ВСТУП

Внутрішнє переміщення продовжує залишатись одним із пріори­тетних напрямів державної політики України через 5 років після початку збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Лу­ганській областях та анексії Криму.

У непростих умовах вимушеного внутрішнього переміщення, що триває в Україні останні п'ять років, на державу покладено низку зобов'язань щодо посилення захисту прав людини внутрішньо пере­міщених осіб, які прямо випливають із міжнародних норм про права людини. Рада Європи як єдина європейська міжурядова організація уповноважена на діяльність у сфері прав людини, верховенства права і демократії, підтримує Україну на шляху до гарантування базових прав переселенців та інших осіб, які потерпіли від конфлікту.

У межах Плану дій Ради Європи для України 2018-2021 імплемету- ється Проект Ради Європи «Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень», що спрямований на розширення можливостей і по­силення спроможності внутрішньо переміщених осіб активно впливати на покращення системи захисту прав людини та доступу до правосуддя в Україні^[1]. Однією з цілей Проекту є вдосконалення нормативно-право­вої бази та юридичної практики стосовно внутрішнього переміщення че­рез упровадження механізмів та процедур, що базуються на стандартах захисту прав ВПО, зокрема, з питань доступу до правосуддя, житлових та майнових прав, а також через активне долучення переміщених фахівців, закладів та установ, за підтримки якого підготовлена ця публікація.

Національні суди відіграють провідну роль у забезпеченні прав і свобод людини, у тому числі, і на підставі міжнародних стандартів. У різних державах з урахуванням особливостей правової системи між­народні норми про права людини мають різний правовий статус та вплив на практику правозастосування. З урахуванням цього у виданні зроблено огляд підходів та кращих практик держав-учасниць правоза- хисного механізму Ради Європи щодо застосування стандартів Ради Єв­ропи національними судами, а також запропоновано загальний огляд міжнародних стандартів з питань внутрішнього переміщення.

У виданні представлений добір ключових справ Європейського суду, які вміщують стандарти забезпечення і захисту прав внутрішньо переміщених осіб в умовах збройного конфлікту, а також стандарти щодо виконання зобов'язань держав стосовно прав людини в умо­вах тимчасової окупації. За повідомленням Президента ЄСПЛ Гвідо Раймонді, станом на січень 2018 року у Суді зареєстровано близько 3800 індивідуальних скарг у зв'язку із збройним конфліктом і вимуше­ним переміщенням в Україні^[2]. При вирішенні відповідних спорів між­народні юрисдикційні органи керуються усталеними принципами та доктринами, застосовуючи їх з урахуванням усіх обставин конкретної справи^[3]. Це підсилює серйозність та нагальність врахування названих стандартів у правозастосовній практиці в Україні, що є одним із ключо­вих показників виконання Україною своїх зобов'язань у цій сфері.

За результатами Моніторингу національних судових рішень, прове­деного за підтримки зазначеного вище Проекту Ради Європи, останні 2 роки суди у більше ніж половині випадків розгляду справ про захист прав ВПО звертаються до Конвенції та практики Суду. Причому зростає змістовне, а не формальне застосування міжнародних стандартів, що веде до ухвалення рішень на захист прав постраждалих осіб. У виданні продемонстровано приклади справ, коли звернення до практики Суду дозволяло національним судам встановити невідповідність вітчизняно­го законодавства європейським стандартам захисту прав людини ВПО й застосувати такі стандарти, а також у випадках недостатньої визначе­ності законодавства або наявності певних прогалин у ньому вирішити справу відповідно до таких стандартів.

Варто зазначити, що більшість знакових судових рішень були ви­несені за позовами, ініційованими громадськими організаціями, що опікуються захистом прав переселенців.

Безумовно, позитивним аспектом є прийняття новоствореним Вер­ховним Судом з урахуванням міжнародних стандартів ряду рішень, які стали дороговказом для судів першої та апеляційної інстанцій. Однак, на жаль, можна констатувати, що величезний обсяг судової практики не віднайшов суттєвого відображення та впливу на формування відпо­відного законодавства та його вдосконалення. Більше того, останнім часом намітилася тривожна тенденція невиконання рішень судів, особ­ливо в адміністративних справах. Усе це вказує на необхідність пошуку нових підходів та консолідації зусиль не тільки судової, а й законодав­чої та виконавчої гілок влади у вирішенні найбільш нагальних проблем та, відповідно, запобігання порушенню прав переселенців чи людей, які вимушено залишились проживати на тимчасово окупованій території.

Сподіваємося, це видання стане у пригоді суддям при здійсненні су­дочинства у справах з питань внутрішнього переміщення, адвокатам та правозахисникам у їх діяльності, а також буде корисним для навчання всіх зацікавлених осіб стосовно прав людини ВПО та відповідних стан­дартів Ради Європи.

1.