<<
>>

10.2. Класифікація грошових систем та їх еволюція.

Грошові системи можна класифікувати за кількома критеріями.

У сучасній вітчизняній економічній літературі існують різні підходи до класифікації грошових систем. Так, Л.Г. Прусова вважає, що тип грошової системи визначається змістом її елементів і їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової системи, і виділяє наступні типи грошових систем (див.

рис. 14).

Рис. 14. Типи грошових систем

За характером їх функціонування грошові системи розподіляються на саморегульовані та регульовані грошові системи.

Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними на золото банкнотами. Саморегулювання полягало в тому, що обіг таких грошей являв собою передумову для урівноваження маси грошей в обігу з потребами обігу та підтримування сталості грошової одиниці. Ця передумова полягала в адекватності вартості, яку виражали вказані в обігу гроші, вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. У зв’язку цим у періоди спаду виробництва та товарообороту зменшувалася потреба в засобах обігу, виникала загроза зниження мінової вартості (купівельної спроможності) грошей. Щоб уникнути втрат, власники таких грошей вилучали частину їх з обігу, перетворюючи в скарб. Там вони зберігалися до поліпшення кон’юнктури на ринку: коли товарооборот розширювався і гроші переміщалися зі скарбу в активний оборот. Так через механізм створення скарбу регулювалася грошова маса в обігу відповідно до потреб обігу в грошах.

Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього становлення ринкових відносин, коли державне втручання в грошовий обіг було мінімальним.

Для широкого втручання об’єктивно не було загальної потреби та й можливості державних органів для цього були обмежені. Тому вирішальна роль держави при системах металевого обігу зводилася здебільшого до законодавчого встановлення вагового змісту (золота чи срібла) в грошовій одиниці. У такий спосіб держава захищала інтереси учасників обігу від псування монет. Якщо металевий вміст монет унаслідок зносу зменшувався порівняно з офіційним більше встановленої норми, такі монети вважалися неповноцінними і підлягали перекарбуванню. Для спрощення цього процесу вводилася система відкритого карбування монет, за якої кожний власник неповноцінних монет чи просто дорогоцінного металу міг здати їх на монетний двір, де з них за певну плату виготовляли відповідну суму повноцінних монет.

Законодавчо встановлене відкрите карбування монет також було важливим елементом саморегульованих грошових систем. Згодом, коли в обігу з’явилася значна маса паперових грошових знаків, розмінних на повноцінні монети, особливо після централізації їх емісії, виникла потреба законодавчо гарантувати обмін паперових знаків на метал та встановити порядок і механізм такого обміну.

Саморегульовані грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму.

На ранніх етапах розвитку ринкового господарства грошові системи, як правило, мали форму біметалізму, при якому роль загального еквівалента законодавчо закріплювалася за двома металами – золотом і сріблом. Перевагою біметалізму було те, що він полегшував забезпечення потреб обігу в благородному металі (для карбування монет). Але він мав і серйозний недолік – паралельно функціонували на ринку дві валюти та існували дві системи цін. Між ними виникав постійний антагонізм, що вимагало від держави регулятивного втручання у співвідношення між золотою і срібною валютами. Залежно від міри такого втручання розрізняють кілька видів біметалевих грошових систем: система паралельних валют, система подвійної валюти і система “кульгаючої” валюти.

Першою, найпослідовнішою формою біметалізму була система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами однакового номіналу встановлювалося на ринку стихійно — під впливом попиту і пропозиції.

За відкритого карбування обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні, тобто жодна з них не могла виявитися більш чи менш вигідною для суб’єктів обігу. Проте система створювала значні технічні незручності в організації обігу, оскільки ринкові зміни співвідношення валют спричиняли постійні коливання подвійної системи цін.

Для усунення цих незручностей обігу вводили законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет за їх відкритого карбування. Наприклад, 1 рубль золотом дорівнював 14 рублям сріблом. Цю систему називали системою подвійної валюти. Вона внесла певну впорядкованість у систему ціноутворення, оскільки рівень цін одного виду автоматично перераховувався у другий за встановленим зафіксованим співвідношенням. Але незабаром виявився недолік цієї системи – ринкове співвідношення між золотом і сріблом відхилялося від офіційно фіксованого. Наприклад, на ринку за 1 кг золота можна було купити 2 кг срібла, а не 1,6 кг, як це випливало з офіційного курсу. Один метал, у даному разі золото, виявлявся переоціненим, а срібло – недооціненим. У цьому випадку власнику 1 кг золота невигідно карбувати з нього золоті монети. Вигідніше було за 0,75 кг золота купити 1,6 кг срібла і вільно відчеканити рівновелику кількість срібних монет. Срібні гроші у такому випадку почали витісняти з обігу золоті монети. У деяких країнах зробили спробу запобігти витісненню золота сріблом введенням закритого карбування срібних монет. Така система біметалізму називалася системою “кульгаючої” валюти. Але і ця спроба не увінчалася успіхом. Заборона відкритого карбування срібних монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота, посилився вплив дешевого срібла в країнах, де ще зберігалася система подвійної валюти, і відплив з них золота за кордон. Уряди цих країн змушені були зовсім припинити карбування срібних монет, оголосили золото єдиним засобом платежу, а срібні монети, що залишилися в обігу – розмінною монетою.

Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один благородний метал виконує роль грошей.

Оскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий монометалізм.

Золотий монометалізм пройшов кілька стадій розвитку і відповідно існував у кількох видах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Золотомонетний стандарт – це найбільш закінчена форма золотого монометалізму, яка характеризується наступними ознаками:

· висока питома вага в масі грошей паперових знаків – банкнот;

· вільний обмін банківських білетів на золоті монети;

· централізація емісії банківських білетів;

· формування обмінних курсів валют на основі їхніх золотих (монетних) паритетів.

Завдяки системі відкритого карбування монет золотомонетний стандарт забезпечував відносну стабільність вартості грошей за гнучкого забезпечення динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу. Ці властивості системи золотомонетного стандарту відіграли надзвичайно важливу роль у забезпеченні первісного нагромадження капіталу та швидкого зростання капіталістичного виробництва в епоху вільної конкуренції.

Звичайно, золотомонетний стандарт вимагав від держав значних витрат золота на забезпечення монетою потреб обігу. Для зменшення їх широко емітувалися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна форма грошей та безготівкові розрахунки. Внаслідок цього зменшувалася частка повноцінних монет у грошовій масі, підвищувалася здатність грошової системи гнучко змінювати пропозицію грошей відповідно до зміни попиту. Водночас із посиленням гнучкості грошової системи зростала загроза порушення рівноваги на грошовому ринку, що викликало необхідність посилення державного впливу на механізм саморегулювання. Були запроваджені монополізація банкнотної емісії в центральному банку, законодавча гарантія обміну банкнот центрального банку на золото за їх фіксованим вмістом, закрите карбування монет тощо. Золото поступово перетворювалося з активно працюючого в обігу металу в своєрідний якір, який утримував у стані рівноваги велетенську монетарну сферу, що обслуговувалася переважно банківськими зобов’язаннями (банкнотними та депозитними).

Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до першої світової війни. Під час війни випуск золотих монет в обіг припинився, а наявна там золота монета була частково вилучена державами з обігу і частково перетворилася в скарб. Після війни золотомонетний стандарт був відновлений лише в США, де він проіснував до 1933 р. Деякі інші країни (зокрема Англія та Франція) запровадили золотозливковий стандарт, за яким золоті монети в обіг не випускалися, але держава гарантувала обмін банкнот центрального банку на стандартні зливки золота. Відтак закон проголошував рівність грошей центрального банку із золотом і створював механізм забезпечення такої рівності. Золото остаточно перетворювалося в якір грошової системи, не беручи безпосередньої участі в обігу у формі монет.

Проте більшість країн не змогли після війни відновити золотий монометалізм навіть у такій урізаній формі. Деякі з них запровадили систему золотодевізного стандарту, за яким:

™ держава зберігала фіксацію золотого вмісту національної валюти;

™ курс національної валюти до іноземних формувався на основі їхнього золотого паритету;

™ дозволявся вільний обмін національної валюти на розмінну і на золото іноземної валюти (девіз). Таким способом підтримувався зв’язок національних валют цих країн із золотом.

Світова криза 1929–1933 рр. влаштувала надзвичайно суворі випробування для золотого монометалізму, і він їх не витримав. У 1933 році були ліквідовані останні форми цієї грошової системи. Розпочалася епоха регульованих грошових систем.

Регульовані системи характеризуються наступними рисами:

„ скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото;

„ перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей, які перероджуються в паперові гроші;

„ випуск грошей в обіг не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але і в значній мірі для покриття витрат держави (в основному випуск державних цінних паперів);

„ переважання в грошовому обігу безготівкового обороту;

„ посилення державного регулювання грошового обігу.

У залежності від вигляду грошей, що знаходяться в обігу, регульовані грошові системи поділяються на два типи грошових систем :

Ä система обігу металевих грошей, за яким в обігу обертаються повноцінні золоті і срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал (злитки або монети);

Ä система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із обороту, і тому кредитні і паперові гроші не можуть бути обміняні на золото.

Сучасний грошовий оборот являє собою сукупність грошових коштів, зовні виступаючих в двох формах: готівкової і безготівкової. По об’єму готівка значно поступається грошовим коштам, що знаходяться на банківських рахунках: банкноти і розмінна монета в сучасних умовах складають лише близько 10% всіх грошових коштів.

Розрізнюють також грошову систему з твердим забезпеченням і вільний грошовий обіг. Така відмінність пов’язана з регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. У системах з твердим забезпеченням недостача грошей законодавчо забезпечується положенням про норми покриття. У той же час існує небезпека недостатнього постачання народного господарства грошима (дефляція), якщо в економіці, що розвивається, грошова маса не може бути збільшена через недостачу золотих запасів в центральному банку. При вільному грошовому обігу завжди існує небезпека надмірного збільшення грошової маси (інфляції), так як не існує ніяких законодавчих положень про покриття грошей, що знаходяться в обігу.

За характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий оборот, регульовані грошові системи поділяються на ринкові і неринкові.

Неринкова грошова система відрізняється наявністю значних обмежень в функціонуванні грошей (талони, картки, використовуються адміністративні методи регулювання грошового обігу, зокрема, планування та раціонування видання готівки з банківських рахунків, планування та лімітування надання кредитів, прямий банківський контроль за виданням готівки на оплату праці тощо.)

Грошова система ринкового типу характеризується вільним функціонуванням грошей. Зберігаються тільки деякі обмеження на проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи. Їх характерними ознаками є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Ці системи базуються на визнанні грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування. Зокрема, в таких системах широко використовуються державне регулювання процента як ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на попит на гроші та державне регулювання операцій на ринку цінних паперів з метою впливу на пропозицію грошей тощо. У ринкових грошових системах використовуються й адміністративні методи регулювання, проте вони відіграють допоміжну роль.

Грошові системи за характером регулювання валютних відносин в країні поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті грошові системи характеризуються мінімальними обмеженнями на здійснення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, широкою лібералізацією та високою організованістю валютного ринку, ринковим характером формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи сприяють взаємовигідному розвитку економічних відносин між країнами, органічному включенню національної економіки у світовий економічний простір. Відкритими грошовими системами стають лише ринкові грошові системи, та й то не всі, а лише найрозвинутіші.

Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової.

Закриті грошові системи характеризуються високим рівнем валютних обмежень у країні, неконвертованістю валюти, “обмеженнями” ринкового механізму формування валютного курсу тощо. Такі системи мають однобічну спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, а тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн у світову. Тому такі грошові системи властиві або країнам з неринковими системами економіки, або з недостатньо розвинутими ринковими економіками.

<< | >>
Источник: Невідомий. ГРОШІ ТА КРЕДИТ. Курс лекцій. 0000

Еще по теме 10.2. Класифікація грошових систем та їх еволюція.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -