12. Короткострокова виробнича функція та короткострокові витрати виробництва. Особливості формування довгострокових витрат.


Поняття „короткостроковий” і „довгостроковий” мають різний смисл для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. 3 точки зору фірми короткостроковий період – це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо.
З точки зору галузі короткостроковий період – це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється.
Довгостроковий період з точки зору фірми – це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі і виробничих потужностей. З точки зору галузі – це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним.
Якщо, починаючи виробництво якогось продукту, фірма у короткостроковому періоді найме менше робітників, ніж має устаткування, то ефективність виробництва буде низькою. Робітники будуть змушені виконувати різні операції, а частина устаткування буде простоювати. Збільшення кількості робітників дозволить скористатися перевагами спеціалізації і повністю завантажити потужності. В цей час віддача від факторів виробництва, їх продуктивність з кожним наступним робітником зростає.
Але розширення виробництва за незмінних потужностей не може тривати безмежно. У короткостроковому періоді, коли всі потужності будуть задіяні максимально, додатковий робітник мало що додасть до випуску, бо йому доведеться чекати, поки звільниться потрібне устаткування, стояти в черзі. З цього моменту продуктивність додаткового робітника спадає. Сукупний обсяг виробництва зростатиме все повільніше, а з досягненням певного рівня випуску почне скорочуватись: зміна співвідношення „число робітників – кількість устаткування” призведе до того, що ще один додатковий робітник скоріше буде заважати працювати іншим, ніж випускати додаткову продукцію.
Закон спадної віддачі базується на припущенні якісної однорідності всіх додаткових одиниць змінних ресурсів. Додатковий продукт кожного наступного робітника спадає не тому, що фірма набирає менш кваліфікованих робітників, а тому що їх стає відносно більше, ніж діючого устаткування.
Використовуючи властивість взаємозамінності вхідних ресурсів, можна виробляти ту саму кількість продукції за певний час різними способами: або найняти багато робітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за  допомогою комплексу дорогих роботів і невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів. Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності.
Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним,  якщо не існує іншого способу, за якого для випуску заданого обсягу продукції витрачалось би менше будь-якого виду ресурсів,  при тому, що іншого виду ресурсів витрачається не більше. Іншими словами: спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів.
Узагальнену інформацію про взаємозв’язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва.
Вона відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва.
Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду – праця і капітал , і тільки один змінний фактор – праця – для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:
      або   або
Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа (1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів – капіталу і праці:     
де    –  коефіцієнт пропорційності або масштабності;  – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.
Зроблені вченими на основі досліджень в обробній промисловості США розрахунки показали, що коефіцієнти функції мають значення:. З цього випливало, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збільшення витрат праці на 1% розширює обсяги виробництва в 3 рази більше, ніж відповідне збільшення капіталу.
Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.\\
Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один економічно ефективний, – найдешевший, тобто той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використовувані вхідні ресурси.
У теорії, і  в господарській практиці визначення і обчислення витрат виявляються досить складними. Оскільки витрати – основне обмеження фірми в досягненні її мети, чимало вчених зосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва, і, відповідно до свого розуміння їх суті, визначали рівень витрат і пов’язаний з ним рівень прибутків.
Сучасні теоретики, розглядаючи витрати, в першу чергу зосереджують увагу на обмеженості ресурсів і можливостях їх альтернативного використання. Рідкісність ресурсів виробництва, їх дефіцитність означає неможливість виробництва одного товару, якщо ресурси розподілені на користь виробництва іншого. Тому в мікроекономіці всі витрати вважаються альтернативними. Альтернативні витрати в грошовій формі називаються економічними витратами.
Будь-який ресурс спрямовується у те виробництво, де він використовується найефективніше і тому приносить власнику найбільший доход. Тому економічні витрати будь-якого ресурсу, вибраного для виробництва даного товару, будуть дорівнювати вартості найкращого з усіх можливих альтернативних варіантів використання цього ресурсу.
Економічні витрати – це ті суми грошей, які фірма зобов’язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності,  відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.
Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні витрати, або явні та неявні.
Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати – це грошові платежі фірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали,  комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін.
Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на власні ресурси підприємця. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування. Неявні витрати – фактично це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності. Тому економісти називають неявні витрати нормальним прибутком, його зараховують до постійних витрат.
Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні витрати і не визнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття неявних витрат відсутні, бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явними витратами до прибутку.
Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами: .
Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами:     .
   Оскільки неявні витрати являють собою нормальний прибуток, то:  .  Бухгалтерський, економічний та нормальний прибутки співвідносяться як: 
Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат.  Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку.
Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні.
Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат – постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий – аналізу витрат на одиницю продукції.
Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами . Вони включають постійні і змінні витрати:                                    .
Постійні витрати – це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов’язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати.
Змінні витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників та ін.
Відмінність постійних і змінних витрат має суттєве практичне значення для фірми. Змінні витрати підприємець може контролювати. Постійні ж витрати у короткостроковому періоді не піддаються контролю, вони є обов’язковими і повинні бути оплачені, незалежно від того, виробляє фірма продукцію чи ні. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат фірми дорівнює її постійним витратам.
Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на весь обсяг продукції, випущеної за певний період .
Середні постійні витрати:        AFC=FC/Q.
Середні змінні витрати:            AVC=VC/Q.
Середні сукупні витрати:        ATC=TC/Q.
Оскільки , то  .
Граничні витрати – це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. Обчислюються граничні витрати як відношення зміни сукупних витрат (?ТС) до зміни обсягу виробництва (?Q):              .
Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат:                    .
Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов’язані з виробничою функцією, яка відображає залежність між кількістю застосовуваного ресурсу і обсягом випуску. Нехай величина заробітної плати 1 робітника за тиждень становить 100 гривень, а ціна одиниці капіталу – 50 грн. У таблиці 8.1 наведені розрахунки витрат фірми, яка нарощує виробництво продукції від 0 до 120 одиниць. У колонці 4 обчислені постійні витрати – витрати на придбання капіталу (50 грн.?10 од.). В колонці 5 обчислені змінні витрати – на найом робочої сили. Сума витрат на капітал і працю дає сукупні витрати виробництва (колонка 6).
Граничні витрати (колонка 7) обчислюємо за формулою . Значення граничних витрат ми записуємо між рядками, щоб підкреслити, що це прирости витрат. В останніх трьох колонках обчислені середні витрати виробництва.
Криві витрат виробництва на весь обсяг продукції за даними таблиці 8.1 зображені на рис. 8.2. а). Крива постійних витрат має вигляд горизонтальної лінії, крива змінних витрат – це крива сукупних витрат , зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат.  Крива сукупних витрат графічно визначається додаванням значень кривої до кривої . Відстань по вертикалі між кривими і показує значення змінних витрат, а відстань по вертикалі між кривими і дає значення постійних витрат.
Конфігурація кривих і ілюструє дію законів зростаючої та спадної віддачі. Зв’язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат обернений: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, досягає максимуму, а згодом – на вищих обсягах випуску – спадає, тоді як прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер (це показує опуклість кривих  і  вгору), а на вищих – зростаючий (опуклість кривих донизу).

Таблиця 8.1.

Кількість робітників за тижд.
L

Кількість капіталу, од./тижд. K

Сукупний продукт, од./тижд.
TP=Q

Витрати на весь обсяг

Граничні витрати

MC

Витрати на одиницю продукції

Постійні витрати, грн. FC

Змінні витрати, грн. VC

Сукупні витрати, грн. TC

Середні постійні, грн. AFC

Середні змінні, грн. AVC

Середні сукупні, грн. ATC

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

0
1
2
3
4
5
6
7
8
9

10
10
10
10
10
10
10
10
10
10

0
10
30
60
80
95
105
113
118
120

500
500
500
500
500
500
500
500
500
500

0
100
200
300
400
500
600
700
800
900

500
600
700
800
900
1000
1100
1200
1300
1400

gt;10
gt;5
gt;3,3
gt;5
gt;6,7
gt;10
gt;12,5
gt;20
gt;50

-
50
16,7
8,3
6,3
5,3
4,7
4,4
4,2
4,2

-
10
6,7
5,0
5,0
5,3
5,7
6,2
6,8
7,5

-
60
23,3
13,3
11,3
10,5
10,5
10,6
11,0
11,7

Графіки граничних та середніх витрат (рис. 8.2 б) ілюструють цей закон більш виразно. Граничні витрати спадають приблизно до обсягу 45 одиниць, у точці b? набувають мінімального значення, після чого стрімко зростають. З деяким відставанням цю ж динаміку виказують середні витрати. Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та зростаючих витрат) обумовлює U – подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді.
Між кривими, і існує характерний геометричний зв’язок: коли крива граничних витрат розташована нижче кривих середніх витрат, то середні витрати спадають, а коли значення перевищують значення і , то середні витрати зростають, криві середніх витрат стають висхідними. Отже, крива перетинає криві середніх витрат в точках, які відповідають мінімальним значенням і (точки а? і с?). Подібної залежності не існує між кривими і , вони не пов’язані між собою.
Обернений зв’язок між продуктивністю факторів виробництва і динамікою витрат ілюструє рис. 8.3, де зображені типові криві. Криві граничних витрат і середніх змінних витрат є дзеркальним відображенням кривих граничної і середньої продуктивності змінного фактора . Гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, на вищих – спадає, а прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер, а на вищих – збільшуються. Максимум граничної продуктивності змінного фактора відповідає мінімуму граничних витрат (точки а – а1), а максимум середньої продуктивності відповідає мінімуму середніх змінних витрат (точки b – b1). Аналогічну відповідність можна одержати, зобразивши криві та і .
Зі зміною умов формування витрат (цін ресурсів або технології) криві витрат зміщуються. Якби зросли постійні витрати, то криві , , а також і змістилися б вгору, а інші криві залишились без змін. А якби зросла ціна змінного ресурсу, то відповідно піднялись би криві і , а також , і . Тобто криві сукупних витрат реагують на всі зміни, оскільки включають всі види витрат.

<< | >>
Источник: Булгаков А.А.. Лекції з економічної теорії. 2010. 2010

Еще по теме 12. Короткострокова виробнича функція та короткострокові витрати виробництва. Особливості формування довгострокових витрат.:

  1. 12. Короткострокова виробнича функція та короткострокові витрати виробництва. Особливості формування довгострокових витрат.
  2. ГЛОСАРІЙ
  3. Фінансова нестабільність суб’єктів підприємництва як головна загроза їх фінансовій безпеці
  4. Основні складові системи фінансової безпеки суб’єктів підприємництва
  5. Глава 6. Фінанси підприємницьких структур У чому полягає зміст фінансової категорії «фінанси підприємств» ?
  6. Глава 11. Державний кредит і державний борг
  7. Глава 14. Фінансовий ринок та фінансові інститути
  8. Розділ VІ Міжнародні фінанси
  9. Управління залученням банківського кредиту
  10. термінологічний словник
  11. ТЕМА 6. Фінансове прогнозування та планування
  12. ТЕМА 13. Управління позиковим капіталом
  13. 3. методичні рекомендації ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
  14. 13.3. Форми та види кредиту.
  15. 3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
  16. Господарсько-правове забезпечення програмності у розвитку капітального будівництва
- Авторское право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -