Форми правозастосовних обмежень

Вище нами було продемонстровано здебільшого форми правообме- жень у законодавстві. Однак до засуджених можуть застосовуватись і так звані правозастосовні обмеження^[245].

Форми правозасосовного обмеження залежать від форм дискрецій­них повноважень, які надаються в’язничним співробітникам. Наприклад, право ознайомлюватись зі змістом кореспонденції може належати до дискреції адміністрації. Такий перегляд буде обмеженням права. Притяг­нення засудженого до дисциплінарної відповідальності також можна вва­жати обмеженням права, при чому таке застосування може бути обґрун­тованим чи ні. Обґрунтованість обмеження залежатиме від того, чи було ініціювання та процедура притягнення до відповідальності обґрунтова­ними, а також, чи було співмірним стягнення.

Правозастосовні обмеження можуть полягати і в певних діях, які вчиняються всупереч законодавчим обмеженням. Наприклад, якщо осо­ба у відповідності до закону має право на телефонні розмови з певною частотою, то заборона здійснення телефонних дзвінків буде обмеженням права. Або ж, наприклад, заборона володіти певними книгами за відсут­ності відповідних законодавчих підстав буде формою обмеження права. Тобто застосування обмежень за відсутності належної законодавчої ба­зи все одно буде вважатись обмеженням права. В залежності від того, чи було обмеження законним, можна стверджувати про обґрунтовані та не- обґрунтовані обмеження.

Можна простежити певну схожість між формами нормативних та правозастосовних обмежень прав.

Наприклад, динамічний метод застосовуватиметься шляхом порів­няння звичних можливостей засудженого із статусом засудженого після застосування адміністрацією своєї дискреції.

Статичний метод можна застосувати шляхом порівняння можливо­стей засудженого після застосування адміністрацією своєї дискреції що­до встановлення обмежень із тими можливостями, які мають вільні осо­би. Статичний метод тут стає в нагоді в тому сенсі, що порівняння статусів ув’язненої та вільної особи відбувається не de jure, а de facto. Враховується не номінальна відмінність між правовими статусами в’язнів та вільних осіб, якими вони мають бути у відповідності до закону, а реальне стано­вище, в якому опиняється в’язень унаслідок застосування до нього диск- реції пенітенціарною адміністрацією, із правовим статусом вільних осіб на практиці. Це дозволяє не упустити з уваги незаконних обмежень.

Тема правозастосовних обмежень є не менш важливою, ніж тема нор­мативних обмежень. Більшість необгрунтованих обмежень прав встанов­люється саме внаслідок їх застосування пенітенціарною адміністрацією, іноді всупереч закону, але частіше в рамках наданої законом дискреції. Однак це не означає, наприклад, що застосування обмеження на підставі закону буде пропорційним у відповідності до Конвенції. Як наслідок, за­стосування обмеження, навіть якщо воно здійснюється на підставі норм національного закону, може бути необгрунтованим.

Ілюстративним вираженням застосування правозастосовних об­межень є притягнення до дисциплінарної відповідальності. Необхідно відрізняти дві ситуації:

а) коли притягнення відбувається на підставі норм права. Тоді існує нормативне обмеження (заборона, обов’язок у законі), яке імпле- ментується правозастосовним обмеженням (притягнення до від­повідальності));

б) коли притягнення до відповідальності є незаконним через відсут­ність підстави або через притягнення до непередбаченої (чи над­мірної) відповідальності. У останньому випадку йдеться про обме­ження права, однак це обмеження не буде визнано обґрунтованим, адже однією із обов’язкових ознак обґрунтованості обмеження є застосування на підставі норм права. Необґрунтованість обме­ження права означатиме порушення цього права.

247

Див. вище.