5.8. Реалізація арештованого майна
Різноманітність видів майна, на яке може бути звернено стягнення, а також різні види торгівельних установ, суб\'єктів господарювання дають можливість для визначення певного загального порядку реалізації майна.
Крім того, простежуючи права стягувача та боржника на різних етапах виконавчого провадження, можна дійти висновку, що це положення на етапі реалізації майна залишено без відповідної уваги і правової регламентації. Однак, виходячи із змісту статті 61 Закону «Про виконавче провадження», яка не надає однозначного права державному виконавцю самому вирішувати шляхи реалізації майна між переліченими в цій статті способами реалізації, та враховуючи положення ст. 29 зазначеного Закону можна говорити про право сторін виконавчого провадження щодо висловлення своїх доводів та міркувань з цього приводу.Зокрема, в цьому Законі зазначається, що реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту. Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та
250
інших договірних началах, передбачених законом. Продаж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, передбаченому законодавством України. Порядок реалізації майна, зазначеного в частині п\'ятій статті 55 цього Закону, визначається Національним банком України, а іншого майна - Міністерством юстиції України.
Слід також розглянути можливість укладення двосторонніх довгострокових угод з суб\'єктами господарювання з метою наступної пропозиції сторонам конкретних місць реалізації майна, з урахуванням його особливостей.
Так, продукти та інші речі, що швидко псуються передаються на реалізацію негайно після накладення на них арешту, що викликає необхідність наперед знати, куди конкретно їх передати. Тому пропонується мати певний перелік суб\'єктів господарювання, з якими укладено відповідні угоди.Отже, якщо сторони дійдуть згоди з цього приводу, це питання має вирішуватись за їх рекомендацією, якщо ні -державний виконавець може на свій вибір визначити спосіб та місце реалізації майна. Це положення стосується тих випадків, коли на відповідне майно не визначено спеціального способу реалізації.
Доречно застосовувати при реалізації майна також Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв\'язків і торгівлі України від 18 грудня 1995 року № 168 та інші нормативні акти, які визначають загальний порядок комісійної (статті 395-412 ЦК України) та інших видів торгівлі.
Провідною формою реалізації майна, що має переваги за законом, слід визнати реалізацію майна через спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст» Міністерства юстиції України, яке створене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 року № 1270. Цьому підприємству не можуть надаватись лише повноваження щодо реалізації майна та продажу об\'єктів нерухомості з прилюдних торгів. Умови, на яких укладається угода про реалізацію майна цим підприємством або іншими суб\'єктами господарювання, за винятком нерухомого майна, визначаються на договірних, комісійних та інших началах.
Порядок реалізації арештованого майна затвердже-
251
но наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року за № 42/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за № 480/3773 (із змінами і доповненнями).
Іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів реалізуються за порядком, встановленим Національним банком України.
Загальний строк реалізації майна, до якого не входить нерухоме майно, та те майно, порядок реалізації якого встановлюється Національним банком України, передбачений у три місяці і п\'ять днів. Первісна ціна майна має відповідати тій, яка зазначалась при здійсненні його опису або встановлена експертом, а також на підставі рішення суду, в разі оскарження оцінки майна до суду. При цьому за первісною ціною майно може продаватись лише протягом двох місяців, а потім його переоцінюють державний виконавець за участі представника торгівель-ної організації. Зазначене в законі поняття «присутність стягувана та боржника при здійсненні процесу переоцінки майна» доцільно розуміти як можливість їх впливу у визначених ст. 29 та ч. З ст. 57 Закону межах на нове ціноутворення та, одночасно, як необхідність їх повідомлення про цю обставину. Однак явка їх є необов\'язковою. Особливо слід зазначити, що на цьому етапі за домовленістю боржника і стягувана вони можуть укласти мирову угоду щодо передачі майна боржника стягувачу в рахунок погашення заборгованості.
Потребує уточнення положення щодо переоцінки майна і в тому разі, коли виконавче провадження стосовно описаного майна зупинялось на значний строк (на нашу думку, більше ніж на два місяці), оскільки вартість майна може змінитись по відношенню до зазначеної в акті опису.
Стосовно права боржника або стягувача запросити для переоцінки експерта або оспорювати нову ціну, то
252
воно не передбачене в цій статті. Але реальна можливість виникнення суперечок на цьому етапі в майбутньому може стати підставою для регламентації меж переоцінки майна, наприклад, 10%.
Наступним етапом реалізації майна є його продаж за новою ціною протягом місяця. В разі непродажу майна державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна та надає строк у п\'ять днів для прийняття остаточного рішення. Однак майно в цей термін знаходиться у продажу до тих пір, доки стягувач не заявить, в письмовій формі, про своє бажання залишити за собою непродане майно. В разі згоди державний виконавець вилучає ці предмети у торгівельного підприємства і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі.
Загальний порядок передачі майна боржника, за яким стягувачем є іноземний громадянин, юридична особа або держава, навіть у випадку неможливості його реалізувати, має здійснюватись у відповідності до чинного законодавства України, яке не передбачає можливості передачі національних культурних та історичних цінностей, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Так само не може бути предметом, що передається іноземному громадянину, земельна ділянка.
У разі незгоди стягувача прийняти майно в рахунок боргу або прострочення строку в п\'ять днів, наданого для прийняття остаточного рішення, майно вилучається у торгівельної організації і повертається боржнику. При цьому, натомість поверненого майна може вилучатись і передаватись на реалізацію інше належне боржнику майно. При відсутності у боржника іншого майна виконавчий документ повертається стягувачеві без виконання.
Законом встановлена можливість боржника визначати послідовність реалізації майна. З цього приводу доречним буде уточнення стосовно застосування цієї норми в окремих випадках.
Зрозуміло, що таке право не може застосовуватись до випадків конфіскації майна, реалізації предмета застави. Процес реалізації майна має узгоджуватись із загальним положенням щодо одночасної реалізації майна за ціною, визначеною при описі, на всю суму стягнення, включаючи вимоги стягувача та інтереси держави, а не розглядати реалізацію кожної конк-253
ретної речі окремо до досягнення всієї суми стягнення. В такому контексті й необхідно розуміти поняття «частина майна». Така сукупність та окремі речі, що входять до такої сукупності і можуть бути предметом обміркування з боку боржника, державного виконавця та стягу-вача. Хоча участь стягувача в цьому конкретному випадку не передбачена, але вона повинна мати місце на підставі ст. 29 цього Закону. При цьому державному виконавцю надане право приймати остаточне рішення.