<<
>>

ФІНАНСОВЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО ГРОШОВОГО РИНКУ

Вивчаючи цю тему, треба усвідомити, що посередництво на грошовому ринку — це специфічний вид діяльності, який полягає в акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення серед позичальників-витратників.

До складу фінансових посередників належать інституції, які суттєво різняться характером своєї діяльності: банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, інвестиційні компанії, фінансові компанії та ін. Але всіх їх об’єднує можливість надання певних послуг, які не може надати фінансовий ринок:

— послуги зі зменшення ризику;

— послуги зі збільшення ліквідності;

— послуги із забезпечення інформацією.

— Студентам слід звернути увагу на поділ фінансових посередників на три групи, який міститься в зарубіжній економічній літературі:

— депозитні інституції (комерційні банки, ощадні установи, кредитні спілки);

— договірні ощадні інституції (страхові компанії, пенсійні фонди);

— інвестиційні інституції (взаємні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії та ін.).

Наведена класифікація адаптована до фінансової системи США, але не включає ряд інституцій, які функціонують в інших країнах.

Враховуючи те, що в Україні вже існують такі інституції, як ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо, а також процес, який зараз має місце, — стирання відмінностей між фінансовими посередниками — раціональним є поділ фінансових посередників на дві значні групи:

1) банки;

2) небанківські фінансові установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди та ін.).

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що завдяки функціональній універсальності банки можуть надавати економічним агентам, у тому числі й небанківським посередникам, широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Крім того, банки є не тільки звичайними посередниками, але й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію.

Тому правомірно розглядати банки як кредитні установи.

Зазначена економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими установами вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.

Банк в економічному розумінні виконує комплекс базових операцій — депозитних, кредитних, кредитно-розрахункових — створює первинну сферу банківської діяльності.

Банк — це самостійний суб’єкт грошового ринку, який виконує певні економічні функції, у яких конкретизується його сутність і призначення: трансформаційну та емісійну.

У процесі вивчення теми треба звернути увагу на те, що банківська система — це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність із чітким визначенням місця, субординації та взаємозв’язків окремих її елементів та ланок. Банківська система — це законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну економічну структуру. Вона виконує свої специфічні функції: трансформаційну (полягає в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банківську систему); створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну), яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші, тобто управляє пропозицією грошей; забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна), які хоч і пов’язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення. Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які вирізняють її з ряду інших систем і надають їй статус самостійного економічного явища.

Важливими є такі специфічні риси банківської системи:

—дворівнева побудова;

—поглиблене централізоване регулювання, нагляд і контроль за діяльністю кожного окремого банку і банківської діяльності в цілому;

—централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;

—наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;

—гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку.

Студентам слід звернути увагу на особливості побудови банківської системи України. Початок формування власної банківської системи ринкового типу в Україні розпочався з проголошенням незалежності в 1991 році, ухваленням Верховною Радою 20 березня 1991 року Закону «Про банки і банківську діяльність».

Банківська система України ґрунтується на принципах:

—дворівневої побудови;

—чіткого функціонального розмежування між банками першого та другого рівнів;

—функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;

—ліквідації монополії держави на банківську справу, можливості створення комерційних банків різних форм власності, лібералізації банківської діяльності;

—організації державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і покладанням цього завдання на центральний банк;

—незалежності центрального банку від державних органів виконавчої влади;

—формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської діяльності та ін.

Необхідно також з’ясувати роль небанківських кредитних установ у нагромадженні та мобілізації грошового капіталу, оскільки вони — це об’єктивно необхідне явище в ринковій економіці, і є не тільки потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, але й надають економічним суб’єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам.

Небанківські фінансові інституції також є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні. Вони мають спільні риси з банками:

—функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, — у секторі опосередкованого фінансування;

—формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків;

—розміщують свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів;

—діяльність їх щодо створення зобов’язань і вимог ґрунтується на тих самих засадах, що і банків — забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку — трансформацію ризикову, строкову, обсягову та просторову.

Посередницька діяльність небанківських фінансових інституцій відрізняється від банківської:

—не пов’язана з тими операціями, які визнані як базові банківські;

—не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей;

—є більш спеціалізованою.

До небанківських фінансових установ належать:

—Інвестиційні компанії (банки, фонди) — це фінансові посередники, різновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній. Надійність

інвестиційних фондів забезпечується перш за все високим рівнем диверсифікації активів.

—Лізингові компанії — фінансові посередники, організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби) і надають їх у довгострокову оренду (на 5—10 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість узятого в оренду майна. Особливістю цього виду посередництва є те, що кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер.

—Факторингові компанії — це фінансові посередники, які купують, як правило, дебіторську заборгованість клієнтів, пов’язану з постачанням товарів або наданням послуг. Кошти за цими рахунками при настанні строків одержує факторингова компанія.

—Страхові компанії — це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Це фінансові інститути, діяльність яких полягає у формуванні на підставі договорів зі страхувальниками спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати одержувачам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання страхових випадків. Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна.

—Пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові посередники, державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період виходу на пенсію (виплати пенсій). Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають у довгострокові дохідні активи: акції та облігації, державні цінні папери, довгострокові кредити.

—Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні-продажу товарів виробничого чи споживчого призначення. Джерелом грошових ресурсів компанії є власні короткострокові зобов’язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків. Кредити фінансових компаній є переважно короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє захисту інтересів вкладників.

—Ломбарди — це фінансові посередники, що надають кредити під заставу рухомого майна. Як правило, це короткострокові кредити (до 3 місяців). Відносини між ломбардами та позичальниками оформляються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які мають статус угоди між сторонами. Тому ломбарди зараховують до договірних фінансових посередників.

—Кредитні товариства (кооперативи, спілки) — це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб).

їх капітал формується шляхом купівлі паїв та сплати спеціального внеску, який при виході з товариства не повертається. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко-, середньострокових кредитів, посередницька діяльність. Видаються позики під мінімальні проценти і не мають на меті одержання прибутку. Фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки.

Під час вивчення цієї теми студентам слід звернути увагу на небанківські кредитні установи, які діють в Україні, так як вони ще не досягли такого розвитку, як банки. Необхідно зупинитися на причинах гальмування розвитку цих фінансових інститутів в Україні.

1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва на грошовому ринку.

2. Економічні вигоди фінансового посередництва.

3. Банк як провідний суб’єкт посередництва на грошовому ринку, його сутність та функції.

4. Банківська система: сутність, специфічні риси, цілі, функції.

5. Особливості побудови банківської системи в Україні.

План семінарського заняття № 19

1. Види небанківських фінансово-кредитних інституцій, їх характеристика.

2. Фінансове регулювання.

3. Інновації у фінансовому посередництві.

Практичні завдання до теми 13

1. Тести до теми

1. Фінансове посередництво — це:

а) банківські операції з надання кредитів;

б) банківські операції з фінансування інвестицій;

в) акумуляція вільних грошей на грошовому ринку та розміщення їх серед позичальників;

г) операції зі створення депозитів.

2. Діяльність фінансових посередників спрямована на:

а) поповнення державного бюджету;

б) забезпечення функціонування комерційних банків;

в) розвиток страхової справи;

г) переміщення позичкових капіталів у економіці.

3. Переваги фінансового посередництва порівняно з прямими відносинами кредиторів і позичальників:

а) оперативне повернення позичальниками коштів, розміщених у банківські позики;

б) оперативне розміщення вільних коштів кредиторів у дохідні активи;

в) оперативне отримання додаткових коштів позичальниками;

г) збільшення витрат на проценти за депозитами.

4. До фінансових посередників в Україні належать:

а) страхові компанії;

б) промислові підприємства;

в) фізичні особи;

г) ломбарди.

5. Визначити ознаки, за якими юридична особа є банком:

а) ведення касових операцій; рекламна діяльність; надання кредитів;

б) приймання депозитів; надання кредитів; здійснення кредитно- розрахункових операцій;

в) приймання депозитів; страхування кредитів; отримання прибутку;

г) отримання прибутку; надання кредитів; приймання депозитів.

6. Визначте функції банків:

а) кредитна, емісійна;

б) емісійна, трансформаційна;

в) стабілізаційна, нагромаджувальна;

г) захисна, емісійна.

7. Банківська система — це:

а) сукупність банків у економіці;

б) законодавчо визначена сукупність установ, які ведуть банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонують у державі як самостійна економічна структура;

в) фінансові органи держави та кредитні установи;

г) сукупність інститутів, що здійснюють кредитування населення.

8. Визначте мету діяльності комерційного банку:

а) залучення депозитів та надання кредитів;

б) сплата податку державі;

в) отримання прибутку;

г) ведення касових операцій.

9. Визначте функції, які виконує банківська система:

а) перерозподіл коштів фізичних осіб;

б) трансформаційна;

в) емісійна;

г) інвестиційна;

д) стабілізаційна;

е) золотовалютного регулювання.

10. У діяльності небанківських фінансово-кредитних установ спільним є:

а) страхування своїх клієнтів від непередбачуваних подій та втрат;

б) забезпечення посередництва в інвестиційному процесі;

в) не депозитне акумулювання коштів;

г) взаємне кредитування.

11. На кредитуванні продажу споживчих товарів спеціалізується такий небанківський інститут кредитної системи:

а) трастова компанія;

б) фінансова компанія;

в) ломбард;

г) кредитна спілка.

12. Характерною ознакою інвестиційних фінансових посередників є:

а) залучення коштів через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій;

б) залучення коштів через продаж кредиторам акцій підприємств;

в) залучення коштів на підставі договору з кредитором;

г) залучення коштів на підставі договору з інвестором.

2. Правильно / неправильно (ТАК/НІ)

Відповідь обґрунтувати

1. Грошовий ринок поділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор опосередкованого фінансування.

2. Дії різних груп фінансових посередників направлені на різні об’єкти грошового ринку.

3. Фінансові посередники надають послуги зі зменшення ризику.

4. З-поміж фінансових посередників можна виокремити групу договірних ощадних інституцій.

5. Банки посідають провідне місце на грошовому ринку.

6. Визначальною економічною ознакою банку взагалі можна вважати комплекс із трьох посередницьких операцій.

7. Сучасний комерційний банк не здійснює лізингових операцій.

8. Факторингові компанії це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні довгостроковими вільними грошовими коштами.

9. Одним із чинників розвитку фінансових інновацій є зміна економічного середовища.

3. Підберіть кожному терміну його визначення:

Терміни:

1) інвестиційна компанія;

2) лізингова компанія;

3) банк;

4) небанківська фінансово-кредитна установа;

5) фінансова компанія;

6) ломбард;

7) факторингова компанія.

Визначення:

1) кредитна установа, яка виконує перелік операцій, зарахованих до базових банківських: мобілізує тимчасово вільні кошти, надає їх у позики, здійснює розрахунки між клієнтами;

2) фінансовий посередник, що спеціалізується на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення;

3) спеціалізована фінансово-кредитна установа, яка за власні або залучені кошти придбаває предмети тривалого користування (машини, обладнання, устаткування, споруди) з метою передання їх у лізинг (довгострокову оренду або оренду з викупом, як правило, на тривалий час — 5— 10 років і більше) іншим економічним суб’єктам для використання ними у виробничій сфері;

4) спеціалізована небанківська фінансово-кредитна установа, що надає позики під заставу рухомого майна;

5) фінансовий посередник, діяльність якого не пов’язана з обов’язковим виконанням базових банківських операцій;

6) фінансовий посередник, що спеціалізується на купівлі у фірм прав на вимогу боргу;

7) фінансово-кредитна установа, діяльність якої складається з мобілізації тимчасово вільних коштів з метою подальшого надання їх у позики, як правило, не інвестиційного характеру.

Питання

для самостійного вивчення

1. Дослідити основні етапи становлення фінансових посередників в Україні.

2. Визначити роль і місце фінансових посередників у сучасному економічному просторі.

3. Визначити, який сектор грошового ринку є сферою діяльності фінансових посередників.

4. Розглянути, чим діяльність фінансових посередників відрізняється від брокерської і дилерської діяльності.

5. Визначте, які небанківські фінансово-кредитні інституції набули більшого розвитку в Україні, чому?

6. Визначте причини гальмування розвитку небанківських фінансових інституцій в Україні.

7. Дослідити процес виникнення банків.

Рекомендована література

2, 12, 16, 17, 18, 20, 21, 23, 25, 26, 27, 30, 36, 39.

<< | >>
Источник: Левченко Л. В.. Гроші та кредит. Навч. посіб — К.,2011. — 224 с.. 2011

Еще по теме ФІНАНСОВЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО ГРОШОВОГО РИНКУ:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -