуратуре Автономной Республики Крым : Постановление Верховной Рады АРК от 11.03.2014 г., № 1736-6/14 // Сборник нормативно-правовых актов Республики Крым, 2014, № 3, ст. 239; Об утверждении Временного положения о Службе безопасности Автономной Республики Крым : Постанов­

³¹⁵ Об официальных наименованиях органов власти Республики Крым и других органов : Постановление Го­сударственного Совета Республики Крым от 17.03.2014 г., № 1749-6/14 // Сборник нормативно-правовых актов

³³² О Федеральном законе "О ратификации Договора между Российской Федерацией и Республикой Крым о

³⁴⁰ О порядке опубликования и вступления в силу федеральных конституционных законов, федеральных за­конов, актов палат Федерального Собрания : Федеральный закон от 14.06.1994 г., № 5-ФЗ // Собрание законодате­

³⁷³ РФ заявила о своем праве размещать ядерное оружие в Крыму // Зеркало недели. Украина, 01.06.2015 г. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://goo.gl/75107W; РФ нарушит принципы МАГАТЕ, разместив ядерное оружие в Крыму, — МИД // Цензор. Нет, 25.04.2016 г. [Электронный ресурс]. — Режим доступа:

³⁹⁷ Див.: По делу о проверке конституционности положений статьи 1 Федерального закона «О ратификации Конвенции о защите прав человека и основных свобод и Протоколов к ней», пунктов 1 и 2 статьи 32 Федерально­

⁴¹⁹ «(...) Конституційний Суд Російської Федерації з розумінням ставиться до прагнення багатонаціонального народу Татарстану розвивати і зміцнювати державність республіки, що призвело до прийняття Декларації про державний суверенітет. Юридичне значення, яке є відповідне конституційним принципам, мають закріплені в ній цілі щодо створення демократичної правової держави, гарантії рівноправності громадян республіки, демократич­них принципів вирішення мовної проблеми.

Разом з тим Конституційний Суд не може залишити без уваги той факт, що, на відміну від подібних деклара­цій інших республік у складі Російської Федерації, Декларація про державний суверенітет Татарстану абсолютно не згадує про те, що республіка входить в склад Російській Федерації. (...)

Конституція РРФСР не передбачає права республік у складі РРФСР на вихід з Федерації. Таке право в Кон­ституції Республіки Татарстан також не передбачено. Одностороннє встановлення Республікою Татарстан такого права означало б визнання правомірності повного або часткового порушення територіальної цілісності суверенної федеративної держави і національної єдності народів, які її населяють. Будь-які дії, що мають на меті порушення цієї єдності, завдають шкоди конституційному ладу РРФСР і несумісні з міжнародних норм про права людини та права народів. (...)

Республіка Татарстан, будучи частиною РРФСР і перебуваючи з нею в державно-правових відносинах, не вправі шляхом порушення Конституції РРФСР в односторонньому порядку вирішувати питання про свій держав­но-правовий статус. Єдино правомірним і справедливим в сформованій ситуації засобом вирішення даної пробле­ми слід вважати заснований на законі переговорний процес, учасниками якого повинні стати всі зацікавлені суб’єкти РРФСР».

Див.: По делу о проверке конституционности Декларации о государственном суверенитете Татарской ССР от 30 августа 1990 года, Закона Татарской ССР от 18 апреля 1991 года «Об изменениях и дополнениях Конституции (Основного Закона) Татарской ССР», Закона Татарской ССР от 29 ноября 1991 года «О референдуме Татарской