Поняття та сутність спрощеного порядку розгляду справи

Передусім варто зазначити, що за всіма категоріями справ наказ­ного провадження позивач, за його бажанням, може звернутися до суду в порядку спрощеного позовного провадження.

У новому ГПК України з'явилася ще одна форма провадження у вигляді наказного провадження, яка запозичена господарським про­цесом з цивільного та спрямована на стягнення з боржника незначних грошових сум щодо безспірних вимог.

Що стосується позовного провадження, відтепер воно поділяєть­ся на спрощене і загальне. Спрощене позовне провадження призна­чене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Передусім необхідно розуміти, що до категорії «малозначних» справ відповідно до ч. 5 ст.12 ГПК України належать справи, в яких ціна позову не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім тих, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовно­го провадження, та справ з ціною позову понад 500 розмірів прожит­кового мінімуму для працездатних осіб. Клопотання про вирішення справи у спрощеному позовному провадженні подається позивачем одночасно з поданням позову або може міститися у ній (ст. 249 ГПК України). Спрощене позовне провадження не має тривати більше ніж 60 днів (ст. 248 ГПК України). Варто зазначити, що не допускається розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у госпо­дарському процесі справ про банкрутство, щодо монополізму та не­добросовісної конкуренції, приватизації, корпоративних спорів (ч. 4 ст. 247 ГПК України), а рішення у малозначних справах не підлягають касаційному перегляду, окрім деяких винятків (ст.

Спрощені правові процедури в господарському процесі постійно перебувають у центрі уваги. З технологічним розвитком суспільства, автоматизацією виробничих процесів стрімко розвиваються госпо­дарсько-правові відносини, що мають потребу в оперативному ефек­тивному захисті порушених чи оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів юридичних та фізичних осіб, а також здешевленні судової процедури.

Така новела господарського судочинства, як спрощені процедури, направлена на ефективний та оперативний захист прав і законних інтересів, при цьому такі процедури позбавлені певного формалізму, присутнього загальному позовному провадженню. Традиційно виді­ляють два типи спрощених судових процедур: спірні та безспірні. Без- спірні ґрунтуються на очевидності вимог, класичною формою такого провадження є наказне провадження (ст.ст. 147-160 ГПК України). У спірних же - наявний спір про право, але особливість цього спору, зокрема невелика ціна позову, нескладність питань, призводять до спрощення процедури розгляду такої категорії спорів.

На думку науковців, спрощена форма розгляду справ для гос­подарського процесу не є новою, оскільки саме за такою формою розглядаються справи вексельних правовідносин, зокрема спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, що передбачає повноцінний судовий розгляд за відсутності відпові­дача. Це стосується ситуативного спрощення судового процесу, оскільки воно виникає з певної ситуації, що має правовий харак­тер, та так званого санкційного спрощення в частині ненадання відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом до­кументів, за якої справа може бути розглянута лише за наявними в ній матеріалами.

Виділяють такі підстави спрощення господарської процесуальної форми:

- первісні підстави або ті підстави, які встановлені на законодав­чому рівні, і за 'їх наявності суд зобов'язаний безальтернативно засто­совувати спрощену процедуру розгляду;

- похідні або підстави, що виникають в процесі розгляду та напря­му залежать від процесуальної поведінки сторін та судового розгляду.

Первісні підстави передбачають скорочення строків розгляду або усунення деяких стадій судового розгляду, або і те, й інше. В свою чергу, інші підстави передбачають спрощення, що відбувається під час розгляду справи за правилами позовного провадження. Однак варто зауважити, що у цих випадках відбувається спрощення звичай­ного позовного провадження, а не реалізація механізму спрощених судових процедур, тобто такі форми розгляду справ не можна відне­сти до спрощених судових процедур.

Світова практика комерційного судочинства широко використо­вує наказне провадження як одну із форм спрощеного судочинства. Такий вид судочинства має давню історію, оскільки був передбачений ще за часів римського права як один із видів надзвичайного проце­суального захисту та виражався у формі преторських інтердиктів. Процесуальна реалізація цього захисту полягала у виданні претором, який особисто здійснював розслідування, наказу (decretum), а оскіль­ки він містив заборону, то іменувався interdictum, звідки і пішла за­гальна назва. Цей документ мав особистий та безумовний характер.

Варто зазначити, що в епоху Середньовіччя також широко засто­совувались спрощені судові процедури, зокрема, у середньовічних мі­стах Італії разом із звичайним процесом запроваджувалися особливі види скороченого судочинства у торговельних справах, стягнення за векселями та іншими безумовними документами. Вітчизняне господарсько-процесуальне законодавство передбачає наказне про­вадження як самостійний, особливий, спрощений вид провадження, що спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішен­ням та виконавчим документом.

Разом з тим стосовно наказного провадження в науці ведуться активні дискусії. Одні дотримуються думки, що в наказному про­вадженні, з одного боку, має місце спір про право в його особливій формі, а з іншого, наказне провадження є безспірним. За наявності спору про право наказне провадження застосовувати заборонено, а безспірний характер вимог має занадто суб'єктивний характер для

Розділ 5.

До критеріїв допустимості спрощеного позовного провадження відносять: 1) матеріально-правовий критерій, тобто майнові вимоги;

2) спеціальні критерії, наприклад, документарний характер, визначе­ність тощо.

Враховуючи вищезазначене, загальними підставами застосуван­ня спрощених проваджень слід вважати безспірність вимог чи ма- лозначність справ, що і породжують їх особливості, а саме:

- відсутність потреби у явці сторін, оскільки документи, що під­тверджують заявлені вимоги, подаються лише у письмовій формі;

- відсутність потреби у проведенні судового засідання, в тому чис­лі підготовчого.

Усі ці особливості спрощених форм проваджень сприяють оптимі- зації господарського судочинства й виражаються у формі спрощено­го позовного та наказного проваджень.

Отже, можемо виділити основні ознаки спрощених судових про­цедур:

1) особлива процесуальна форма, що зумовлена потребами опти- мізації господарського судочинства та відхиленням тих процесуаль­них дій, що є формальними при вирішенні певної конкретної справи;

2) доступність;

3) передбачені процесуальним законодавством критерії допуску таких спорів до розгляду в спрощеному провадженні;

4) спеціальний режим застосування доказів (йдеться про докумен­тарне провадження, неможливість застосування інституту забезпе­чення доказів тощо);

5) особливий порядок перегляду судових рішень, що приймаються за результатами розгляду справи за спрощеною процедурою.

Відтак спрощені судові процедури у господарському процесі мож­на визначити як специфічну процесуальну форму господарського су­дочинства, що полягає у спрощенні загальної судової процедури за рахунок тих стадій судового розгляду, проведення яких є неефектив­ним, ускладненим та недоцільним в межах вирішення певних видів господарських спорів задля оптимізації судочинства, його приско­рення на підставі безспірності чи малозначності вимог.

Як наслідок, пропонуємо визначення двох основних видів спроще­них судових процедур, зокрема: наказного провадження як особливу форму спрощених судових процедур у господарському процесі, що полягає у швидкому захисті безспірних прав, законних інтересів осо­би, що відбувається на підставі видачі відповідного судового наказу; спрощеного позовного провадження як особливу форму спрощених судових процедур в межах господарського судочинства, що поля­гає у швидкому захисті прав, законних інтересів особи, на підставі заявлених вимог, наявності письмових документів, без проведення повноцінних судових засідань та з винесенням особливого судового рішення.

Так, European Small Claims Procedure - Європейська процедура розгляду дрібних позовів (ESCP), що діє на території Євросоюзу, пе­редбачає можливість подання позову та відзиву на позов через мере­жу Інтернет, проте не тільки це робить її спрощеною. Сама процедура розгляду спорів відповідає критеріям спрощення.

Європарламент впровадив спеціальні посилання в Інтернеті на сайти, які містять інформацію щодо роз'яснення процедури пору­шення справи в порядку ESCP. Вказані сайти містять типові форми подання позовів (форма А), уточнення судом необхідних доказів (форма В), відзив відповідача (форма С) та типова форма рішення (форма D), які відображені в додатках до Правил застосування про­цедури розгляду дрібних позовів в Євросоюзі.

Однак можливість застосування електронних засобів подачі по­зову та відзиву на нього вирішується країною, в якій буде слухатися справа.

5.2.