§ 1. Завдання та принципи діяльності Конституційного Суду України

Конституційний Суд України (КСУ) - єдиний орган конституційної юрисдикції, основним завданням якого є забезпечення верховенства Конституції України, вирі­шення питань про відповідність Конституції України законів України та інших актів, у пе­редбачених Конституцією України випадках здійснення офіційного тлумачення Консти­туції України, а також інших повноважень відповідно до Конституції України.

Конституційний Суд України»^[12].

Чинне національне законодавство відводить пріоритетне мі­сце та значення Конституційному Суду України як важливій частині механізму здійснення державної влади в питаннях гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави. Водночас, захищаючи Конституцію, в якій відтворено морально-правові цін­ності, Конституційний Суд захищає право і соціальні пріоритети: на­род як джерело влади, права та свободи людини і громадянина,

суверенітет і цілісність території, демократичну владу і судовий ко­нтроль, рівність кожного громадянина перед законом тощо^[13].

Окремим вектором діяльності Конституційного Суду України слід визнати також вирішення питань, які виникають у публічно-пра­вовій сфері, які він розв'язує через визнання конституційності нор­мативно-правових актів та офіційне тлумачення Конституції і зако­нів України. Результатом діяльності Конституційного Суду є рі­шення, в яких сформульовано правові позиції з питань, що виника­ють у практиці застосування Конституції та законів України.

Таким чином, Конституційний Суд України - це окремий, неза­лежний від судів загальної юрисдикції та єдиний в Україні орган конституційної юрисдикції. Він не може бути касаційною, апеляцій­ною чи першою інстанцією в системі судів загальної юрисдикції.

З огляду на всю специфіку Конституційного Суду України, дія­льність якого покликана не лише забезпечувати верховенство Осно­вного Закону України, а й гарантувати в межах своїх завдань, функ­цій та повноважень стабільність конституційного ладу держави, цей судовий орган завжди діє в межах і на підставі принципів, визначе­них у статті 2 Закону України «Про Конституційний Суд України», а саме: верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків^[15]. Охарактери­зуємо їх у загальному вигляді.

Принцип верховенства права вимагає підпорядкування діяль­ності публічних інституцій інтересам і потребам кожної особи, яка перебуває під юрисдикцією України, забезпечення пріоритетності їх прав і свобод перед усіма іншими цінностями демократичної і пра­вової держави. Ця засада зобов'язує суд конституційної юрисдикції керуватися Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу,

про що також вказано у статті 8 Основного Закону України, під час вирішення питань, які підпадають під його предметну юрисдикцію.

Принцип незалежності означає, що судді органу конституцій­ної юрисдикції під час реалізації своїх повноважень повинні діяти самостійно і бути незалежними від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Втручання в судову діяльність судді Конститу­ційного Суду України забороняється і має наслідком відповідаль­ність, установлену законом.

Окремо підкреслимо той факт, що суддя Конституційного Суду за межами обговорення справи під час її розгляду в суді конститу­ційної юрисдикції не дає жодних пояснень щодо суті справ, які пере­бувають у конституційному провадженні, про що також свідчить ча­стина 2 ст. 24 Закону України «Про Конституційний Суд України»^[16].

Принцип колегіальності, притаманний виключно конституцій­ному провадженню (на відміну від інших видів судочинства), озна­чає, що всі питання, які потребують свого вирішення Конституцій­ним Судом України, розглядаються колегіально на його засіданнях і пленарних засіданнях.

Гласність і відкритість діяльності Конституційного Суду Укра­їни забезпечується шляхом відкритого та публічного розгляду справи на пленарних засіданнях Великої палати Конституційного Суду та Сенату Конституційного Суду, за винятком закритої частини цих засідань, коли ухвалюється рішення, надається висновок, поста­новляється ухвала Суду.

Закрите пленарне засідання допускається, якщо розгляд справи на відкритому пленарному засіданні може призвести до роз­голошення державної таємниці та (або) іншої інформації, що охоро­няється законом. Встановлення обов'язку оголошення рішення або висновку Конституційного Суду України, їх офіційне оприлюднення також відтворює реалізацію зазначеного принципу.

Принцип повного і всебічного розгляду справ полягає у можли­вості сторін надавати суду матеріали і документи, що мають зна­чення для правильного вирішення питання; при цьому суд зобов'язаний усебічно і повно дослідити докази, надані сторонами. З цією метою суд конституційної юрисдикції відповідно до ст. 69 За­кону України «Про Конституційний Суд України» має право: 1) витре­бувати від Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Мі­ністрів України, Г енерального прокурора, судів, інших органів держа­вної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів міс­цевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, орга­нізацій усіх форм власності, політичних партій, громадських об'єд­нань копії документів, матеріалів, а також відомості, що стосуються справи; 2) призначати у разі потреби експертизу та залучати спеціа­лістів до участі в конституційному провадженні; 3) викликати на за­сідання, пленарні засідання посадових осіб, експертів, спеціалістів, свідків, представників суб'єктів звернень, громадян, участь яких не­обхідна для забезпечення об'єктивного і повного розгляду справи^[17].

Принцип обґрунтованості та обов'язковості ухвалених Кон­ституційним Судом рішень і висновків вимагає прийняття єдиним органом конституційної юрисдикції обґрунтованого рішення або висновку, тобто на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у конституційному провадженні, підтверджених тими доказами, які були цим судом досліджені та вивчені.

Стаття 151-2 Конституції України чітко застерігає, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язко­вими, остаточними і не можуть бути оскаржені^[18]. Водночас у ст. 98 Закону України «Про Конституційний Суд України» наголошено, що за невиконання рішень та недодержання висновків суду конститу­ційної юрисдикції настає відповідальність згідно із законом^[19].