6.3. Емісійна та дивідендна політика

Емісійна політика корпорації включає широкий спектр ор­ганізаційно-технічних, інформаційних, консультаційних і ін­ших процедур, що входять до сфери діяльності фінансового директора.

Розробка ефективної емісійної політики включає ряд етапів.

Перший етап: вивчення можливостей ефективного розмі­щення емісії акції, що передбачається (якщо акціонерне товари­ство потребує додаткового притоку власного капіталу); можна здійснювати на основі попереднього аналізу кон\'юнктури фон­дового ринку і оцінки інвестиційної привабливості своїх акцій.

Другий етап: визначення мети емісії. Виходячи з високої вартості власного капіталу, одержаного з зовнішніх джерел, цілі емісії мають бути достатньо обґрунтованими з позицій майбутнього розвитку емітента і можливостей вагомого під­вищення курсової вартості його цінних паперів.

Третій етап: визначення обсягу емісії. При встановленні обсягу емісії доцільно виходити з раніше розрахованої потре­би у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх дже­рел.

Четвертий етап: встановлення номіналу, видів і кілько­сті емітованих акцій. Кількість і номінальна вартість розміще­них акціонерами акцій фіксується у статуті корпорації.

П\'ятий етап: оцінка вартості залученого акціонерного капіталу. Таку оцінку здійснюють за двома параметрами:

- прогнозованим рівнем дивідендів, виходячи з обраного типу дивідендної політики;

- витратами з випуску і розміщення акцій. Розраховану вартість залученого акціонерного капіталу порівнюють з його фактичною середньозваженою вартістю (WACC) і середнім рівнем процентної ставки на ринку пози­кового капіталу. Лише після цього приймають остаточне рі­шення про емісію акцій.

Шостий етап: вивчення ефективних форм гарантовано­го розміщення цінних паперів (underwriting - «андерайтинг»). Відкрите розміщення акцій, як правило, здійснюють за допо­могою фінансового посередника (дилера), який організує пер­винну реалізацію цінних паперів емітента на фондовому рин­ку. У ролі дилерів виступають комерційні й інвестиційні бан­ки, інвестиційні фонди та компанії.

Емісійна політика корпорації спрямована на швидке й максимально вигідне залучення додаткового акціонерного ка­піталу з метою її розвитку й закріплення позицій на товарно­му і фінансовому ринках.

Дивідендна політика пов\'язана з використанням прибутку в акціонерних компаніях. Ключовою метою дивідендної політики є встановлення оптимальних пропорцій між поточ­ним споживанням прибутку власниками і її майбутнім зрос­танням, що максимізує ринкову ціну компанії і забезпечує її стратегічний розвиток.

Формуванню оптимальної дивідендної політики в індустрі­ально розвинутих країнах Заходу присвячені численні теоре­тичні дослідження. Найбільш поширеною є теорія нараху­вання дивідендів за остаточним принципом. Ця теорія була розроблена Ф. Модільяні та М. Міллером і одержала на­зву MM теорії. її послідовники вважають, що величина диві­дендів не впливає на зміну сукупного доходу акціонерів. Тому оптимальна стратегія дивідендної політики полягає в тому, що дивіденди нараховують після того, як вивчені всі можливості капіталізації (реінвестування) прибутку. Отже, дивіденди ви­плачують лише в тому випадку, якщо за рахунок чистого при­бутку профінансовано всі прийнятні інвестиційні проекти.

Теорія надання переваги дивідендам була розроблена М. Гордоном і Д. Літнером. її автори стверджують, що диві­дендна політика безпосередньо впливає на сукупне багатство акціонерів. Основний аргумент полягає в тому, що інвестори (виходячи з принципу мінімізації ризику) завжди надають пе­ревагу поточним дивідендам перед можливими майбутніми доходами від приросту курсової вартості акцій.

Теорія мінімізації дивідендів (або теорія податкових переваг) полягає в тому, що ефективність дивідендної політи­ки визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми доходами акціонерів.

Сигнальна теорія дивідендів (теорія сигналів) базу­ється на тому, що основні моделі оцінки поточної ринкової вартості акцій як вихідний елемент використовують розмір сплачуваних за ними дивідендів.

Розроблено також ряд інших теорій, які визначають диві­дендну політику корпорації («теорія клієнтури», «арбітражна теорія» С. Росса тощо).

Практичне застосування вказаних теорій дозволило сфор­мувати три підходи до вибору дивідендної політики кор­порації: «агресивний», «помірний» і «консервативний». Кожно­му з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (табл. 6.1).

Таблиця 6.1 Ключові підходи до вибору дивідендної політики

Обраний акціонерним товариством тип дивідендної полі­тики характеризується динамікою показників, що розрахову­ються за формулами:

де Квд - коефіцієнт виплати дивідендів (частка дивідендних виплат у чистому прибутку, що припадає на одну звичайну акцію);

Дза - дивіденд, що припадає на одну звичайну акцію;

ЧПза - чистий прибуток, що припадає на одну звичайну акцію;

Кдп - коефіцієнт дивідендного покриття характеризує, скільки разів протягом року дивіденд потенційно може бути виплачений з чистого прибутку, що припадає на одну зви­чайну акцію.

Завершальним етапом формування й реалізації дивідендної політики служить вибір форми виплати дивідендів.

1. Виплата дивідендів готівкою.

2. Виплата дивідендів акціями.

3. Автоматичне реінвестування.

4.Викуп акціонерним товариством власних акцій. Теорії дивідендної політики тим чи іншим чином торка­ ються проблеми залежності між: сумою сплачених дивідендів та сумою прибутку, що може бути реінвестований.

При цьому інвестори можуть змінювати дивідендну полі­тику компанії на іншу шляхом власної купівлі або продажу. В результаті інвестори можуть створювати саморобні дивіден­ди. Це означає, що незадоволені дивідендною політикою ком­панії акціонери можуть змінювати останню на свій розсуд. У наслідок цього, зникають будь-які переваги тієї чи іншої диві­дендної політики, яку обере компанія.

Багато корпорацій надає допомогу своїм акціонерам у роз­робці саморобних дивідендних політик, пропонуючи акціонерам плани по автоматичному реінвестуванню дивідендів. Шляхом придбання подібних планів акціонери мають можливість авто­матично реінвестувати власні дивіденди у формі готівки в акції. В деяких випадках вони одержують знижку при купівлі акцій, від чого план реінвестування стає більш привабливим для акці­онерів.