Загальні положення
Відповідно до семантики сучасної української мови, мета (ціль) чогось - це те, до чого прагне, чого намагається досягти
суб'єкт суспільних відносин у певному конкретному випадку[858].
Метою медіації в цілому як відкритої самореферентної процесуальної системи, як уже неодноразово відзначалося нами у попередніх розділах монографії, є запобігання виникненню чи врегулювання за допомогою медіатора уже наявного конфлікту (спору) суб'єктів інтерсуб'єктивного відношення шляхом діалогу між ними. Носіями (суб'єктами) цієї мети загально визнано сторони медіації. Чи поширюється ця ж сама мета і на посередництво у медіації, тобто на медіатора (медіаторів)?У науковій та практичній літературі з медіації, як зарубіжній, так і вітчизняній, містяться найрізноманітніші підходи до обґрунтування відповіді на це питання. Самі медіатори зазвичай відповідають на нього позитивно. Особливо виразно це проявляється, на думку Л. Ріскіна[859] та К. Ковача[860], в оціночній медіації. Зокрема, на думку К. Ковача, посередництво у медіації є основою успішного врегулювання конфліктів (спорів) між її сторонами. Важливе світоглядне та методологічне значення для адекватного розуміння природи посередництва в оціночній медіації має теза, висловлена С. Р. Сулеймановою стосовно цього підходу до медіації, а саме що оціночна медіація робить акцент на правах сторін медіації, а не на їхніх інтересах і потребах[861].
Такий же підхід до розуміння цілей посередництва у медіації міститься і в «Кодексі практики сімейної медіації Англії та Уельсу», спеціально проаналізованому Л. Паркінсон у її фундаментальному дослідженні «Сімейна медіація»[862]. До речі, цей Кодекс було підготовлено Радою із сімейної медіації Англії та Уельсу. Це регуляторний орган, до складу якого входять представники професійних асоціацій сімейних медіаторів відповідних публічних суб'єктів.
Дослідники медіації - немедіатори - зазвичай не абсолютизують ролі посередника у медіації та вважають, що мета посередництва у медіації не збігається з метою медіації як системи в цілому та насправді значно вужча. Проте у конкретному розкритті змісту такого вужчого розуміння мети посередництва у медіації їх позиції суттєво відрізняються між собою. Справжній панорамний огляд основних із цих підходів зробила М. Я. Білак[863]. Не вдаючись у більш детальну полеміку з їх авторами, оскільки це не є метою нашого монографічного дослідження, зазначимо тільки, що причиною такої різноманітності підходів вищезазначених авторів до пояснення ними цілей посередництва стало застосування останніми різних критеріїв виокремлення цих цілей: загальносистемного (інституційного) критерію; критерію окремих структурних елементів медіації та змішаного критерію у його найрізноманітніших модифікаціях.
На нашу думку, найбільш світоглядно і методологічно коректне застосування загальносистемного (інституційного) критерію виокремлення цілей посередництва у медіації, оскільки саме він уможливлює виділення у чистому вигляді даних цілей для їх спеціального аналізу.
Глибокий та системний аналіз феномену посередництва у медіації з пізнавальних позицій антропосоціокультурного підходу дозволяє виокремити як основоположні такі пов'язані між собою інституційні цілі посередництва у медіації: сприяння медіатором досягненню сторонами медіації взаємного визнання їх екзистенційно відмінних між собою (особистих) потреб та інтересів у конфліктів (спорі) як правомірних (функціональна ціль); допомога медіатора сторонам медіації у виявленні спільних для останніх їх потреб та інтересів у конфлікті (спорі) та ініціювання і підтримка ним на основі цього їх діалогу (онтологічна ціль); модерування медіатором емоційного стану сторін медіації як її пускового механізму: від емоційного рабства сторін медіації до їх емоційної свободи (гносеологічна ціль). Усі вони атрибутивно пов'язані з медіатором, не можуть бути
реалізованими без нього/неї та співвідносяться із метою медіації як системи в цілому як особливе із загальним.
7.2.2.