§ 13. Законна сила судового рішення
Порядок набрання рішенням суду законної сили врегульовано ст. 241 ГПК України. Так, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Набрання рішенням законної сили має певні правові наслідки, які полягають у набутті рішенням низки властивостей - обов'язковості, неспростовності, винятковості та преюдиціальності.
Обов'язковість. Рішення господарського суду, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх державних органів і організацій, їх об'єднань, посадових осіб та громадян. Однак законна сила судового рішення має свої межі. Об'єктивні межі полягають у тому, що
правова дія судового рішення поширюється на встановлені судом факти і правовідносини. Суб’єктивні межі дії законної сили визначають коло осіб, на яких поширюється законна сила, - сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їхні правонаступники. Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених ч. 3 ст. 4 ГПК України, рішення суду, що набрало законної сили, є обов’язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Неспростовність - неможливість із набранням рішенням законної сили подальшого оскарження рішення в апеляційному порядку і, отже, неможливість його скасування або змін у ньому.
Винятковість рішення господарського суду - неприпустимість порушення та вирішення в господарському суді справи вдруге за тотожним позовом тому, який уже раніше був вирішений господарським судом, за умови, якщо під час розгляду первісного позову було остаточно усунуто спір між сторонами або виявилася відсутність у позивача права на пред’явлення позову.
Преюдиціальність - неприпустимість заперечення та повторної перевірки в іншому процесі фактів і правовідносин, підтверджених рішенням, що набрало законної сили. Усі органи та організації, які досліджують повторно факти й відносини, істинність яких встановлена судом, зобов’язані покласти в основу своєї діяльності і своїх рішень ці факти і відносини в тому вигляді, в якому вони були констатовані в рішенні, що набрало законної сили. Сторона, яка основує вимоги на правовідносинах, повністю або частково встановлених у судовому рішенні, що набрало законної сили, не повинна доводити наявність правовідносин та елементів, його складових, а також юридичних фактів, що лежать в основі правовідносин. Відносини та факти, встановлені в рішенні, вважаються дійсними і не підлягають доведенню до тих пір, поки рішення не скасовано. Сторона, яка не визнає висунуті до неї вимоги, не може спростовувати відносини та факти, встановлені судом, і вимагати від суду залучення до справи доказів, що спростовують їх.