Побачення з захисником

Не є доцільним перелік усіх рекомендацій Комітету стосовно такого важливого елементу правового статусу засуджених як право на вільний та конфіденційний доступ до адвоката. Пригадаймо лише останню ре­комендацію з цього приводу, висловлену у Доповіді про візит в Україну 2012 року (п.

«...доступ ув'язнених до адвокатів повинен бути швидким і повинен включати право відповідних засуджених спілкуватися з ними в при­ватній обстановці (наприклад, без аудіопрослуховування або без при­сутності представників в'язничного персоналу)».

Якщо з питанням конфіденційності загалом проблем не виникає, то для швидкого доступу з точки зору законодавства є певні бар'єри, які по­винні бути усунені шляхом внесення нормативних змін.

Для прикладу, пункт 2.3 Глави 7 ПВР СІЗО визначає, що «Побачення, передбачені пунктами 2.1 та 2.2 цієї глави, надаються без обмеження їх кількості та тривалості у вільний від виконання слідчих дій чи участі в су­дових засіданнях час, у години, визначені розпорядком дня СІЗО». Однак у Типовому розпорядку дня ув'язнених і засуджених, які тримаються в СІЗО, вказується, що в ув'язнених є тільки півгодини вільного часу, в які й передбачається надання подібних побачень — з 14-00 до 14-30.

Так у п. 2.6 Глави 7 ПВР СІЗО вказується, що «побачення захиснику з ув'язненим або засудженим, який перебуває в закладі охорони здоро­в'я (мається на увазі у разі, якщо ув'язнений захворів під час перебування в СІЗО і був вивезений для лікування у заклад охорони здоров'я за межа­ми установи. — прим. авт.), надаються з письмового дозволу начальника СІЗО або його заступника».

Слід також звернути увагу, що представники особи у цивільному, господарському, сімейному та інших, крім кримінального, галузях права не мають ніяких гарантій вільного доступу якщо вони не є адвокатами. Це має наслідком те, що, наприклад, представник особи у справі по ос­карженню у порядку адміністративного судочинства неправомірних рі­шень, дій чи бездіяльності адміністрації в'язничної установи не має пра­ва на конфіденційне та вільне побачення.

Така ситуація призводить до того, що ув'язнені просто не мають можливості кваліфіковано захиститись від незаконних рішень, дій чи бездіяльності адміністрацій установ, оскільки їм для цього обов'язково потрібно наймати адвоката, на що, як правило, потрібні немалі кошти, які у них зазвичай відсутні. Прикладом може бути майже повна відсутність оскаржень до суду дисциплінарного стягнення у виді поміщення у ДІЗО за допомогою законного представника.

Неприйнятною з точки зору вказаного стандарту Комітету є й норма, закріплена у п. 49 ПВР, що побачення засуджених з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, проводяться в неробочий для засудженого час і тільки від підйому до відбою. Не мож­на визнати обґрунтованою й норму проекту ПВР, що такі побачення нада­ються у вільний час від приймання засудженим їжі. Засуджений повинен мати можливість сам вибрати, що йому важливіше і змусити адвоката по­чекати, якщо це припустимо. З іншого боку, якщо залишити це правило без змін, то воно може сприяти зловживанням адміністрацією установ для того, щоб затягувати час для побачення з підзахисною особою.

3.