ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН

Будь-які правовідносини в сфері права належать до осно­вних аспектів правових наук. Так, адміністративний процес не може існувати без відповідних правовідносин, як і успішно розвиватися та функціонувати.

З теорії права нам відомо, що адміністративно-про­цесуальні відносини ґрунтуються на двох типах відносин - це суспільні відносини (стосунки між людьми в процесі їхньої діяльності) та правові відносини (урегульовані нормами пра­ва суспільні зв'язки).

У своїй переважній більшості процесуальні відносини ви­кликаються до життя появою кореспондуючих норм адміні­стративного процесуального права. Впроваджуючи останніх, суб'єкт нормотворчої діяльності часто має за мету формуван­ня «нових» соціальних зв'язків, необхідних для успішного ви­рішення завдань сучасного адміністративного процесу.

Усі суспільні відносини, котрі виникли в результаті нормо­творчої діяльності, мають правову «оболонку» від самого по­чатку свого існування. Вони стають правовими з моменту за­родження і не можуть існувати інакше, як у юридичній формі.

Якщо суспільство розвивається, функціонує, то між людь­ми, звісно, виникають різного роду суспільні відносини. Держава з метою забезпечення порядку в суспільстві, встанов­лення дисципліни, уникнення проблем і криз, задля реалізації своїх державних потреб розуміє, що їй необхідно регулювати вказані суспільні відносини. Для цього відповідні державні ін­ститути створюють, реалізують і закріплюють у нормативно- правових актах правові норми, що безпосередньо впливають на певні суспільні відносини, в результаті чого останні пере­творюються на правовідносини.

Іншими словами, адміністративно-процесуальні відно­сини - це результат впливу адміністративно-процесуальних норм на поведінку учасників адміністративного процесу, через що між ними виникають певні правові зв'язки.

Основними передумовами виникнення адміністративно- процесуальних правовідносин є:

- юридична - наявність норми адміністративно-проце­суального права. Адміністративно-процесуальна норма є не­одмінною умовою існування однойменних правовідносин. У цьому випадку ситуація однозначна: немає норми - немає й правовідносин. Норма права - це нібито «правова шап­ка», яку одягають на суспільні відносин та створюють таким чином правовідносини;

- соціально-правова - наявність кореспондуючих мате­ріальних правовідносин, тобто матеріальні правовідносини реалізуються за допомогою процесуальних. Відсутність ма­теріальних правовідносин закономірно призводить до без­результатності існування процесуальних. Якщо перші вини­кають у зв'язку з потребою в організації «базисних» соціаль­них зв'язків (економічних, політичних, виробничих та ін.), то головне призначення других - забезпечити функціонування самих матеріальних правовідносин, тобто змусити їх діяти. Отже, процесуальні правовідносини завжди є похідними від матеріальних та виникають лише з метою практичної реалі­зації останніх. Кореспондуючі матеріальні правовідносини ви­ступають передумовою їх виникнення, але ніколи «будівель­ним матеріалом» їхньої конструкції;

- фактична - адміністративно-процесуальні відносини виникають, змінюються та припиняються лише з настанням конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами.

Слід мати на увазі, що, незважаючи на найтісніший зв'язок із адміністративно-процесуальними правовідносинами, юри­дичні факти не входять до їхнього складу. Вони виконують роль зовнішнього імпульсу (поштовху), яким приводиться в дію, змінює характер роботи або зупиняється механізм правовідносин.

У науковій літературі по-різному класифікують юридичні факти, зокрема:

- за характером впливу на правовідносини юридичні факти поділяються на:

а) правоутворюючі - них належать юридичні факти, що спричинили виникнення правовідносин (приміром, порушення процесуальних правил викликає до життя правовідносини щодо застосування адекватних заходів адміністративно-про­цесуального примусу);

б) правозмінюючі - тягнуть за собою зміну правовідно­син.

в) правоприпиняючі - зумовлюють припинення право­відносин (адміністративний нагляд за особою, звільненою з місць позбавлення волі, припиняється у разі погашення або зняття судимості з піднаглядної особи);

- за наявністю зв'язку із волею суб'єкта з-поміж юридич­них фактів виокремлюють діяння, події та юридично значущі стани:

а) діяння - це акт поведінки (діяльності) суб'єкта, котрий є об'єктивним вираженням його волі. Нерідко даний різновид юридичних фактів іменують діями, проте більш точно суть цього явища передає термін «діяння». Адже вольова поведін­ка суб'єкта може проявлятись як у активній (дія), так і в пасив­ній (бездіяльність) формах.

Своєю чергою, за критерієм відповідності чинному зако­нодавству діяння поділяються на правомірні та неправомір­ні. Перші завжди відповідають вимогам юридичних норм, дру­гі - навпаки, завжди їм суперечать. При цьому йдеться не лише про адміністративно-процесуальні норми, а й про норми інших галузей права. Так, поштовхом для формування цілого комп­лексу адміністративно-процесуальних правовідносин слу­гують різноманітні порушення адміністративно-деліктного законодавства;

б) події - явища об'єктивної дійсності, які настають не­залежно від волі суб'єкта. Такі явища мають різну природу. Найпоширенішими різновидами подій, які спричиняють ви­никнення адміністративно-процесуальних правовідносин, є природні, техногенні та антропогенні події.

До природних подій відносяться стихійні лиха, пожежі, епізоотії тощо. Зокрема, факт панзоотії може зумовити виник­нення адміністративно-процесуальних правовідносин з цього приводу.

Техногенні події - це катастрофи, що виникають у зв'язку з використанням техніки, виробничі аварії та інші подібні факти.

Під антропогенними розуміють події, безпосередньо пов'язані з життям суспільства (епідемії, масові заворушення і т.

в) юридично значущі стани - це юридичні факти, котрі ха­рактеризуються відносною стабільністю й тривалим періодом існування, протягом якого вони можуть викликати настання правових наслідків.

Здебільшого вони пов'язані з різноманітними аспекта­ми життя людини, такими як вік, громадянство, непрацездат­ність, місце проживання, сімейно-побутові відносини (шлюбні стосунки, наявність дітей, утриманців тощо), соціальна неза­хищеність, відзначення державними нагородами та присвоєн­ня почесних звань, недієздатність, судимість тощо.

Юридично значущий стан може пов'язуватись також і з певними проявами функціонування юридичних осіб. Зокре­ма, в разі концентрації підприємств у формі самостійної госпо­дарської діяльності суб'єкта господарювання, створеного кіль­кома іншими суб'єктами господарювання, яка протягом три­валого періоду не призводить до координації конкурентної поведінки між засновниками (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), органи Антимоно­польного комітету України можуть порушити відповідну адмі­ністративну справу.

Виникнення адміністративно-процесуальних відносин доречно представити як юридичний рівень об'єктивізації за­гальної волі держави в реальній поведінці учасників сус­пільних відносин. Процес виникнення правовідносин охоп­лює три послідовні стадії: на першій визначається необхід­ність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-процесуального відношення; на другій стадії створюється бажана юридична модель поведінки учасників, що знаходить своє закріплення в правовій нормі, інакше кажу­чи, аналіз бажаної поведінки призводить до виникнення нор­ми права, і на третій стадії відбувається реалізації новоство- реної правової норми, виникають правовідносини.

Адміністративно-процесуальні правовідносини, як будь- які відносини, врегульовані за допомогою норм права, харак­теризуються наявністю внутрішньої структури, елементами якої є суб'єкти, об'єкт і зміст.

Суб'єкт - це учасник адміністративно-процесуальних від­носин, який має конкретні права та обов'язки.

На думку О. В. Кузьменко, суб'єктами адміністративно- процесуальних правовідносин є органи публічної влади, фі­зичні та юридичні особи, які вступають у фактичні соціально- правові зв'язки щодо реалізації встановленого порядку вирі­шення адміністративно-правових справ^[57].

До безпосереднього вступу у реальні адміністративно- процесуальні правовідносини будь-який суб'єкт є звичай­ним носієм відповідних суб'єктивних прав і обов'язків. Маючи ці права та обов'язки, а також потенційну здатність їх реалізо­вувати, він далеко не завжди втілює їх у життя.

Лише в разі вступу у фактичні соціально-правові відно­сини суб'єкт з носія адміністративно-процесуальних прав і обов'язків (суб'єкта адміністративного процесуального права) перетворюється на їх «реалізатора» - суб'єкта адміністративно- процесуальних правовідносин.

Перелік суб'єктів, наділених юридичними правами і обо­в'язками в адміністративно-процесуальній сфері, є надзви­чайно широким. До нього входять громадяни України, іно­земці, особи без громадянства, Глава держави, органи судової та виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та ін. Але, вступаючи у фактичні правовідносини, усі зазначені суб'єкти реалізують лише кілька напрямів адміністративно-процесуальної діяльності.

За цим критерієм можна виділити три основні категорії суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин:

1) суб'єкти, під проводом яких здійснюється адміністра­тивний процес (так звані лідируючі суб'єкти);

2) суб'єкти, щодо яких вирішується справа (зацікавлені сторони);

3) допоміжні суб'єкти (перекладачі, експерти, спеціалісти тощо).

Варто зазначити, що у різних випадках одна й та сама особа (орган, установа, організація) може належати до різ­них категорій суб'єктів адміністративно-процесуальних пра­вовідносин. Наприклад, громадянин, який притягується до адміністративної відповідальності, в іншій справі може висту­пати понятим або свідком.

Об'єкт адміністративно-процесуальних відносин - це ті матеріальні, духовні та інші соціальні цінності, заради яких саме й виникають правовідносини. До об'єктів можна відне­сти: поведінку людей (Ю. М. Козлов) та діяльність органів, установ, організацій; строки; документи; стани (О. В. Кузьмен­ко); інформацію; матеріальні цінності та речі (Г. І. Петров); здоров'я, гідність людини (С. Г. Стеценко) тощо. Тобто це мо­жуть бути:

- поведінка людей, діяльність органів (установ, органі­зацій);

- інформація;

- речі матеріального світу та операції з ними;

- документи;

- строки (час, порядок);

- місце, де відбувається подія, розташовується об'єкт або перебуває особа;

- стани (надзвичайний, воєнний);

- особисті нематеріальні блага.

Змістом адміністративно-процесуальних відносин висту­пають суб'єктивні юридичні права та обов'язки учасників пра­вовідносин, що реалізуються ними в рамках адміністратив­ного процесу. Юридичні права - міра дозволеної поведінки суб'єкта, що закріплюється у відповідній правовій нормі.

Ознаки адміністративно-процесуальних правовідносин. Адміністративно-процесуальним правовідносинам притаман­ні загальні риси, що характерні для інших видів юридичних відносин:

- вони регламентуються нормами права;

- в них завжди беруть участь кілька сторін;

- об'єктивною передумовою їх виникнення, зміни або припинення є юридичні факти;

- сторони правовідносин завжди наділені взаємообу- мовленими суб’єктивними правами та кореспондуючими їм обов’язками;

- реалізація означених прав та обов’язків забезпечується можливістю застосування державного примусу і т. ін.

Заразом адміністративно-процесуальним правовідноси­нам притаманна низка особливостей, а саме:

- завжди виникають у зв’язку з реалізацією норм мате­ріальних галузей права, що регламентують суспільні відноси­ни у сфері публічного управління;

- регулюються нормами адміністративно-процесуаль­ного права;

- одним із учасників адміністративно-процесуальних правовідносин завжди виступає орган публічної адміністра­ції або його посадова особа, що наділені державно-владними повноваженнями з організації і ведення адміністративного процесу;

- відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої зі сторін. При цьому незгода або небажання іншої сторони не стають на заваді їх виникненню;

- переважна більшість адміністративно-процесуальних правовідносин мають неконфліктний, управлінський харак­тер. Саме це відрізняє їх від правовідносин інших процесуаль­них галузей права.

У галузевій теорії існує доволі велика кількість класифі­кацій адміністративно-процесуальних правовідносин. Розгля­немо найбільш значущі з них.

1. Відповідно до сфери суспільного життя, у якій вони функціонують, адміністративно-процесуальні правовідноси­ни поділяються на такі види:

- правовідносини, що складаються у сфері економіки;

- правовідносини, що складаються у політичній сфері;

- правовідносини, що складаються у сфері підприєм­ництва;

- правовідносини, що складаються у соціально-куль­турній сфері і т.д.

Наведена класифікація може бути продовжена шляхом подальшої конкретизації сфер життєдіяльності суспільства, на які поширюється регуляторний вплив адміністративного процесуального права. Зокрема, серед адміністративно-про­цесуальних правовідносин економічної сфери можна виділи­ти такі, що складаються у галузях промисловості, будівництва, транспорту тощо.

2. За галузевою належністю кореспондуючих матеріаль­них правових відносин розрізняють адміністративно-проце­суальні правовідносини, спрямовані на реалізацію норм:

- адміністративного права;

- земельного права;

- трудового права;

- сімейного права;

- господарського права;

- митного права;

- житлового права;

- кримінально-виконавчого права;

- міжнародного права;

- цивільного права;

- фінансового права;

- аграрного та інших галузей права.

3. За внутрігалузевою сферою їх функціонування можна виділити такі, що виникають у ході:

- провадження по розгляду звернень громадян;

- провадження по розгляду справ у адміністративних судах;

- дисциплінарного провадження;

- виконавчого провадження;

- провадження по розгляду справ про адміністративні делікти;

- нормотворчого провадження;

- контрольного провадження;

- дозвільного провадження;

- реєстраційного провадження;

- провадження по розгляду заяв та пропозицій громадян;

- провадження по застосуванню заходів заохочення та ін.

4. За наявністю або відсутністю конфлікту в основі адмі­ністративної справи адміністративно-процесуальні правовід­носини поділяються на:

а) конфліктні (складаються в ході юрисдикційних прова­джень: адміністративно-позовного, виконавчого, дисциплі­нарного та ін.);

б) неконфліктні (виникають при здійсненні управлін­ських проваджень: ліцензійного, наглядового, дозвільного, атестаційного тощо).

5. Залежно від виконуваних функцій та завдань адмініс­тративно-процесуальні правовідносини класифікуються на:

а) регулятивні правовідносини - супроводжують нор­мальний процес реалізації суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків у адміністративно-процесуальній сфері. Цей вид правовідносин відображає всі правомірні аспекти ор­ганізації адміністративних проваджень. Їх головна функція - побудова й упорядкування соціальних зв’язків, необхідних для всебічного, об’єктивного, неупередженого та своєчасного вирішення адміністративної справи. До розряду регулятивних належать практично всі адміністративно-процесуальні право­відносини неконфліктного характеру;

б) охоронні правовідносини - виникають на основі зіт­кнення інтересів учасників адміністративного процесу. Вони завжди містять у собі як елемент юридичного конфлікту, так і спосіб його подолання. Їх призначення полягає у гаранту­ванні, захисті та забезпеченні нормального функціонування регулятивних адміністративно-процесуальних правовідно­син. Вказана функція реалізується за допомогою застосування заходів адміністративно-процесуального примусу, зокрема:

- попередження (особистий огляд, огляд і вилучення ре­чей, документів, відсторонення від керування транспортними засобами);

- припинення (адміністративне затримання, видалення зі зали, де проходить судове засідання);

- примушення до виконання юридичного обов’язку (при­від, тимчасове вилучення доказів).

6. За кількісним складом учасників адміністративно- процесуальні правовідносини поділяються на:

- двосторонні;

- багатосторонні.

7. Відповідно до суб’єктного складу (складу учасників) можна виділити адміністративно-процесуальні правовід­носини:

- між органами публічної влади, що знаходяться між собою у відносинах службового підпорядкування;

- між органами публічної влади, які знаходяться на одна­ковому організаційно-правовому рівні;

- між органами публічної влади, що знаходяться на різ­ному організаційно-правовому рівні, але не перебувають у від­носинах службового підпорядкування;

- між органами публічної влади та підпорядкованими їм підприємствами, закладами й установами (наприклад, відно­сини між адміністрацією та підприємством);

- між органами публічної влади та державними підпри­ємствами, закладами, установами, котрі не знаходяться у їх організаційному підпорядкуванні (прикладом можуть слу­гувати адміністративно-процесуальні правовідносини між органом Державної податкової служби та підприємством державної форми власності);

- між органами публічної влади та недержавними орга­нізаціями, підприємствами, закладами, установами (такими є відносини з приводу реєстрації об'єднань громадян у Мініс­терстві юстиції України);

- між органами публічної влади і громадянами.

8. Спосіб дії зобов'язаного суб'єкта покладається в основу виділення двох типів адміністративно-процесуальних право­відносин:

- до активного типу належать правовідносини, в рамках яких зобов'язаний суб'єкт повинен здійснити активні дії. Саме у такий спосіб виконується обов'язок органів Фонду держав­ного майна України протягом десяти днів затвердити і довес­ти до заінтересованих осіб поданий на його розгляд Проект плану приватизації державного майна;

- пасивний тип правовідносин передбачає утримання зобов'язаної сторони від учинення активних дій. Так, згідно зі ст. 361 КАСУ Перегляд судових рішень за нововиявленими об­ставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно- правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно- правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускаєть­ся, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують від­повідальність фізичної особи.

9. За характером взаємодії учасників виокремлюють го­ризонтальні та вертикальні адміністративно-процесуальні правовідносини:

- вертикальні правовідносини виражають типові для публічно-управлінської діяльності субординаційні зв'язки між суб'єктом і об'єктом управління. Означені зв'язки будуються за класичною управлінською схемою «керівник - керова­ний», «суб'єкт контролю - підконтрольний суб'єкт», «розпо­рядник - виконавець», де одна сторона правовідносин наділе­на державно-владними повноваженнями, а інша - юридичним обов'язком виконувати керівні вказівки уповноваженої сторо­ни. Стороною, яка знаходиться нагорі управлінської «вертика­лі» адміністративно-процесуальних правовідносин, завжди ви­ступає орган публічної адміністрації або його посадова особа. Натомість унизу цієї вертикалі може знаходитися практично необмежене коло суб'єктів: органи виконавчої влади та місце­вого самоврядування, підприємства, установи, організації неза­лежно від форми власності, об'єднання громадян та ін.

Слід зауважити, що у цьому випадку йдеться не лише про відносини службової субординації, коли одна сторона здій­снює безпосереднє керівництво іншою. Адміністративно- процесуальні правовідносини вертикального типу мають місце всюди, де владні повноваження одного суб'єкта поширю­ються на певні аспекти діяльності іншого, незалежно від того, знаходяться вони у відношеннях організаційного підпоряд­кування, чи ні. Скажімо, виражений вертикальний характер мають адміністративно-процесуальні правовідносини між ор­ганами державного контролю та підконтрольними суб'єктами;

- горизонтальні правовідносини виникають між фактич­но і юридично рівноправними суб'єктами. В них відсутній еле­мент владного підпорядкування сторін, взаємодія яких відбу­вається на паритетних засадах. Кожна сторона горизонталь­них правовідносин наділена щодо іншої не лише переліком суб'єктивних прав, а й комплексом юридичних обов'язків. Унас­лідок цього жодна з них не займає домінуючого становища.

Якщо волевиявлення сторін вертикальних правовідносин здійснюється в одному напрямку (згори донизу), то взаємодія суб'єктів горизонтальних правовідносин має двосторонній ха­рактер. Зазвичай горизонтальні правовідносини будуються за формулою «орган публічної адміністрації громадяни зарубіжних країн набувають дієздатність з того моменту, коли вони в'їхали на територію України.

Слід звернути увагу, що в юридичній літературі поняття «суб'єкти» і «учасники» адміністративного процесу не ототож­нюються. Поняття «суб'єкт процесу» є ширшим щодо понят­тя «учасник процесу». О. В. Кузьменко зазначає, що суб'єкт ад­міністративного процесу є носієм прав і обов'язків з реаліза­ції процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатний надані пра-ва щодо процесуальної діяльності реалізувати, а покладені обов'язки - виконувати, учасник ад­міністративного процесу - це реально існуючий індивід адмі­ністративного процесу.

Таким чином, суб'єктами адміністративного процесу є особи, які потенційно мають право (можуть) бути учасни­ками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасниками процесу - особи, які реально беруть участь у роз­гляді і вирішенні конкретних адміністративних справ.

Класифікуючи суб'єкти адміністративно-процесуального права, В. К. Колпаков завдяки аналізу масиву учасників адміністративно-процесуальних відносин виокремлює п'ять груп суб'єктів адміністративно-процесуального права - це:

1) громадяни;

2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату;

3) об'єднання громадян та їхні органи, а також орга­ни самоорганізації населення, що мають адміністративно- процесуальну правосуб'єктність;

4) державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами й обов'язками;

5) інші державні органи та їхні посадові особи.

B. Б. Авер'янов пропонує розрізняти три види суб'єктів:

1) фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

2) юридичні особи - органи виконавчої влади, будь-які інші державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації;

3) колективні суб'єкти, які не мають ознак юридичної особи.

C. М. Махіна наводить дещо іншу класифікацію:

1) суб'єкти, наділені власними повноваженнями, тобто керуюча сторона;

2) суб'єкти, на яких поширюється владний вплив першої групи, тобто керована сторона;

3) суб'єкти, які поєднують у собі риси першої та другої груп, тобто можуть виступати як керуюча, так і керована сторона.

Н. Г. Саліщева, своєю чергою, виділяє дві групи суб'єктів адміністративного процесу:

1) суб'єкти, безпосередньо зацікавлені в результатах юри­дичного процесу, чиї інтереси та суб'єктивні права підлягають захисту всіма процесуальними способами і прийомами;

2) лідируючі суб'єкти, які виконують свої функції в чужо­му інтересі, з метою законного та обґрунтованого рішення у справі, що розглядається.

Аналіз сучасних тенденцій адміністративно-процесуаль­ного права дає можливість виокремити три групи суб'єктів за­лежно від тієї ролі, яку кожен із них виконує в процесі. Тому пропонуємо за характером процесуального статусу вирізняти:

1) суб'єкти, що вирішують справу (лідируючі суб'єкти);

2) суб'єкти, щодо яких вирішується справа (зацікавлені суб'єкти);

3) допоміжні учасники процесу (допоміжні суб'єкти).

До першої групи завжди належать державні органи, їхні посадові особи. Головною їх ознакою є наявність у суб'єкта за­кріпленої компетенції на вирішення адміністративної спра­ви та прийняття рішення щодо іншої сторони процесу, в тому числі застосування заходів адміністративного примусу.

Отож насамперед це суди - загальні місцеві та адмініс­тративні. Суди розглядають виключно справи конфліктно­го провадження. Загальні місцеві суди виступають лідирую­чим суб'єктом у справах про притягнення особи до адміністра­тивної відповідальності та, відповідно до вимог Кодексу адмі­ністративного судочинства України (КАСУ), судами першої ін­станції у спорах з органами місцевого самоврядування (їхні­ми посадовими особами) і щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності. Окрім судів, до першої групи слід віднести практично усі державні органи (їхні посадови особи) та орга­ни місцевого самоврядування (їхні посадові особи), що вико­нують владні управлінські функції.

Особливість першої групи полягає в тому, що лідирую­чим суб'єктом в адміністративному процесі не може виступа­ти така категорія, як громадяни. Єдиним винятком є випадки, коли громадяни перебувають на певних владних посадах, але тоді їх потрібно розглядати виключно як посадових осіб.

До другої групи (зацікавлені суб'єкти) можуть входи­ти практично будь-які суб'єкти - як органи, так і особи. Зде­більшого це громадяни (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи, що не наділені влад­ними повноваженнями (підприємства, установи, організації, об'єднання громадян тощо).

Розвиток адміністративно-процесуальної науки виключає можливість її статичного статусу. Прийняття Кодексу адмініс­тративного судочинства України сформувало можливість змі­ни статусу лідируючих суб'єктів на зацікавлених в одному про­вадженні. Наприклад, інспектор патрульної служби поліції ви­ніс постанову щодо гр. М. про притягнення останнього до ад­міністративної відповідальності за порушення правил до­рожнього руху. В цьому випадку інспектор патрульної служби поліції виступає як лідируючий суб'єкт, а гр. М. - як суб'єкт, заці­кавлений у прийнятті рішення. Далі гр. М. не погодився з при­йнятим рішенням та звернувся до адміністративного суду з ад­міністративним позовом про оскарження постанови про при­тягнення його до адміністративної відповідальності. Тому при оскарженні рішення суб'єкт владних повноважень - інспектор патрульної служби поліції та порушник - гр. М. виступають як дві рівноправні зацікавлені сторони (суб'єкти), а лідируючим суб'єктом є адміністративний суд.

До третьої групи суб'єктів (допоміжні) належать особи, які не висувають самостійних вимог, але своїми діями сприяють розгляду адміністративної справи (свідки, постраждалі, екс­перти, перекладачі, адвокати тощо). Конкретний перелік учас­ників адміністративно-процесуальних відносин завжди зале­жить від виду адміністративного провадження.

КОНТРОЛЬНІПИТАННЯ

1. Дайте визначення правової категорії «адміністративно-про­цесуальна норма».

2. Розкрийте склад адміністративно-процесуальної норми.

3. Визначте особливі риси адміністративно-процесуальної норми.

4. В чому полягає різниця між суспільними відносинами та правовідносинами? Які з них виникають першими?

5. Наведіть основні передумови виникнення адміністративно- процесуальних правовідносин.

6. Проаналізуйте елементи структури адміністративно-проце­суальних правовідносин.

7. Окресліть зміст адміністративно-процесуальної право- суб'єктності.

8. Розкрийте зміст поняття «суб'єкт адміністративного процесу».

9. Класифікуйте суб'єктів адміністративного процесу на групи залежно від їхньої участі в адміністративному проваджені.