Основні способи та прийоми формування змісту нормативно-правових актів.

Як досягти того, щоб соціальна реальність знайшла адекватне відображення в праві? У процесі людського розвитку поступово створювалися необхідні для цього правові способи та прийоми.

Існують три різні прийоми формулювання правил поведінки.

Заборона - це спосіб формулювання норм права, який покликаний «законсервувати» існуючий стан справ у суспільстві. У разі встановлення заборон законодавець досить недвозначно спонукає суб’єктів права до бажаної поведінки. Суть норм заборонного характеру полягає в установленні обов\'язків утримуватися від певних дій.

Припис (або позитивне зобов’язання), навпаки, вимагає від суб’єктів права здійснення активних дій. Якщо приписи порівняти із заборонами, то можна сказати, що стосовно адресата норми права законодавець здійснює

122 виразний психологічний пресинг. Зрозуміло, що ізаборони, іособливо приписи певною мірою гасять енергію людей. Тоді навіщо законодавець наважується на це? Мета полягає в тому, щоб не допустити можливі негативні наслідки, запобігти їм або знизити їх вплив на суспільство. За допомогою таких прийомів регулюються життєво важливі, відносини.

Дозвіл — це прийом нормативного регулювання, пов’язаний з наданням суб’єктам права можливості здійснювати певну дію. Встановлюючи суб’єктивні права, законодавець лише їх орієнтує, спонукає до певної поведінки. Цей прийом встановлення норм правадозволяє суб’єктам права самостійно вирішувати, як будувати свою поведінку, сприяє розкріпаченню енергії людей і за своєю ефективністю перевершує перші два прийоми.

Як показує практика, необхідним є застосування всіх цих прийомів. Слід прагнути до збалансованості та оптимального поєднання заборон, приписів і дозволів. Якщо державна влада буде робити наголос на заборони та приписи, це призведе до того, що у людей відберуть найцінніше - свободу.

Використання цих прийомів для формулювання змісту права має в цілому об’єктивний характер. Лише частково їх вибір зумовлений волею законодавця. У їх появі на арені людського буття простежується така закономірність.

Ha початковому етапі розвитку людства основним засобом правового регулювання була заборона як спосіб, що є найпростішим та найбільш інтелектуально доступним для людей того історичного періоду. Цей спосіб правового регулювання знаходить широке застосування в деспотичній державі, яка базується на сільськогосподарському способі виробництва.

3 посиленням державної влади в індустріальну еру правове регулювання набуло владно-імперативного характеру. Припис як спосіб правового регулювання почав висуватися на перше місце. Саме з його допомогою можна більш динамічно керувати суспільством, визначаючи зміст права.

Жорсткі прийоми формулювання норм права (заборони та приписи) не дозволяють активності людей проявитися, пригнічують їх свободу. Подібні прийоми недостатньо ефективні в розвиненому суспільстві, де людям властива націленість на реалізацію своєї енергії на добро не тільки для себе, але й суспільства в цілому. Ось чому надалі на перше місце виходить дозвіл як прийом формулювання змісту права. Дозвіл більш властивий для демократичної держави, яка базується на інтелектуальній власності та широкому використанні інформаційних технологій.

Звичайно, в будь-якій національній системі права зустрічаються і заборони, і приписи, і дозволи. їх питома вага в законодавстві країни об’єктивно обумовлена й визначається рівнем її розвитку.

Принципи права.

Заборона, припис, дозвіл - це основні способи формування змісту права. За ступенем важливості їм не поступаються принципи права, бо

дозволяють виразити зміст права у концентрованому вигляді. У принципах 123

відображається сутнісний і філософський момент права.

Принципами в праві, як і в більшості наук, є або фундаментальні, або просто важливі ідеї, що базуються на здоровому глузді, практиці судових рішень, іноді походять із виборута складаються із максимально абстрактних норм, цілей, яких буде дотримуватися і до яких буде прагнути юридична думка (правотворча або правозастосовна). j

Принципи права - цемаксимально абстрактно виражені правила поведінки, що визначають сутність права й відображають закономірності його розвитку⁷⁶.

Значення принципів права полягає в тому, що вони:

- відображають об’єктивні закони життя. Саме тому принципи права висловлюють інтелектуальну сторону права;

- є основою правотворчої діяльності держави, організацій, громадян.

Принципи права можуть знаходити закріплення в законодавстві (прямо або опосередковано) або жити у свідомості людей;

- часто набувають безпосереднього регулювального значення, наприклад, коли суд, не виявивши норми права для вирішення конкретної справи, розв’язує її на основі принципів права. У цьому випадку ми ведемо мову про аналогію права.

Принципи поділяються на види залежно від місця, яке кожен із них займає в політико-юридичній системі суспільства, і від їх значення у відповідних галузях права.

Загальні принципи:

1) законності — найважливіший юридичний принцип, за яким жоден індивід, жодна група індивідів, жоден орган державної влади не мають права діяти всупереч закону в широкому розумінні цього слова;

2) особистої свободи, згідно з якою індивіди повинні мати можливість діяти самостійно і з власної волі, не піддаючись примусові, за умови дотримання встановлених законом меж такої свободи, пов’язаних із загальними інтересами;

3) рівності громадян;

4) свободи совісті;

5) демократизму (народовладдя);

6) соціальної справедливості;

7) гуманізму;

8) права на захист та ін.

Галузеві принципи:

1) правосудного захисту (в процесуальному праві);

2) свободи праці (у трудовому праві);

3) поваги та взаємодопомоги fy сімейному праві);

I

j

⁷⁶ Там само. - C. 180.

4) вільного розпорядження власністю (в цивільному праві) та ін.

Як бачимо, вивчення права дозволяє виділити та використовувати багато принципів різного значення і масштабу.

6.3.