ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність обраної теми обґрунтовується тим, що в умовах формування правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні, проведення політики європейської інтеграції суттєво підвищується роль суду в суспільному житті.

Останнім часом правовий статус суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин комплексно не розроблявся. Наукові праці з цієї проблематики виконані ще за радянських часів і вже значно застаріли. Це насамперед наукові дослідження В. С. Калмацького “Суд второй инстанции как субъект советского гражданского процессуального права” (1978) та О. Ф. Козлова “Суд первой инстанции как субъект советского гражданского процессуального права” (1983). Теоретичним проблемам одноособового порядку захисту цивільних прав у суді була присвячена дисертація Н. Р. Корнєвої (1990). Принцип участі представників громадських організацій та трудових колективів у цивільному судочинстві був науково розроблений у дисертаційному дослідженні В. А. Бігуна (1988). Окремі аспекти правового статусу суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин опрацьовувалися в дисертаціях К. В. Гусарова “Проблеми цивільної процесуальної правосуб’єктності” (2000) та П. М. Тимченка “Проблеми судової підвідомчості” (2000). Питання складу суду при розгляді цивільних справ на рівні наукових статей досліджували Р.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з Тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2006–2010 рр., затвердженою Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.; п. 9.1. пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр., схвалених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 05.01.2006 р. (протокол № 12).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виробленні науково-теоретичних та науково-практичних рекомендацій щодо особливостей правового статусу суду як основного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, щодо оптимізації складу суду для розгляду цивільних справ у різних інстанціях, а також щодо утвердження інституту відводу суду як одного з важливих засобів забезпечення належного судочинства.

Дисертація має теоретично-прикладний характер і, відповідно до поставленої мети, орієнтована на вирішення таких завдань:

– виявити особливості правового статусу суду, визначити підстави його участі та роль у цивільних процесуальних правовідносинах;

– розкрити сутність процесуальної категорії “належний суд”, її зміст та ознаки, встановити її роль і значення для забезпечення неупередженого, об’єктивного й справедливого судочинства, побудувати модель належного суду, а також розкрити зміст основних складових цієї моделі;

– розробити пропозиції щодо формування оптимального складу суду для розгляду й вирішення окремих категорій цивільних справ у різних інстанціях, виявити переваги та недоліки колегіального й одноособового складу суду;

– обґрунтувати доцільність участі народних засідателів у складі суду при розгляді справ у порядку цивільного судочинства, охарактеризувати особливості їх правового статусу, розробити рекомендації щодо зміни переліку цивільних справ, які мають розглядатися за участю народних засідателів;

– виявити особливості інституту відводу (самовідводу) суду в цивільному процесі, з’ясувати передумови та чинники низького рівня ефективності зазначеного інституту, а також засоби, що сприятимуть її підвищенню;

– розробити поняття і структуру механізму відводу (самовідводу) суду, розкрити зміст його складових елементів; довести необхідність удосконалення законодавчого регулювання механізму відводу суду для забезпечення належного судочинства.

Об’єктом дисертаційного дослідження є цивільні процесуальні правовідносини, пов’язані зі здійсненням судом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.

Предметом дослідження є правовий статус суду як основного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, особливості складу суду та відводу суду в цивільному судочинстві.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, за допомогою якого проблеми правового статусу суду як основного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин проаналізовано у взаємозв’язку і взаємозалежності, цілісності, всебічності і динаміці. Характер та обсяг предмета дисертаційного дослідження зумовили також використання історично-правового методу – для аналізу законодавства дореволюційного та радянського періоду щодо виявлення правових підстав колегіальності й одноособовості вирішення цивільних справ, а також з’ясування витоків інституту народних засідателів; порівняльно-правового – для порівняльного аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду залучення представників громадськості до здійснення цивільного судочинства; формально-логічного – для визначення основних понять у цій сфері відносин, таких як “цивільна процесуальна правосуб’єктність суду”, “належний суд”, “інститут відводу”; системного – для дослідження структури категорії “належний суд”, висвітлення взаємовпливів та взаємозв’язків її елементів; структурно-функціонального – для визначення ролі і місця суду серед інших суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин; моделювання та прогнозування – для розробки рекомендацій щодо оптимізації механізму забезпечення неупередженого судочинства. Соціологічний метод було використано для з’ясування ставлення суддів до проблем складу суду, участі народних засідателів та ефективності функціонування інституту відводу суду в цивільному судочинстві. Було опитано 109 суддів з Автономної Республіки Крим, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської областей.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці цивільного процесуального права цілісним науковим дослідженням правового статусу суду як основного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин. Дисертація містить низку суттєвих висновків, із яких на захист виносяться такі:

уперше:

– розкрито сутність та зміст процесуальної категорії “належний суд” як комплексної категорії, що повинна розглядатися у двох аспектах: як “належний судовий орган” в системі судів загальної юрисдикції, визначений відповідно до правил цивільної юрисдикції і підсудності, та як “належний склад суду”, що сформований з дотриманням нормативних вимог щодо одноособовості чи колегіальності, неупередженості, справедливості, незалежності, безсторонності, а також з додержанням принципу безпосередності складу суду при вирішенні цивільних справ;

– доведено необхідність запровадження колегіального розгляду цивільних справ у суді першої інстанції у складі трьох суддів лише у випадках, прямо передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, а саме при розгляді справ у сфері захисту права інтелектуальної власності, щодо нерухомого майна, справ з ціною позову понад 200 розмірів мінімальної заробітної плати;

– обґрунтовано необхідність законодавчого запровадження положення, відповідно до якого суд, що одноособово розглядає справу, може винести ухвалу про колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів, якщо розгляд і вирішення справи має особливе значення для судової практики або справа з фактичної чи правової точки зору є особливо складною;

– обґрунтовано можливість запровадження в апеляційній інстанції одноособового порядку розгляду тих цивільних справ, які в першій інстанції вирішувалися одноособово суддею, а також можливість розгляду касаційних скарг у суді касаційної інстанції у складі трьох суддів;

– визначено, що критерієм формування переліку цивільних справ, у яких беруть участь народні засідателі, має бути необхідність застосування при встановленні обставин справи, дослідженні та оцінці доказів, а також ухваленні рішення життєвого досвіду та загальнолюдських моральних цінностей, у зв’язку з чим запропоновано додати до існуючого переліку справи про позбавлення та поновлення батьківських прав; про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав; про визначення чи зміну місця проживання малолітньої дитини; спори щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, і вилучити з цього переліку – справи про надання фізичній особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, про поміщення фізичної особи до протитуберкульозного диспансеру, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

– обґрунтовано доцільність доповнення підстав відводу (самовідводу) судді чи народного засідателя такими обставинами: 1) перебування судді чи народного засідателя в матеріальній, службовій чи іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; 2) перебування судді чи народного засідателя в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі; 3) перебування судді чи народного засідателя в адміністративних чи інших правовідносинах з особами, які беруть участь у справі; 4) використання суддею при вирішенні справи преюдиційних фактів, установлених ним же в іншій справі; 5) перебування судді чи народного засідателя в родинних, сімейних відносинах чи відносинах свояцтва, а також відносинах, зазначених у пунктах 1-3, з посадовими особами або засновниками юридичної особи, яка є учасником процесу;

– доведено, що суддя апеляційної чи касаційної інстанції підлягає відводу, якщо він (1) перебуває в родинних, сімейних відносинах чи відносинах свояцтва з суддею, що розглядав справу в попередній інстанції; (2) перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від нього; (3) перебуває з ним в особливих стосунках; (4) перебуває з ним в адміністративних чи інших правовідносинах;

– запропоновано доповнити статтю 311 ЦПК України положенням про те, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості та об’єктивності судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

удосконалено:

– поняття цивільної процесуальної правосуб’єктності суду, яке визначається як здатність суду бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, що знаходить свій вияв у відповідності судового органу вимогам цивільної юрисдикції та підсудності, повноважності складу суду та окремих його членів здійснювати правосуддя в цивільних справах, що обумовлена дотриманням вимог до формування певного складу суду і відсутністю обставин, які унеможливлюють здійснення ним правосуддя у цивільних справах;

– систему принципів цивільного процесуального права шляхом доповнення її принципом ініціативності суду, який відображає соціальну та гуманістичну спрямованість діяльності суду на захист порушених чи оспорених прав та інтересів осіб, на забезпечення справедливого судочинства і який слід розуміти таким чином, що суд зобов’язаний допомагати учасникам процесу в разі нагальної потреби захисту їх прав, виявляючи ініціативу у випадках, встановлених ЦПК України;

– обґрунтування положення про необхідність збереження інституту народних засідателів у цивільному судочинстві, оскільки їх участь сприятиме більш неупередженому та об’єктивному розгляду справи, а також запобігатиме дослідженню й оцінці обставин конкретної справи за аналогією з іншими справами;

– теоретичну модель правового механізму розгляду заяви про відвід, відповідно до якої заява про відвід судді, який розглядає справу одноособово або за участю народних засідателів, вирішується головою суду або його заступником, заява про відвід голови суду – суддею вищестоящої інстанції у судовому засіданні протягом трьох днів;

дістали подальшого розвитку:

– положення про те, що, по-перше, обов’язковим та основним суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин є суд у складі суддів та народних засідателів, а не окремі посадові особи суду, по-друге, суд виконує керівну, але не вирішальну роль у процесі і, по-третє, наділення суду владними повноваженнями не перетворює цивільні процесуальні правовідносини на відносини влади та підпорядкування;

– класифікація повноважень суду, зокрема, здійснено поділ повноважень суду на інтегруючі, проміжні, завершальні та допоміжні (залежно від ступеня узагальненості цілей на кожному з етапів судочинства), а також на обов’язкові та ініціативні (за обов’язковістю нормативних приписів та ступенем активності суду);

– положення про правосуб’єктність суду як невід’ємну передумову виникнення цивільних процесуальних правовідносин, що є багатоаспектним явищем, яке складається з можливості конкретного органу судової системи, під юрисдикцію якого підпадає і підсудна справа, розглядати її (загальна правосуб’єктність), із здатності конкретного складу суду вирішувати певну справу (конкретна правосуб’єктність) та здатності окремих членів складу суду брати участь у розгляді справи (індивідуальна правосуб’єктність).

Практичне значення одержаних результатів.

– з науково-дослідницькою метою – для подальшої розробки теоретичних засад функціонування суду як основного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, зокрема щодо розмежування одноособового та колегіального складу суду для здійснення правосуддя в цивільних справах;

– у законотворчій роботі – як теоретична основа при розробці і прийнятті законів України, пов’язаних з проведенням судової реформи, організацією діяльності суду, а також законодавства, що визначає підстави розподілу цивільних справ між тим чи іншим складом суду, підстави та порядок здійснення відводу суду;

– у правозастосуванні – для підвищення ефективності правосуддя в цивільних справах у зв’язку з виробленням якомога кращих варіантів одноособового чи колегіального вирішення справи та удосконалення процедури відводу суду;

– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з цивільного процесуального права;

– у правовиховній роботі серед населення висновки дисертації сприятимуть усвідомленню широкою громадськістю провідної ролі суду в механізмі гарантування прав і основоположних свобод людини, поінформованості громадян щодо порядку відводу суду з метою забезпечення неупередженого та об’єктивного судочинства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи доповідалися на таких наукових конференціях: ХVIII Харківські політологічні читання “Конституційно-політичний процес в Україні: ідеї, досвід, проблеми” (м. Харків, 24 червня 2006 р.), III Міжнародна науково-практична конференція “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 23–24 березня 2007 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених” (м. Запоріжжя, 23 березня 2007 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція молодих учених та здобувачів “Сучасні проблеми юридичної науки та практики” (м. Харків, 23–24 квітня 2007 р.), Науково-практичний семінар молодих учених, аспірантів та здобувачів “Проблеми гармонізації вітчизняного законодавства із правом Європейського Союзу” (м.

Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення і висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані в 14 наукових працях: 5 статтях у фахових виданнях та 9 тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 224 сторінки, з них основного тексту – 190 сторінок. Два додатки розміщені на 8 сторінках. Список використаних джерел містить 246 найменувань.