§ 5. Правові наслідки припинення шлюбу

Правові наслідки припинення шлюбу дещо відрізняються залеж­но від підстав його припинення. В разі смерті одного з подружжя, другий з подружжя матиме право на успадкування майна, яке нале­жить померлому на праві особистої приватної власності, майна, що є його часткою у їх спільній сумісній власності (та інш.

Припинення шлюбу внаслідок його розірвання, тягне за собою припинення на майбутнє як майнових, так і немайнових правовідно­син подружжя. В той же час, між цими особами у визначених законом випадках, можуть виникнути правовідносини колишнього подружжя щодо утримання. Загалом, основними правовими наслідками припи­нення шлюбу внаслідок його розірвання є наступні:

• Особа, яка змінила своє прізвище у зв’язку з реєстрацією шлю­бу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, про що по­винна заявити письмово державному відділу реєстрації актів цивільного стану при поданні заяви про реєстрацію розірвання шлюбу.

• На майно, набуте кожним з колишнього подружжя після розі­рвання шлюбу не розповсюджується правовий режим майна подружжя.

Для припинення права спільної сумісної власності на майно, набу­те в шлюбі, колишньому подружжю необхідно здійснити його поділ. У разі виникнення спору, поділ майна може бути здійсненим в судовому порядку. Якщо позов про поділ майна заявлений одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд може постановити ухвалу про об'єднання цих позовних вимог в одне провадження. Дане правило стосується тільки розірвання шлюбу в порядку позовного провадження. При ро­зірванні шлюбу в порядку окремого провадження, жодні спори розгля­датися не можуть. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та по­діл спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р, при вирішенні питання щодо можливості розгляду у процесі про розірвання шлюбу вимоги про поділ спільного майна подружжя судам слід мати на увазі, що у випадках, коли такий поділ зачіпає інтереси третіх осіб (напри­клад, коли майно є власністю селянського (фермерського) господар­ства, іншого суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, до складу співзасновників яких, крім подружжя та їхніх неповноліт­ніх дітей, входять і інші особи, або власністю житлово-будівельного чи іншого кооперативу, член якого ще не повністю вніс свій пайовий внесок, у зв’язку з чим не набув права власності на відповідне майно, виділене йому кооперативом у користування), суду належить обгово­рити питання про виділення цієї вимоги у самостійне провадження в порядку ст.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Якщо шлюбним договором змінено передбачений законом ре­жим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ май­на подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положен­ня шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичай­но невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтер­еси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, встановлених Цивільним кодексом. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спіль­но нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування суда­ми законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подруж­жя» від 21 грудня 2007 р, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обо­роту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спіль­ної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди ма­ють застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та по­переднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким по­зовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подруж­жя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спіль­ній частковій власності.

Щодо поділу іншого майна, то згідно Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р, це питання повинно вирішуватись наступним чином:

- При вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішуєть­ся залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб’єктом.

- Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. встановлено, що власником майна, передано­го йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі зміс­ту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду гос­подарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасни­ком товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

- Відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК, майно приватного підприємства чи фізичної особи — підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із по­дружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та не­обхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд про­ти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не при- дбавалося, суд відповідно до ч.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спіль­ної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток по­дружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для спра­ви, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх доньки, сина (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, не­достатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, веден­ня домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) само­стійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть вра­ховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

• Розірвання шлюбу не припиняє автоматично дію шлюбного до­говору, якщо інше не зазначено в самому договорі.

• Розірвання шлюбу, не припиняє права на утримання, яке ви­никло в одного з подружжя під час шлюбу. Крім того, в одного з подружжя може виникнути право на утримання і після розі­рвання шлюбу, відповідно до ст.ст. 76, 84, 86, 88.

• Із розірванням шлюбу колишні чоловік та дружина втрачають право на спадкування, пенсію у разі втрати годувальника, від­шкодування шкоди, завданої смертю потерпілого тощо після смерті одного з них,

• Дитина, народжена після спливу 10 місяців з дня розірвання шлюбу, вважається такою, що не походить від чоловіка, крім випадків, передбачених ст. 124 СК

• Шлюб припиняється: у разі його розірвання державним орга­ном реєстрації актів цивільного стану — у день реєстрації ро­зірвання шлюбу, а у разі його розірвання судом — у день на­брання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Кожен з подружжя набуває права на повторний шлюб з дня одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу.