Правові основи провадження за зверненням громадян

Звернення громадян до суб’єктів владних повноважень, об’єднань громадян та громадських організацій є важливішим засобом забезпечення реалізації соціально-економічних, полі­тичних та особистих і охоронюваних законом інтересів грома­дян.

щодо реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів, а саме:

1) встановлюється право кожного громадянина на звернен­ня до органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання та посадових і службових осіб цих органів;

2) встановлюється зобов’язання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб цих органів розглянути звернення і дати обґрунтовану від­повідь заявникові у зазначений законом строк;

3) встановлюються види звернень громадян — індивідуальні чи колективні, письмові або усні, які мають за мету привернути увагу відповідних органів і посадових осіб до публічних або приватних проблем чи інтересів як окремих громадян, так й суспільства в цілому.

Поряд із забезпеченням реалізації соціально-економічних, політичних та особистих прав звернення громадян одночасно виконують роль засобу, який гарантує дотримання законності у державному управлінні, виступають важливішим джерелом інформації про стан державного, господарського та соціально- культурного будівництва у суспільстві¹.

Незважаючи на те, що звернення громадян стосуються різ­них напрямів діяльності суспільства і держави, а за змістом містять різноманітну інформацію — від схвальної до вимог від­новлення порушеного права, в юридичній літературі зазна­чається, що всі вони характеризуються низкою загальних оз- нак^{[200] [201].}

Конституційне закріплення прав громадян на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб цих органів деталізоване та конкре­тизоване у низці законів та підзаконних актів. Як зазначається у юридичній літературі, окреслена сфера процесуальної діяль­ності органів публічної влади не відчуває браку в нормативно­му масиві^[202]. Насамперед це:

а) на рівні кодифікованого акта — Кодекс адміністративного судочинства України, який регламентує судовий порядок роз­гляду адміністративних справ, що виникають у сфері публічно- правових відносин та пов’язані з дією чи бездіяльністю суб’єктів владних повноважень.

б) на рівні окремих (спеціальних) законів — Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., яким регулю­ються питання практичної реалізації громадянами України пра­ва на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, із зауваженнями та пропозиціями, що стосуються їх функціональних обов’язків або

статутної діяльності; із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав; за­конних інтересів; зі скаргою про їх порушення;

в) на рівні підзаконних нормативних актів — укази Прези­дента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р. «Про до­даткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами кон­ституційного права на звернення» від 13 серпня 2002 р., «Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому грома­дян органами державної влади, органами місцевого самовряду­вання та посадовими і службовими особами цих органів» від 14 квітня 2004 р.; постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. «Про затвердження Хнструкції з діловодства за зверненням громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, в установах, організа­ціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформа­ції»; відомчі нормативні акти центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, якими передбачено створення необхідних умов для реалізації консти­туційних прав громадян на письмове звернення, або особистий прийом та обов’язкове одержання обґрунтованої відповіді на звернення, а також ведення окремо від інших видів діловодства за пропозиціями, зауваженнями, заявами, клопотаннями і скаргами громадян в органах владних повноважень та установ­лення особистої відповідальності керівників організацій за стан діловодства за зверненнями громадян.

Розмаїття нормативного матеріалу певним чином забезпе­чує повноту регулювання суспільних відносин цієї сфери, ство­рює позитивний ефект окремих проваджень за зверненням громадян. Однак значна кількість нормативного матеріалу має і певні недоліки. У більшості випадків цей нормативний ма­теріал носить відомчий, а іноді — й формальний характер, у ньому відсутня деталізація загальної процедури оскарження, обов’язковість вирішення питань у зверненні та інформування заявника про наслідки, особливо на місцевому рівні.

Усуненню цих недоліків сприяло б прийняття загального кодифікованого акта. Значну кількість норм, які містяться у ві­домчих актах, можна було б уніфікувати, а важливі аспекти про­ваджень щодо розгляду звернень громадян закріпити на законо­давчому рівні. Це стосується значної кількості питань: закріп­лення загальних правил розгляду звернень громадян; переліку процесуальних дій у справі за зверненням; строків адміністра­тивного провадження; початок і закінчення адміністративного провадження; загальні правила оскарження дій або рішень суб’єктів, уповноважених розглядати адміністративні справи за зверненнями; виконання рішень суб’єктів, уповноважених роз­глядати адміністративні справи за зверненням та ін.

10.2.