Ґ е о п о л їт и ч н и й Фактор в життю держави.

Територія є в життю держави не припадковою вели­чиною, а навпаки як найорґанїчнїйшою, без якої загалом ся

остання немислима. „Вез країни — каже Челлєн — може бути суспільне істнуванне, але нічого більше^-' (47).

Інстннктовне прямування до сих природних границь є характеризовано боротьбою держави за територіальну про- сторонь, найліпшим висловом якої є досягненне власної „ґеоґрафічної відрубности" (65). Закон сеї „ґео­ґрафічної індивідуальності! “ здїйснюєть ся через осягненне природних границь на внї та утворення природної суцільної і замкненої области впутрі.

Ми не можемо тут далі слідкувати за цікавим ходом думок шведського. соціольоґа. Зазначимо лишень, що для нормального розвитку держави — як він слушно підчеркуе та доказує — першорядне значіннє мають: просторонь, положение, та Форма її території, як і той чи пи­ши й внутрішній характер сеї останньої. Наперед можна скоиетатувати, що кожда одноманітність та односторонність під сим оглядом є звичайно шкідливою для природного роз­витку держави.

Що до просторонп ідеалом була б середня територі- яльна великість держави, позаяк занадто мала чи завелика гальмує подекуди свобіднпй її розвиток.

них насамперед від аптантського табору) потверджує вище сказане. Царська Росія була знову зразком другої крайности.

Не слід забувати, що в справі територіальної просто- рони чимале значіннє має ґеоґраФІчне положение країни, яке є дуже важппм чинником для істнувания держави.[‡‡‡‡‡‡‡‡‡]) Щодо сього держава острівна чи приморська або взагалі периФе- ріяльпа, словом, маюча необмежену або легку спромогу зно­син з цілим світом, є, зрозуміло, в ліпших умовпнах роз­витку, ніж замкнена континентальна, яка легко може бути відрізана від регати країн та частей світа. Анґлїя є при­кладом першого найвигіднїйшого типу положення, Німеч­чина (пригадаймо папр. її концентричне окружение антантою) та взагалі центральні держави засовують невигідність дру­гого роду положення.

Таксамо загальпа Форма, чи терпторіяльна конФІґурація держави має не аби яке значіннє для її істнування. Що до сього концентрична ФІґура (яку мають напр. Франція та Еепанїя) є ідеалом. І навпаки ацентричність Форми, себто непропорціональність поміж довжиною та шириною (Перу, Норвегія), завелика ломаність, чи вигнутість нериФеріяльної лінії (напр. бувшої Австрії без Угорщини, подекуди Румунія без Трансільванії) — є чималою перешкодою та навіть небезпе­кою для жпття держави. Звідеї інстпнктовне її прямуваннє до заокруглення, до концентричности, аби визволити ся від ацентрпчноетп Форми і взагалі з ґ е о п о л ї т и ч н о ї ексцентричности — сеї небезпечної державної хо- роби, про яку ми говоритимемо далі.

Врешті' що до внутрішнього характеру кра- ї н и важним є гармонійна її ріжноманїтнісгь і шкідливою кожда одноманітність терену, навіть і в тім випадку, коли вона сама в собі є позитивна, отже напр.

негативна, як у Фінляндії — „країні тисячі о з е р“, або в закасьпійськім краю — з одноманітними його иіеко- вискамп.

І під сим оглядом гармонійна ріжномапїтніеть терену, в якім пронорціональпо були б представлені всі його пози­тивні ознаки та типи, що загадом уможливлює суцільний розвиток держави, як під хліборобським, так і промисловим та торговельним оглядом, — е ідеалом, який найчастїйше до- сягаєть ся через злучснне, напр. в Бельгії: промислової Ва- льонії з хліборобською Фламандською Фландрією.

Вищенаведене[§§§§§§§§§]) можна б було зрезюмовати таким ро­бом: їеополїтпчна рівновага та гармонія по­одиноких попереду згаданих територіяльних властивостей є одною з головних умов нор­мального істнування та природного роз­витку держави.

Ся Геополїтична рівновага держави в першій лінії обу- мовлюеть ся координацією периферії країни з її державним центром, чим природно обмежуеть ся терпторіяльпий зріст держави до безконечностп. Бо з моментом перекрочення прп- роднпх границь краєвої просторони, якими саме обумовлю- єть ся нормальне відношенне поміж центром та периферією, себто кожне зайве територіальне поширеннє держави з пе­ревагою периферії над центром спричиняє нарушение згада­ної ґеополїтпчної рівноваги держави та підготовлює ранше чи пізнїйше її розпад наслідком ґ е о п о л ї т и ч н о ї е к с ц е н- тричности.

Німецький ґеоґраФ Г е т т н е р поясняє між иншим (у своїй відомій монографії „Европейська Росія¹¹) занепад колишньої Польської Річи Посполитої саме сею ґеополїтпч- ною ексцентрпчностю, яку добачає у надмірнім поширенню старої польської держави на схід, чим викликана була анор­мальна перевага периферії (України та Литви) над центром себто над властивою Польщею.

На сю саму хоробу хронічно слабувала стара царська Росія, де се було вислїдком програмової заборчої політики покійного царизму. Звернув па неї увагу та зробив наукову її діяґнозу Геніальний російський хемик Менделеев у своїй дуже цікавій праці „Къ познанію Россіи“, в якій він Географічно точно обчислив територіальну ексцентричність російського кольосу та слушно остерігав перед великою не­

безпекою сього Факту для майбутнього державного розвитку царської держави.[**********])

Таким робом і для держави істнують певні межі тери­торіального зросту, які вона безкарно не може переступати.

Економічно-автаркічпий бік істоти держави.

Попри саме розглянутім вище ґеополїтичнім моменті* в основі держави велике значіннє має орґанїчно з ним звя- заний і таксами сильно ґеоґрафічно обумовлений еконо­мічний момент. Господарче життє держави подекуди тво­рить власне основу та умовину її істнування взагалі*. Звідсї прямувапнє кожної держави до економічної незалежности себто самовистарчальности тзв. автаркії, закон якої Челлєн Формулує таким робом: „Держава мусить бути та­кого роду природною областю, аби мала запевнену, відпо­відну самовладу в змислї самозабезпечення" (1. с. 76). Се значить насамперед використати всі* скриті господарчі мо­жливосте та сили свого краю. „Автаркія — каже цитова­ний автор — є дана лише латентно в земній поверхні* і му­сить бути добута працею: могутнє систематичне обробленнє землі, прямуюче не лише для того, щоб розвинути її добрі якости, але й для подолання її недостатків, означав великий вклад в індивідуальність держави".

Автаркія є таким чином економічною індивідуальністю держави, подібно як країна ґсоґраФІчною, а народ етноде- мічною.[††††††††††])

Ідеалом державної автаркії як і територіальної є знову гармонійна ріжноманїтність. Отже ненадпромисловість і одно­сторонній торговельно-фінансовий розвиток (у Челлєна тип надкультурної рентової держави вродї Анґлїї або Франції),

але і не аґрарний примітивізм та кольонїяльний тип взагалі (напр. Росія), тільки середньо-пропорціональпе поміж, сими двома полюсами, себто такий державно-економічний організм, який бп насущні потреби народа покривав з помічних же- рел власної держави, або осібна від инших, замкнена в собі продуктивна та споживча область, яка на случай крізи могла б сама істнувати поза зачиненими дверима.

Одначе багато сучасних велико-держав дуже хорує під сим оглядом. Особливо напр. Анґлїя, наслідком чого вся її політика, головно еґоїстичне утримуваннє самовладного па­нування над морем має виключно економічні мотиви і при­чини.[§§§§§§§§§§]) Таксамо Росія без України та без доступу до моря була б під сим оглядом у вельми скрутнім положенню. Звідеї ворожнеча її проти українських або фінляндських самостій­них прямувань.

Коли великодержавна експансія давнїйше мала в першу чергу стратегічно воєнний характер, за новітніх часів вона здебільшого обумовлена економічними причинами. Велико­державна політика нашої доби розвивасть ся під прапором економічного великокапіталїстичного імперіалізму, котрий лише з традиції поелуговуеть ся національною ідеольоґією, Фактичнож переходить вже за межі національної держави сього ідеалу XIX ст.[***********])

•

„У пануючих кляе- каже Реннер — інтереси держав- ноетп відобрали вже першенство старому ідеалови нації... тепер розходить ся не про оборону національ­ної ідеї, але про оборону господарчих ін­тересів, історично здїдиченої економічної спільности" (курсив автора).[†††††††††††])

Сей економічно-державний імперіалізм між иншим зро­бив з Мадярів (котрі прецїнь здобули свою державну само­стійність також під прапором національної засади XIX ст.) Фанатичних гнобителів всіх поневолених угорських народів та Фактично непримпрних заперечувателїв гасла еамоозна- чення народів.[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡])

Таксамо і незвичайний зріст серед Поляків політич­ного зацікавлення для тзв.

Наприкінці сих уваг про господарчу самовпстарчаль- ність держави слід зазначити, що таке палке та безмала життєве значінне має проблема автаркії лише в сучас­нім м і л і т а р и с т и ч н о - к а п і т а л і с т и ч н і м державнім устрою, в якім іетнуючі держави та народи здебільшого жили після відомих стереотипних засад: „Людина людині вовк“ (Ношо honiini lupus est) або „Хочеш миру, готов ся до війни¹' (Si vis pacem para bellum).

„В нормальній позавоенній добі державна автаркія е власне цілком ілюзорною, наслідком абсолютного зінтерна- ціоналїзовання новочасного господарчого життя, коли на­віть найбагатші держави уявляють з себе лише провінції світової господарки", колп в однім одинокім дні життя кож­ної людини лучать ся пять частей світа, щоби заспокоїти її дрібні потреби одежі й поживи та бідолашні забаганки зо- внїшних прикрас. Від рана до вечера, від капелюха на го­лові аж до підошов чобіт вона є споживачем світової го­сподарки, величезного спільного обороту всіх народів, кон- сументом Інтернаціоналі в розвиненім матеріальним значінню сього слова..."[************])

Господарче життє нашого часу Фактично отже далеко вибігає поза межі державно-національної автархії, розвива­ючи ся чим далі більше в всесвітнім напрямі.

Не без причини тому К. К а в т с ь к и п в своїх пи­саннях зводить проблему економічної автаркії до раціональ­ної комунікаційної системи, до суцільної доріжняної сїти в кожній державі (Verkehrseinheit).[††††††††††††])

Без сумніву, що при загальнім зінтернаціоналїзуванню господарчого життя при помочи водних та земних шляхів легко можна усунути автаркічні недостатки кожної країни і для кождого народу, раціонально звести справу задоволь­неним господарчих потреб до Фактично єдино можливої автар­кії в с е ї земної к у л ї.

Але при сім не слід однак забувати, що в дотеперіш­нім устрою державного життя, коли міждержавні кордони легко та довільно можуть зачиняти ся, коли плові границі можуть -стати в економічній конкуренції справжніми китай­ськими мурами, комунікаційне, так сказати, рішенне про­блеми автаркії є лише умовне, а його дїланнє обмежене, а на випадок війни зовсім неможливе, як се добре видко було на господарчім положенню центральних держав, економічно бльо- кованпх антантою від вибуху всесвітної катастрофи 1914 року.

Кавтський отже не зовсім слушно цілком відкидає яке- будь значіннє автаркічного моменту в життю держави, при­наймні для істнуючої ще мілітарно-капіталістичної дер­жави.[‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡‡])