ПОКАЗАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПЕРЕВІРКИ ТА ОЦІНКИ
Відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК України показання як процесуальне джерело доказів - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим чи експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
У ч. 4 ст. 95 КПК України міститься правило, обумовлене засадою безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України), що має принципове значення в доказуванні: суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, дізнавачу чи прокурору, або посилатися на них. Тому показання, надані під час досудового розслідування, мають значення доказів лише для обґрунтування процесуальних рішень слідчого, дізнавача та прокурора (крім тих показань, які отримано у порядку ст. 225 КПК України).
За загальним правилом особа надає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто. Винятком із цього правила є визначена ст. 97 КПК України можливість отримання показань з чужих слів, під якими розуміють висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Зважаючи на те, що показання з чужих слів є похідними доказами, доказування треба спрямовувати на встановлення першоджерела відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Утім, суд у виняткових випадках має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.
Від показань як джерела доказу слід відрізняти пояснення.
Відповідно до ч. 8 ст. 95 КПК України сторони кримінального провадження, потерпілий і представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів, крім випадків, передбачених КПК України. Такий випадок визначено у ч. 1 ст. 298-1 КПК України: пояснення осіб є процесуальним джерелом доказів у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки.Показання свідка є найбільш розповсюдженим джерелом доказів у кримінальному судочинстві. Свідком зазвичай є особа, не зацікавлена в результатах кримінального провадження. Разом із тим під час перевірки та оцінювання його показань слід ураховувати обставини, які можуть вплинути на їх достовірність, адже свідками можуть бути й родичі або друзі підозрюваного (обвинуваченого), особи, які були з ним у неприязних стосунках, тощо. Загалом на достовірність показань свідка можуть впливати фактори об’єктивного та суб’єктивного характеру. Тому з метою доведення недостовірності показань свідка законодавець надає право стороні кримінального провадження надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка (ч. 2 ст. 96 КПК України).
Оцінювання достовірності показань має важливе значення під час проведення допиту, оскільки спонукає сторони кримінального провадження до формулювання питань, спрямованих на можливість її здійснення. У зв’язку з цим ч. 1 ст. 96 КПК України передбачає право сторін ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінювання достовірності показань свідка. Свідок зобов’язаний відповідати на такі запитання, і якщо його показання не узгоджуються з раніше наданими, його можуть допитати щодо попередніх показань і причин їх розбіжностей.
Показання експерта є схожими на показання свідка, оскільки здійснюються за правилами допиту свідків. Зазвичай допит експерта здійснюється, коли необхідно отримати будь-яке роз’яснення чи доповнення щодо проведеної експертизи, щоб не було підстав для проведення додаткових досліджень. Показання експерта не можуть замінити собою висновок експерта, оскільки його можуть допитувати лише після складання та подання висновку, а також після його попереднього аналізу й оцінювання. Результати допиту експерта можуть бути підставою для призначення додаткової чи повторної експертизи того ж виду, іншої експертизи, а також отримання зразків для порівняльного дослідження, без яких допитуваний експерт у даному ним висновку не може винести обґрунтованого висновку або навіть провести дослідження наданих об’єктів.
Показання потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого є не лише джерелом доказу, але й засобом захисту їхніх прав і законних інтересів. Це, а також процес формування їхніх показань слід ураховувати під час ретельної перевірки й оцінки показань зазначених осіб у сукупності з усіма обставинами, встановленими у кримінальному провадженні.
Особливість показань потерпілого, підозрюваного й обвинуваченого як засобу доказування полягає в тому, що вони походять від особи, безпосередньо зацікавленої в результатах кримінального провадження. Така зацікавленість передусім підозрюваного й обвинуваченого за відсутності відповідальності за давання завідомо неправдивих показань зобов’язує посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, особливо критично перевіряти та оцінювати їхні показання.
До предмету показань підозрюваного й обвинуваченого, крім усіх обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному
Кримінальний процес України:у питаннях і відповідях провадженні, входять також обставини, що стали підставою для підозри чи обвинувачення. Як різновиди показань підозрюваного й обвинуваченого розрізняють повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні та самообмову.
56.