<<
>>

ТЕМА 1. ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА МЕТОДОЛОГІЯ КУРСУ

1. Виникнення права Європейського Союзу (ЄС)

2. Вплив різних правових систем на формування права ЄС

3. Роль Єдиного європейського акта у розвитку єдиного європейського співтовариства

4.

Право ЄС на міжнародній арені

5. Склад ЄС. Суб\'єкти права ЄС

6. Зміст права ЄС та методологічні питання

7. Символіка та мови ЄС

Поява Європейських співтовариств і створення в подальшому на їх основі Європейського Союзу призвело до виникнення принципово нової правової системи - права Європейського Союзу. В даний час з точки зору системного підходу право ЄС однозначно виділяють як самостійну правову систему, що виникла в результаті зусиль з будівництва наддержавної європейської організації - Європейського Союзу. На відміну від правових систем окремих держав, право Європейського Союзу поширює свою дію на територію 27 держав-членів ЄС. При розробці Лісабонського договору 2007 р. за наполяганням ряду держав-членів, перш за все Великобританії, посилання на «конституційний» характер базового договору було вирішено усунути. Тому перший, короткий установчий документ ЄС зберіг своє колишнє, знайоме всім назва - «Договір про Європейський Союз» (55 статей). Другий, детальний документ відповідно був названий «Договір про функціонування Європейського Союзу» (358 статей). Раніше він називався Договором про заснування Європейського співтовариства. Ці документи («Договір про Європейський Союз» і «Договір про функціонування Європейського Союзу»), разом узятих, отримали найменування «Договори».

«Договори» de jure є «старими» документами в тому сенсі, що їх підписання в початковій редакції відбулося в 90-е (Договір про Європейський Союз 1992 р.) і 50-е (Договір про функціонування Європейського Союзу 1957 р.) роки XX сторіччя. Лісабонська угода 2007 «Лише» вніс зміни і доповнення в їхні тексти. Проте масштаб цих поправок настільки великий, що de facto можна говорити про появу нових за змістом установчих документів ЄС, а на їх основі - «нового» Європейського Союзу.

Місце і дата підписання «Договорів», тим не менше, змінам не піддавалися. Звідси Договір про Європейський Союз буде і далі неофіційно іменуватися «Маастрихтський договір 1992 р.» (в редакції Лісабонського договору 2007 р.), а Договір про функціонування Європейського Союзу, колишній Договір про заснування Європейського співтовариства - «Римський договір 1957 р.» (також в редакції Лісабонського договору 2007 р.).

Різниця в політичній ролі і предмет двох установчих документів «нового» ЄС не відбивається на їх юридичному становищі відносно один одного. Договір про Європейський Союз та Договір про функціонування Європейського Союзу мають однакову (рівну) юридичну силу і спільно виступають в якості Договорів, на яких «грунтується Союз» (стаття 1 Договору про Європейський Союз; стаття 1 Договору про функціонування Європейського Союзу). Далі в статті 1 Договору про Європейський Союз говориться, що Союз замінює собою Європейське співтовариство і є його правонаступником.

Будучи інтеграційним за своїм характером, право ЄС вводить єдині (однакові) правила поведінки громадян і організацій у багатьох областях їх життя, закладаючи тим самим юридичні основи для більш тісного союзу європейських народів, «знаменує собою новий етап у процесі створення все більш згуртованого союзу народів Європи , в якому прийняття рішень здійснюється при як можна більш повному дотриманні принципу гласності та в максимально можливою мірою наближене до громадян (ст. 1 Договору про Європейський Союз). Саме в нормах даної правової системи закріплені принципи єдиного внутрішнього ринку ЄС, а також правовий режим функціонування єдиної валюти євро; статус «європейських» інституцій (Рада Європейського Союзу, Європейський парламент та ін) і «європейських» юридичних осіб («європейське акціонерне товариство» та ін.) Крім цього, визначено умови та порядок видачі «європейського ордера на арешт», єдиної (шенгенської) візи і т.д.

Спочатку при підписанні установчих договорів 1952 р. (Договір про заснування Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЕСУС) і 1957 р.

(Договір про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) налічувалося лише шість держав -членів. Після створення ЄЕС стали користуватися скороченою назвою «Європейське Співтовариство». З появою Європейського Союзу ця абревіатура стала поширюватися і на нього. Всі держави-члени Співтовариств мали кодифіковані системи права, п\'ять з яких базувалися на французьку модель континентального права. Остання була результатом важливою правової реформи, проведеної у Франції за ініціативою Наполеона Бонапарта після Революції 1789 р. Тому не був несподіваним той факт, що право Співтовариства має сильний відбиток французького права. Цей вплив виявлялося в різних напрямках, а саме в:

• структурі інститутів (особливо на Суді ЄС, який схожий на Верховний адміністративний суд Франції);

• "адміністративне право", де підстави для перегляду адміністративних дій відповідно до ст. 173 Договору про заснування Європейського Співтовариства по суті були ідентичними з підставами, зазначеними у французькому адміністративному праві;

• процедурах ЄС, що помітно в особливостях письмової процедури, яку вимагають в Суді ЄС та в структурі порядку денного засідань Ради Міністрів;

• законодавчих процедурах, коли більша частина законодавства успадкувала вид "рамкового формату", відповідно до яких законодавство задовольняється тим, що стверджує загальні принципи критеріїв, які повинні бути прийняті, залишаючи їх детальне заповнення

органам виконавчої влади;

• техніці законодавчого тлумачення, де Суд ЄС для тлумачення права застосовує "телеологічний" (або цільовий) метод, техніка якого була розроблена в країнах континентального (романо-германського) права, хоча система загального (англосаксонського) права також рухається в цьому напрямку;

• змісті багатьох положень права ЄС, а саме, коли їх істотний вплив виявилося в конкурентному праві Союзу, що зовсім не благає вкладу права інших держав-членів.

На право ЄС, що регулює діяльність компаній, сильний вплив справила німецьке право, а участь у Суді ЄС суддів із системи англосаксонського права дає можливість використовувати більш вільний і менш формальний підхід до прийняття рішень. Однак, незважаючи на це, право ЄС все-таки більше нагадує систему континентального права.

Свого часу Єдиний Європейський Акт 1986 року, одночасно доповнюючи три договори про заснування ЕСУС, ЄЕС і Євратому, зробив внесок у поняття єдиного Європейського Співтовариства. Тоді три Співтовариства отримали загальну назву «Європейське Співтовариство», а Договори про заснування ЕСУС, ЄЕС і Євратому цитують тільки в історичному контексті. На тривалий час аж до грудня 2009 року Європейське Співтовариство стало основою Європейського Союзу, що випливало з частини 3 статті 1 Договору про ЄС в редакції 1992 року, згідно з якою Союз створювався на базі Європейського Співтовариства, доповненого сферами політики й формами співробітництва відповідно до договору. Таким чином, триєдина концепція Співтовариства була реконструйована завдяки розширенню його повноважень і створення нової компетенції, що «переважило» економічну спрямованість Співтовариства. Зазначимо, що саме після вступу в силу Маастріхтського договору з\'явився дуалізм «Європейське співтовариство - Європейський Союз», які обидва в російській мові можуть позначатися абревіатурою ЄС. Майже вся інтеграційна компетенція, здійснювана інститутами Європейського Союзу, до вступу в силу Лісабонського договору реалізовувалася в рамках саме Європейського співтовариства на підставі установчого договору останнього (Римського договору 1957 р. - Договору про заснування Європейського співтовариства 1957 р.)

Договір про ЄС 1992 відзначав нову стадію в процесі створення все більш міцного союзу народів Європи, в якому рішення приймаються як можна більш відкрито і вони зрозумілі кожному громадянинові. У контексті статті 1 цього Договору Союз не означав виникнення держави, проте слово "союз" надає особливе значення об\'єднанню / співробітництву народів Європи. У контексті Співтовариства процес прийняття рішень випливає з міжінституційної співробітництва, регульованого відповідно до Договору про ЄС, однак в контексті Союзу рішення приймаються міжурядовим засіданням, а також регулюються Договором про ЄС. Відносини між Співтовариством і Союзом були визначені Договором про ЄС 1992 року, який передбачав, що Союз буде користуватися єдиною інституційною структурою, яка повинна гарантувати послідовність і безперервність дій, здійснюваних для досягнення його цілей з урахуванням і на основі acquis communautaire. Логічним результатом стали зміни інституційної системи після вступу в силу в грудні 2009 року Лісабонського договору.

Проте схоже, що до прийняття Маастрихтського договору (1992 p., Договір про Європейський Союз) (TEU) назву право Співтовариства набуло статус загальновизнаного терміну. Саме цим документом "було вирішено заснувати Європейський Союз", який повинен базуватися на кількох "опорах", що було відзначено в тексті Договору про Європейський Союз, що діє на той момент. Одну з цих опор утворювали три Співтовариства, а саме: Європейське Співтовариство, Європейське Співтовариство вугілля і сталі (ЕСУС) і Європейське Співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Інші дві опори складалися із загальної зовнішньої політики і політики безпеки, а також співпраці в галузі юстиції та внутрішніх справ. Було змінено назву Римського договору з "Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства" на "Договір про заснування Європейського Співтовариства" (ДОЕС). Термін «право Європейського Союзу» тоді став застосовуватися лише при посиланні на право, що регулює всі три основних напрямки діяльності ЄС.

Право Європейського Союзу займає самостійне положення і по відношенню до міжнародного (публічного) права, хоча б тому, що воно створюється в рамках єдиної політичної організації (Європейський Союз), наділеною владними повноваженнями і володіє рядом загальних ознак з федеративним державою (федерацією).

З метою виділення своєрідності права Європейського Союзу та його відмінностей від класичних правових систем (внутрішньодержавного і міжнародного права) у науковій літературі воно часто характеризується як наднаціональне (наддержавне) право. У сучасній західній доктрині отримав також поширення термін транснаціональне право, який робить акцент на здатності норм Європейського Союзу діяти «через» державні кордони, не обмежуючись територією однієї країни.

Дія права Європейського Союзу поширюється на територію країн, що входять до складу організації Європейський Союз. Ці країни офіційно іменуються державами-членами, і їх кількість постійно зростає:

- Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Франція, Італія, ФРН - держави-засновники, що почали в 1950-і рр.. процес будівництва ЄС;

- Великобританія, Данія, Ірландія (з 1973 р.);

- Греція (з 1981 р.);

- Іспанія, Португалія (з 1986 р.);

- Австрія, Фінляндія, Швеція (з 1995 р.);

- Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія (з 2004 р.);

(Євроатом). Інші дві опори складалися із загальної зовнішньої політики і політики безпеки, а також співпраці в галузі юстиції та - Болгарія, Румунія (з 2007 р.)

З принципу загальнообов\'язковості права Європейського Союзу на всій його території існують окремі винятки. Найбільш важливі з них стосуються норм, що регулюють єдину валюту, яку в Європейському Союзі назвали євро, а також Шенгенські угоди.

Поступове розширення складу Європейського Союзу і території, на якій діє його правова система, призвело до того, що право Європейського Союзу все частіше називають сьогодні європейським правом, а сам Союз - Європою. Подібна термінологія є більш лаконічною, але фактично неточною, тому що «виключає» з Європи країни, які є державами - членами Союзу (Україна, Росія, Швейцарія та ін.)

Суб\'єкти права Європейського Союзу - це носії прав і обов\'язків, встановлених нормами даної правової системи.

Відмітна особливість права Європейського Союзу - здатність його норм мати пряму дію, тобто встановлювати права і обов\'язки безпосередньо для фізичних та юридичних осіб. Принцип прямої дії права ЄС послужив передумовою для запровадження у 1992 р. громадянства Союзу.

Таким чином, в якості основних суб\'єктів даної правової системи сьогодні виступають:

- Громадяни Союзу, в якості яких автоматично визнаються громадяни всіх його держав-членів;

- Юридичні особи, які мають офіційне місцезнаходження на території Союзу, в тому числі «європейські» юридичні особи (організації, створюються відповідно до законодавства Союзу);

- Держави-члени Союзу та їх компетентні органи (уряди, парламенти, національні суди, прокуратури тощо);

- ЄС в цілому та його структурні підрозділи.

В якості суб\'єктів права Європейського Союзу також можуть виступати треті країни (держави, що не входять до складу Союзу), іноземні громадяни, апатриди (особи без громадянства) та іноземні юридичні особи, що проживають, перебувають або здійснюють свою діяльність у межах Coюзa.

Дотримання норм права Європейського Coюзa є ​​обов\'язковим для всіх, хто знаходиться на його території, тобто на території будь-якої з держав-членів. В окремих випадках подібна обов\'язок поширюється і на іноземців, що перебувають за межами Союзу (наприклад, дотримання умов, необхідних для отримання шенгенської візи).

Предмет права ЄС - це суспільні відносини, які воно регулює. Зміст права ЄС складається з окремих правил поведінки - юридичних норм, серед яких особливе місце займають норми-принципи.

У західній доктрині зміст права ЄС прийнято ділити на дві частини: інституційне та матеріальне право.

Предметом інституційного права є сам Європейський Союз як інтеграційна організація, статус його керівних органів (інститутів). Наприклад, правила, що регулюють порядок формування Європейського парламенту або юрисдикцію судів, - це норми його інституційного права.

Матеріальне право - право, створюване ЄС з метою регулювання суспільних відносин, які складаються на його території між громадянами, юридичними особами, державами-членами та іншими суб\'єктами. Наприклад, митне або кримінальне законодавство Союзу виступають джерелами його матеріального права.

Матеріальне право Союзу неоднорідне за своїм характером і включає норми різних галузей, в тому числі віднесених традиційно до процесуального права (адміністративне, цивільне, трудове, цивільне процесуальне та кримінально-процесуальне, аграрне і т.д.).

У праві ЄС використовуються ті ж методи регулювання суспільних відносин, які характерні для сучасних держав: методи управомочіванія, позитивного зобов\'язування і заборони; імперативний і диспозитивний методи; колізійних метод.

У той же час, оскільки формування права ЄС здійснюється шляхом інтеграції правових систем різних держав, поряд із зазначеними вище для нього характерні специфічні методи впливу - методи уніфікації та гармонізації.

Метод уніфікації передбачає встановлення Союзом єдиних правил поведінки, які безпосередньо регулюють суспільні відносини на всій його території. Метод гармонізації означає видання Союзом основ законодавства, відповідно до яких держави-члени наводять свої внутрішні закони і підзаконні акти. Шляхом гармонізації Союз «зближує» правові системи держав-членів один з одним, але не вводить повну одноманітність.

Правова система Європейського Союзу є багатомовною. Оскільки її норми здатні наділяти правами та обов\'язками безпосередньо громадян, останні повинні мати можливість читати і розуміти джерела цих норм на своїх рідних мовах.

У цьому зв\'язку ще в 1950-і рр.. було визначено, що офіційними мовами Союзу покликані служити державні мови всіх його країн-учасниць. З 2007 р. у Союзу 23 офіційні мови: англійська, болгарська, угорська, грецька, датська, італійська, ірландська, іспанська, латвійська, литовська, мальтійська, німецька, нідерландська, польська, португальська, румунська, словацька, словенська, чеська, фінська, французька, шведська, естонська.

Офіційний журнал ЄС видається на всіх 23 мовами, а тексти правових актів, опублікованих в ньому, мають однакову юридичну силу (є рівно автентичними). У разі розбіжностей між різними мовними версіями одного і того ж документа суди Союзу виробляють «синтетичне» тлумачення, яке грунтується на зіставленні один з одним текстів на декількох мовах (не віддаючи пріоритет якомусь одному).

У судах ЄС справи можуть розглядатися на будь-якому з 23 вищеперелічених мов. Рішення відповідно виноситься на одному з цих мов, але потім офіційно перекладається на інші. Головні правила використання мов у судочинстві такі:

- Мова справи вибирає позивач: наприклад, якщо розглядається спір «Комісія проти Європейського центрального банку», то право вибору належить Комісії (як позивачу);

- Проте якщо відповідачем виступає держава-член або громадянин / юридична особа, то справа розглядається на мові відповідача: наприклад, в суперечці «Комісія проти Греції» розгляд повинен проводитися на грецькій мові (на ньому ж виноситься і рішення);

- У справах «преюдиціальне юрисдикції», що розглядаються за запитами судових органів держав-членів, рішення виноситься на тій мові, на якому надійшов запит: наприклад, рішення по запиту суду ФРН буде виноситися на німецькій мові.

Незважаючи на різноманіття офіційних мов, в нарадчій кімнаті процес обговорення між суддями в силу звичаю відбувається на французькій мові. Поряд з французьким в якості робочих мов інститутів і органів Союзу користуються англійською і, меншою мірою, німецька.

До вступу в силу Лісабонського договору ЄС мав власну офіційну символіку - прапор і гімн. Прапор затверджений у 1986 і являє собою синє полотнище у формі прямокутника з співвідношенням довжини і висоти 1,5:1, в центрі якого розташовані по колу 12 золотих зірок. Вперше цей прапор був піднятий перед будівлею Європейської комісії в Брюсселі 29 травня 1986 року. Гімн ЄС - Ода радості Людвіга ван Бетховена, фрагмент його Дев\'ятої симфонії (що також є і гімном інший загальноєвропейської організації - Ради Європи). Має цю символіку ЄС і зараз. Однак з метою зняття напруженості при прийнятті Лісабонського договору було вирішено не включати деякі положення проекту Європейської конституції 2004 р., які викликали критику з боку деяких держав-членів і політичних сил. Мова йде про символи Союзу (прапор, гімн та ін), зближують його з державою. Ці символи залишилися в Союзу, але, як і раніше, вони мають лише політичний характер без юридичного закріплення в установчих документах. Крім того, мається на увазі сам термін «Конституція», який породжує асоціації з «повноцінним» державою. За наполяганням, насамперед, Великобританії посилання на «конституційний» характер установчих документів ЄС зникли.

Відзначимо, що навіть принцип верховенства права Європейського Союзу над правом держав-членів, який містився безпосередньо в проекті Європейської конституції, перенесений в одну з декларацій Міжурядової конференції 2007 р., яка сама по собі не має юридично обов\'язкової сили. Однак цей принцип діє на підставі сформованого раніше прецедентного права Суду Європейських співтовариств.

Висновки, отримані при аналізі сутності права ЄС разом з іншими характеристиками права ЄС, дозволяють сформулювати три головні ознаки даного правового явища:

а) право Європейського Союзу є особлива правова система, наднаціональне право;

б) право ЄС є інтеграційним правом;

в) норми цього права створюються в рамках політичної організації Європейський Союз (включаючи Європейські Співтовариства). Її склад (27 держав-членів) фіксує межі території, в межах якої норми правової системи Союзу мають обов\'язкову силу.

Об\'єднуючи зазначені ознаки, ми приходимо до наступного визначення поняття «право Європейського Союзу»:

Право Європейського Союзу - це особлива правова система, норми якої регулюють суспільні відносини, що складаються в ході інтеграційних процесів в рамках Європейських Співтовариств (раніше) і Європейського Союзу.

Виникнення права ЄС ставить важливий в теоретичному та практичному відношенні питання про співвідношення норм цієї нової правової системи з правовими системами держав-членів, що входять до складу Союзу.

Справді, норми і союзного, і національного права регулюють, в принципі, одні і ті ж суспільні відносини. Як бути, якщо вони вступають в суперечність один з одним? Нормами якій правовій системи-внутрішньодержавної чи наднаціональної - потрібно в конкретному випадку керуватися при виникненні подібних колізій?

Інше питання пов\'язаний з наділенням Європейського Союзу суб\'єктивними правами і обов\'язками безпосередньо громадян та юридичних осіб, тобто мова йде про здатність юридичних норм Союзу мати пряму дію. З цими питаннями довелося зіткнутися ще в перші роки існування Європейських співтовариств. При відсутності колізійних та інших спеціальних положень щодо цього в Договорі про ЄЕС та інших установчих документах принципи, що визначають співвідношення наднаціонального права і національного права, були встановлені Судом Європейських співтовариств і закріплені в цілому ряді його прецедентних рішень. Однак основним принципом пристрою «нового» Європейського Союзу став принцип єдиної правосуб\'єктності (стаття 47 Договору про Європейський Союз). В силу цього принципу при виданні правових актів, укладанні міжнародних угод і в інших правовідносинах Союз відтепер виступає як єдине ціле.

Контрольні питання:

1. Назвіть кількість держав, які входять до складу Європейського Союзу.

2. Які установчі договору, коли і ким було підписано? Назвіть держави-засновників ЄС.

3. Офіційна дата створення Європейського Союзу.

4. В якому році відбулося підписання Маастрихтського договору?

5. Дайте перелік держав, що входять до складу Європейського Союзу.

6. Назвіть і обгрунтуйте кількість офіційних мов ЄС.

7. Які умови членства країн в ЄС?

8. Назвіть основоположний принцип устрою Європейського Союзу, внесений Лісабонським договором.

Література

1. Баскін Ю.Я., Фельдман Д.І. Історія міжнародного права. - М., 1990.

2. Бірюков М.М. Європейський Союз, Євроконституції і міжнародне право. - К., 2006.

3. Європейський союз на порозі XXI століття / Под ред. Ю.А. Борко, О.В. Буторина. - М., 2001.

4. Європейське право: Підручник для вузів / Під ред. Л.М. Ентіна. М., 2005.

5. Європейський Союз: Основоположні акти у редакції Лісабонського договору з коментарями. - М.: ИНФРА-М, 2008.

6. Ниццский договір і Хартія основних прав Європейського Союзу / За заг. ред. Л.М. Ентіна. - М., 2003.

7. Право Європейського союзу: Підручник / За ред. С. Ю. Кашкина. М. - 2008.

8. Топорнин Б.М. Європейське право: Підручник. Х., 2000.

9. Кашкін С. Ю., Четвериков А.О. Шенгенські угоди. М., 2000.

<< | >>
Источник: Аракелян М.Р., Василенко Н.Д.. КУРС ЛЕКЦІЙ ПО ПРАВУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК. Друге видання, мінене і доповнене з урахуванням змін, внесених Лісабонським договором 2007 року. Одеса - 2011. 2011

Еще по теме ТЕМА 1. ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА МЕТОДОЛОГІЯ КУРСУ:

  1. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО CЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Модуль I. Вивчення теоретичного курсу дисципліни ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ГРОШОВИХ ВІДНОСИН
  2. ТЕМА 1. ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА МЕТОДОЛОГІЯ КУРСУ
  3. 1.5. Категоріальний апарат дослідження державного управління національною інформаційною сферою
  4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. ВСТУП
  7. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  8. 2.2. Філософія освіти і правова соціалізація юристаяк суб’єкта культури
  9. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  10. ВСТУП
  11. ВСТУП
  12. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  13. Міжнародно-правові вимоги, що пред’являються до персоналу місць позбавлення волі та пов’язані з виконанням кримінальних покарань
  14. 1.1.2. Податково-процесуальне право: наука та навчальна дисципліна.
  15. ВСТУП
  16. Зародження фінансово-правових ідей у європейській науці.
  17. Розвиток фінансово-правової думки в умовах суспільно-політичних та соціально-економічних перетворень другої половини ХІХ.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -