Азіз проти Кіпру (Aziz v.Cyprus), № 669949/01 від 22 вересня 2004 p.[143]

Факти. Заявник скаржився за статтею 3 Протоколу № 1, прий­нятого окремо або у поєднанні зі статтею 14 Конвенції, про те, що йому не дано здійснювати права голосу на підставі національного по­ходження та /або об'єднання з національною меншиною.

Витяг з рішення

Право на вільні вибори. «25. Тимчасом як стаття 3 Протоколу № 1 зобов'язує Високі Договірні Сторони проводити вибори, які забезпе­чують вільне вираження думки людей, практикою Суду встановлено, що вона гарантує права особи, зокрема право обирати і бути обра­ним. Попри те, що ці права є запорукою демократії та верховенства права, вони не є абсолютними і можуть бути обмеженими. Договір­ні держави мають широку свободу розсуду у цій сфері, але Суд - як остання інстанція - має визначити, чи було дотримання вимог статті 3 Протоколу № 1: він повинен переконатися, що застереження не об­межують права настільки, щоб була спотворена сама їхня суть і вони стали неефективними; що ці застереження застосовуються з легітим­ною метою; і що використовувані засоби не є непропорційними (див. Мат'єу-Мохін та Клерфайт, згадане вище, § 23, § 52 та нещодавно Ма- тюї проти Сполученого Королівства [GC], № 24833/94, § 63, ЄКПЛ 1999-I; Лабіта проти Італії [GC], № 26772/95, § 201, ЄКПЛ 2000-IV; Підкользіна проти Латвії, № 46726/99, § 33, ЄКПЛ 2002-II).

26. Суд зауважує, що Конституція Кіпру набрала чинності в серп­ні 1960 року. Стаття 63 передбачала два окремі виборчі списки, один для греко-кіпріотської спільноти та один для кіпрського-турецької громади. Тим не менше, участь турецько-кіпріотської громади у пар­ламенті призупинено внаслідок надзивчайної ситуації, що почалася в 1963 році. Відтепер відповідні статті Конституції, що передбачають парламентське представництво турецько-кіпріотської спільноти та квоти, закріплені за двома громадами, стало неможливим застосову­вати на практиці.

27. Рішенням у справі заявника Верховний Суд визнав, що стаття 63 Конституції Кіпру та стаття 5 Закону 72/79 (щодо виборів депутатів) не забезпечують участі членам турецько-кіпріотської громади, яка проживає в контрольованій Урядом частині Кіпру, у голосуванні на парламентських виборах, і підтвердив, що він не може втручатися на основі закону необхідності, щоб заповнити відповідні прогалини у за­конодавстві.

28. Хоча Суд зазначає, що держави користуються значною свобо­дою для встановлення правил у межах їх конституційного ладу, що регулюють парламентські вибори та склад парламенту, і що відповід­ні критерії можуть скасовуватись залежно від історичних і політичних чинників, властивих кожній державі, ці правила повинні не позбавля­ти окремих осіб чи груп осіб можливості брати участь у політичному житті країни та, зокрема, у виборах законодавчого органу, право на що гарантоване як Конвенцією, так і конституціями усіх Договірних Держав.

29. У цій справі Суд зазначає, що і без того складна ситуація на Кі­прі погіршилася після окупації Північного Кіпру турецькими війська­ми, і така ситуація продовжувалася протягом останніх тридцяти років. Далі він зауважує, що, незважаючи на те, що відповідні конституційні положення були неефективними, існує явний прогалина у законодав­стві, що щодо вирішення подальших проблем. Отже, заявник, як член турецько-кіпріотської громади, що проживає в районі Кіпру, контро­льованому Урядом, був повністю позбавлений можливості висловити свою думку при виборі членів Палати представників країни, у якій він є громадянином і де він завжди жив.

30. Суд вважає, що з огляду на викладені вище обставини, було по­рушено саму суть виборчого права заявника, яке гарантується стат­тею 3 Першого протоколу. Отже, було порушення цього положення».

Недискримінаційна реалізація права на вільні вибори. «34. Від­повідно до практики Суду, для цілей статті 14 Конвенції відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона “не має об'єктивних та розумних підстав”, тобто якщо вона не здійснюється з “легітимною метою” або якщо не існує “розумної пропорційності між застосову­ваними засобами та метою, яку належить реалізувати” (див. рішення у справі “Абдулазіз, Кабалес та Балкандалі проти Сполученого Коро­лівства” від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, с. 35-36, § 72). Більше того Договірні держави користуються певною свободою розсуду, оці­нюючи, наскільки відмінності в інших подібних ситуаціях виправдо­вують інше поводження (див.

35. Суд також зазначає, що стаття 14 не існує самостійно, а відіграє важливу роль, доповнюючи інші положення Конвенції та Протоколів, оскільки вона захищає окремих осіб, що знаходяться в подібних ситу­аціях, від будь-якої дискримінації в здійсненні прав, викладених в цих положеннях. Якщо застосовується певна стаття Конвенції окремо, так і у поєднанні зі статтею 14, і було встановлено окреме порушен­ня основної статті, Суд не повинен розглядати справу за статтею 14 також, проте якщо основним аспектом справи є безперечна неспра­ведливість у поводженні при здійсненні права, яке оскаржується, ви­никає зовсім інша ситуація (див. рішення у справі “Дудґон проти Спо­лученого Королівства” від 22 жовтня 1981 року, серія А, № 45, п. 26, § 67, і Chassagnou та інші проти Франції [GC], № 25088/94, 28331/95 та 28443/95, § 89, ЄКПЛ 1999-III).

2. Заява у цій справі

36. Суд вважає, що у цій справі скарга на підставі статті 14 Конвен­ції не є просто підтвердженням скарги заявника відповідно до стат­ті 3 Протоколу № 1. Суд зазначає, що заявник є громадянином Кіпру, проживав у контрольованому Урядом районі Кіпру. Суд зауважує, що різниця у ставленні у цій справі спричинена тим фактом, що заявник був турком-кіпріотом. З конституційних положень, що регулюють ви­борчі права греків-кіпріотів та турків-кіпріотів громад, випливало, що їх практична реалізація стала неможливою.

37. Хоча Суд бере до уваги аргументи Уряду, він вважає, що вони не можуть виправдати цю різницю обґрунтованими та об'єктивними підставами, особливо в тому, що турки-кіпріоти, які перебувають в тій самій ситуації, що і заявник, не можуть брати участь у голосуванні на будь-яких парламентських виборах.

38. Таким чином, Суд доходить висновку, що існує явне неоднако­ве поводження при здійсненні зазначеного права, яке оспорюється, і яке слід розглядати як основний аспект справи. Відповідно було по­рушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Протоколу № 1».