Зміни до Закону України "Про місцеві державні адміністрації"

Почнемо з місцевих державних адміністрацій, адже саме вони відповідно до статті 119 Конституції України наділяються багатьма надзвичайно важливими для кожного громадянина повноваженнями - дотримання прав і свобод громадян, виконання державних та регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, забезпечення виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України.

Ha жаль, для цих конституційних повноважень законом не передбачено відповідних механізмів їх реалізації, натомість місцеві державні адміністрації так і не отримали достатньої самостійності у вирішенні поставлених перед ними завдань, залишаючись, з одного боку, під пильним оком уряду, а з іншого, відчуваючи постійний тиск та загрозу недовіри з боку відповідних місцевих рад.

Відтак нове законодавство про місцеві державні адміністрації повинно врегулювати нинішні першочергові проблеми:

1. Кадровий склад місцевих державних адміністрацій.

Законодавством не врегульовано процедуру призначення голів місцевих державних адміністрацій.

Надмірна політизація усіх категорій посад, що відбулася в Україні після впровадження політичної реформи 2004 p. та “пар- тизація рад”, що стала наслідком запровадження пропорційних виборів до міських, районних та обласних рад, не оминула і таку категорію державних службовців, як голови місцевих державних адміністрацій.

Політичні сили, що приходять у парламент чи у районну або обласну раду, відразу хочуть поставити головами районних та обласних державних адміністрацій “свою” людину. Принцип квотування посад, що був застосований і до голів місцевих держадміністрацій, не виправдав себе і тому від нього необхідно відмовитися.

Голови місцевих держадміністрацій мають стати ними управлінцями вищого рангу і призначатися на посаду зі спеціального кадровогорезерву, що формуватиметься за певними правилами на конкурснихзасадах.

Це крок до створення професійної, ефективної команди державних управлінців, що провадитимуть єдину державну політику незалежно від політичної кон’юнктури, виборів парламенту, формування уряду, обрання Президента України.

Перебуваючи в кадровому резерві, кандидат на посаду голови місцевої держадміністрації проходитиме серйозну теоретичну та професійну підготовку.

2. Взаємовідносини голів місцевих держадміністрацій та керівників територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади.

Де-юре голови місцевих державних адміністрацій відповідальні за всі проблеми, що є в області чи районі, мають координувати діяльність усіх органів виконавчої влади на території області та району.

Де-факто ситуація тут зовсім інша. Значна частина керівників територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади вважає себе автономними від місцевих держадміністрацій.

Почасти це пояснюється тим, що у законодавстві нечітко визначено обов’язковість погодження головами місцевих державних адміністрацій кандидатур керівників територіальних органів міністерств та інших органів виконавчої влади, а також керівників державних підприємств, установ та організацій центрального підпорядкування. Внаслідок цього частішають випадки призначення цих посадових осіб фактично без такого погодження. Це не сприяє узгодженості дій усіх владних ланоК на відповідній території.

Пропонується, що з головами місцевих держадміністрацій такі призначення погоджуються обов’язково. У разі вмотивованої відмови голови держадміністрації від погодження запропонованої кандидатури керівник відповідного центрального органу виконавчої влади має запропонувати іншу кандидатуру або питання про це призначення внести на розгляд, наприклад, Кабінету Міністрів України.

3. Конфронтаційні стосунки між радами та місцевими держадміністраціями.

Для досягнення партнерських відносин між місцевими держадміністраціями та місцевими радами запропоновано внести погоджені між собою зміни до закону про місцеве самоврядування та до закону про місцеві державні адміністрації, що має привести до чіткого розмежування повноважень та відповідальності цих органів, встановити правила, за якими вони стануть максимально відкритими для громадян, а відтак і зрозумілими та потрібними для них.

Фактично ці зміни мають припинити ухвалення радами незаконних рішень поза своєю компетенцією, як це спостерігаємо у деяких радах сьогодні. Тому потрібно забезпечити контроль за рішеннями місцевих рад щодо їх відповідності Конституції та законам України.

Рішення місцевих рад нормативно-правового характеру, що пройшли перевірку в місцевих держадміністраціях, будуть реєструватися органами юстиції, як це давно вже відбувається з актами органів виконавчої влади усіх рівнів.

Вирішується також таке складне на сьогодні питання, як делегування радами відповідних повноважень місцевим держадміністраціям. Більшість таких повноважень закон відносить до повноважень останніх, а радам залишено повноваження, які дійсно притаманні представницьким органам, що представляють інтереси територіальних громад.

Також необхідно упорядкувати питання висловлення радою недовіри голові відповідної місцевої держадміністрації та визначити чіткі підстави для недовіри.

Варто також передбачити, принаймні для голів обласних державних адміністрацій, право на невідкладний прийом міністрами, віце-прем’єр-міністрами України, а також періодичні особисті зустрічі цих посадових осіб з Президентом України та Прем’єр- міністром України щонайменше раз на квартал; голови місцевих держадміністрацій мають отримати: право безперешкодного доступу за своїм посвідченням в органи влади, місцевого самоврядування, на підприємства та установи, розташовані на території відповідних районів та областей; право на інформаційний запит, який має бути розглянутий і на нього має бути надано відповідь протягом не більше 15-ти днів, тощо.

Вирішуючи на законодавчому рівні питання, які заважають ефективній діяльності місцевих державних адміністрацій, слід

пам’ятати, що діяльність місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування має підпорядковуватись одній меті - створенню безпечних та комфортних умов проживання громадян.

8.2.1.