Спільність буттєвих витоків державного судочинства і медіації
Різні пізнавальні традиції розв’язують вищезазначену проблему по-різному. Зокрема, юридичний позитивізм розглядає судову гілку влади як атрибут держави та доводить, що вона з’являється одночасно з появою держави.
На питання, чим саме була зумовлена необхідність появи держави з усіма її атрибутами, ця пізнавальна традиція відповідає, що держава є продуктом еволюції суспільства на певному етапі його зрілості. Більше того, як зазначає Ф. Енгельс, поява держави як інституту є визнанням безпосереднього історичного факту, «що це суспільство заплуталось у нездоланному протиріччі із самим собою, розкололось на непримиренні протилежності, позбутися яких воно безсиле. А щоб ці протилежності... не пожерли одна одну і суспільство у безплідній боротьбі, - резюмує він, - для цього стала необхідною сила.., яка б. тримала його у межах порядку. І ця сила, що з’явилася із суспільства, проте ставить себе над ним, все більше і більше відчужує себе від нього, є держава» [903].Антропосоціокультурна традиція пізнання парадигмально інакше розкриває причини появи держави, проте і вона не заперечує необхідності врегулювання суспільних протиріч, особливо гострих конфліктів (спорів) за допомогою держави. Так, Джон Локк, засновник вчення про конституційну державу, яка постає на засадах природних прав індивідів, у праці «Два трактати про державу» зазначав, що навіть мінімальна держава покликана захищати індивідуальні свободи та приватну власність, однією з базових її функцій має завдання врегульовувати суспільні протиріччя і конфлікти, не допускати трансформації останніх в антагонізми[904]. Серед сучасних мислителів ці ідеї поділяє та розвиває американський вчений Роберт Нозік. Він пояснює необхідність в державі потребою «врегулювання суспільних протиріч та конфліктів, протидії насильству, злодійству, обману...>>[905].
Авторитетні американські дослідники Д.
Норт, Дж. Волліс і Б. Вайнгест, які виробили та реалізували власний інноваційний підхід до пізнання традиційних суспільств, охарактеризували їх як соціуми закритого (насильницького) типу, а породжені ними держави визначили як природні держави. Логіка існування цих держав, як доводять вони, може бути розкрита лише за допомогою максими «поділяй і владарюй»[906]. Відповідно до ціннісної парадигми цих держав, вирішення конфлікту (спору) зводиться до визначення судом як інститутом державної влади за відповідними правилами судочинства сторони-переможця і сторони-переможеної у ньому. Впродовж тривалого періоду навіть з історичної точки зору інституційне лідерство в залагодженні конфліктів (спорів) у соціумах закритого (насильницького) типу належало державному судочинству.Медіація, як переконує аналіз історичних джерел, з'явилася у цих же суспільствах ще раніше від державного судочинства. На відміну від нього, вона позиціонувала себе як приватний спосіб врегулювання конфліктів (спорів). Як зазначалося нами вище, головними причинами, які породили її, були атрибутивно суперечлива природа самої людини та не менш суперечливий буттєвий устрій людського світу. Передусім вона знайшла своє укорінення в звичаях та ритуалах більшості народів світу. Проте до новітнього періоду історії медіація не була легітимована державою як офіційний спосіб врегулювання конфліктів (спорів). Увесь попередній період їй де-факто належала у соціумах світу другорядна або навіть епізодична роль[907].
Починаючи із другої третини ХХ ст. під впливом цілої системи об’єктивних чинників та суб’єктивних факторів на заміну суспільствам закритого (насильницького) типу і природним державам прийшли соціуми відкритого (ненасильницького) типу та адекватні їм публічні порядки відкритого доступу, іншими словами, інструментальні держави. У них, як зазначають уже згадувані нами вище американські вчені, стало «неможливим маніпулювати інтересами (осіб. - Р.Г., П.П.) так, як це трапляється у природних державах, оскільки занадто велика частина поведінки і формування інтересів (осіб.
- Р.Г., П.П.) відбувається за межами державного контролю»[908].Як відзначає інший західний вчений Дж. Коулмен, «головними гравцями соціальної структури модерного суспільства (порядків відкритого типу. - Р.Г., П.П.) є корпоративні гравці, тобто організації, які черпають свою владу в індивідів, а застосовують її для досягнення корпоративних цілей»[909]. Україна не є у цьому відношенні винятком, про що свідчить і зростання питомої ваги медіації у врегулюванні корпоративних спорів у ній[910].
Серед кардинальних наслідків вищезазначеної суспільної революції на особливу увагу заслуговує в контексті проблематики нашого дослідження повернення індивідами собі їх природної суспільної суб’єктності в цілому та правосуб’єктності передусім, прав і свобод людини, які були відчужені у них природними державами ще на зорі появи останніх та привласнені ними ж. Першим серед сучасних мислителів виявив та зафіксував цей феномен як людиноцентристський поворот у розвитку соціумів, як зазначалося нами вище, видатний іспанський філософ ХХ ст. Хосе Ортега-і-Гасет. Він назвав його бунтом мас у своєму однойменному творі-бестселері[911].
Вплив вищезазначених чинників на зміну характеру суспільного розвитку на межі ХХ - ХХІ століть відчутно посилився внаслідок активного включення у суспільні процеси так званих міленіалів - нових поколінь людей, які народилися впродовж часу, починаючи з останньої чверті минулого століття. Згідно з дослідженнями деяких зарубіжних і вітчизняних учених, вони є найбільш освіченими поколіннями з усіх, які будь-коли проживали у світі. Фахівці, які спеціально досліджували покоління міленіалів, особливо виділяють орієнтованість їх на гуманізм і соціальні цінності. Вони також відзначають, що ці фактори потужно спонукають міленіалів на глибокі суспільні зміни та безпосередню участь їх у таких змінах[912].
Водночас різні пізнавальні традиції людинознавства спільно стверджують, що людиноцентристський поворот, який розпочався ще у минулому столітті і у ХХІ ст.
продовжується ще динамічніше, не змінив у принципі наскрізь суперечливі людську природу та буттєвий устрій людського світу. Навпаки, як переконує найрізноманітніша суспільна практика, цей поворот ще більше розкував внутрішню енергію індивідів, сприяє трансформації їх в особистості, які діють усвідомлено, спонукав найширші народні маси, про що особливо переконливо писав Х. Ортега-і-Гасет, до соціальних інновацій, відкриттів і винахідництва. Інтегральним результатом цього, квінтесенцією глибинних, справді тектонічних за їх природою соціальних змін стала поява і утвердження громадянських суспільств в розвинутих країнах світу і примноження у геометричній прогресії кількості суспільних конфліктів (спорів).Воднораз у парадигмальних межах нових (громадянських) суспільств надзвичайно прискорилися процеси, які Й. Шумпетер ще на початку ХХ ст. пророче називав «внутрішніми мутаціями» та
447 «творчим руйнуванням» традиційних суспільних інститутів[913]. Ці процеси насамперед охопили собою найбільш суперечливі інститути, зокрема, інститути вирішення конфліктів (спорів), передусім судочинство. Одним з результатів останнього стали глибинні, ціннісні кризи державного судочинства у різних країнах світу. Це найбільш концентровано проявилося, як переконливо продемонстрував сучасник та соратник Й. А. Шумпетера Є. Ерліх, у падінні довіри соціумів до судочинства як інституту держави[914]. До аналогічних висновків прийшли й інші авторитетні вчені[915]. Криза державного судочинства набула перманентного характеру, оскільки її зумовлюють генетично укорінені у даному інститутів державної влади причини. Вищезазначене засвідчує як досвід найпередовіших держав світу, зокрема США[916], Великобританії[917], Німеччини[918], Франції[919], так і України[920].
Вихід із вищеокреслених криз державного судочинства було знайдено в широкому застосуванні розвинутими суспільствами світу інститутів позасудового вирішення конфліктів (спорів), передусім інституту медіації.[921] Наприклад, нині у США, як свідчить судова статистика, лише два проценти з усіх розглянутих різними судами справ завершуються ухваленням судового рішення.
Інші конфлікти (спори) - їх левова частка (майже усі) - врегульовуються за допомогою інструментів альтернативного їх вирішення[922]. В Нідерландах у такий спосіб наразі врегульовується майже дев’яносто процентів від усіх офіційно зареєстрованих конфліктів (спорів), проблематика яких охоплює всі сфери суспільних відносин. У вищеназваних країнах, як уже доводилось нам констатувати, стала дійсністю висока культура медіації, з’явилися її власні традиції та викристалізувалися національні особливості[923]. У Великобританії, як запевняють фахівці, при допомозі інституту медіації наразі вирішується більше ніж вісімдесят п’ять процентів конфліктів (спорів)[924].З часу появи незалежної Української держави, а також визнання нею пріоритетами її розвитку утвердження прав людини, верховенства права та плюралістичної демократії вищезазначені проблеми стали актуальними і для України. Перемога Революції Гідності й офіційне обрання Україною європейських цінностей та європейського вектору суспільного розвитку трансформували ці домінанти у пріоритетні суспільні цінності для більшості членів вітчизняного соціуму. Своє юридичне закріплення це знайшло у підписанні в 2014 р. Угоди
449 про асоціацію між Україною, з одного боку, і ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з другого боку[925]. Ця Угода поставила Україну перед необхідністю вибудувати нову правову матрицю співпраці з державами- членами ЄС у сфері судочинства та гарантування з його допомогою верховенства права, прав людини та основоположних її свобод, забезпечення безперешкодного доступу осіб як до судових, так і позасудових інститутів і до процедур врегулювання конфліктів (спорів).
8.2.