Кореспонденція засуджених, звернення зі скаргами, заявами та пропозиціями
Можливість вільно надсилати та отримувати листи, в тому числі зі скаргами, заявами та пропозиціями (як різновидами звернень громадян у відповідності до Закону України «Про звернення громадян») має особливе значення для прав людини в закритих установах.
Справа в тому, що це право є гарантією забезпечення інших прав, адже для їх захисту зазвичай необхідно вільно звертатися до будь-якого органу державної влади, установи чи організації.Під час візиту у 2002 році КЗК рекомендував владі забезпечити заарештованим та засудженим особам конфіденційний доступ до органів державної влади, у чиїй компетенції знаходиться розгляд скарг, і у відповідності із взятими зобов'язаннями, до міжнародних органів (п. 124).
Однак наш аналіз свідчить, що ця рекомендація далека від належного виконання на законодавчому рівні.
Проблемність та невідповідність законодавчого регулювання означеному стандарту КЗК також ускладнюється вузьким колом суб'єктів, з якими кореспонденція може здійснюватися конфіденційно. У ч. 4 ст. 113 КВК України закріплено, що перегляду не підлягає тільки кореспонденція (вхідна та вихідна), яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві. У відповідності до частини 5 цієї ж статті перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Це означає, що, наприклад, листування з судами та навіть територіальним управлінням ДПтС України підлягає перегляду. Тобто конфіденційно на національному рівні засуджені можуть поскаржитися тільки до прокуратури та Омбудсмана. Навіть оскарження незаконних рішень, дій чи бездіяльності в порядку адміністративного судочинства не є захищеним від перегляду.
Не завжди може в цьому допомогти й представник засудженого — юрист, адже якщо представник засудженого у суді не є адвокатом, така кореспонденція має завжди переглядатися. Більше того, навіть якщо він і має адвокатське посвідчення, що є не є частим випадком, то листування з ним щодо інших справ, ніж кримінальні, також повинно переглядатися.
Ці наслідки недосконалого законодавства видно із судової практики. Наприклад, Постановою Житомирського окружного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними перегляду листів із адвокатом, але не захисником по кримінальній справі:
«Що стосується позовних вимог, щодо порушення прав позивача на листування, яке не підлягає перегляду із адвокатом Сапожніко- вою О. Є., то в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки, як вбачається з наданого позивачем копії договору від 09.12.2011 року укладеного між Паничем Павлом Олександровичем та адвокатом Сапожніковою Оленою Євгеніївною предметом даного договору є надання правової допомоги та представництво інтересів клієнта в адміністративних, цивільних, господарських справах, у той час як ст. 113 КВК України чітко передбачено, що перегляду не підлягає лише кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у справі, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, а тому в цій частині позовних вимог позов є необгрунтованим та безпідставним»[29].
Цікаво, що Міністерством юстиції нещодавно було прийнято важливий для організації функціонування УВП та дотримання прав засуджених документ — Наказ № 1304/5 «Про затвердження Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», яким замінено попередній аналогічний наказ ДПтСУ № 13 від 25.01.2006. Незважаючи на існування маси зауважень до норм, що містились у попередньому наказі та безпосередньо призводили до порушень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, їх нездатності забезпечення дотримання конфіденційності, ефективності процедури подачі скарг, вони все ж без змін перекочували до нового наказу.
Одним із головних каменів спотикання цього документу є обов'язковість цензури кореспонденції (за винятком окремих суб'єктів). Чинний КВК України, на відміну від колишнього Виправно-трудового кодексу УРСР, нібито скасував обов'язкову процедуру цензури та замінив її процедурою «перегляду» (ст. 113 КВК України). За дефініцією перегляд означає, що це процес, який спрямований на виявлення заборонених предметів, а не на читання листів. Тим не менш означений акт зберіг норму про те, що «листи... (що містять — прим. авт.) відомості, що не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються, засудженим або особам, узятим під варту, не вручаються, а вилучаються». Це означає, що: а) адміністрація УВП зобов'язана виявляти таку інформацію, а отже читати кореспонденцію; б) надає можливість правомірного віднесення до категорії «відомості, що не підлягають розголошенню» все, що є таким на розсуд адміністрації, що й призводить і призводитиме до масових зловживань на місцях. Як наслідок листи, які «не вигідні» адміністрації УВП, просто не відправлятимуться і не доставлятимуться.
Також практика свідчить, що відправлення листів, які можуть викрити незаконні дії співробітників УВП, часто неможливо потім довести. Примітно, що ДПтСУ висловила готовність вирішувати дотичні до цієї проблеми та навіть залучає для цього міжнародних експертів. Відомо, що серед положень доповіді одного з них — експерта Ради Європи Джеймса Мердоха (James Murdoch), міститься багато таких, яким ДПтСУ слід приділити серйозну увагу. У зв'язку з цим особливо актуальним і необхідним на теперішньому етапі вважаємо підкреслити необхідність розроблення, обговорення та впровадження у нормативну базу і практику ідеї «недоторканності» вихідної кореспонденції за допомогою залучення сервісу соціальних працівників або Укрпошти, адже її цензура та перегляд насправді створює більше проблем для прав людини та безпеки як засуджених, так і суспільства, ніж навпаки.
Натяки на такого роду ідеї прослідковуються й у рекомендаціях КЗК. Так у п. 124 Доповіді про візит в Україну у 2000 році вказується на один із шляхів забезпечення конфіденційності скарг ув'язнених — встановлення скриньок, доступ до яких матимуть лише особи, що викликають довіру. У п. 136 Доповіді про візит в Україну в 2002 році Комітет вже вказував на необхідність негайного виконання рекомендації щодо конфіденційності процедури оскарження, висловленої у попередній доповіді, в тому числі і щодо встановлення скриньок, які зможуть перевірятися особами, що викликають довіру.
2.5.